«Полковникові, Судді, Старшинам і всьому

Полтавському полку»

Наказ

 В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марини Чурай, в пам’ять героїчної загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх склала. Надалі ж без мого наказу смертельних вироків не здійснювати.

Марину Чурай з-під варти звільнити.

                           Гетьман Богдана Хмельницького

                                                                                                                                             “Зас і с а о а е

Засвіт встали козаченьки — Прощай, милий мій синочку,

 В похід з полуночі,  Та не забувайся,

 Заплакала Марусенька   За чотири неділеньки  Свої ясні очі.   Додому вертайся!

 Не плач, не плач, Марусенько,      — Ой рад би я, матусенько,

 Не плач, не журися Скоріше вернуться,  Та за свого миленького Та щось кінь мій вороненький  Богу помолися.    В воротях спіткнувся.

 Стоїть місяць над горою,         Ой Бог знає, коли вернусь,

 Та сонця немає,  У яку годину.  Мати сина в доріженьку Прийми ж мою Марусеньку,  Сльозно проводжає.  Як рідну дитину.

”

 Прийми ж її, матусенько,

 Бо все в божій волі,

 Бо хто знає, чи жив вернусь,  Чи ляжу у полі!

 — Яка ж бо то, мій синочку,

 Година настала,

 Щоб чужая дитиночка  За рідную стала?

 Засвіт встали козаченьки

 В похід з полуночі,

 Заплакала Марусенька

 Свої ясні очі…

“Ві

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться,

Ой як болить моє серце, А сльзи не ллються.

Трачу літа в лютім горі І кінця не бачу. Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерті не забуде…

 і р , і                  бу      і”

Єсть же люди, що і моїй             Де ти, милий, чорнобривий?

Завидують долі,         Де ти? Озовися!

Чи щаслива та билинка, Як я, бідна, тут горюю, Що росте на полі?   Прийди подивися.

Що на полі, що на пісках,  Полетіла б я до тебе,

Без роси, на сонці?    Та крилець не маю, Тяжко жити без милого   Щоб побачив, як без тебе І в своїй сторонці!  З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,

І хто пригoлубить,

Коли тепер того нема, Який мене любить?