Презентація на тему: "Держава і право Стародавнього Єгипту"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИІРПІНСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКА ТА ПРАВАПРЕЗЕНТАЦІЯ З КУРСУ: «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН»Ірпінь - 2024 Тема 2. Держава і право Стародавнього Єгипту. Викладач: Ніна КОЛІСНИК

Мета лекції:навчальна – сформувати знання з держави та права Стародавнього Єгипту; вивчити єгипетське суспільство; навчитися характеризувати державний лад та систему управління в Стародавньому Єгипті. Суд. Збройні сили Стародавнього Єгипту; розкрити правову систему Стародавнього Єгипту.розвиваюча – розвивати у студентів навички самостійної роботи з історичними джерелами; розкрити особливості єгипетського права; проаналізувати роль релігії в житті єгипетського суспільства; розвивати у студентів уяву та творчі здібності; сприяти розвитку у студентів критичного мислення та здатності до самоаналізу. виховна - формувати у студентів інтерес до історії держави і права інших країн; виховувати в студентів критичне мислення та здатність до самоаналізу; формувати в студентів розуміння важливості права в суспільстві; виховувати почуття професійної гідності, прагнення до самовдосконалення та саморозвитку, виховувати активну життєву позицію.

План лекції: 1. Виникнення держави у Стародавньому Єгипті.2. Єгипетське суспільство та його характеристика. Кастова система Єгипту. 3. Державний лад та система управління в Стародавньому Єгипті. Суд. Збройні сили Стародавнього Єгипту.4. Характеристика правової системи Стародавнього Єгипту. Самостійна робота. Реформа Ехнатона. Особливості судового процесу. Злочини та покарання у Стародавньому Єгипті.

1. Виникнення держави у Стародавньому Єгипті.Єгипет стоїть біля витоків світової цивілізації. Саме тут найраніше у світі утворилося класове рабовласницьке суспільство і вперше в світі виникла держава. На рубежі IV-III тис. до н.е. в Єгипет складається із 40 номів (областей). Ном очолював – номарх (цар), який одночасно був верховним жрецем. Між ними часто виникали війни за землю, худобу, рабів. Під час цієї боротьби, що призводила до підкорення слабкіших номів сильнішим, утворюються два царства - Південний та Північний (Верхній та Нижній Єгипет), з центрами в Буто й Ієраконполі. Остаточно Єгипет був об’єднаний близько 3000 р. до н.е. царем Півдня – Менесом (Нармен), який захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, що стала згодом столицею Єгипту.

Історія стародавньої єгипетської держави поділяється на декілька періодів: Період Раннього царства (3000 - 2800 рр. до н.е.)Період Стародавнього царства 2800 – 2250 р. до н.е.)Період Першого розпаду Єгипту (2250 – 2050 рр. до н.е.)Період Середнього царства ( 2050-1700 рр. до н.е.)Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до н.е.)Період Нового царства (1580-1070 рр. до н.е.)Період Пізнього царства (XI-IV ст. до н.е.)Греко-Римський період (332 р. до н.е..-395 р. до н.е.)

Період Раннього царства (3000 - 2800 рр. до н.е.)ХАРАКТЕРНИМИ РИСАМИ БУЛИ:початкова стадія класового суспільства;подолання сепаратизму місцевих жителів;поява єдиної об’єднаної держави.Єгипетська держава цього періоду ще нагадувала древній і доволі примітивний племінний союз. На чолі держави стояв цар, його оточував багатолюдний двір, що складався з великої кількості придворних. Одним з головних завдань держави цього періоду була організація зрошення в нільській долині.

Період Стародавнього царства 2800 – 2250 р. до н.е.)влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава – централізованою бюрократичною монархією. Фараонові стали підвладними: служби зрошення, призначення і звільнення посадових осіб, трудові і фінансові повинності, верховний суд, право видавати закони, оголошувати війну;влада фараона починає обожнюватися, він проголошується сином бога сонця Ра;майже вся стародавня номова знать стає придворною;уся країна й усе її населення розглядається як особиста власність фараона, хоча одночасно формується приватновласницькі відносини, земля, як і інше майно, вже могла вільно відчужуватися;утворюється військо, з общинників і іноземці;значні витрати на утримання двору, початок будівництва пірамід, які призводять до виснаження ресурсів країни, фінансової кризи та поглиблення сепаратизму, посилення місцевої знаті, міжусобні війни. Специфічними рисами якого були:

Період Першого розпаду Єгипту (2250 – 2050 рр. до н.е.)ВІДМІННИМИ РИСАМИ ЯКОГО БУЛИ:розпад у XXIII-XXII століттях до н.е. Єгипту на дрібні держави, що боролися між собою;занепад іригаційної системи, поширення приватної власності, розпад общини;розширення прошарків дрібних і середніх власників, які стають одноособовими власниками рабів;розвиток ремесла і торгівлі, а на їх основі міст, зацікавлених в об’єднанні країни;утворення передумов до об’єднання Єгипту та його об’єднання у 2050 р. за Ментухотепа I.

Період Середнього царства ( 2050-1700 рр. до н.е.)Початок Середнього царства характеризується майже необмеженою владою номархів. Фараони в період розквіту Середнього царства постійно намагались об’єднати державу і зміцнити центральну владу. Специфічними рисами якого були:слабкість центральної влади, що проявлялась у частій зміні фараонів;міжусобні війни, що припинилися лише за Аменемхета III (1849- 1801 рр. до н.е.), який придушив номархію і досягнув консолідації, але згодом ситуація знову загострилась;посилення експлуатації трудящих мас, що спричинило відкрите повстання в 1750 р. до н.е.

Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до н.е.)Характерними рисами якого було:смути та заворушення;подальше ослаблення центральної влади;підкорення Єгипту азіатськими племенами гіксосів вигнання гіксосів з Єгипту фараоном Яхмосом I.

- перетворення Єгипту на світову імперію;- Єгипет стає великою різноплемінною державою;- продовжується вдосконалення війська;- посилення ролі храмів, що призвело до зіткнення інтересів жерців і царської влади;- релігійна реформа Ехнатона;- загострення внутрішніх суперечностей, ослаблення Єгипту, втрата його північних володінь;- економічне, політичне та військове послаблення Єгипту внаслідок величезних пожертв храмам, будівництва палаців, фортець тощо;- перехід влади за Рамзеса XII до рук верховного жреця Амона-Херихора, що, фактично, означало занепад і розпад Єгипту ( з XII до XIII ст до н.е.). Період Нового царства (1580-1070 рр. до н.е.)Специфічними рисами були:

Історія Пізнього царства починається в VII ст. до н.е. і продовжується до 525 р. до н.е.. У цей період ще сильніше проявився поділ суспільства на вільних і рабів. У 525 р. до н.е.. війська перського царя Камбіза у битві під Пелузіумі розбили єгипетські війська і завоювали Єгипет. Визначальними рисами були:підкорення Єгипту перським царем Камбісом і приєднання до Перської імперії (525 р. до н.е.);досягнення у 405 р. до н.е. Єгиптом незалежності;підкорення Єгипту в 343 р. персами. Період Пізнього царства (XI-IV ст. до н.е.)

Греко-Римський період (332 р. до н.е..-395 р. до н.е.)завоювання Єгипту в 332 р. до н.е.. Олександром Македонським;військовим послабленням Єгипту;перетворенням Єгипту в 30 р. до н.е. на провінцію Римської імперії;розпадом Римської імперії (395 р.) і переходом Єгипту під владу Східної Римської імперії (Візантії). Суспільство Стародавнього Єгипту поділялось на дві основні групи: вільні невільні (раби). Характеризувався:

2. Єгипетське суспільство та його характеристика. Кастова система Єгипту. Панівним класом стародавньоєгипетського суспільства були: рабовласницька знать і жреці. Становище знатної людини визначалося трьома умовами: давністю роду, величиною землеволодіння, посадою, яку вона займала. У кінці Стародавнього царства, скориставшись послабленням центральної влади, аристократія, особливо провінційна (номова), встановлює майже повну незалежність. Власники провінційних землеволодінь звільняються від виконання робіт на користь держави. Особливо це стосувалось провінційних правителів – номархів. Це стало однією з причин розпаду Стародавнього царства. У період Стародавнього царства спадковими стають також посади і титули, які займали предки ( особливо посада номарха) . У період Нового царства положення аристократії змінюється: вона змушена була примиритись з деспотичним пануванням фараона і його адміністрації з однієї сторони, і з висуванням жреців – з іншоїУ період Пізнього царства привілейованим станом, поряд із жрецями, стали воїни.

З XIV ст. до н.е. в Єгипті соціальне становище вільних осіб визначалось родом занять. Такий поділ мав ознаки кастової системи. Основна маса сільського населення була вільною, проживала в селах і представляла собою сільську громаду. Управління громадою здійснювались загальними зборами, радою, старійшиною. В епоху Нового царства більша частина єгипетських селян працювала на державних і храмових землях. Сільська громада – це перехідна форма від колективної власності на землю до індивідуального господарства

3. Державний лад та система управління в Стародавньому Єгипті. Суд. Збройні сили Стародавнього Єгипту.Єгипет за формою правління був централізованою монархією На чолі держави стояв фараон Успадкування престолу відбувалось у межах однієї і тієї ж правлячої династії (від батька до старшого сина). В руках фараона була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча та судова влада. Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного бюрократичного апарату, який утворювали урядовці різних рангів і правового статусу. Центральною особою в царському дворі був дворецький часті (джаті)- (візир). Він очолював увесь державний апарат, охоплюючи й адміністративну , й судову владу в його руках зосереджувалась уся повнота влади. Головним скарбником називають(″ завідуючий всім, що дає небо, земля і повітря″) начальника складів, сховищ, керівником усіх державних і царських робіт.

Під керівництвом перебували галузеві відомства – будинки Високим державним чиновником був зберігач царської печатки, чи головний скарбник. В Єгипті була встановлена ієрархія чиновників та порядок проходження служби, позачергове проходження ступенів, присвоєння знань і титулів, пов’язане з нагородженням землею та селянами, прийоми і доповіді, спеціальний одяг (форма). Особливі інструкції встановлювали правила користування секретними документами, правила прикладання печатки, встановлювали відповідальність за розголошення державної таємниці, визначали строк розгляду скарг. Особливе місце в системі державного механізму займали жерці. Їх функції не обмежувались релігійними справами. Вони проповідували святість, вічність влади.

Підготовка чиновників здійснювалась у навчальних закладах. Такі навчальні центр були в Геліополі, Мемфісі. За Рамзеса II найпрестижніший навчальний заклад – Будинок Сеті – знаходився у Фівах. Безпосередня реалізація основних державних функцій покладалась на місцевий апарат, який засновувався згідно з адміністративно-тереторіальним поділом. Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь Єгипет поділявся на номи (області), на чолі яких стояли номархи. Останні мали значні повноваження: очолювали місцевий адміністративний апарат, відали збиранням податків, судом, формуванням ополчення.

Доказами у судовому процесі були: свідчення і клятва свідків, скаржника, огляд місця подій, тортури.

Збройні сили Стародавнього Єгипту. Військо Єгипту складалось з добірних частин, які охороняли правителя (″ супутники правителя ″), і ополчення вільного населення. Військове відомство очолював начальник ″ будинку зброї ″. У період військових походів та експедицій армії очолював сам фараон (кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тис. осіб). Допоміжну функцію відігравала поліція, яка комплектувалася з полонених нубійців та лівійців. Існував спеціальний підрозділ з охорони пірамід.

4. Характеристика правової системи Стародавнього Єгипту. Основним джерелом права в Стародавньому Єгипті був звичай, що поступово, в інтересах соціальної верхівки суспільства, перетворюється на звичаєве право. Основними об’єктами власності були: земля, раби, робоча худоба, знаряддя праці набагато раніше стали приватною власністю і були предметом різних угод. Правовий статус земельних володінь був різним ( державні, храмові, приватні, общинні). З розвитком держави більш активно стає законодавча діяльність фараонів, які видавали закони та розробляли збірки права. Зокрема, відомі своєрідні кодекси Сеті (XIV ст до Р. X.), Бокхоріса ( VIII ст до н.е.) та ін. Право власності.

Особливо поширеним був договір купівлі-продажу. Він передбачав здійснення трьох актів:перший полягав у досягненні згоди між продавцем та покупцем про предмет договору і проведенні платежу;другий акт носив релігійних характер і полягав у дачі продавцем клятви, що підтверджувала договір. Поступово перестав здійснюватись.третій акт був введенням покупця у володіння, що вело до переходу права власності на землю. Під час продажу землі необхідно було дотримуватися певних вимог: договір укладався в присутності свідків, імена яких, як і ціна, фіксувалися в акті , де записувався текст клятви, що проголошувалась під час укладання договору. Зобов’язальне право. Види договорів: купівлі-продажу, позики, майнового й особистого найму, поклажі, доручення, оренди та ін. Договір позики укладався під відсотки, що були досить високими. Забезпечення цього договору гарантувалося заставою сім’ї, родичів або навіть мумії батьків боржника.

Шлюбно-сімейне право. Шлюб оформлявся договором між чоловіком і дружиною у письмовій формі. Шлюб між кровними родичами забороняли. Одруження, величина приданого, народження дитини, смерть фіксувалися в «будинку життя». Під час такого акту були присутні свідки.Єгипетське право знало спадкування за законом і за заповітом. Спадкоємцями за законом були як сини, так і дочки, які успадковували майно порівну. Заповіт могли скласти як чоловік, так і дружина. Спадкове право. Перелюбство Перелюбство вважалося злочином проти основних релігійних принципів, але цей гріх стосувався лише сексуальних стосунків чоловіка із заміжньою жінкою. Цей злочин також карався стратою. У давньоєгипетських текстах також говориться, що покарання дружини, яка зрадила своєму чоловікові, обирав сам чоловік. Він міг або самостійно вирішити, як саме покарати дружину, або пробачити дружині та її партнеру, або звернутися до суду.

Кримінальне право. ВИДІЛЯЛИ КІЛЬКА ГРУП ЗЛОЧИНІВ: державного характеру ( змова, заколот, розголошення державної таємниці); проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень. образа); проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); військові (за перехід воїнів на бік ворога, порушення військової дисципліни); проти релігії (порушення правил релігійних культів, чаклунство, виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів); проти сім’ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами) й інші (наприклад, відступ від установлених правил лікування, винахід нового танцю чи складання нової пісні та ін.).

Покарання в Єгипті були суворими. Їхньою основною метою було залякування. Розповсюдженою була смертна кара, що здійснювалася через спалення чи посадження на палю. Тілесні покарання поділялись на болісні (побиття батогом, палицями) та калічницькі (відрізання рук, вух, носа, язика, кастрація тощо). Карали також важкими примусовими роботами (каторгою), тюремним ув’язненням. Практикувались грошові штрафи (скажімо, за крадіжку храмового майна – у розмірі сторазової вартості вкраденого), ганебне покарання (виставлення біля ганебного стовпа), перетворення вільної людини на залежного працівника та ін.

Перелік питань для обговорення1. Виникнення та розвиток держави.2. Суспільний устрій в Стародавньому Єгипті.3. Державний лад в Стародавньому Єгипті.4. Суд та збройні сили.5. Право в Стародавньому Єгипті.4. Основні реформатори держави.5. Судочинство у кримінальних та цивільних справах.6. Внесок законодавства Стародавнього Єгипту у світову систему права.

Домашнє завдання:5.1 Причини занепаду Єгипетського царства.5.2 Реформа Ехнатона.5.3 Особливості судового процесу.5.4 Злочини та покарання у Стародавньому Єгипті.5.5 Цікаві факти про Стародавній Єгипет.1. Вивчити лекцію (написати конспект).2. Опрацювати питання та скласти тлумачний словник по темі. 3. Підготувати презентацію по питаннях теми (за бажанням).4. Підготувати кросворд на тему: “Держава і право Стародавнього Єгипту” (за бажанням).5. Підготувати реферативну роботу із запропонованих тем:

1. Бостан Л. М. Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн. 2-ге вид. перероб. й доп.: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 730 с.2. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. /6-те вид. – К.:, 2010. – 768 с. 3. Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / Державна національна Академія державної податкової служби України. – Ірпінь, 2001. – 232 с. 4. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу. – К.: Либідь, 2000. – 592 с. 5. Тищик Б.І. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001. – 384 с. РЕКОМЕНДОВАНІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ