Презентація: "Мова і види кіномистецтва" ( 17-18 урок "Мистецтво 9 клас" за підручником Л.М.Масол )

Кіномистецтво. Види кіно. Вчитель мистецтва і художньої культури. Басько Т. П.

Види кіно. Документальне та науково-популярне Мультиплікаційне(анімаційне)Художнє(ігрове)

Критерії, за якими розрізняють твори кіномистецтва. ЗАБАРВЛЕННЯ: чорно-біле, кольорове. За спроможністю відтворювати ЗВУКИ: Німе. Звукове: розмовне, музичне. За хар-ром відображення тривимірних предметів на площині екрану: Площинне. Стереоскопічне(3 D)4 D, 5 D, 6 D…

За параметрами екранного зображення: Широкоформатне. Великоформатне. За тривалістю: Короткометражнеповнометражне

ВАЗАЧАЛЬНІ ВІХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ В ІСТОРІЇ КІНОМИСТЕЦТВА{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Особистість. ПодіїОгюст і ЛуїЛюм’єри 28.12.1895р. Жорж Мельєс. Чарлі Чаплін. Мак Ліндер. Віра Холодна

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Особистість. Події1927р. Рік появи кольорового кіно( амер. Режисер Р. Мамулян « Беккі Шарп»)Наймасовіший фільм у прокаті в американському кінематографі

Брати́ Люм'єр, родоначальники кіно: Луї Жан Люм'єр — молодший брат (винахідник). Огюст Луї Марі Ніколя Люм'єр — старший брат (організатор). Список першого історичного комерційного показу братів Люм'єр, що відбувся 28 грудня 1895 року у «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок у Парижі: Вихід робітників з фабрики. Политий поливальник. Прибуття делегатів на фотоконгрес у ЛіоніВольтижировка. Виловлювання червоних рибок. КоваліСніданок немовляти. Стрибок через брезент. Площа Кордельє в ЛіоніМорське купання

28.12.1895 Перший публічний сеанс був проведений в Парижі 22 березня 1895 року, однак днем ​​народження кіно офіційно вважається 28 грудня того ж року, коли в Grand Café на бульварі Капуцинів пройшов перший комерційний показ фільмів Люмьеров. Серед них були: знаменита документальна стрічка «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота», ігрова комічна сценка «Политий поливальник» і кількох інших кіносюжетів.

Жо́рж Мельє́с (фр. Maries-Georges-Jean Méliès, 8 грудня 1861 — 21 січня 1938) — французький підприємець, режисер, один з засновників світового кінематографа.

Народився в Парижі в сім'ї промисловця, мав старшого брата — Гастона. Будучи забезпеченою людиною, Мельєс присвятив багато часу своїм захопленням, серед яких чільне місце займали театр та мистецтво сценічної ілюзії. Як ілюзіоніст він виступав у театрі «Робер-Уден», яким володів. В 1895 році він опинився на одному з перших кіносеансів братів Люм'єр й відразу ж став палким прихильником кінематографу. Не зумівши придбати в Люм'єрів сконструйовану ними камеру-проектор (він пропонував великі гроші, але Люм'єри відмовили, оскільки намагалися зберегти монополію на нову розвагу, вважаючи, що вона досить швидко вийде з моди й треба користатись цим по повній),. Мельєс знайшов можливість придбати аналогічний апарат англійського виробництва й почав активно експериментувати.

Вже в 1896 році він знайшов спосіб створення перших спецефектів, заснованих на стоп-кадрі, покадровій зйомці, подвійній та багатократній експозиції, пришвидшеній та уповільненій протяжності плівки, каширування та інших засобах. В 1897році Мельєс заснував власну студію «Стар фільм» (фр. Star Film) в своєму помісті в Монтре й почав активне виробництво короткометражних кінофільмів. Також знімав «псевдохроніку» — постановочні сюжети, які відтворювали реальні події. Наприклад, відомо про зняті ним короткометражки «Справа Дрейфуса», «Коронація Едуарда VII» (Le couronnement du roi Édouard VII, 1902) та інші.

Найвідомішою його роботою є відома комедія «Подорож на Місяць» (1902) — перший в історії кінематографа науково-фантастичний фільм. Мельєс намагався заробляти, продаючи кінотеатрам копії своїх фільмів, але найпотужніший ринок — американський — виявився для нього закритим, оскільки Томас Едісон вважав себе володарем всіх американських патентних прав на кінотехнології й вважав, що має право копіювати й продавати для показу будь-який зроблений без його санкції фільм, в тому числі й фільми Мельєса. В результаті Мельєс не отримав практично нічого за показ своїх фільмів в США й у 1914 році змушений був продати студію. Негативи своїх фільмів він у нападі люті спалив.

Мельє тривалий час працював продавцем іграшок на Монпарнасі. Про його внесок у розвиток кінематографу ніхто не згадував до 1932 року, коли Кінематографічне товариство прийняло його, повністю розореного, до замку Орлі, де він й прожив залишок життя. Я народився з душею артиста, обдарованого спритністю рук, метким розумом й вродженим акторським талантом. Я був одночасно й розумовим й фізичним робітником. Жорж Мельес

За свої заслуги Жорж Мельєс був нагороджений орденом Почесного легіону. Він закінчив свої дні в пансіоні для літніх акторів у Парижі. Похований на цвинтарі Пер-Лашез. Біографію Жоржа Мельєса покладено в основу знятого 2011 року фільму «Хранитель часу». Роль самого Мельєса виконав Бен Кінґслі.

Ча́рлі Ча́плін (англ. Charlie Chaplin, повне ім'я сер Чарлз Спенсер Чаплін (англ. Sir Charles Spencer Chaplin, Jr.; 16 квітня 1889, Лондон — 25 грудня 1977, Веве, Швейцарія) — легендарний англійський та американський кіноактор і кінорежисер першої половини XX століття. Визнаний одним із найкращих коміків в історії світового кіно, тричі нагороджений премією «Оскар».

Він грав ролі, писав сценарії, продюсував власні фільми. Чаплін був одним із класиків ери німого кіно. За свою кар'єру, яка тривала понад 65 років, він пройшов шлях від вікторіанських сцен британських мюзик-холів до Голлівуду — центру світового кіномистецтва.

Чарлі Чаплін народився 16 квітня 1889 року в Лондоні. Чарлі вперше виступив на сцені 1894 року, у віці п'яти років, коли його номер замінив номер його матері в програмі мюзик-холу. Наприкінці 1898-го він вступив до дитячої танцювальної групи «Вісім ланкаширських парубків». На Різдво 1900 року «Ланкаширські парубки» брали участь у пантомімі «Попелюшка». Чаплін у костюмі кішки вперше дістав можливість розсмішити глядачів.

1903 року він у віці 14 років отримав постійну роботу в театрі й роль посильного Біллі у п'єсі «Шерлок Холмс». У цей час Чаплін був практично безграмотним. Коли йому вручили текст ролі, він боявся, що його попросять прочитати вголос кілька абзаців. Роль йому допоміг вивчити брат Сідні.

Протягом кількох років Чарлі також грав у вар'єте. З 16 років Чаплін регулярно вправлявся у грі на скрипці, беручи уроки у театрального диригента і займаючись по 4-16 годин на день.21 лютого 1908 року отримав місце актора на театральному підприємстві Фреда Карно, яке постачало готові скетчі й пантоміми для багатьох мюзик-холів, і незабаром став одним із ключових акторів у низці постановок (деякі з них він пізніше адаптував для екрану).

Чаплін із трупою Карно був на гастролях у США з вересня 1910 року по червень 1912-го. У 1912 році він на п'ять місяців повернувся до Британії, а 2 жовтня 1912 року юнак приїхав разом із трупою Карно в США і залишився в цій країні. 23 вересня 1913 року Чаплін уклав контракт із «Кістоун Філм» із платнею 150 доларів на тиждень на студії «Keystone Studios». Спочатку його персонаж Чез (на знімальних «хлопавках» у робочих дублях, що збереглися, він позначався як Chas Chaplin, Авенаріус називає його «Чейс») мав вигляд зухвалого шахрая і ловеласа, проте поступово в образі з'явилося дедалі більше людської теплоти й ліризму, який глядач звик пов'язувати з маленьким волоцюгою. 

1921 року Чаплін подорожував до Європи. У Лондоні й Парижі при його появі збиралися величезні натовпи. За три перші дні в Лондоні Чаплін одержав 73000 листів. У Берліні його ніхто не знав, у післявоєнній Німеччині фільми Чапліна не показували. Другий візит до Європи Чаплін зробив 1931 року — під час прем'єри фільму «Вогні великого міста». Утретє Чаплін побував у Європі 1936 року під час показу фільму «Нові часи». До 1922 року Чаплін не мав власного будинку — жив в орендованих будинках, готелях і клубі. 1922 року Чаплін побудував свій будинок у Беверлі-Хіллз. У будинку, окрім 40 кімнат, був кінозал і орган.

Славу Чапліну принесло німе кіно, і хоча звук з'явився у фільмах уже 1927 року, Чарлі залишився вірним старій кінотехніці ще ціле десятиліття. Першою повністю звуковою картиною Чапліна став «Великий диктатор» — антигітлерівський фільм, знятий 1940 року. Це був останній фільм, де було використано образ Волоцюги Чарлі.

1952 року Чаплін створив фільм «Вогні рампи» — розповідь про долю творчої людини і про творчість взагалі. 17 вересня 1952 року він відправився до Лондона на світову прем'єру «Вогнів рампи», і глава ФБР Едгар Гувер добився від імміграційної влади заборони на зворотний в'їзд актора в країну. Чаплін оселився в Швейцарії, в містечку Веве. У Швейцарії Чаплін написав музику до своїх старих німих фільмів, озвучив фільм «Золота лихоманка». Актор був нагороджений Міжнародною премією Миру 1954 року. У своєму фільмі «Король у Нью-Йорку» (1957) Чаплін усе ще сам грав головну роль.1964 року Чаплін видав свої мемуари, які лягли в основу біографічного художнього фільму «Чаплін» (1992). Останній фільм «Графиня з Гонконгу» Чаплін поставив за своїм сценарієм 1967 року; головні ролі у фільмі виконали Софі Лорен і Марлон Брандо.1972 року Чаплін удруге отримав почесного «Оскара». Для цього він приїхав на короткий час у США — йому дали лише обмежену візу. 4 березня 1975 року Чаплін був посвячений у лицарі королевою Єлизаветою II у званні лицаря-командора Ордену Британської імперії. Актор помер 25 грудня 1977 року в своєму будинку у Веве.

Макс Ліндер (16 грудня 1883 — 30 жовтня 1925) — відомий французький актор-комік, один з найпопулярніших «королів сміху» часів німого кіно. Сценарист, режисер та художній керівник багатьох короткометражних фільмів. Президент Асоціації кіноакторів (1925 рік).

Деякі знахідки Ліндера кінематографісти пізніше будуть використовувати багато разів. У фільмі «Макс — тореадор» корова, яка куплена для відпрацювання прийомів кориди, в одній зі сцен потрапляє в розкішну спальню. У майбутньому комізм ситуації з твариною в чужою обстановці будуть обігравати Бастер Кітон («На захід», англ. Go West, 1923 рік), Луїс Бунюель (корова в будинку маркізи де Ікс у фільмі «Золотий вік», 1930 рік), Григорій Александров (стадо, громящая банкетний зал у «Веселих хлоп'ятах») і так далі. У стрічці «Макс — віртуоз» лже-піаніст, відтягуючи момент початку виступу, упускає в рояль пенсне і в його пошуках буквально розбирає інструмент по деталях. Аналогічний трюк, але вже з автомобілями, будуть проробляти американські коміки Лорел і Харді в 1930-і роки [2]. Епізод, коли героя Леоніда Гайдая Боягуза в кінокомедії «Операція „И“» смертельно ранять шпагою в серце, але замість струменя крові виявляється вино з розбитої пляшки, — практично дослівна цитата з «Трьох пройдисвітів» Ліндера. Прикладів звернення до творчого досвіду кінематографіста можна навести десятки, але, ймовірно, самим класичним з них залишиться епізод перед дзеркалом з стрічки «Сім років нещастя». Слуга і служниця героя випадково розбивають велике дзеркало в туалетній кімнаті. Вранці Макс в стані сильного алкогольного похмілля йде голитися. Кухар, дещо схожий на господаря, встигає переодягнутися в піжаму і дзеркально копіює його руху. Той списує зовнішні відмінності на свій стан, але скоро починає розуміти підступ. Його відволікає телефонний дзвінок. У цей час слуги вставляють у раму нове дзеркало. Макс, бажаючи покарати кухаря, кидає в дзеркало важкий черевик і, відповідно, розбиває його. У різних варіаціях це було повторено у фільмах «Качиний суп» (США, 1931 рік), « Рожева пантера» (Велика Британія, 1963 рік), «Острів Гіллігана» (США, 1966 рік), «Великий бізнес» (США, 1988 рік), «Ширлі-Мирлі» (Росія, 1995 рік), епізоді «Задзеркаллі» серіалу «Секретні матеріали» (США, 1998 рік), мультфільмах «Самотні приведення» з Міккі Маусом (1931 рік), «Засіб для волосся» з Багзом Банні (1945 рік), «Дорога до Німеччини» з Гриффинами та багатьох інших роботах.

Віра Холодна«Майбутнє екрана велике й неосяжне. І я щаслива, якщо хоч трішки можу брати участь у цій великій справі творчого розвитку кінематографа, якщо мої тіні на екрані дають хоч трішки радості людям».

"Ваши пальцы пахнут ладаном, а в ресницах спит печаль. Ничего теперь не надо вам,никого теперь не жаль..." А. Вертинский

Віра Холодна(у дівоцтві — Ле́вченко; 5 серпня 1893, Полтава, Російська імперія — 16 лютого 1919, Одеса, Українська Народна Республіка) — видатна кіноакторка Російської імперії українського походження епохи німого кіно. Знімалася здебільшого у таких жанрах, як драма, мелодрама та короткометражне кіно та під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна тощо.

Віра Василівна Левченко народилася 5 серпня 1893 року (за іншими даними — 9 серпня того ж року) в українському місті Полтава, що на той час входило до складу однойменної губернії Російської імперії. Її батько, Василь Андрійович Левченко, був корінним полтавцем, закінчив словесне відділення Імператорського Московського університету й був педагогом у рідному місті, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат. Після смерті дідуся Віри, сім'я переїхала в Москву. Там майбутня акторка поступила у балетне училище Большого театру. Однак, згодом, Віра була вимушена залишити балет через наполягання бабусі, яка була проти такого заняття внучки. Дівчина продовжила вчитися у гімназії. Щоправда, згодом юна Левченко все ж вирішила стати акторкою. Багато у чому на неї справив враження приїзд у 1908 році у Москву з Санкт-Петербурга однієї з найпопулярніших тоді актрис, Віри Комміссаржевської.

На випускному вечорі гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з юнаком — Володимиром Холодним. Він був правником за фахом й захоплювався автоспортом, брав участь в автоперегонах, навіть видавав газету «Авто». Згодом, вони покохали одне одного, а вже незабаром одружилися, незважаючи на те, що члени обох сімей були проти раннього шлюбу. 1912 року у молодих народилася донька, яку назвали Євгенією. Під час пологів лікарі попередили подружжя, що народження другої дитини може бути небезпечно для життя Віри. Саме тому вони вирішили всиновити ще одну дівчинку. Під час Першої світової війни Володимир Холодний пішов воювати на фронті. У той же час його дружина, Віра почала свою кар'єру у кінематографі, де здобула велику популярність.

Свою першу роль молода актриса зіграла у фільмі Євгена Бауера тургенєвську героїню. Бауер затвердив Холодну на цю роль майже відразу завдяки її зовнішності. Саме завдяки цьому фільму старлетка здобула успіх і славу. Фільм «Життя за життя» з Вірою Холодною у головній ролі демонструвався по два місяці поспіль у багатьох кінотеатрах через великий попит публіки. Актриса почала отримувати листи від незнайомих чоловіків із зізнаннями в коханні. Були навіть такі, які писали, що покінчать життя самогубством через нерозділене почуття до неї. Проте жодні вмовляння не діяли на акторку. Згодом Віра Холодна отримала звістку про поранення свого чоловіка на фронті. Вона покинула зйомки та подалася шукати шпиталь під Варшавою, куди потрапив її тяжко поранений чоловік. За словами лікарів, Володимир навряд чи мав вижити. Його дружина багато часу провела у шпиталі та вже через якийсь час Володимир одужав.

Смерть і поховання. У 1919 році Віра Холодна прибула до Одеси на гастролі. Саме там вона захворіла на тяжку форму грипу, так звану, іспанку — одну з найбільш страшних хвороб XX століття. І вже від цієї ж хвороби 16 лютого того ж року, у віці 25 років, вона раптово померла. Під час похорону актриси в Одесі багато людей проводжало Віру Холодну в останню путь. Багато хто не вірив, що велика акторка померла. Інших здивувала її посиніла від бальзамувального розчину шкіра. Містом ходило багато чуток. Зокрема, що насправді акторку отруїли, бо працювала на контррозвідку, за однією версією — шпигувала для французів, за другою — для чекістів. Також ходили чутки, що лікаря шантажували, щоб змусити підписати діагноз «іспанський грип». Навіть ходила чутка, що поховали не Віру Холодну, а невідому жінку, а акторка завдяки інсценуванню смерті втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії. Був ще один варіант чуток — нібито, актрису викрали, бо на ній було багато дорогоцінних прикрас. Однак, ніяких підтверджень жодній з теорій не знайшлося.

Володимир Холодний прожив лише кілька місяців після смерті дружини та помер від тифу. Вона була похована 19 лютого на Першому Християнському цвинтарі Одеси. 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Холодної відсутні.

Вшанування пам'яті. Поштова марка, 2013 Режисер Вадим Цаліков створив документальну кінострічку «Прощальна краса», присвячену кіноактрисі. За мотивами життя і кінокар'єри Віри Холодної у 1976 році створено художній фільм «Раба кохання» (режисер Микита Міхалков). Головну роль виконала актриса Олена Соловей(емігрувала у США). У лютому 1996 року невеличкий майдан на розі одеських вулиць Буніна і Преображенської перейменовано на честь актриси[5]. У 2003 році біля будинку в Одесі, де жила і померла кіноакторка, встановлено пам'ятник. У 2010 році в Одесі було проведено фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Вірі Холодній.

1927 р.6 жовтня 1927 року в Нью-Йорку компанія «Ворнер Бразерз» провела прем'єру першого звукового фільму «Співак джазу» з Елом Джонсоном у головній ролі. Стрічка не була озвучена повністю в сучасному розумінні цього слова, проте стала провісником закінчення епохи німого кіно.

Рубен Мамулян. Rouben Mamoulian. Ученик легендарного режиссера Евгения Вахтангова, поклонник творчества Марка Твена и Джека Лондона, армянин родом из Тбилиси, гражданин Америки, вошел в историю кино как инновационный режиссер – Рубен Мамулян.

Тим часом почалася ера звукового кіно, і потрібні були професіонали, які б навчили «німих» акторів говорити на екрані. Студія Paramount Pictures запропонувала Мамуляну стати викладачем, але він відповів зустрічною пропозицією - спробувати себе в якості режисера. Освоївши кіновиробництво буквально за кілька тижнів, він зробив свій перший фільм «Оплески» (1929), який вразив своїм новаторським підходом до створення кінокартінкі: свобода руху камери, монтаж звуку і зображення.

Невтомний експериментатор з вродженим смаком і інтелектом, він залишив свій слід в становленні кіновиробництва. Він зняв 16 фільмів, в числі яких, наприклад, перший кольоровий американський фільм «Беккі Шарп» (1935). «Я вважаю, що колір на екрані може бути використаний як емоційний прийом», - говорив Мамулян. Він одним з перших зняв звуковий мюзикл, поклавши початок цьому популярному в Америці жанру.

Режисер прожив довге життя. Останні свої роки він провів в Голлівуді, і це був важкий час: його дружина страждала алкоголізмом, була настільки навіженої, що помічники по господарству не могли з нею ужитися. Подружжя коротали час одні в оточенні улюблених кішок. Майстер помер 5 грудня 1987 року. Рубен Мамулян, великий кіноексперіментатор, сказав про оцінку свого вкладу в кінематограф: «Найголовніший критик - це час».

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Место. Название. Кассовые сборы(2014 $)Год1 Унесённые ветром$3 440 000 00019392 Аватар$3 020 000 00020093 Звёздные войны. Эпизод IV: Новая надежда$2 825 000 00019774 Титаник$2 516 000 00019975 Звуки музыки$2 366 000 00019656 Инопланетянин$2 310 000 00019827 Десять заповедей$2 187 000 00019568 Доктор Живаго$2 073 000 00019659 Челюсти$2 027 000 000197510 Белоснежка и семь гномов$1 819 000 0001937

«Люсі». (Люк Бессон)

Практичне завдання. Назвіть фільм, його жанр та вид. Запишіть засоби виразності, які використовуються для найбільш вдалої передачі епохи, характеру, внутрішнього стану персонажів, місця дії, емоційного стану.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10