Презентація "Ми укранці, честь і слава незламним"

З Днем знань!Ми українці: честь і слава незламним

Квест Україна єдина

Станція “Символи України”

Легенда про Україну Колись давним-давно в одному селі жила бідна вдова. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки одна важка робота. І ось настав радісний день. В неї народилась дівчинка – маленька, крихітна, гарненька. І мити стала думати, яке ім’я дати своєму дитяті. Тут, звідки – невідомо, осяяна маревом, з’явилася в хаті чарівниця. Вона з тривогою і жалістю дивилася на немовля і сказала вдові: «Не давай дитині імені, вона сама його знайде, а якщо даси, то вона помре». Дівчина росла-підростала, була розумною, слухняною, але невеселою, часто журилася тим, що у неї немає імені. І ось їй виповнилось 16 років. Задумала вона вирушити у білий світ, щоб знайти своє ім’я. мати ніяк не хотіла розлучатися з донькою, але вона була невідступна і потайки вирушила в дорогу. Бідна вдова чекала день, другий, не витримала розлуки і пішла свою доньку шукати. Ішла, йшла і вийшла в чисте поле, жовте-жовте і пшеницею колоситься. В чистому блакитному небі ластівки кружляють, світить ясне сонечко. І бачить мати – спить на полі дівчина, її дочка, та така гарна, що вона мимоволі замилувалась нею. Раптом потемніло синє небо, здійняв вітер куряву, полягла до землі колосиста пшениця. Почувся тупіт та іржання коней, брязкання зброї, вигуки чужою мовою. Це були війська хана Батия. Попереду їхав син хана. Раптом він побачив красуню-дівчину, зупинився і вигукнув: «Укра-юина», що на його мові означало «Дівчина молода». Дівчина прокинулась, хан схопив її і забрав із собою. Мати, побачивши це, опустилася на коліна і стала благати Господа Бога захисту для своєї єдиної дитини. Раптом стало все чорне-чорне, загримів грім, затряслася, здригнулася земля, а потому все стихло… По небу пропливали ніжно-блакитні хмаринки. Лише курява здіймалась навкруги, і на полі стояла самотня вдова. Пішла вона плачучи по землі шукати свою дитину. А в пам’яті лишилося одне – Україна, Україна. Йшла… З очей падали сльози. І там, де на землю падали сльозинки, проростали квіти волошки. Мати йшла боса, колола ноги, і, де на землю падала крапля крові, виростали маки. Де пройшла мати по землі, так і стала та земля зватись Україною.

Вікторина «Що я знаю про тебе, моя Україно?» На якому материку розташована наша держава? Де знаходиться географічний центр Європи? Як називається найвища вершина Карпат? Як називається найвища вершина Кримських гір? Яка найбільша річка в Україні? Хто був першим Президентом України? Яку назву мала козацька держава, створена за дніпровськими порогами? Назвіть автора рядків: «Все на світі можна вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» Які країни межують з Україною?

1. На якому материку розташована наша держава? (Євразія)2. Де знаходиться географічний центр Європи? (на території України в Закарпатській області поблизу с. Ділове)3. Як називається найвища вершина Карпат? (Гора Говерла 2061 м)4. Як називається найвища вершина Кримських гір? (Роман-Кош 1545 м)5. Яка найбільша річка в Україні? (Дніпро)6. Хто був першим Президентом України? (Михайло Грушевський)7. Яку назву мала козацька держава, створена за дніпровськими порогами? (Запоріжська Січ)8. Назвіть автора рядків: «Все на світі можна вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» (В. Симоненко)Які країни межують з Україною? (Білорусь, Молдова, Польща, Словакія, Румунія, Угорщина, Росія)

Станція “Вкрадена весна”

24 лютого вкрали дитинство і весну Українців. Півроку тому з повномасштабним вторгненням російської армії розпочався новий етап російсько-української війни, яка триває з 2014 року.

ЗСУ та президент України. Територіальна оборона Національна гвардія Волонтери і Український народ: Об’єдналися. Чинять супротив. Волонтерять. Донатять. Ведуть інформаційну боротьбу

Хто такі волонтери?Яке значення волонтерства ?Війна, як ніколи, згуртувала українську націю, мобілізувавши весь її потенціал на відсіч ворогу. Вона торкнулася кожної української родини, стала частиною нашого життя, а перемога у ній стала спільною метою всього українського народу. Кожний українець має свій рахунок війні та свою історію боротьби, що у сукупності складають нашу спільну історію спротиву.

Станція “Оберег”Дім захищав не лише від негоди, але й від зла, беріг чистоту людської душі. Тобто сама українська хатина вже була оберегом.

Рушник. Вони захищали дім та всю родину від “лихого ока”. Рушники вішали над святими образами, які колись були у кожній хаті, над фотокартками рідних — для того, щоб вони оберігали цих людей від злої долі. Рушники розміщували над вікнами й дверима, бо вишивка на його кінцях не пускала в дім злих духів.

Український посуд. Кожен з нас знає повір’я, що вдома не варто зберігати надбитий посуд. Таке твердження виникло тому, що посуд вважали живим. Він, як і людина: народжувався, жив і помирав. Надщерблений, розбитий глечик чи тарілку прийнято було закопувати в землю.

Підкова. Підкова у багатьох народів має одне значення — символ удачі, щастя, достатку і оберіг від злих сил. Існувало повір’я, що злий дух ходить колами, але дійшовши до того місця, де підкова розірвана, він змушений повертати назад. Через це й підкову вішали над всіма місцями в домі, через які може проникнути злий дух: дверима, вікнами, піччю тощо. Кріпити підкову над дверима повинен господар будинку разом з господинею. Потрібно позитивно налаштуватися, думати про хороше, про успіхи в справах і про таємні бажання. Знайти підкову – було знаком, що зовсім скоро вам неабияк пощастить.

Образи. В кожній українській хаті, на почесному місці, розміщували образ. Зранку і ввечері до образів молилися, зверталися через них до Бога. Образи прикрашали вишитими рушниками, які господині вишивали власноруч. Образи берегли домівку від всього лихого, несли мир і спокій.

Дзвін. Хорошим оберегом для житла є дзвін. Він означає захисний купол небес. Дзвін може не тільки відганяти від будинку зло, але і знищувати біду що вже зайшла в будинок. Ритмічні і водночас мелодійні удари дзвону символізують час що минає, бій дзвонів пов’язують з весіллям, перемогою або молитвою.

Покуть. За давнім звичаєм, у традиційній селянській оселі найсвятішим місцем вважався покуть (червоний або красний кут). Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов’язково “обличчям до сонця”, тобто на схід. За первісних часів це було місце пращурів. Пізніше на покуті ставили Дідуха – духа дідів, предків роду, і кутю – ритуальну страву для померлих душ. Звідси, очевидно, й назва – покуть, тобто місце для куті; а можливо, від “по куту” (діагональне від печі, яка також виконувала важливу функціональну й обрядову роль). Отже, покуть був своєрідним домашнім вівтарем. Біля нього вивішували писанку, котра мала оберігати родину од грозових блискавок, пожеж, злих духів. Пізніше, із запровадженням християнства, тут знайшлося місце для божниці з іконами, а сам покуть завішували спеціальним рушником, який в народі називали божником.

Колиска. Колиска (гойдалка, люля) була ще й родинним символом, виколихувала майбутнє родоводу, зберігала традиції, материнську цінність і батьківську гордість. Традиційно колиску виготовляли лише з “чистих”, тобто благородних порід дерев (клена, калини, ясена, ліщини, горіха та ін.).

Доручали цю шляхетну справу майстрам висококваліфікованим, з відповідним родинним статусом (не розлученим, тим, у кого велика й дружна сім’я). Все начиння – бильця, вервечки – також робилися за окремою технологією і супроводжувалося спеціальними обрядодіями, – адже колиска мала оберігати немовля від нечистої сили. Підвішували колиску до сволока або до стелі на спеціально виготовленому гачку (крюкові). Вона мала знаходитися біля ліжка. Якщо дитина прокидається, мати тут же приколихувала немовля, а при потребі й пеленала. За звичаєм, кожна родина користувалася однією колискою, змінюючи лише попінки, тобто тканину, яку підшивали до основи. При народженні немовляти в колиску клали посвячений часник і хліб та деякі інші речі, що виконували оберегові функції. Якщо подружжя вже не здатне було народжувати дітей, колиску виносили на горище, де воно зберігалося доти, допоки господарі мешкали в оселі. Святотатством вважалося нищити, а особливо спалювати її – “тоді в роду не буде дітей”.

Піч. Піч в Україні – споруда з цегли або каменю, призначена для опалення приміщення, випікання хліба та інших виробів, варіння страв, напоїв та ін.; символ неперервності життя; персонаж фольклору. Наші далекі предки обожнювали вогонь і вважали піч його захисником, адже в ній “жив” вогонь. А вогонь – то символ сили, життя, чистоти, світла. Домашнє вогнище осмислювалося як символ неперервності роду, людського життя взагалі. Не випадково схожі слова “дим“ (одна із назв вогнища) і “дім“ – житло. Піч служила українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, для випікання хліба. До неї ставилися як до священного предмета, шанували, тримали в чистоті. Тому піч розмальовували, прикрашали кахлями. При печі, як і при жінці чи дитині, як і перед образами, не можна лихословити (“Сказав би, та піч у хаті”).

Стіл. Стіл у хаті споконвіку був своєрідним олтарем та жертовником, за яким відбувалися всі обряди сімейного та календарного циклу.“Хай буде щедрим ваш стіл“, – кажуть, бажаючи комусь достатку в домі, бо стіл і дім здавна поняття нерозривні. В Україні був такий звичай: закінчували будівництво хати і першим заносили до неї застелений стіл, на якому лежав хліб. Ще в праслав’янські часи з’явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби. На покуть – почесне місце за столом – невдовзі після народження клали немовля: щоб росло здоровим і в достатку.

Без верби і калини нема України

Без верби і калини нема України

«Єдина Україна»Нехай ніхто не половинить,Твоїх земель не розтина,Бо ти єдина, Україно,Бо ти на всіх у нас одна. Одна від Заходу й до Сходу. Володарка земель і вод -Ніхто не ділить хай народу,Бо не поділиться народ.І козаки, й стрільці січовіЗа тебе гинули в полях. У небесах сузір'я Лева. Нам світить на Чумацький Шлях. Стражденна чаєчко-небого,Єдині два твої крила. Виходим, нене, у дорогу,Аби ти вільною була. Нехай ніхто не половинить. Твоїх земель, не розтина,Бо ти єдина, Україно,Бо ти на світі в нас одна. Дмитро Чередниченкр