Проблема людини в історії філософіїСократ вбачав в людині головний предмет філософського пізнання. Вихідним принципом філософського пізнання людини вважав самопізнання. «Пізнай самого себе!» - улюблений вислів Сократа. Аристотель наголошує важливість людського розуму. Підкреслює водночас зв’язок людини зі світом природи та її специфіку, відмінність від природи. Тому визначає людину як суспільну - політичну тварину. Підкреслюючи соціальність людини, Аристотель наголошує, що саме в спільному житті люди постають як моральні істоти. Платон. Людина для нього – єдність смертного тіла та безсмертної душі.
Августин Блаженний наголошує на існування в людині «зовнішнього», «плотського» - людина народжується, старіє та помирає. Але є духовне –душа, яка наближає людину до Бога. Р. Декарт розглядав людину як єдність тіла, що є складним механізмом, та душі, що виявляє мислення та волю. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням: "Мислю - отже, існую". Г. С. Сковорода вважав, що все, що відбувається в світі, «макрокосмі», в людині як в мікрокосмі, знаходить своє завершення. Людина прагне пізнати Бога. Однак вона – його породження, отже осягнення Бога є водночас і пізнання людиною себе. Чим глибше людське знання світу та себе, тим розумнішими та скромнішими стають потреби людини. «…Вмій малим ти вдовольняться…» - закликав Г. Сковорода.
Її засновником є німецький філософ Макс Шелер. Філософська антропологія, за М. Шелером, наука про метафізичне походження людини, її фізичний, духовний та психічний початки, про ті сили та потенції, які нею рухають та які вона приводить в рух. В ХХ ст. постала спеціальна галузь філософського знання, яка займається вивченням людини – філософська антропологія.
Існування людини – це буття індивіда як цілісної істоти. Фактори цілісного формування людини: біологічними характеристиками (задатками); соціальним середовищем і вихованням; внутрішнім “Я” (волею прагнення, інтересами тощо). Процес формування людини як особистості відбувається паралельно з біологічним розвитком. Таким чином, людина є біосоціальною істотою.
Людина як біосоціальна істота. Біологічна істота. Соціальна істота. Народжується, живе , розвивається, помирає. Не може відмовитися від їжі,відпочинку тощо. Тому в основі людськогоіснування лежать біологічні фактори. Виконує в суспільстві певні ролі,отримуючи відповідальний статус і рівень доступу до ресурсів і благ. Цим вона задовольняє свої біологічні, культурні та соціальні потреби. Походження людини. Її характерні риси.
Сутнісними рисами людини є: - вміння виготовляти засоби праці;- свідомість, наявність потреб, інтересів, ідеалів, об'єктів поклоніння( «тотем»)- соціальність (життя в суспільстві);-життєдіяльність людини не запрограмована її природою ( як тварин), а має свідомий, вольовий характер;- знання моральних заборон(«табу»);
Теорія Еволюції Ще в Давньому Римі філософи відзначали схожість людини та мавпи, до чого сучасна наука прийшла тільки у другій половині XIX ст. З XVIII ст. європейські філософи та учені, такі як Карл Лінней та Жорж Бюффон заговорили про походження людини від мавпи, але вчені ще не зробили на той час наукового обґрунтування своїх гіпотез. У 1859 р. Ч. Дарвін видає роботу «Походження видів» в якій вперше науково обґрунтовано теорію походження людини еволюційним шляхом.
ТЕМПЕРАМЕНТ(від латинської мови узгодженість; змішування в належних співвідношеннях)це сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні, її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності