Презентація на тему:"Лікарські рослини"

Лікарські рослини Київщини

липа. Липи живуть довго: у середньому до 300—400 років, а окремі особини доживають до 1 200 років. Липа служить джерелом лікарської сировини, з давніх пір використовується в народній медицині. Липа росте в лісах, садах, на міських бульварах і в парках. Культивується як декоративна і озеленювальна рослина. Найпоширеніший в європейській частині країни вид — липа дрібнолиста. Липа особливо гарна влітку, під час цвітіння, коли дерево зверху донизу вкрите запашними,жовтуватими квітками з ніжним ароматом, зібраними в напівпарасольки, з великими, як крило бабки, при-квітками. Серед лісових дерев липа виділяється своєю густою кроною. Для неї характерний могутній стовбур, що досягає в діаметрі 2–3, а іноді навіть 5 метрів. Зацвітає липа в природних умовах на 20-му році життя, а в насадженнях — тільки після 30 років. Цвіте майже щорічно і дуже рясно в червні — липні. Цвітіння триває 10–15 днів. У той час, коли цвіте липа, в повітрі струмує дивно тонкий, ніжний солодкуватий аромат, який відчувається далеко за межами липових садів і парків. Липа дрібнолиста — лікарська, медоносна, харчова і технічна рослина. У науковій медицині як лікарську сировину використовують лише квітки липи — липовий цвіт, а в народній — практично всі частини рослини. У промислових масштабах заготівлю лікарської сировини здійснюють в зазвичай під час рубки липових лісів, коли дерево досягне 90-річного віку. В цей час з дерева можна отримати максимальну кількість сировини.

волошки. Жовчогінні, протизапальні, спазмолітичні властивості рослини використовують для лікування нирковокам'яної хвороби, циститу, уретриту, простатиту, пієлонефриту, а також при дискінезії жовчовидільних шляхів, холециститі, холангіті.

ромашка. Ромашка лікарська — лікарська рослина, відома з глибокої давнини. Для виготовлення лікарських форм використовують висушені квіткові кошики, які збирають на початку цвітіння. Своєрідний аромат і лікувальні властивості рослини зумовлюються наявністю в ній ефірної олії (хамазулен), органічних кислот, кумаринів, мінеральних солей, глікозидів, вітамінів. Ромашка лікарська жовчогінна, збуджує апетит, знімає спазми мускулатури шлунково-кишкового тракту, проявляє болетамувальні, заспокійливі властивості. Застосовують ромашки при гастритах, гепатитах, холециститах, колітах, циститах, підвищеній кислотності шлункового соку, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, злоякісних пухлинах, зобі, для обробки гнійних ран і виразок, примочок при кон'юнктивітах, дерматиті, опіках (для запобігання утворення пухирців), для спринцювань при кольпіті. Настій суцвіть ромашки на олії використовують для натирання при ревматизмі та подагрі. Внутрішньо — настій суцвіть (2 ст ложки суцвіть на 200 мл окропу) приймати по 2 ст ложки тричі на день до їжі.

кульбабка. У науковій медицині використовують корінь кульбаби — лат. Radix Taraxaci i листки — лат. Folium Тагахасі. З них готують порошки, екстракти, відвари; їх включають разом з хвощем, деревієм та іншими травами до складу шлункових і апетитних чаїв. Їх рекомендують як апетитний, жовчогінний і проносний засіб, що поліпшує травлення при запорах. Галенові препарати з коріння кульбаби або свіжі її корені використовують для збудження апетиту і покращення травлення, в тому числі для покращення секреторної і моторної діяльності шлунку і кишківника, для підвищення жовчовідділення і секреції травних залоз. Як самостійно, так і в суміші з іншими жовчогінними засобами застосовують при холециститах, гепатохолециститах, анацидних гастритах, ускладненнях патологій гепатобіліарної системи і хронічними запорами. Екстракт кульбаби густий використовують при виготовленні пілюль. Препарати цикорію дикого та кульбаби лікарської досить ефективні при лікуванні хворих з жировою інфільтрацією печінки. Корінь кульбаби лікарської в суміші з листками кропиви дводомної використовується також для поліпшення лактації у породіль.[7]У народній медицині цю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.

малина. Мали́на (лат. Fructus Rubi idaei, Baccae Rubi idaei) — плід малини звичайної. За ботанічною класифікацією плід малини — не ягода, а багатокістянка. Складається з декількох десятків зрощених кістянок (плодиків з кісточками), прикріплених до білої конічної плодоніжки і зібраних навколо неї в округлу голівку. Після того як дозріває, від квітколожа відділяється легко. Колір — зазвичай червоний (малиново-червоний), також може бути білим, жовтим, рожевим. Дозрівають у липні — серпні, також бувають ремонтантні форми (які повторно цвітуть і дають плоди). У плодах 70-90 % соку, який містить цукри (в основному глюкозу і фруктозу), вільні органічні кислоти (лимонну, мурашину та ін.), пектини, азотні речовини, мінеральні солі, а також деревне волокно й насіння тощо. Калорійність невисока (41 ккал на 100 г). Багаті на вітамін C. Застосовують у медицині. Малиновий сироп використовують як підсолоджувач для мікстур. Малиновому варенню теж приписують протизастудну дію. Загалом народна медицина приписує малині протизапальну, антисептичну, жарознижувальну, відхаркувальну і протиблювотну дію.

Настій квіток акації має жарознижуючу, протизапальну, відхаркувальну дію. Кору краще використовувати при розладах шлунку і підвищеній кислотності. Увага! У великих дозах ця рослина отруйна. Токсальбумін робин, що міститься в корі, може викликати роздратування слизистих оболонок. При отруєнні відзначається наростаюче збудження. Енергетичні властивості. Акація віддає енергію, наповнюючи людину бадьорістю. Особливо корисна жінкам. Сік квіток акації, що не розпустилися, п`ють по чайній ложці 3 рази на день при білях. Корисно також робити спринцювання настоєм з квітів акації. При білях корисно також жувати квітки білої акації, проковтуючи їх сік. При гастритах з підвищеною кислотністю корисний гарячий настій кори молодих гілок акації. Для його приготування 1 чайну ложку подрібненої кори запивають 300 мл кип`ятку, кип`ятять 3 хвилини, настоюють 1 год. Приймати по 1/3 скл. 3 рази наден(при хорошійпереносимостіможнапитипо1/2сскл.3рази в день).

Каштан. Каштанову силу знавці народної медицини починають використовувати вже ранньою весною. Приміром, рекомендується приймати відвар кори каштана при проносі, захворюваннях селезінки, бронхіті, гастриті з підвищеною кислотністю шлункового соку, а спиртова настоянка кори добре зарекомендувала себе при невралгії. Цвіт каштана - красиві білі "свічки" - допоможуть страждаючим ревматизмом і варикозним розширенням вен. Крім цього квітки каштанового дерева діють як венотоніки, використовуються як протизапальний засіб. Восени настає черга плодів. Блискучі коричневі кульки містять есцин - речовину, що перевершує по своїй протизапальній та протинабряковій дії бутадіон. Медичний препарат ескузан - водно-спиртовий екстракт плодів каштану - призначають при лікуванні варикозів.

чорнобривціЧорнобривці мають обмежене промислове використання. З рослини видобувають лютеїн — жовтий пігмент, який використовується у фармацевтичній промисловості. Лютеїн у невеликих кількостях входить до складу нормального людського ока і попереджає дегенерацію макули у людей похилого віку. Лютеїн використовують і як харчовий барвник.

ехінацея. Для лікарських потреб використовують заготовляють коріння восени, а суцвіття (кошики) збирають під час цвітіння. Коріння ехінацеї містить глікозиди (ехінокозид), бетаїн, органічні кислоти, ефірну олію, мінеральні речовини (K, Mg, Fe, Al, Se), вітаміни. Галенові препарати стимулюють Т-систему імунітету. Підвищують першу фазу захисту, тобто стимулюють неспецифічний імунітет і фагоцитоз, діяльність макрофагів та нейтрофілів, посилюють бактерицидну активність клітин. Пізніше включається специфічний імунний захист, підвищується кількість Т-лімфоцитів та продукція цитокінів. Препарати ехінацеї мають противірусну дію, пригнічують активність гіалуронідази, яку продукують мікроорганізми та віруси (мікроорганізми і продукти їх діяльності руйнують мембрани клітин організму людини). Клінічні дослідження показують, що препарати ехінацеї позитивно діють при лімфолейкозі, що може мати перспективу при протипухлинному захисті. Галенові препарати ехінацеї мають стимулюючу дію на центральну нервову систему, посилюють сексуальну потенцію, сприяють загоюванню ран, підвищують захисні сили організму (імунітет). Застосовують при запальних процесах внутрішніх органів, виснаженнях організму, інфекційних захворюваннях, статевій слабкості у чоловіків (імпотенції), при виразках, опіках. Ефективно лікує запальні процеси внутрішніх органів, депресії, виводить з організму важкі метали, радіонукліди.

мак. Мак розводять для отримання опію, на основі якого виробляють 60 % снодійних препаратів. З опію виробляють морфій, кодеїн, папаверин, наркотин. Усі алкалоїди опію отруйні, а найсильнішим вважається тебаїн, що дією схожий на стрихнін. На Сході Азії поширене куріння опію. Курять його маленькими довгими люльками з металевим чубуком. При курінні швидко настає сп'яніння, що супроводжується фантастичними видіннями, галюцинаціями, судомами тіла, мимовільним слиновиділенням. Куріння опію руйнує здоров'я, зумовлює психологічні розлади і, як правило, призводить до передчасної смерті. Світове виробництво опію становить 6000 тон (станом на 1976 р). Головними експортерами є Туреччина, Іран, Пакистан, які щорічно виробляють нелегальним шляхом героїн і подібні до нього наркотики. Річна потреба опію для медичних цілей у 10 разів менша.

меліса. Листя вживається людьми як прянощі. Свіже листя додають в салати, зелені борщі, юшки, окрошки, вінегрети, для прикрашання десертів. У супи кладуть за кілька хвилин до закінчення готування. Висушене листя можна використовувати так само як і свіже. Його додають до чаю, компотів, квасу, пива, настоянок, оцту. На Кавказі сушеною мелісою посипають м'ясні та рибні страви.[2]. Кажуть, що меліса заспокоює симптоми стресу, нервозність і збудливість, допомагає розслабитися та підвищує настрій. Меліса сприяє покращенню когнітивних функцій. Полегшує неспокій і розлади сну. Меліса може позитивно вплинути на травлення (полегшить болі та дискомфорт у животі). Меліса також може допомогти полегшити відчуття нудоти. Мелісу можна використовувати для полегшення менструальних болів і передменструального синдрому (ПМС). Меліса також може бути корисною для лікування головного болю, особливо якщо вони виникають в результаті стресу. Використовується для полегшення зубного болю[3]. Вживати мелісу слід лише протягом короткого періоду часу. Загальне емпіричне правило — робити тижневу перерву після кожні три тижні використання. Меліса не може замінити будь-який затверджений лікарем план лікування, якого ви зараз дотримуєтесь, але це може бути ефективним додатковим лікуванням. Меліса може викликати такі побічні ефекти: головний біль, хворобливе сечовипускання, підвищена температура тіла, нудота, блювота, біль у животі, запаморочення, хрипи, подразнення шкіри, алергічна реакція[3].