Презентація музичний фольклор Київської держави Партесна музика Збірка Г Сковороди

11 кл 37 мист Укр муз фольклор Київської держави Партесна музика Збірка Г Сковороди 19 02 2022 Музичні традиції на території сучасної України існують із прадавніх часів→ археологічні розкопки первісних стоянок, давніх слов’янських поселень та давньогрецьких міст. → музичні інструменти, винайдені прадавніми народами→ у спадок українській культурі→ основу нашої народної інструментальної музики.

У багатьох народних піснях та обрядах→ відлуння далекої музичної давнини→ обожнювання природи, небо, сонце, ліс, луки → живі істоти. Давні вірування наших пращурів, життєвий уклад, світосприйняття→ у піснях, грою на простих музичних інструментах→ фундамент для розвитку української національної музичної культури.

→ перші прояви музичного мистецтва на українських землях→ близько сорока тисяч років тому→ археологічні знахідки палеолітичної доби→ зародження музичної культури та появу перших музичних інструментів→ були схожими в усіх народів світу→ на палеолітичній стоянці Молодове (Чернівецька область) львівською археологічною експедицією 1953 року знайдено чотири флейти з рогу північного оленя. Одна→ на її корпусі сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілий звукоряд. Первісні музичні інструменти

Шумовий браслет. Стоянка Мізин→ на Мізинській стоянці є вироби з кісток мамонта, поверхня яких покрита лінійним розписом, виконаним червоною вохрою, змішаною з кістковим жиром→ музичні інструменти для супроводу танців.→ шумовий мізинський набірний браслет із пластин бивня мамонта, гравійований меандровим орнаментом з п’яти окремих незамкнених кілець.→ сім дудочок із пташиної кістки періоду неоліту, знайдено 1931 року в Маріупольському могильнику, Донеччині.→ інтонації експресивного мовлення, спів птахів та голоси тварин, ритми роботи первісних людей, звукові сигнали та магічні заклинання.

Первісне музичне мистецтво→ синкретичний характер: пісня, танець і поезія поєднані і часто супроводжували обряди, працю, події родинного життя. В уявленні людей музика й музичні інструменти→ важливу роль оберегів під час заклинань та молитов, засіб захисту від злих духів, привертання добрих божеств.

Давні слов’яни вшановували пращурів та поклонялись язичницьким богам в храмах і капищах з ідолами. Релігійні обряди на честь Перуна (бога грому й блискавки), Стрибога (бога вітрів), Ярила (бога сонця), Лади (богині кохання) → співи, ритуальними танцями, грою на музичних інструментах і завершувались спільним застіллям. Музична культура східних слов'ян

Слов’яни вшановували не лише язичницьких богів, але й місця, де вони живуть: ліси, гори, річки та озера. Пісенна й інструментальна творчість у тісному взаємозв’язку→ обрядовий спів→ виникненню музичних інструментів із встановленням музичного строю→ храмові пісні-молитви виконувались із музичним супроводом.

Пісенну творчість давніх слов’ян поділяють на →календарно-обрядову → родинно-обрядову.

Календарно-обрядові пісні нерозривно пов’язані з порами року, відповідними звичаями і землеробством. Жанри→ веснянки, гаївки, русальні, купальські та жниварські пісні, колядки і щедрівки. Виконання пісень часто супроводжувалося театралізованими обрядовими діями, хороводами→ були ритуальними→ закличний, піднесений характер.

Музичні інструменти східних слов'ян: гусла, барабан, бубон, сопілки, сурма, гудок. Гусла — один із найдавніших музичних інструментів→ слов'яни в IX ст. вражали своєю грою на гуслах царів Візантії.→ назва→ пружно натягнутій тятиві лука→ в мові східних слов'ян так і називалася — «гусла». Мелодійний звук→ піднести до неї порожню посудину і смикнути→ щипковий інструмент.

За характером виконання→ урочистими, веселими (весільні), ліричними (колискові) або жалобними (плачі).→ударні інструменти не лише під час обрядових дійств та ігрищ, а й у військовій справі та на полюванні як ритмічний супровід.

Музичні інструменти→ гусла, сопілка, гудок, бубон, дзвіночок, ріжок, барабан (било).

Музична культура античних міст Північного Причорномор'я. Музична культура античних міст-полісів Північного Причорномор’я→ традиції античної Греції. Поети, архітектори, музики античних північнопричорноморських міст-держав були добре знайомі з надбаннями давньогрецької культури→ зображення музичних інструментів та розписи склепів, де поховані музики, скульптурні знахідки.

ліраавлоскіфара. Музичні інструменти→ ліра, кіфара, арфа, авлос (різновид флейти), орган, сурма, труба.

Зображення барбітона — на червонофігурному лекіфі з Ольвії. Вазописець першої третини V ст. намалював музиканта, який сидить на стільці. Червонофігурний лекіф із зображенням гри на барбітоні. Ольвія

ритуальна хода за участю чотирьох жінок, які грають на кіфарах. Зображення ритуальної ходи жінок із кіфарами, о. Березань

Музична культура Київської Русі розвиток чинниками: →продовження традицій місцевої східнослов’янської культури, →запозиченнм європейських придворно-світських традицій→ наслідування візантійської релігійної культури.

за часів Київської Русі в музичному мистецтві три напрями: → народна музика, → придворно-світська → церковна. два поняття: →інструментальна музика → спів.

у світському житті музичні інструменти→ невід’ємна частина творчості (княжі застілля, народні свята, військові походи)

в релігійній культурі музичне мистецтво→ виключно вокальними творами→ церква суворо засуджувала гру на музичних інструментах→ «бісівська»→ тісно пов’язана з язичницькою дохристиянською культурою.

Народна музика. Відзначання будь-якого свята чи важливої події в родині→ обряди, пісня— від селянина до княжої дружини. дохристиянські традиції→ мистецтво Київської Русі→ зі східнослов’янським обрядовим фольклором.

Б. Ольшанський. Ніч на Івана Купала. Різдвяне колядування. Урочистості календарного циклу→ Свята Коляди, Масниці, Великодня, Купали, Русалій, обжинкового періоду→ ритуали, ігрища, хороводи, пісні. Родинно-обрядова пісенна творчість: весільні, колискові, поховальні→ із життєвим циклом людини, залишались важливим елементом народної культури.

новий музично-поетичний жанр — билина→ наприкінці першого тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини циклів→ оспівували важливі події в історії давньоруської держави. Київського→ відомі богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Альоша Попович. Новгородського Музична основа → протяжні наспіви декламаційного характеру, і за інтонацією розповідного мовлення. А. Рябушкін. Гостювання богатирів у князя Володимира. В. Васнєцов. Гуслярі

Придворно-світська музика в Київській Русі→ у звичаях княжого двору та військового побуту супроводження музикою офіційних церемоній, княжих застіль. Князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів→ скоморохів. Фрески Софійського собору→ музикант зі струнним смичковим інструментом на кшталт середнь фіделя (попередника віоли), група виконавців із духовими та щипковими інструментами. скоморохи-танцюристи. Фрески Софії Київської із зображенням скоморохів та музикантів

Військові оркестри → суренки, бубни й труби. Героїчні величальні пісні→ при зустрічі князя з ратного походу, сходження на княжий престол → змінились на здравиці на честь князя, патріарха, визначних осіб держави→ запозичила у Візантії → традиція вшановування імператора. Героїчні величальні пісні у кінці XII ст. — «Слові о полку Ігоревім» → уславлювалися князі, їхні подвиги, оспівувалась рідна земля → численні посилання на співця Бояна, який виконував його в супроводі гри на гуслах.

Церковна музика. Прийняття християнства в культуру Київської Русі прийшов і візантійський церковний спів→ у храмовому богослужінні грецькі та південнослов’янські співаки, яких запрошували князі. Наприкінці IX — початку XII ст. перші рукописні співочі книги. Урок церковного співу в монастиріКондак св. Борисові та Глібу. XII ст.

Християнство принесло на Русь певну систему богослужбових жанрів: кондаки, ірмоси, канони, тропарі. Церковний спів Русі за візантійською традицією був одноголосим, спокійним, урочистим і навіть суворим рухом мелодії, метричного розподілу на такти не було→ читання на розспів, інтонації визначалися жанром твору і змістом тексту.

На відміну від католицьких держав, у православній Київській Русі храмової інструментальної музики не існувало→ язичницькі ритуали та ігрища, латинське католицьке богослужіння→ орган.

Єдиний музичний інструмент православної церкви→ дзвін→ сповіщальна функція→ дзвонарі.перегук християнські свята, а також збирала народ на віче. Дзвіниця Софійського собору. Київ

Мистецтва церковного співу у Візантії й на Русі→ педагоги - доместики (від латинського «начальник, поводир»). → обов’язки співака-соліста, вчителя співу та диригента хору. «двір доместиків» при Десятинній церкві→ Київ→ головний осередок церковного музичного мистецтва

народна пісня в усній формі, церковний спів записувався за допомогою особливої системи умовних позначень — невменної (тобто знакової) нотації, поширеної у Візантії. На Русі знаки називали «крюками» або «знаменами»→ церковний спів Київської Русі→ «знаменний спів»→ писали над словами тексту, вказували лише напрям мелодії, а не точну висоту звука. Крюкове письмокиївська «квадратна нота». Півчий рукопис

З прийняттям християнства на українських землях упроваджувалися церковні піснеспіви, запозичені з Візантії. Головним осередком, де культивувався церковний спів, була Києво-Печерська лавра.

Головна відмінність східнохристиянського - православного - музичного ритуалу від західнохристиянського - католицького→ виключно вокальної музики, хорового співу без акомпанементу (а капела). → багаті пісенні традиції народу сприяли активному розвитку українського хорового мистецтва

Золота доба українського музичного мистецтва→ XVII—XVIII ст.→ жанри думи та історичної піснісоціально-побутові родинно-побутові пісні → на основі традиції обрядовою й позаобрядовою ліричною та епічною пісенністю.

Соціально-побутові пісні→ думки, почуття й настрої народу. Жанри→ козацькі, гайдамацькі, солдатські, бурлацькі, кріпацькі, родинні, сирітські цикли→ соціальні мотиви і характеризують певну історичну епоху.козацький цикл пісень → з історією козацтва. Тематика→ події з життя козаків: від’їзд у похід, прощання з рідними, бій із ворогами, загибель на полі бою («Ой у лузі, та ще й при березі»). У XIX ст. багато козацьких пісень було записано від кобзарів І. Стрічки, С. Яшного, М. Кравченка, А. Шута та ін.

Гайдамацькі пісні близькі до козацьких→ оспівують боротьбу українського народу проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у XVIII ст.

Бурлацькі пісні → трагічно зображено долю вихідців із села, життя бурлаків риболовецьких артілей на Дніпрі, Чорному морі, тяжко працювали й поневірялися на чужині («Та забіліли сніги», «Горе мені на чужині»).

У кріпацьких піснях→ яскраві сатиричні образи → засуджено панщину і примусову працю селянина в господарстві поміщика («А в неділю пораненько»). Соціально-побутові пісні завжди перебували у взаємодії з усіма жанрами і видами народної пісенності, узагальнено відбиваючи світ людських доль у всьому його різноманітті.

Родинно-побутові пісні→ оспівують найважливіші події та явища з родинного життя селян, їхні погляди, мораль. Тематичні групи: пісні про родинне життя, про кохання, жартівливі, колискові, дитячі пісні.→ взаємини між чоловіком і жінкою та стосунків з іншими членами родини. Доля матері, матері-вдови.→ про кохання — лірична ніжність, мелодійність→ хором під час застілля на весіллях, родинах, хрестинах → змальовувались пейзажі — квітучий вишневий садок («Ой у вишневому садочку»), зоряна місячна ніч («Місяць на небі, зіроньки сяють»).

Колискові пісні→ матір’ю, членами родини над колискою дитини. Дитячі пісні→ творчість дітей, твори для дітей дорослих→ для дітей середнього і старшого віку — ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, прозові приповідки, скоромовки, загадки та казки, що співаються або ритмічно промовляються. → поєднання тексту з елементами гри.

Жартівливі → весілля, вечорниці, вулиці, досвітки й звичайне дозвілля українців.

Думи. Жанр думи* — розгорнута музично-поетична розповідь-імпровізація в супроводі музичного інструмента ( кобзи, ліри, бандури чи торбана).→ притаманний лише українській національній культурі→ із козаччиною→ мотив дум→ боротьба козаків за незалежність Батьківщини.→ традиція історичних та величальних пісень часів Київської держави→ прославляли князів, військові походи та історичні події.

з XV—XVI ст. історичні думи та пісні→ найяскравіші явища української народної музики від змісту→ цикли→ «татарський» цикл→ боротьба з турецькими та польськими поневолювачами «Про Самійла Кішку», «Про трьох братів Азовських», «Про Марусю Богуславку» «польського», «шведського» циклів, про Січ та її руйнування, гайдамаччину, панщину і про волю. Творці і виконавці дум та історичних пісень→ кобзарі.

За змістом думи подібні до історичних пісень, а за виконанням — до плачів, голосінь. Автори дум→ учасники козацьких битв і походів, виконували кобзарі, лірники, бандуристи речитативом у супроводі своїх інструментів. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніші за будовою та відзначаються молитовною формою. Початок думи→ зачин→ вказує на місце або час дії→ у «Думі про козака Голоту»: «Ой полем, полем килиїмським, то шляхом битим ординським, ой там гуляв козак Голота».→ основну подію в думі (після зачину) → дуже детальна й уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінець думи→ прославлення героїв.

Пам'ятник М. Богуславці. Київська обл.

Особливістю дум→ неподільність на строфи і нерівномірність рядків. Рядки в думі можуть бути й не заримованими, але виконується дума завжди з виразним ритмом → виконавець має можливість змінювати мелодію, слова, імпровізувати. Іван Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам’ятками, створеними генієм самого народу.

Кобзар Г Гончаренко і торбаніст О. Бородай

Історичні пісні→ присвячені конкретним історичним подіям, історичним осібам. Найдавніші→ з добою козаччини→ «Пісня про Байду»→ Байду Вишневецького, який потрапив у неволю і, зазнавши страшних катувань, не зрадив свою Батьківщину. історична пісня-марш героям-гетьманам Петрові Дорошенкові та Петрові Сагайдачному, «Ой, на горі та женці жнуть». → пісня-кант «Ой, зійшла зоря» — про Почаївську Божу Матір, яка врятувала монастир і всіх, хто в ньому сховався, під час турецької облоги. Герої→ Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун.→ відрізняється від думи куплетною побудовою, римованими рядками та віршовим розміром.

О. Бубнов. Тарас Бульба. Пам’ятник Марусі Чурай у Полтаві (скульп. В. Голуб, Д. Коршунов, архіт. А. Чорнощоков)

Пізніше набули поширення багато інших інструментів: на західноукраїнських землях — цимбали, у східній і центральній Україні — басоля і козобас (нагадує віолончель і контрабас) самобутні інструменти→ решето, бугай, тулумбас, шумові — підкова, деркач, рубель, качалка, затула. Духов→ сопілки, коза (дуда), споріднена з європейською волинкою.традиційні ансамблі народних інструментів — «троїсті музики» — супроводжували весілля, свята, обряди.козобасбугай

Мистецтво кобзарів і лірників. Кобза — щипковий інструмент, подібний до середньовічної лютні. Кобзоподібні інструменти були відомі вже в Київській Русі: зображення такого інструмента є на фресці в Софійському соборі. Козацька кобза

Бандура в Україні з XV ст. і побутувала поруч із кобзою до XVIII ст. → майже зовсім витіснила→ бандуру іноді називають кобзою. Ліра→ в XVII ст.→ сліпі лірники: за допомогою клавіш вкорочувати струну, а ручка, яку обертає музикант, механічно видобуває звуки. Зачатки кобзарства→ співці княжої доби→ віщий Боян. Об’єднуючим фактором кобзарства завжди був музичний символ України — кобза.

Незрячі співці утворювали братства або гурти, в яких існували майстри й учні→ упродовж двох років опановували кобзарську майстерність. Незрячі кобзарі→ не жебраки, а професійні виконавці, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя три типи кобзарів. → думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу. Другий тип — → кобзарі-імпровізатори→ кобзарі — творці власних пісенних творів.

Партесна музика музичний ґрунт, з якого виріс хоровий концерт. саме в Україні з її багатими хоровими традиціями розквітнув і досяг вершини свого розвитку цей жанр хорової музики.

Партесний концерт. Хоровий концерт та його творці. Українському музичному мистецтву доби бароко→ багатоголосий спів і жанри→ хоровий концерт, псалом, кант, романс→ партесний спів* (від латин. partes — голоси). Співаки→ партесники. — різновид багатоголосого (найчастіше чотириголосого) хорового виконання а capella за окремими партіями (голосами). Основний жанр української професійної музики XVII — першої половини XVIII ст. → партесний концерт**— одночастинний багатоголосий хоровий твір віртуозного характеру.«концерт»→ від латинського «змагатися»→ в партесному концерті епізоди, виконувані ансамблем солістів, протиставляються епізодам, які виконує хор.

Церковний спів→ вироблено оригінальні церковні розспіви. Ранні форми багатоголосся в церковному хоровому співі→ до XVI ст. Основні центри музичної освіти й церковного співу→ братські школи→ у Львові, Луцьку та перша українська академія — Острозька. Визначним центром музичної освіти був Києво-Могилянський колегіум→ виник на основі братської школи із 1701 року став академією. Музика→ одна з «семи вільних наук», а хор Києво-Могилянської академії→ «перлина серед усіх хорів того часу». Наприкінці XVIII ст. в академії→ класи «нотного ірмолойного співу» та інструментальної музики.

Поступово монодичний (одноголосний) спів розвинувся в багатоголосний: виник партесний спів (від лат. «партії», «голоси»), у якому відбулося чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром: бас, тенор, альт, дискант.

Григорій Сковорода(1722—1794) → філософ-мислитель, письменник, педагог, музикант, поет, композитор і професійний музикант,

→ збагатив національну музично-поетичну творчість новими темами і образами→ канти й пісні → народження нового на той час жанру — сольної пісні з інструментальним супроводом→ засновник жанру побутових, світських, сатиричних пісень→ пісні співали українські кобзарі і звичайні люди. → пісні й канти у виконанні лірників і бандуристів називали в народі→ «сковородинівськими».

→ збірка «Сад божественних пісень» → життєві події та роздуми автора→ людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода — вищий дар і благо для людини.→ до духовної лірики. Збірка → 30 пісень та заключний вірш під назвою «Мелодія». Ліричний герой збірки перебуває у пошуках правди, добра і щастя. В основі кожної пісні — «зерно» зі Святого Письма. Кожна з пісень збірки мала виконуватися на мелодію, складену автором.

Музичні інструменти, що належали Г. Сковороді

Основа збірки → сатиричні алегоричні пісні соціальної спрямованості. До них належить і найвідоміша, 10-та пісня-кант «Всякому городу нрав и права» → виділив усіх тих, хто заслуговує на осуд. В репертуарі лірників і кобзарів XIX ст.→ певне шліфування, текстових змін і доповнень.

Пам'ятник Г. Сковороді. Переяслав-Хмельницький

Епоха бароко→ у різних освітніх осередках (братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії)→ вид музично-поетичної творчості→ кант→ церковні й світські канти.

канти→ урочисті, ліричні, гумористичні й сатиричні. Продовження кантової лірики→ пісня-романс. Найвидатніший серед авторів кантів був філософ, педагог і музикант Григорій Сковорода.