Презентація на тему "Дистанційні методи моніторингу довкілля"

Індивідуальне науково ─ дослідне завдання з предмету Моніторинг довкілля на тему: Дистанційні методи моніторингу довкілля. Підготувала:студентка 31 – Е групи КОГПА ім. Т. Шевченка. Плетюк Іванна

Мета: Ознайомити студентів із дистанційними методами моніторингу довкілля, використанням дистанційних зондів та використанням супутників. Завдання: Вивчити дистанційні методи моніторингу довкілля. Дослідити використання дистанційних зондів та використання супутників.

План Використання дистанційних зондів1 Використання супутників2 Вступ Висновок. Список використаної літератури

Вступ. Дистанційне зондування землі (ДЗЗ) почали використовувати у 1970-х для цілей моніторингу с/г територій. У зв’язку із запуском великої кількості супутників спостереження Землі і наявністю великих об’ємів різнорідних даних дистанційних спостережень в останні роки ці дані активно використовуються органами державної влади різних країн для прийняття рішень у сфері екологічної та харчової безпеки, моніторингу розбудови міст, побудови єдиної інфраструктури геопросторових даних, та ін.

І. Використання дистанційних зондів. Дистанційне зондування Землі (ДЗЗ) — спостереження поверхні Землі авіаційними і космічними засобами, оснащеними різними видами знімальної апаратури. 

Одним з основних джерел даних для екологічного моніторингу є матеріали дистанційного зондування (ДЗ). Вони об'єднують усі типи даних, що отримуються з носіїв :

Дистанційне зондування здійснюється спеціальними приладами-датчиками.

Датчики можуть бути пасивними і активними, причому пасивні датчики уловлюють відбите або таке, що випускається, природне випромінювання, а активні датчики здатні самі випромінювати необхідний сигнал і фіксувати його віддзеркалення від об'єкту.

До пасивних датчиків відносяться оптичні і скануючі пристрої, діючі в діапазоні відбитого сонячного випромінювання, включаючи ультрафіолетовий, видимий і ближній інфрачервоний діапазони.

До активних датчиків відносяться радарні пристрої, скануючі лазери, мікрохвильові радіометри та ін.

Нині в області розробки оперативних космічних електронних систем дистанційного зондування намітилася тенденція до комбінованого використання різних багатоканальних, багатоцільових датчиків з високим розділенням, включаючи всепогодне устаткування.

Разом з цим, як і раніше, використовуються неоперативні космічні системи з панхроматичним фотоустаткуванням і багатоспектральними фотокамерами, що забезпечують високе розділення і геометричну точність.

Результати дистанційних вимірів, здійснюваних за допомогою бортової інформаційно-вимірювальної апаратури аерокосмічної системи, є реєстрацією в аналоговій або цифровій формі характеристик електромагнітного випромінювання, відбитого від ділянок земної (водної) поверхні або власного випромінювання цих ділянок.

В умовах хмарності, покриваючої 70‒80 % поверхні Землі, зондування в мікрохвильовому діапазоні дозволяє реєструвати випромінювання крізь хмари, в цих умовах в міліметровому і сантиметровому діапазонах ще необхідно враховувати вплив атмосфери, а в дециметровому діапазоні в цьому немає необхідності.

Супутник зв'язку — штучний супутник Землі, спеціалізований для ретрансляції радіосигналу між точками на поверхні землі, що не мають прямої видимості.ІІ. Використання супутників.

На даний момент роблять знімки наступних типів ‒ телевізійні супутники і сканери з супутників подвійного призначення і ресурсних супутників.

Ці знімки бувають декількох видів:

У 2001 році сталася подія, яка знаменує собою новий етап розвитку космічних засобів дистанційного зондування (ДЗ), комерційні системи наблизилися до «півметрового рубежу» просторової здатності.

Цьому сприяв запуск 18 жовтня 2001 року космічного апарату (КА) Quick. Bird-2.

Максимальна протяжність одного маршруту – 10 кадрів, що при розмірі одного кадру 16,5×16,5 км складає 165 км. Максимальна площа земної поверхні, яку можна зняти за один цикл площадкової зйомки, 2×2 кадри.

Із запуском 22 жовтня 2001 року експериментального супутника TES (Test Evaluation Satellite) Індія також стала космічною державою, що створила супутник зі знімальною апаратурою метрового дозволу. КА TES створений за завданням Міністерства оборони Індії.

Основний корисний вантаж супутника ‒ панхроматична оптико-електронна система, що дозволяє отримувати зображення з просторовим дозволом 1 м.

Після довгої перерви в Росії в 2002 році був запущений КА Метеор-3 М № 1. На ньому разом з традиційним для метеосупутників набором знімальної апаратури низького дозволу встановлена камера МСУ-Е з просторовою здатністю 32-38 м.

Останніми роками все більше значення надається гіперспектральній зйомці.

Висновок. Космічні технології знімання земної поверхні дозволили суттєво підвищити ефективність досліджень у різних галузях геології: геологічній зйомці та пошук корисних копалин, неотектонічних дослідженнях, геоекології тощо. Сучасні матеріали космічних зйомок мають роздільну здатність на місцевості від десятків кілометрів до десятків сантиметрів. Отримувати такі дані зараз набагато простіше, ніж кілька років тому. Кількість спектральних діапазонів, в яких може здійснюватись зйомка з космічних апаратів, постійно зростає. Зараз існують знімальні системи, які здійснюють знімання у 7, 20, 220 діапазонах.

Список використаної літератури. Боголюбов В. М., Клименко М. О., Мокін В. Б. та ін. Моніторинг довкілля : підручник; під ред. В. М. Боголюбова. Вінниця : ВНТУ, 2010. 232 с. Крайнюков О. М. Моніторинг довкілля : підручник. Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. 176 с. Посудін Ю. І. Моніторинг довкілля з основами метрології : підручник. К. 2012. 426 с.

Дякую за увагу!