Презентація "Мій ідеал громадянина-патріота"

Мій ідеал громадянина-патріота

Презентацію інтернет-проекту «Мій ідеал громадянина-патріота»підготувала вчитель української мови та літератури. Юкляєва Світлана Володимирівна

Мета проекту:виховувати почуття патріотизму;формувати високі моральні якості особистості;виховувати любов до України, почуття поваги та відповуідальності;ознайомитити із патріотичним подвигом земляка

Патріот – це людина, яка любить свою Батьківщину, а значить і мову, людей, готова завжди прийти на допомогу тим, кому вона потрібна, готова служити інтересам держави, а державі потрібні розумні, духовно багаті громадяни. 23роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті, Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще два роки тому ми не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще два роки тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту. Вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України

Справжній патріот. Погорілий Віктор Сергійович. Дата та місце народження: 29 травня 1980 р., м. Звенигородка, Черкаська область. Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область. Звання: Підполковник (посмертно). Посада: Заступник командира батальйону по роботі з особовим складом. Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням – це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є свідченням справжнього патріотичного подвигу.

До 9 класу навчався в школі №1. 10-11 закінчував в школі №2 . Закінчив музичну школу по класу – кларнету, а також займався в спортивній школі легкою атлетикою-був призером районних та обласних змагань. Після закінчення школи в 1997 року поступив в Одеський інстут сухопутних військ. Після закінчення інституту у 2001 року був направлений для проходження служби в 93 окрему механізовану бригаду яка дислокується в смт. Черкаське Дніпропетровської області. Був командиром роти, потім начальником гарнізонного клубу. Останню посаду займав в чині майора-зам. командира 1-батальйону.

. З 14 березня 2014 року в звязку з подіями на сході України його батальйон знаходився на території Луганської області до кінця липня. В середині серпня після поповнення батальйон було відправлено в зону АТО в район Іловайська.

Місце загибелі Останній раз виходив на звязок 28 серпня 2014 року. 29 серпня загинув при виході з Іловайського котла, біля села Осиково, Бешевського району. Перепоховання відбулося 21 березня 2015 року за місцем проживання дружини, біля смт. Черкаське.

Страшні картини війни. Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак через жорсткий опір противника вже 28 серпня опинились в оточенні. 29 серпня вночі російський президент Путін звернувся до бойовиків з закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинились в оточенні. Терористи згодом заявили, що готові випустити бійців з оточення. О 10:00 українські військові організованими колонами почали рух з міста, однак колони розстріляли, завдавши великих втрат українським батальйонам. За даними Міноборони, під Іловайськрм загинуло 108 українських бійців, серед них і Віктор Погорілий

У Віктора залишилося 2 малолітніх дітей .

– Наша шестирічна Анничка щодня запитує, коли повернеться тато. Я обіцяю донечці, що він обов'язково повернеться, потрібно просто ще трішки почекати, – втираючи сльози, мовить вдова. Його не потрібно було кликати захищати країну, адже він у себе вдома, на своїй рідній землі, оберігати яку – священний обов'язок.

ДЛЯ СИНА честь була понад усе. Ми змалечку навчали його жити по совісті. Добрим він у нас був, щирим. Шкільну програму опановував охоче. У табелях – лише відмінні та добрі оцінки. Залюбки освоював ази гри на кларнеті у дитячій школі мистецтв. Захоплювався легкою атлетикою. Ми раділи його успіхам на районних та обласних змаганнях. А коли виявив бажання стати курсантом Одеського інституту сухопутних військ, не заперечували. Можливо, передалася йому любов до військової справи від дідуся, якому хвороба зашкодила стати військовим, – пригадує батько, синові якого, на жаль, не вдалося вийти із Іловайського котла живим та неушкодженим.

Не плач. Не треба. Сльози не для нас. Я повернусь. Ти тільки вмій чекати.І не забудь оцей прощальний вальс, Що ти танцюєш з завтрашнім солдатом. А ще прошу: пиши мені листи. Про тихий Соб і про сільські новини, А я піду, бо мушу берегти. У світі мир та спокій Батьківщини. Я мушу йти, як батько мій і дід, Бо ще потрібні на землі солдати, Щоби щодня, зустрівши сонця схід, Всміхалась до дітей щаслива мати. А ти чекай. Печалитись не слід. Я повернусь. Запам'ятай цей вечір...Іде юнак. Тривожний білий світ. Ляга погоном хлопцеві на плечі.

Важко змиритися з тяжкими втратами, і здається, що ось-ось – і він повернеться, зайде до рідної школи, ступить на батьківський поріг. Але час іде, рани на серці не хочуть гоїтися, а реальність нікуди не зникає. Люди гинуть, а нам залишається тримати в душі лиш спогади. Аби їхні подвиги не були марними та не залишали байдужими нікого, потрібно пам'ятати та робити все нині, щоб пам'ять була вічною. Учні та весь педагогічний колектив школи №1 встановили меморіальну дошку пам'яті героя Віктора Погорілого.

Сьогодні у нашій країні це не рідкість. Важливо, щоб ми не лише пам'ятали, а й нагадували щоденно про таких, як Віктор, щоб наступні покоління дітей, які будуть переступати поріг навчального закладу, знали, що саме тут навчався наш земляк – справжній патріот. Не можна забувати людей, котрі пишуть історію власною кров'ю і захищають життя українців щодня. Адже це не так багато з того, що ми можемо зробити для них сьогодні. Низько схиляємо голови в пошані перед батьками, що виховали Героя. Сумуємо, що втратили кращого сина Звенигородщини.

Я дякую, солдате, за життя, Що я живу без куль над головою. За те, що маю я надію в майбуттяІ я думками завжди там з тобою. Я дякую, солдате, і за те. Що маю те, чого немає в тебе. Домівку теплу, сонечко ясне, Блакитне, мирне українське небо. Тобі, солдате, я завдячую життям.

Вічна пам`ять. Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі",ВІКТОР ПОГОРІЛИЙ нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).