Алювіальні грунти – це ті, які утворюються в заплавах рік, озер, у приморських дельтах рік тощо.
Заплава – частина річкової долини, яка періодично затоплюється повеневими або паводковими водами.
План1. Заплавне грунтоутворення.2. Класифікація та властивості алювіальних грунтів.3. Сільськогосподарське використання алювіальних грунтів.4. Загальні особливості грунтоутворення на гірських схилах..5. Особливості будови, складу і властивостей гірських грунтів.6. Грунти Українських Карпат .7. Сільськогосподарське використання гірських грунтів.
Заплаву мають практично всі ріки: чим ріка крупніша, тим ширша заплава, хоча бувають і винятки. На території України заплавні грунти займають площу 1,4 млн. га, з них 0,9 млн. га – сільськогосподарські угіддя. Найбільше алювіальних грунтів у нас у лісостепу. Заплава – найнижча- і наймолодша тераса річкової долини. Територія заплави ділиться на 3 частини: прируслову, центральну та притерасну.
Основи вчення про грунтоутворення в заплавах розроблені В. Р. Вільямсом. Головну роль тут відіграє повеневий процес – періодичне затоплення заплави повеневими водами після сніготанення, дощів. Другий складовий процес – алювіальний, тобто накопичення річкового алювію в результаті осідання на поверхню заплавних грунтів твердих часток з повеневих вод.
Найголовніші особливості заплавного процесу грунтоутворення: - формування акумулятивної, наносної кори вивітрювання за рахунок відкладання рухомих продуктів із усієї площі водозбору- викликає гідроморфізм грунтів, розвиток болотного процесу. - постійне омолодження грунтів у результаті систематичного залучення в грунтоутворення нових порцій алювію, - вирівняний тепловий режим завдяки високій обводненості грунтів: у жарких районах грунти прохолодніші, а в холодних – тепліші, ніж на навколишній території; - переважання дернового процесу при грунтоутворенні, але можуть проявлятись також зональні, та інтразональні процеси.
ІІІ. Сільськогосподарське використання алювіальних грунтів. Заплавні грунти – одні з найцінніших складових земельного фонду будь-якої країни. Особливою родючістю відрізняються алювіальні лугові грунти. У природному стані вони зайняті продуктивними луками, пасовищами. Окремі ділянки розорюються для вирощування коренеплодів, картоплі, овочевих культур
Для захисту від берегової водної ерозії не допускається розорювання алювіальних грунтів при швидкості течії, що перевищує 0,2-0,25м/сек, а також ділянок, близьких до русла, місць виходу та входу^повеневих вод в заплаву, грив, тальвегів, рекомендується насадження дерев'янисто-чагарникової рослинності вздовж берегів. У заболоченій частині заплави потрібно регулювати водний режим, тривалість затоплення.
ІV. Загальні особливості грунтоутворення на гірських схилах. Гірські грунти широко розповсюджені на земній кулі, займаючи більше 20% усієї поверхні суші й біля третини території СНД (650 млн. га). Найбільше їх в Азії (47%) і Північній Америці (45%). На Україні ці грунти зустрічаються в Карпатах і Кримських горах
На території Карпатської гірської провінції виділяють такі геоморфологічні райони: 1. Передкарпатське передгір'я – слабко похилена розчленована рівнина; 2. Карпати, які поділяються на: - зовнішні Карпати – крайовий хребет, тобто низькогір'я до 600-800 м а.в. і середньогір'я до 1000 м а.в.; - Верховинське плоскогір'я, висотою до 600-800 м а.в. з пологими схилами й плоскими вершинами; - Полонинсько-Чорногірська область, до 1200-1300 м а.в. з крутими схилами, високими вершинами, обривами; південно-західна (Рахівська частина) – до 1000 м а.в., гострі вершини, круті схили; - західний Ужгород-Хустський вулканічний хребет висотою 600-800 м а.в. 3. Закарпатське передгір'я – розчленована рівнина висотою 215-400 м а.в. 4. Закарпатська низовина.
Для захисту цих грунтів необхідно регулювати вирубку лісу. Найбільш інтенсивно використовуються гірські буроземи, коричневі та дерново-чорноземні грунти при обов'язковому застосуванні протиерозійних заходів: терасування схилів, якщо їх крутизна перевищує 12°, залісненні відкритих ділянок.