Презентація на тему: "Хресна Дорога"

Хресна Дорога

Люблю Тебе, Спасителю мій милий, Й з цілого серця жалую за те, Що ворогам Твоїм додав я сили, Щоб розпинали тіло пресвяте. Прости мене, Ісусе милосердний, За всі гріхи, що кривди завдали Тобі Святому... Нині я усердно Молитимусь, щоб слави і хвали Тобі одному лиш слова звучали... І хай мізерна жертва ця моя На користь душ, що в горі і печалі, А коло них вже втішуся і я.

Ісуса засуджують на смерть Пилат невинного Ісуса Засуджує на смерть. Та це не значить, що ми мусим Повторювать момент. Нехай осуджують нас люди, Та ми їх не судім, Тоді й Господь нас не осудить Й прийме в свій Отчий дім. Христос, з любови до нас, грішних, Стерпів наругу й суд... Терпім і ми, щоби Всевишній Від смерти спас свій люд.

Ісус бере хрест непосильний За наші всі гріхи: Гріх первородний, що насильно Підсунув змій лихий, Гріх несвідомий і свідомий, Що вдень, а чи вночі... Йому наш кожний крок відомий, Та Він про це мовчить. Як зможу я і ти, мій брате, Полегшу дать Христу? Ми мусим власний хрест свій взяти Й покірно донести!

Ісус, скатований, не може Нести той хрест тяжкий, Ніхто Йому не допоможе, І ллється піт гіркий. Ось зімліває Син Господній Й під тягарем паде, А ми, в гріхах своїх сьогодні Його не підведем. Прости нам, Боже, ті провини, Що є Твоїм Хрестом, За нас страждаєш, Божий Сину, І млієш під хрестом.

Підводиться і хрест той двига Ісус Христос за нас, З цілого світу та кормига, Що взяв на Себе Спас. А на дорозі до Голготи, Із болями в серцях, Зустрілись Син і Божа Мати, Та не обняв їх страх, Лиш велич болю і страждання Із вірою в очах, І усвідомлення завдання — Розбити смерти жах.

Знеможений Ісус так слабне, Що врешті зупинивсь. Глузують воїни нахабно, Що Господь так втомивсь. І змушують всі Симеона Христові помогти, Щоби тягар той ще сьогодні Зумів Він донести. Щасливий ти, о Симеоне, Що розділив тягар... Дозволь, Ісусе, щоб до скону Я ніс Твій хрест, як дар.

Любов до Богочоловіка Переборола страх, І приступила Вероніка Із співчуттям в очах. Скривавлене Христа обличчя Обтерла полотном, Й на хустці образ став незвичний Із терновим вінком. Стражденним образом вселився В душі моїй Ісус, Щоб з ним зумів я вберегтися Від всіх земних спокус.

І знов знеможений Спаситель Впадає під хрестом, Та всього людства відкупитель Не зміг спочити там: Немилосердні, злобні люди Спочити не дали, Піддавшись підступам облуди, На смерть Христа вели. О, подивись, душе невдячна, На муки цих терпінь: Затьмило сонце восходяче Гордині хтива тінь.

Народ, що свідком став страждання, А перш за все жінки, Не витримав, і крик ридання Став докором гірким. Але не Богові потрібно Наш жалісливий плач, А треба, щоб сльозами дрібно Змивали прикрість вдач. Не плачте, діти Авраама, Над Тим, що хрест несе, А над дітьми хай плачуть мами, Як Він їх не спасе  

І втретє падає Господь наш Піт тягарем твоїх гріхів, А ти не те що не підводиш, — А ще й розаплюєш свій гнів. І я, засліплений суєтним, Гріхами смутку завдаю, І біль Христу, бо ще не є тим, Що жертву Богові даю. О, дай снаги, щоб постанову Рішучу нині я зробив: Життя почати чисте, нове, В якому гріх би свій згубив.

Здирають одяг безсоромно, Лишають з терня лиш вінець, І сором з болем невимовним В очах побачив Бог-Отець. Це я нечистими гріхами До наготи довів Христа, Це лайка та, що ми із вами Впустили в мову неспроста. Чимало ще гріхів за нами, Що посоромили Христа, — Розстатись мусимо з гріхами, Щоб Спас страждати перестав.

І ось збулося: добровільно Ісус за нас поклавсь на хрест, Біль невимовний, непосильний Пронизав тіло, кожний перст. Невинне тіло кат жорстокий До древа цвяхами прибив, І щоб пробити ноги й руки, Я теж, мій Боже, пособив: Донині вчинками й думками Ми розпинаємо Христа, Проте Христос не нарікає, А лиш чекає каяття.

Серед нестерпних мук фізичних, У болях від людських наруг, Син до Отця звернувсь заклично: „Прости їх, Отче, своїх слуг, Не знають бо сліпці в юрбі цій, Що творять тільки власний суд, Пробач їм шал людських амбіцій, Ти ж, жінко, матір’ю їм будь!” О, Боже, мною розіп’ятий, За нас пролляв Ти власну кров, Найбільший скарб дав — святу Матір, І батьківську свою любов.

Вже неживе, стражденне тіло Із древа хресного зняли, І серце матері стремтіло, Бо знову болі пройняли Всю душу матері Марії, Що так леліяла Христа, Як кожна мати земна мріє, Щоб син на радість всім зростав. О найдорожча, люба Мамо, Небесна Ненько, Ти прости, Як Бог наш і Твій Син, так само Нас полюби і захисти.

Кладуть до гробу вже Господнє тіло, І тяжкий смуток серце огорта, А ми розгублено, в тривозі так несміло До ран Христових прикладем уста. Якби ж так завжди, як жінки побожні, Чи Йосип, Никодим та ще Іван, Були готові і були спроможні Із Божим свій погоджувати план, Щоб святе Тіло й Кров святу Господню Приймали щиро після каяття, І не від завтра, а вже від сьогодні, Щоб дар Господній сенсом став життя.

На хресній, Боже, на Твоїй дорозі Пізнав я, Христе, всю Твою любов... Вчини, щоб духом залишивсь я в Бозі І прибігав до тебе знов і знов. Всі почуття, що зворушили душу, Хай би зостались в серці назавжди... За душі, що в чистилищі, я прошу, Від них, мій Спасе, кару відведи. І Ти, Маріє, Матінко небесна, Вставляйсь за мене і за всіх людей, Аж поки душі праведних воскреснуть І Син Твій в славі до нас всіх зійде.