У ніч з 29 на 30 листопада 1937 року Михайла Тютюнника заарештували, а шестирічний Григір на все життя запам'ятав, як біг аж на край села услід за «чорним вороном», на якому повезли батька. Про нього не можна було навіть згадувати, бо «ворог народу». По Михайлові Тютюннику не лишилося ні фотографії, ні могили, тільки 1958 року прийшло повідомлення, що за рік його було реабілітовано посмертно за браком складу злочину. Уже в зрілому віці письменник напише: «Мені якби мати… живого батька… Хоч би знати, де його могила… Мені вона ввижається десь далеко-далеко, в дрімучому лісі».
Спогади сучасників про письменника:“Я люблю стареньких і малих – і тих, і тих за мудрість і доброту” (Григір Тютюнник) - “Ми не безліч стандартних “я”, а безліч всесвітів різних”(Василь Симоненко) Олесь Гончар: «Григір Тютюнник прийшов до читачів своїх чесно, надійно, надовго. Прийшов, щоб не розлучатись».«Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені».
Твори письменника: Автор збiрок прози "Завязь", "Деревiй", "Батькiвськi пороги", "Крайнебо", "Ласочка", "Лiсова сторожка", "Степова казка", повiстей "Климко", "Облога", "Вогник далеко в степу" та iнших. - Лауреат Лiтературноï премiï iменi Лесi Украïнки, Державноï премiï iменi Т. Г. Шевченка Т. Г. Шевченка. Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного села, рідкісним знанням мови та психології народу, соковитим гумором.
Климко – герой повістіОбраз Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Дух і вдача Климка. Климко – хлопчик-сирота, в образі якого Григір Тютюнник втілює себе. Лицарська відвага відчувається в кожному слові, кожній дії маленького героя. Сирота відправляється у сурову та складну подорож заради своєї вчительки, яка страждала від голоду. Це відчуття було дуже знайомим для хлопчика, тому він без сумлінь відправляється в далеку дорогу за сіллю, щоб допомогли близькій людині не загинути. За час двотижневої подорожі сирітська душа намучилась та натерпілась.
Зовнішність Климка. Його вигляд був таким: куці старі штанчата, заношена матроска, на якій не залишилось і сліду від насиченого блакитного кольору, тепер вона сіра. А зверху – Кирилова діжурка, яку ще дядько носив «сто літ». А не рвалась вона тільки тому, що була вкрита загрубілою багаторічною мазутою. В кінці хотілось би відзначити спільні риси у героя повісті та її автора, адже Григір Тютюнник, по суті, написав автобіографічну повість. Автор, так само як і Климко:став сиротою;був на у дядька на вихованні;демонстрував під час життя такі риси як: людяність, мужність, щирість і винахідливість;втратив рідну людину від вибуху бомби під час війни.
Значення творчості письменника. Григір Тютюнник одним з перших, ще на початку 60-х років, привертав увагу до тих втрат у людській природі, які стають неминучими внаслідок нерозумного споживання здобутків науково-технічного прогресу. Його постійно тривожила проблема морального здоров'я нашого суспільства, духовних основ життя народу, збереження його самосвідомості, історичної пам'яті й совісті як виду історичної енергії багатьох поколінь. Естетична цінність творів Григора Тютюнника невіддільна від етичної сутності таких вічних народних категорій духовності, як доброта, честь, громадянська гідність, милосердя, спів-страждання.