Презентація на тему: Алювіальні та гірські грунти

Тема: Алювіальні та гірські породи. Підготувала: Студентка 11-Е групи. КОГПА ім. Т. Шевченка. Хоршунова Іванна

План1. Заплавне грунтоутворення.2. Класифікація та властивості алювіальних грунтів.3. Сільськогосподарське використання алювіальних грунтів.4. Загальні особливості грунтоутворення на гірських схилах..5. Особливості будови, складу і властивостей гірських грунтів.6. Грунти Українських Карпат .7. Сільськогосподарське використання гірських грунтів.

І. Заплавне грунтоутворення Алювіальні грунти – це ті, які утворюються в заплавах рік, озер, у приморських дельтах рік тощо.

Заплава – частина річкової долини, яка періодично затоплюється повеневими або паводковими водами.

Заплаву мають практично всі ріки: чим ріка крупніша, тим ширша заплава, хоча бувають і винятки. На території України заплавні грунти займають площу 1,4 млн. га, з них 0,9 млн. га – сільськогосподарські угіддя. Найбільше алювіальних грунтів у нас у лісостепу. Заплава – найнижча- і наймолодша тераса річкової долини. Територія заплави ділиться на 3 частини: прируслову, центральну та притерасну.

 Схема будови заплави (за В. Р. Вільямсом)1 – линва; 2 – прируслові дюни; 3 – область максимального накопичення піску; 4 – притерасні дюни; 5 – прируслова заплава; 6 – центральна заплава; 7 – водостік (тальвег) центральної заплави; 8 – притерасна 

Основи вчення про грунтоутворення в заплавах розроблені В. Р. Вільямсом. Головну роль тут відіграє повеневий процес – періодичне затоплення заплави повеневими водами після сніготанення, дощів. Другий складовий процес – алювіальний, тобто накопичення річкового алювію в результаті осідання на поверхню заплавних грунтів твердих часток з повеневих вод. 

Найголовніші особливості заплавного процесу грунтоутворення: - формування акумулятивної, наносної кори вивітрювання за рахунок відкладання рухомих продуктів із усієї площі водозбору- викликає гідроморфізм грунтів, розвиток болотного процесу. - постійне омолодження грунтів у результаті систематичного залучення в грунтоутворення нових порцій алювію, - вирівняний тепловий режим завдяки високій обводненості грунтів: у жарких районах грунти прохолодніші, а в холодних – тепліші, ніж на навколишній території; - переважання дернового процесу при грунтоутворенні, але можуть проявлятись також зональні, та інтразональні процеси.

ІІ. Класифікація та властивості алювіальних грунтів

ІІІ. Сільськогосподарське використання алювіальних грунтів. Заплавні грунти – одні з найцінніших складових земельного фонду будь-якої країни. Особливою родючістю відрізняються алювіальні лугові грунти. У природному стані вони зайняті продуктивними луками, пасовищами. Окремі ділянки розорюються для вирощування коренеплодів, картоплі, овочевих культур

Рекомендуються для ефективного використання алювіальних грунтів такі заходи

Для захисту від берегової водної ерозії не допускається розорювання алювіальних грунтів при швидкості течії, що перевищує 0,2-0,25м/сек, а також ділянок, близьких до русла, місць виходу та входу^повеневих вод в заплаву, грив, тальвегів, рекомендується насадження дерев'янисто-чагарникової рослинності вздовж берегів. У заболоченій частині заплави потрібно регулювати водний режим, тривалість затоплення.

ІV.  Загальні особливості грунтоутворення на гірських схилах. Гірські грунти широко розповсюджені на земній кулі, займаючи більше 20% усієї поверхні суші й біля третини території СНД (650 млн. га). Найбільше їх в Азії (47%) і Північній Америці (45%). На Україні ці грунти зустрічаються в Карпатах і Кримських горах

Умови грунтоутворення в гірських країнах досить специфічні порівняно з навколишніми рівнинними територіями

Часто структура вертикальної зональності грунтового покриву гірської країни залежить від місцевих біокліматичних особливостей.

При цьому спостерігаються такі винятки із закону вертикальної зональності грунтів: 

V.  Особливості будови, складу і властивостей гірських грунтів

VІ.  ГРУНТИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

На території Карпатської гірської провінції виділяють такі геоморфологічні райони: 1. Передкарпатське передгір'я – слабко похилена розчленована рівнина; 2. Карпати, які поділяються на: - зовнішні Карпати – крайовий хребет, тобто низькогір'я до 600-800 м а.в. і середньогір'я до 1000 м а.в.; - Верховинське плоскогір'я, висотою до 600-800 м а.в. з пологими схилами й плоскими вершинами; - Полонинсько-Чорногірська область, до 1200-1300 м а.в. з крутими схилами, високими вершинами, обривами; південно-західна (Рахівська частина) – до 1000 м а.в., гострі вершини, круті схили; - західний Ужгород-Хустський вулканічний хребет висотою 600-800 м а.в. 3. Закарпатське передгір'я – розчленована рівнина висотою 215-400 м а.в. 4. Закарпатська низовина.

Основні типи грунтів Карпат

За глибиною залягання скельної породи виділяють такі види грунтів: 

VІІ. Сільськогосподарське використання ГІРСЬКИХ грунтів

Для захисту цих грунтів необхідно регулювати вирубку лісу. Найбільш інтенсивно використовуються гірські буроземи, коричневі та дерново-чорноземні грунти при обов'язковому застосуванні протиерозійних заходів: терасування схилів, якщо їх крутизна перевищує 12°, залісненні відкритих ділянок.