Презентація "Мовна норма"

Формування мовної норми

Поняття мовної норми. Кожна національна літературна мова характеризуєть­ся наявністю сталих норм, тобто сукупністю мовних засо­бів, що відповідають системі мови й сприймаються її но­сіями як зразок суспільного спілкування на певному істо­ричному етапі. Це історично сформований, вироблений літературною традицією і суспільно усвідомлений стан­дарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні нор­ми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, граматиках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Мовні норми Сукупність найбільш традиційних реалізацій мов­ної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

Літературна норма мовиознаки, правила літературно опра­цьованого мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спіл­кування.

Стильова нормаправила відбору та організації мовних оди­ниць в тексті певного функціонального стилю; правила вибору стилю, що відповідає умовам мовного спілкування.

Стилістичні норми диференціюють на два підвиди:1. Стилістичні норми мови — це стилістичний арсенал словника; кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповід­не функціональному стилю.2. Стилістичні норми мовлення — це мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації, які формують мовленнєву системність стилю і встановлюють її межі.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється літературна норма:системний (ґрунтується на відповідності мовних явищ законам і системі мови);національний (бере до уваги відповідність мовного явища національному характеру);естетичний (базується на закономірностях функціонально-стилістчиної доцільності певної форми, її відповідності вимогам певного стилю);критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків (передбачає нормативність мовних фактів тоді, коли їх можна підтвердити посиланнями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнанні зразків, позбавлених виразного авторства – наукова і науково-навчальна література, державно-урядові документи, правописні кодекси і словники, вимова акторів, дикторів);статистичний (грунтується на врахуванні регулярності вживання мовного явища);культурно-історичний (територіальний) (береться до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої території, на якій побутують певні мовно-літературні традиції).

Нормативність мови проявляється на усіх рівнях мовної системи, за якими і здійснюється класифікація мовних норм.

Орфоепічні (норми правильної вимови)тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

Акцентуаційні (норми правильного наголошування)норма цілком сформована, але найменш усталена, оскільки є кілька чинників її розхитування: необґрунтоване перенесення діалектних наголосів у літературну мову; вплив сусідніх мов, зокрема російської; надуживання лексемами з ненормативним наголосом, зумовленим ритмомелодійними міркуваннями, в творах сучасних авторів. Наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.

Словотвірні (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова)Наприклад: правильно – спостерігач; неправильно – спостерігальник. Порушення СН найчастіше трапляється у дієсловах з суфіксом -ирува- (компостирувати, репетирувати), при творенні іменників на означення назв жителів певного населеного пункту, при творенні присвійних прикметників (Олин, Надин), при творенні прикметникових форм відрізних географічних назв за допомогою суфікса -ськ- (празький, сиваський), при творенні назв осіб за моделлю “людина, яка займається чимось” (людина, яка працює на екскаваторі – екскаваторник; людина, яка переживає за невдачу або успіх гравця чи спортивної команди - уболівальник).

Морфологічнінорми, що регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів поєднання з іншими словами

До категорії слабких морфологічних норм ввійшли:

Слова, у вживанні яких допускаються помилки при визначенні граматичного роду: а) деякі іменники, які різняться за категорією роду в укр. та рос. мовах : біль, путь, степ, Сибір, тюль, ступінь; б) невідмінювані слова іншомовного походження: кабальєро, какаду, поні, цеце, меню, журі, рагу, Сочі, івасі; в) слова з формальними ознаками чол. роду (назви професій, посад, виду роботи), які тепер називають і осіб жін. статі: суддя, прокурор, директор (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні); г) ім. спільного роду: протеже, підлиза, ледащо, хмарище;

Іменники, при утворенні відмінкових форм яких виникають труднощі: а) форми Р.в. однини ім. чол. роду ІІ відміни: предмета, процента, сюжету, колективу, терміна – терміну, фактора – фактору; б) форми Р. й О.в. однини ім. з основою на –р: аптекаря, Ігоря, кобзаря, ветеринара, столяром, слюсарем; в) форми Р.в. множини: болгар, татар, грамів, кілограмів; г) клична форма: Сергію, Олеже, Мотре, Соломіє Василівно, Любове Дмитрівно, Миколо Семеновичу; д) прізвища у різних відмінках: Макогін, Гринів, Швець, Перець; ж) вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням ові, еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменниківназв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науководослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

Чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар’яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

Форми непрямих відмінків числівників (п’ятидесяти, семистами, трьохстами замість п’ятдесяти (п’ятдесятьох), сьомастами (сімомастами), трьомастами)

Форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.).

Використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов’язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

Певні форми дієслів, зокрема такі: а) особові форми дієслів архаїчної групи: дати, відповісти; б) форми наказового способу: наполягти – наполяж, чистити – чистьте. Помилкою буде неправильне утворення особових дієслівних форм полять, мелять, колять, боряться, ходімте замість полють, мелють, колють, борються, ходім.

Лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності)Мовне багатство людини залежить передусім від уміння користуватися лексичним складом мови (синонімами, антонімами, паронімами, фразеологізмами, запозиченими словами та іншими лексико-семантичними категоріями). Псують мову плеоназми, тавтологія, кальки з російської мови, просторічні елементи, мовні штампи, жаргонізми.

Синтаксичнінорми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників

Стилістичнірегулюють доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування

Графічнінорми передавання звуків і звукосполучень на письмі

Орфографічнізагальноприйняті правила передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі (приміром, правил написання слів окремо, разом чи через дефіс, правил вживання великої літери і т.д.).

правопису власних назв (Міністерство освіти України, Народний рух України, Нобелівська премія, Академія наук України, ахіллесова п’ята);правопису префіксів з-, с- (зшиток, зцідити, сфотографувати);правопису префіксів роз-, без- (розхитати, безшумний);правопису префікса пре- (пред’явити, премудрий);правопису слів іншомовного походження (шасі, Ватикан, Сицилія);Найчастіше порушуються такі орфографічні норми, що стосуються:

Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків)За допомогою ПН здійснюється структурне і смислове членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Українські пунктуаційні норми базуються на граматичній та змістовій основі і враховують інтонацію.

Мовні норми характеризуються:системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);- соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);- стабільністю (не можуть часто змінюватися).