Презентація "Мацуо Басьо - краса у великому і малому"

Краса у великому й малому Все, що бачиш, - квітка,Все, про що думаєш, - місяць. Для кого речі не є квіткою, той дикун,У кого в серці немає квітки, той звір.

Країна Вранішнього Сонця На невеликих островах у Тихому океані розташована «країна, де сходить сонце» - Японія. Протягом тривалої історії вона створила свою самобутню національну культуру. Для жителів цієї країни є традиційним тонке відчуття прекрасного, пошуки краси, їм властивий тісний зв'язок з природою, любов до якої виховується з дитячих років. Японці говорять: «Любіть природу, любіть квіти, любіть дерева, небо, красу у великому й малому - і ви навчитеся любити життя». Ми вирушаємо до загадкової країни Ніхон, що в перекладі означає „Країна Вранішнього Сонця”. А називають її так тому, що вона першою вітає світло вранішнього сонця, а мистецтво. Японії незвичайне і прекрасне. Японія – вишуканий прекрасний сад – втілення самої Краси. К. Бальмонт

Самобутня національна культура ЯпоніїПагода Боротьба сумо Оригамі СушіСади та парки Ікебана. Кабукі - театр Каліграфія – седо. Нецке. Бонсай. Самурай Маски

Чайна церемонія

Поезія Про те, яке місце в житті японців посідає поезія, свідчить уже такий факт: перед читанням великих літераторів Тайської епохи люди мили руки на знак очищення перед здійсненням священного обряду. Стародавня поезія виростала за повсякденного життя, свят, битв, обрядів жителів країни тучного колосся: мисливці, рибалок, землеробів. Весь простір їх життя був обоготворений. Богами були самі гори, шляхи в горах, дерева, річки, озера тощо. Поклоніння природі, яке зародилось у сивій давнині, утвердилось і набуло дальшого розвитку завдяки національній японській релігії синто, яка обоготворювала гори, водоспади, дерева, а також буддизму, який стверджував, що все на світі є втіленням Будди і, отже, заслуговує глибокої пошани. Японцям відомі обряди «милування»: навесні – цвітінням сливи, азалій, вишень, восени – листям гірських кленів, місяцем, узимку – першим снігом. Помилуватися красивою природою люди приходять як на народне свято. Це привід ще раз наблизитись до природи, припасти душею до її краси. Ці обряди вкоренились ще задовго до появи ієрогліфічної писемності як мосту до мистецтва малювання й віршування. Європейська поезія повчає, а японська – вчить бачити світ прекрасним. Японська поезія має численні невідомі європейському читачеві символи: Весна – сакура, соловей, верба;Літо – зозуля;Осінь – хризантема, клен, дикі гуси;Зима – сосна, слива, бамбук;Спогади – місяць;Здоров’я, сила і твердість – сосна;Самотність – дикі гуси, олень;Подолання перешкод – бамбук;Розлука – вологий від сліз рукав;Удача – каштан;Печаль – клен;Батьківська любов – фазан;Мати – марево;Символ жалоби – білий колір;Дівчина – квітка;Юнак – метелик;Сивина, старість – іній;Красуня, кохана – ясночервона сукня, лілія, перлина, гвоздика;Минуле кохання – гранат…

Мацуо Басьо Мацуо Басьо – третє ім’я поета, під яким він відомий Японії і світу. Справжнє його ім’я – Дзінсітіро Гіндзаемон. Майбутній поет народився в сім’ї небагатого, але освіченого самурая. Батько і старший брат Мацуо Басьо були вчителями каліграфії. А він вибрав собі іншу долю. У нього рано прокинулася тяга до навчання і залишилася з ним назавжди. Ще будучи юнаком, Басьо почав старанно вивчати китайську літературу. Серед його кумирів був великий китайський поет Лі Бо. За аналогією з його ім’ям, яке означає «Біла Слива», Басьо назвався Тосей «Зелений Персик». Це було друге ім’я Басьо. Перше – Мунефуса – він узяв, як тільки почав писати вірші.

Основні дати життя Мацуо Басьо1644 р. – народився в замковому місті Уено провінції Іга;1672 р. – покинув рідне місто і подався в Едо (Токіо) з томиком своїх віршів;1684 р. – покинув Едо і почав мандрувати по Японії;1694 р. – помер в місті Осака.

«Вдивляйтесь у звичне – і побачите несподіване. Вдивляйтесь у непривабливе – і побачите гарне. Вдивляйтесь у просте – і побачите складне. Вдивляйтесь в мале – і побачите велике… Зупиніться на мить, не поспішайте, вслухайтесь, вдивляйтесь…Не проходьте повз…»

Хайку Хоку (хайку) - віршована форма, яка складається із трьох рядків, в перекладі означає «початкова форма». Класичні хоку містять 17 складів. Складаються із трьох ритмічних рядків (5, 7, 5 складів). Така форма примушувала поетів приділяти велику увагу техніці вірша. Відкидалося все зайве, наприклад, слова, які можна домислити. Збірки віршів впорядковувалися за порами року. У хоку картини природи справжні, а почуття глибоко приховані і вгадуються через натяк на стан природи. Тут використовуються не тільки прийоми живопису, а й звукові образи.

Основні риси хайкупевна кількість складів в трьох рядках (5-7-5);протиставлення однієї частини вірша інший;відсутність рими;наявність «натяків»;вживання «сезонних слів»;лаконічність;мальовничість;твердження двох начал: природи і людини;розраховане на співтворчість читача.- юген (слів мало, а змісту багато);- сабі (краса давнини, те, що містить відбиток часу);- вабі (принадність буденного, звичайного);- шібуй (неяскрава краса, поєднання природності і стриманої вишуканості)

Майже в кожному хайку повинні бути присутніми «сезонні слова», які позначають час року. Зимова злива, сніг, лід, чорний колір – це образи зими; спів жаб, квіти сакури – весни; соловей, зозуля, «день посадки бамбука» - літа; хризантеми, жовте листя, дощ, місяць – осені. Який смуток!У маленькій клітці підвішений. Полонений цвіркун. Смуток – від того, що скоро зима. Цвіркун в клітці – її знак. У Китаї і Японії стрекотливих комах (цикад, цвіркунів) тримали взимку в будинку в маленьких клітках, як співочих птахів. А продавали їх восени. Хайку зазвичай ділиться на дві частини. Перший рядок вірша і є його першою частиною, в якій позначається картина, ситуація і задається настрій. Травневий дощ нескінченний. Мальви кудись тягнуться,Шукають дорогу сонця. У цьому хайку перший рядок фіксує монотонне уповільнене явище і налаштовує на хвилю смутку і туги. Друга частина хайку повинна протиставлятися першій. У цьому вірші нерухомість порівнюється з рухом ( «тягнуться», «шукають»), сірість, смуток – з «сонцем». Таким чином у вірші є не тільки композиційна, а й смислова антитеза. Кожне хайку – це маленька картина. Ми її не тільки бачимо, але й чуємо – шум вітру, крик фазана, спів солов’я, квакання жаби і голос зозулі.

Озеро старе. Жабка плигнула і сплеск. В тиші пролунав. Переклад О. Масикевич, 70-ті рр. На старім ставкужаба в воду плюснула – чули ви таку? Переклад Миколи Лукаша, 70-ті рр. Старий ставок. Жабка стрибне – сплеск пролунає. Переклад Григорія Туркова, 80-ті рр. Старий ставок. Пірнуло жабеня – Вода сплеснула. Переклад Івана Бондаренка, 80-ті рр.古池や蛙飛びこむ水の音 / ふるいけや かはずとびこむ みずのおと / фуруіке я, кавадзу тобікому, мідзу но ото. Старий став, жаба пірнає, звук води. Підрядник

Тлумачні словники японської мови дають такі визначення furuike: «ставок, що існує з давніх часів, старий ставок», «старий на вигляд ставок, занедбаний ставок».蛙Kawazu – «жаба, ропавка, ропуха»; на даний час є архаїзмом, вживаним лише у класичних літературних текстах, сучасним синонімом якого є kaeru. 飛び込むTobikomu: «занурюватись (у що-небудь), пірнати; забігати, залітати». Tobikomu є складним дієсловом, що містить два корені:　飛 tobi («літати, стрибати») та 込komu – допоміжного дієслова, що вказує на характер та направленість дії, в даному разі на її спрямованість всередину чого-небудь.水Mizu: «вода».音Oto: «звук, шум» . Старий ставок – символ тиші, статики, нерухомості, застиглості й вічності, він втілює начало Інь. Стрибок жабеняти – символ руху, динаміки, змін, начала Янь. В останньому ж рядку – взаємодія жабеняти з поверхнею ставка, сплеск води, поєднання Інь і Янь. На більш символічному рівні стрибок жаби вглиб ставка можна вважати уособленням весняного оновлення природи – активне «янь», що порушує зимову рівновагу – статичне «інь», проникаючи у нього та ініціюючи до руху весь космос. «Поет зазирає до власного позасвідомого не крізь спокій старого ставка, а крізь звук води, породжений стрибком жабеняти. Без сплеску води не відбулося б проникнення в позасвідоме, де міститься джерело творчої діяльності і з якого всі справжні митці черпають своє натхнення» . Д. Т. Судзукі , японський фахівець

Крук - немилий птах,але як милує зірв ранішніх снігах!

Сакура стара - невже справді зацвіла? Спогад, ніби дим... Змарніла красунярозквітла? Це спогадина схилі віку.

Чи весна прийшла,чи старий минувся рік?Святоблива ніч.

Квіття горовешелевіє-шелестить... Водоспад реве.

Невже заснула,душу солов'ю довіривши свою,верба плакуча?Повсюди тьохкання солов’їв:і за цією вербою,і перед тими хащами.

Метелик літає. Одна-однісінька тіньна всьому полі. Пробудись, пробудись! Станеш другом моїм, сплячий метелику. З химерами! -На квітку, що не пахне,сів метелик.

Дорога сонця тепер внизу? -Соняшник схилив голівкупід дощами вологого місяця. Кукуючи на льоту,пронеслася зозуля. -Яка заклопотаність!

Росинки - крап-крап. Може, спробувати нимизмити бруд зі світу! Переклад Г. Туркова Роса спадає. Як би я хотів. Відмити нею світ цей шолудивий. Переклад І. Бондаренка

Ховається за хмари часом місяць, щоб відпочили очі у людей.

Навіть жаринкигаснуть! - Падають на нихі киплять сльози

Нумо, друзі,ходім милуватися снігом. -Блукатимем, поки впадемо!В мандрах весь і вмру…Вітер в душу наганяхолод і журу.

О, скільки згадаєш,поки дивишсяна розквітлу сакуру! Ех, якби голос мав, заспівав би зараз про сакуру! Бо скоро вже опаде. Весняні ночікуди й поділися,як розквітла сакура!

Навіть лицар –геройбіля розквітлої сакури стає звичайнісіньким вовком.

Побачу іриси -й відразу хочетьсястворити хокку.

Нарцис цвіте!Віддзеркалюються одне в одномубіла ширма і квітка. Перед вродою квітівсоромно стало місяцю? -Сховався за хмаркою.

Весняні ночікуди й поділися,як розквітла сакура! Із далеких літ скільки всього нагадав цей вишневий цвіт!

Я, метеличок,собі крильця обірву:на, цвіти, мачок!З чим порівняти крихкість людини? Жодної квітки нема серед літнього степу.

Одна в мене річ -легкий порожній гарбуз. Як моє життя!

І навіть метелик,доживши до пізньої осені,спиває росу з хризантем. Хоч і тоненька ти, хризантемо, та нікуди не дінешся - мусиш тримати бутон!На білій хризантемі -хоч як придивляйся! -жодної пилинки нема.

Мандрівник – і все:це тепер моє ім‘я. Йде осіннній дощ. Чужина чужа – Знов мандрую у світи…Мжить осіння мжа.

Тисячолітній краєвидутворило в садуопале листя. Осінь-праосінь... Як там живе сусіда? Не знаю зовсім.

Жодної росинкине проллє хризантема -вони скрижаніли.

То на сніг, то на місяць -розпорошив свій час, як хотів!Кінчається рік. На зжатому полі, де знову почали з’являтися паростки, - квіти інею вранці!

На голій гілцісамотній ворон тихо старіє. Осінній вечір. Переклад Миколи Лукаша. Засохла гілка -Крука притулок. Осінній вечір. Переклад Івана Бондаренка. На всохлу гілкусів ночувати крук. Глибока осінь. Переклад Г. Турковаかれ朶に烏のとまりけり秋の暮かれえだにからすのとまりけりあきのくれ Вірш схожий на монохромний малюнок тушшю (сумі-е). Нічого зайвого, усе просто, але за допомогою кількох деталей створена картина осені. Відчувається відсутність вітру, природа немов завмерла в смутній застиглості. Поетичний образ, здавалося б,ледве накреслений, але має велику глибину, і водночас гранично конкретний: поет зобразив реальний пейзаж і через нього — свій щиросердий стан. Не тільки про самотність ворона говорить він, але й про своє власне. У хайку уяві читача полишено великий простір. Читач покликаний до співтворчості, до співпереживання. Разом з поетом він може відчувати сум, навіяний осінньою природою, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може проникнутись споглядальним настроєм і відчути себе злитим з таємницями природи. Хайку мовби відкриває внутрішній зір, прихований у серці кожної людини, і тоді у малому вона зможе побачити велике. Хайку прийнято було читати декілька разів підряд, щоб глибоко замислитись.

Роздивіться малюнок і попробуйте самі створити хайку про крука навесні на гілці розквітлої сливи.