Презентація на тему "Фізична культура в США"

Фізична культура в США

У США в 1950 р. були проведені дослідження фізичної підготовки шкільної молоді віком від 6 до 16 років. Показники були майже на 10% нижче, ніж у їхніх європейських однолітків. Президент США Ейзенхауер скликав в 1956 р. спеціальну Конференцію з фізичної підготовки, на якій було вирішено уніфікувати по всій країні норми фізичної підготовки школярів. Конгрес США прийняв постанови, які зобов'язали приділяти більше уваги і коштів розвитку шкільного фізичного виховання.

Сучасна структура американського спорту включає чотири основних напрямки: Спорт в навчальних закладах - це навчання спортивним вмінням, тактиці і знанням в рамках офіційної академічної програми. Зазвичай це відноситься до поняття «фізичне виховання». Рекреаційний спорт - організована фізична активність з метою одержання задоволення, так званий масовий спорт.  Аматорський спорт - орієнтує людей на змагання в рамках різних об'єднань, асоціацій, спілок, таких, наприклад, як Національна асоціація студентського спорту (НКАА). Професійний спорт - це головним чином комерційне підприємство з акцентом на розваги. Він представлений, перш за все, Головною бейсбольною лігою (ГБЛ), Національною футбольною лігою (НФЛ),Національною баскетбольною асоціацією (НБА) і Національною хокейною лігою (НХЛ). 

Найважливішим фактором для розвитку спорту є будівництво необхідної кількості спортивних споруд. У США, наприклад, понад 100 міст мають льодові палаци, що вміщують по 15-20 тис. глядачів. Університет штату Міннесота в Міннеаполісі має стадіон на 62 тис. вболівальників і легкоатлетичний закритий манеж на 17 тис. глядачів. У кожній школі є баскетбольний, бейсбольний, футбольний майданчик . Багато шкіл оснащені басейном.

Особливістю фізичного виховання в США є наявність загальнонаціональнихстандартів у цій сфері, а також рекомендацій провідних організацій з фізичної культури та спорту, які стосуються розробки шкільних програм з фізичного виховання. Кожен шкільний округ, школа, вчитель фізичного виховання повинні складати власну програму, враховуючи положення та рекомендації урядових програм, адаптовуючи існуючі наукові теоретичні концепції до умов конкретної общини, школи або класу. Але усі нормативні документи у сфері фізичної культури та спорту, незалежно від законодавства штату в якому вони були прийняті, повинні базуватися на національних стандартах, які розроблені NASPE (Національна асоціація Спорту та Фізичного виховання).

До позитивних аспектів ліберального підходу у формування шкільнихпрограм з фізичного виховання можна віднести такі:- кожна школа самостійно визначає кількість часу, що відводиться на фізичневиховання кожного класу;- шкільний округ, школа, вчитель фізичної культури або навіть окремий класможуть обирати види спорту і рухової активності для занять на уроках фізичної культури та факультативних заняттях;- при складанні відповідних програм максимально враховуються такі фактори:соціально-культурні, етнічні та інші особливості громади, яка проживає на відповідній території; наявна матеріально-технічна база; рівень фізичної підготовленості конкретної групи школярів; потреби, інтереси, рухові здібності дітей; спортивна спеціалізація вчителя фізичної культури.

У 1957 році було апробовано перший тест рухової підготовленості підлітків,розрахований на дітей 4— 12 класів. Складався він із 7 пунктів. За допомогою бігу на 600 ярдів (приблизно 500 м) вимірювався рівень тренованості серцево-дихальної системи; забіг на 50 ярд (приблизно 45 м) тестувавшвидкісні можливості; човниковий біг був засобом визначення рівня розвитку швидкості та спритності; стрибок у довжину з місця повинен був виявити розвиток силових можливостей. Для рівня розвитку сили та силової витривалості також застосовувалось підтягування на перекладині для юнаків і модифікований вид підтягування для дівчат. Крім згаданих тестівзастосовувались також метання м'яча та підйом верхньої частини тіла ізположення лежачи на спині. Щорічно таке тестування проходило понад 20 мільйонів школярів.

У школах США з 1986 року діє обов'язкова спеціальна програма «Виклик президента». Вона була започаткована президентом США Рональдом Рейганом. На сьогодні програма включає в себе 10 тестових вправ. У ній зазначено три варіанти нормативів залежно від рівня фізичної підготовленості. Нормативи диференціюються залежно від віку та статі. Якщо учень спроможний виконати на високому рівні усі тестові вправи він може отримати спеціальну президентську відзнаку, що надається у формі іменного посвідчення за підписом президента

Більша частина уроку фізкультури пов'язана із змаганнями та командною роботою. Урок починається з розминки, яка дуже довга і насичена. Діти багато бігають ,стрибають, грають в примітивні командні ігри з м'ячем. За словами американських педагогів, такий підхід до уроку допомагає вирішити три проблеми: розігріти м'язи перед грою, дозволяє дітям виплеснути накопичену за попередні уроки енергію, організувати клас в єдину команду, що особливо працює в класах з поганою дисципліною.

Друга частина уроку — фітнес. У багатьох школах діє така система: учні діляться на групи і кожна група кілька хвилин займається одним видом активності. Стрибає через скакалку, кидає м'яч, віджимається. Через кілька хвилин групи міняються. Зроблено це для того, щоб учні могли зрозуміти, який вид спорту і який вид навантажень взагалі їм ближче. Адже завжди є той, хто любить бігати, а є той, кому більше до вподоби грати з м'ячем.

Останню частину уроку приділяють грі. У випадку зі шкільними уроками — це найчастіше баскетбол або волейбол. У деяких великих школах заняття фізкультурою в старших класах повністю замінюють різні секції.

У США всі програми фізичного виховання мають яскраво виражену спрямованістьна формування в дітей умінь і навичок здорового способу життя, на всебічний розумовий, психічний і фізичний розвиток молодого покоління. Їх завдання – навчити так званому «стилю життя», вмінню підтримувати себе в гарній формі, у їхньому подальшому житті. Фізичне виховання виступає обов’язковою, незамінною складовою загального виховання