Презентація "Мистецтво Японії"

 МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ

Декоративно-прикладне мистецтво(когей)

КЕРАМІКАУ VI-XI ст. під впливом гончарів Кореї японські майстри перейшли до випалу глиняних виробів з зеленувато-жовтою глазур'ю. Приблизно тоді водночас з'являються вироби сьогодення фаянсу – гігроскопічної глини, покритою глазур'ю. До XVI ст. керамічне виробництво було представлене нечисленними печами. Грубо виліплені судини виконувалися з фаянсу, а частіше – з «кам'яної маси» - твердої негігроскопічної. Лише містечко Сето у провінції Овари виробляло вироби вищої якості. Вироби покривалися зеленою, жовтою і темно-коричневою глазур'ю і були прикрашені шматочками, різьбленим і накладним орнаментом. Кераміка цього центру настільки відрізнялася від грубої продукції інших місць, що одержала власне найменування сетомоно.

МЕТАЛІз початком в XII ст. кровопроливних феодальних міжусобиць збільшилася кількість ковалів, які виготовляли зброю, мечі та ін. Зброярі передали своїм нащадкам секрети кування і загартовування мечів.

ВИРОБИ З ЛАКУЛак отримують з соку лакового дерева. Їм багаторазово покривають попередньо підготовлену гладку поверхню основи вироби. Широко використовують такі вироби, як посуд, шкатулки для письмових приладь, туалетні коробки, підвісні коробочки на поясі, гребені і шпильки, взуття, меблі. Особливо ошатні предмети техніки маки-е: розсипаний поверхнею порошок золота чи срібла закріплюють лаком із наступного шліфування.

ЗБРОЯ Головною зброєю самурая був меч, цінувалася якість клинка, та її оформлення. Виробленням мечів займалися сім'ї зброярів, які передавали свою майстерність з покоління до покоління. Вироби різних шкіл відрізнялися пропорціями, формою леза і його якістю. Видатні майстри писали на клинках своє ім'я, та його вироби донині зберігаються у музейній колекції. Ручку і піхви клинка прикрашали зброярі-ювеліри. Бойові мечі прикрашалися досить суворо, мечі ж, які носилися із громадянською сукнею, прикрашалися дуже багато.   

ПОРЦЕЛЯНАНаприкінці XVI в. на Кюсю біля Аріти знайшли родовища каоліну і польового шпату. І на цій базі почало розгортатися порцелянове виробництво.

РІЗЬБЛЕННЯ З ДЕРЕВА У XVII-XVIII в Японії спостерігався значний прогрес в орнаментальному різьбленні з дерева, кіт досягла високого рівня досконалості. Вона прикрашала храмові споруди, палаци і резиденції сегунов, широко застосовувалася під час виготовлення дрібних приладь побуту.  Дуже важливу сферу застосування м-ва займало виготовлення масок для театру та й голів для ляльок театру дзерури. Маски і досі використовуються та дуже високо цінуються.

ТКАЦТВО І ФАРБУВАННЯ Успішно розвивалося також ткацтво і фарбування. Найбільш значним досягненням в текстильному виробництві цього періоду було винахід способу фарбування юдзен-дзоме. Цей метод уможливив відтворення тонких графічних малюнків на одязі, і досі є специфічним для Японії виглядом фарбування.

ЦЕРЕМОНІЯЧАЙНАЦЕРЕМОНІЯ

Є в Японії така традиція, як чайна церемонія. Це своєрідне дійство, яке не рідко захоплює. І її часто ставлять в один ряд із мистецтвом ікебани, театром кабукі, приготуванням суші тощо. Японське чаювання — це не просто традиція, це цілий ритуал, який люди осягають багато років у спеціальних школах. Сенс японського чаювання полягає, головним чином, не в дегустації напою — це більше схоже на медитацію і спробу віднайти гармонію не лише у собі, а й з іншими людьми. Японська чайна церемонія сягає своїми витоками ще далекого VIII століття, коли китайський чай уперше було привезено в країну висхідного сонця. Пізніше, в XIII столітті чаювання стало набувати церемоніальних рис завдяки дзен буддизму, яке активно поширювалося в той час, поки двома століттями пізніше монах Сюко не оформив ці риси в особливі принципи. На його думку, процес чайної церемонії мав бути максимально природним і простим. Те саме стосувалося й оздоблення будинку і начиння, яке використовувалося, а відносини між господарем і гостем повинні бути зведені до взаємного розуміння без слів. Сама церемонія чаювання відбувається в кілька етапів: спочатку гості збираються і готуються до ритуалу, проходячи кам’яною доріжкою через чайний сад до чайного будиночка. На шляху до тяшіцу гості споглядають химерні камені і рослини і налаштовуються на особливий лад. Після цього гості вмиваються і переступають через поріг будиночка (тяшіцу), попередньо знявши взуття. Господар, слідує за гостями, пригощає своїх відвідувачів легкими і красивими закусками, після чого гості знову полишають будиночок, щоб трішки прогулятися і підготуватися до найважливішого елементу церемонії. Згодом усі повертаються і тоді починається заварювання зеленого чаю. Після довгого ритуального приготування гості нарешті п’ютьчай, розмовляючи з господарем про прекрасне: про красу квіткової композиції, вислови, написані на спеціальному сувої, про чашу з чаєм і, врешті, про сам чаї. Весь цей ритуал як ніщо інше відображає японський характер і ставлення до життя.  Є в Японії така традиція, як чайна церемонія. Це своєрідне дійство, яке не рідко захоплює. Японське чаювання — це не просто традиція, це цілий ритуал, який люди осягають багато років у спеціальних школах. Сенс японського чаювання полягає, головним чином, не в дегустації напою — це більше схоже на медитацію і спробу віднайти гармонію не лише у собі, а й з іншими людьми. Японська чайна церемонія сягає своїми витоками ще далекого VIII століття, коли китайський чай уперше було привезено в країну висхідного сонця. Пізніше, в XIII столітті чаювання стало набувати церемоніальних рис завдяки дзен буддизму, яке активно поширювалося в той час, поки двома століттями пізніше монах Сюко не оформив ці риси в особливі принципи. На його думку, процес чайної церемонії мав бути максимально природним і простим. Те саме стосувалося й оздоблення будинку і начиння, яке використовувалося, а відносини між господарем і гостем повинні бути зведені до взаємного розуміння без слів.

Театр. Широкий інтерес викликає і сценічне мистецтво Японії, що є носієм багатовікових традицій. Найдавніший театр. Він має найпростіші декорації, актори грають у масках і костюмах, дія розвивається плавно й з повагом. На противагу цьому театр Кабукі відрізняє динаміка і кількість ефектних сцен.

Живопис. Традиційно східний живопис у Японії проявилася в гравюрі на дереві, зокрема у жанрі укійое. Знамениті художники такі, як Судзукі Харунобу, Китагава Утамаро, Кацусика Хокусай, Утагава Хіросіге та інші.

Архітектура. Старі японські столиці Нара і Кіото багаті чудовою архітектурою. Храм Хорюдзи - найдревніша дерев'яна споруда в Японії - досі захоплює досконалістю архітектурних форм. В усьому світі широковідомий Сад каменів Рёандзи в Кіото. Так само знаменитими "золотий" і "срібний" храми - Кінкакудзи і Гинкакудзи, які працюють у Кіото. У сучасному архітектурі Японії є ціла плеяда видатних архітекторів: Кэндзо Тангэ, Арата Исодзаки, Кисё Курокава. Тадао Андо, Фумихико Маки та інші.

Кіно. В усьому світі добре відомі фільми Акира Куросава, Ясудзиро Одзу, Кэндзи Мідзогуті та інших режисерів. Останнім часом чимало японських фільми отримують призи на міжнародних кінофестивалях у Кані, Венеції, Монреалі.

ІКЕБАНА – ТРАДИЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ Слово ікебана в перекладі з японської означає «нове життя квітів». «Іке» означає шлях,  «ана» - квіти, таким чином, разом виходить - новий шлях, нове життя квітів. Зрізуючи квіти, гіллячки, ми даємо їм нове життя, прагнучи при цьому не повторювати природу.  Ікебана зародилася в Китаї в VII столітті. Її винайшов священик-буддист. Спочатку вона використовувалася як підношення богам, Буддам і створювалася тільки ченцями. У наш час цим займаються в основному жінки, але в давнину цим займалися виключно чоловіки-ченці. Згодом ікебану перейняли японці, і, як це часто бувало, вони переробили її на свій лад, і розвинули це мистецтво. Сьогодні японські й китайські ікебани значно відрізняються одна від одної.

ОРИГАМІОрігамі мистецтво складання виробів з паперу, в основному без використання ножиць і клею. Це заняття йде корінням в глибоку старовину. «Японські хроніки» («Ніхонгі») стверджують, що орігамі виникло в 610 р. н. е.. З Китаю до Японії прийшов секрет виготовлення паперу. Спочатку її робили з коконів шовкопряда, проварюючи їх, перетираючи і висушуючи на циновках. У результаті виходив тонкий шовковистий шар, який після прасування перетворювався на папір. Однак кокони шовкопряда були дуже дорогі, і їх замінили дешевою сировиною: деревної корою, стеблами бамбука, ганчір’ям і т. д. Таким чином створювався унікальний матеріал, який можна було складати, і при цьому він прекрасно зберігав форму складеної фігурки. Старовинний спосіб виготовлення паперу процвітає я Японії до цих пір. Поруч з величезними заводами, що виробляють папір за сучасними технологіями, є й маленькі майстерні, в яких виготовляють за стародавніми рецептами дорогу, елітну папір. Орі ками в перекладі з японської складена папір або складену божество. Це мистецтво використовувалося в ритуальних обрядах, і до цих пір вважається почасти сакральним. Складаючи фігурку, ви вкладаєте в неї вашу енергію, волю, бажання, почуття.

Япо́нська ку́хня (яп. 【日本料理】, にほんりょうり, ніхон рьорі; 【和食】, わしょく, вашьоку) — національна кухня японців. Нематеріальна культурна спадщина ЮНЕСКО (з 2013). Характерними рисами є сезонність харчування, свіжість продуктів, слабка обробка приправами, збереження первісного вигляду і смаку харчів, цінування зовнішнього вигляду страви і посуду. Основні страви — варений рис та рисова настойка саке. Решта японських наїдків готуються, як закуски до них, переважно з овочів та морепродуктів — риби, водоростей, молюсків. Основні прирави — бульйон даші, соєвий соус, бобова паста місо. Найвідоміші страви — суші, сашімі, овочевий суп-місо, локшинний суп рамен, гречана локшина соба тощо. Страви споживають паличками. Страви кухні класифікують на західнояпонські (Кіото, Осака, Хірошіма, Фукуока) та східнояпонські (Наґоя, Йокогама, Токіо, Сендай). Перші мають тендітний і невимушений смак, другі — насичений смак і сильний аромат. До японської кухні зрідка відносять айнську та окінавську кухні — національні кухні айнів та рюкюсців.

Японські бойові мистецтва"Бойове мистецтво дуже рідко потрібне в житті звичайної людини, часто ніколи, але здоров'я й належний стан корисні для будь-якої людини кожного дня її життя." (Джим Лі – учень Брюса Лі.) Сумо Дзюдзюцу Дзюдо Кендо Кюдо Каратедо Айкідо Кобудзюцу

ЯПОНСЬКА ЛІТЕРАТУРА Неначе нитка дорогоцінних перлин протягнулася з глибини століть низка немеркнучих скарбів літературної спадщини Країни сонця, що сходить. "Зібрання міріад листів" (Манйошю) "Повість про блискучого принца Гендзі" (Гендзі моногатарі), "Нотатки в головах" (Макура-но-соші) - це, звичайно ж, відгомони давньої доби, що давно пішла у минуле, блискучої Епохи Хейан (Х-ХІ вв.). У 1968 р. Японія здобуває свого першого Нобелівського лауреата в галузі літератури - японському письменнику Кавабата Ясунарі (1899-1972) присуджується Нобелівська премія за успіхи в області літературної творчості. У 1994 р. Нобелівська премія з літератури була присуджена ще одному японському письменнику - Ое Кендзабуро.

ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇВважається, що китайські ієрогліфи потрапили до Японію приблизно VI столітті та стали основою японської писемності. Але згодом було створено суть системи писемності - абетки "хірагана" і "катакана". Це значною мірою сприяло розвитку японської літератури. Класика японської літератури - "Повість про Принці Гэндзи" Мурасаки Сикибу і "Записки в головах" Сей Сьонаґон - увійшла у скарбницю світової літератури. Представниками середньовічної прози є Тікамацу Мондзаэмон і Ихара Сайкаку. Всесвітню популярність одержало старовинне мистецтво пятивіршів танка, і навіть пізніша модифікація цього віршованого жанру - хайку, яскравими представниками якого стали Мацуо Басьо, Кобаяси Исса, Йосано Бусон, Масаока Сікі.

НЕЦКЕНе́цке (яп. 根付 netsuke, нецуке) — мініатюрний виріб, найчастіше невелика статуетка, що виконувала роль ґудзика, брелока, засобу закріплення на поясі чи окраси на кшталт застібки в японському одязі кімоно чи косоде. Повного аналогу в одязі і мові українців нема. В 19 столітті набуло самостійного мистецького значення, як японська ширма чи особлива груба порцеляна і кераміка для чайної церемонії. Нецке є своєрідною візитівкою мистецтва Японії.

САДОВО-ПАРКОВЕ МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ

Висновок. Японська культура в багатьох відносини унікальна й дивовижна. Тут дивовижна ввічливість уживається зі сміливістю, відвагою та готовністю самопожертви самураїв. Саме в епоху середньовіччя Японія запозичила і засвоювала досягнення й традиції інших народів частіше, ніж у будь-який інший час, але це анітрохи не завадило розвивати своє національне, японське. Саме тому Японія до сих пір вважається дивовижною країною з безліччю цікавих традицій і речей. Саме тому шлях розвитку Японії так несхожий на розвиток інших країн в епоху середньовіччя. Значна віддаленість Японії з інших розвинених країн середньовіччя, призвело до цілком своєрідному розвитку і перебігу подій у всіх сферах життя японців. . В останні роки в нашій країні інтерес до Японії помітно зростає. Відкриваються центри, де люди отримують можливість займатися японською мовою, ікебаною, знайомитися з чайною церемонією, японським театром і бойовими мистецтвами. Проводяться фестивалі японських фільмів.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!