Презентація на тему "М.Ю. Лермонтов. Лірика ( "Сосна", "І нудно і сумно...", "На дорогу йду я в самотині...") Мотиви світової скорботи. "

Михайло Юрійович Лермонтов (1814–1841). Лірика («Сосна», «І нудно і сумно…», «На дорогу йду я в самотині…») Мотиви світової скорботи у ліриці М. Ю. Лермонтова. Зв’язок творчості митця із традиціями європейського романтизму (Дж. Байрона, Г. Гейне та ін.)Ні, я не Байрон, інший я Обранець, людям ще незнаний, Як він, мандрівець, світом гнаний, Та руська лиш душа моя... М. Лєрмонтов

Романтизм (фр. romantisme) — художній напрям, який виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії, Франції, на початку XIX ст. поширився в Польщі, Російській імперії, Австрії, згодом у Америці, зокрема в СПІА. Ознаки романтизму. Заперечення раціоналізму, що переважав у добу Просвітництва, культ почуттів людини Увага до особистості, її індивідуаль-них рис. Неприйняття буденності й звеличення «життя духу»Наявність провідних мотивів самотності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореностіІсторизм і захоплення фольклором

Байронівська течія літератури романтизму( започаткував Дж. Байрон )Наявність «байронічного героя»Домінування настроїв «світової скорботи» Необхідність нехай і приреченої на поразку боротьби

Мотив самотностіМ. Лермонтов«Парус»,«На дорогу йду я в самотині…»Адам Міцкевич«Дзяди»Генріх Гейне«Чому троянди немов неживі…»«На півночі кедр одинокий…» У романтизмі співіснували, з одного боку, оптимістичні настрої, а з іншого — журба й смуток. Проте домінуючими були саме настрої песимізму. Романтики відчували недосяжність життєвого ідеалу, конфлікт неординарної особистості із суспільством, приреченість людини на самотність. Тож не випадково в літературі романтизму одним із домінуючих є мотив самотності. Він стає лейтмотивом творчості багатьох письменників.

Звеличення «життя духу» в романтичних творах приводить до того, що навіть опис природи, пейзаж перетворюється на засіб бачення й пізнання героєм світу та власної душі. Так, у відомому вірші Г. Гейне описані два дерева — північний кедр і східна пальма. В оригіналі цей вірш зі збірки «Книга пісень» називається «Сосна і пальма». У німецькій мові слово «сосна» — чоловічого роду, тому в перекладах замість сосни з’явився кедр. На півночі кедр одинокий В холодній стоїть вишині, І, сніжною млою повитий, Дрімає і мріє вві сні. Він мріє про пальму чудову, Що десь у східній землі Самотньо і мовчки сумує На спаленій сонцем скалі. Переклад Л. Первомайського

Якби це була винятково замальовка природи, то цей вірш можна було б віднести до пейзажної лірики. Проте його сенс значно глибший, адже в ньому втілений мотив самотності людини в цьому світі, причому самотності трагічної та непереборної, адже кедру й пальмі, попри їхню самотність, ніколи не бути разом, оскільки пальма не приживається на Півночі, а кедр не росте на Сході. Тож цей романтичний вірш, який нібито можна було віднести до пейзажної лірики (бо в ньому зображується природа), насправді належить до лірики інтимної (яка зображує душу, внутрішній світ людини).

Чорновий автограф вірша « На півночі дикій…» М. Ю. Лермонтова. Це довільний переклад поезії Генріха Гейне «Самотній кедр на стромині…» На севере диком стоит одиноко. На голой вершине сосна. И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим. Одета, как ризой, она. И снится ей все, что в пустыне далекой,В том крае, где солнца восход,Одна и грустна на утесе горючем. Прекрасная пальма растет.

На півночі дикій стоїть в самотині На голій вершині сосна,І тихо дрімає, і снігом сипучим, Як ризою , вкрита вона. І мариться їй, що в далекій пустині, Де сонце встає золоте, Одна і сумна на камінні горючім, Красуючись, пальма росте. Переклад із російської Миколи Упеника«На півночі дикій...» (картина Івана Шишкіна, написана в 1891 році для ілюстрації збірки поезій, виданій до 50-річчя від дня смерті поета)

Працюємо над текстом поезії «Сосна» М. Ю. Лермонтова1. Які думки й почуття викликає у вас ця поезія?2. Що спільного в долі двох дерев, що ростуть у різних кінцях світу? Що їх поєднує?3. Який мотив втілено у поезії? ( Мотив свободи й трагічної самотності )Тема поезії: трагічна самотність, яку не можна подолати; роз’єднаність людей, туга за духовним спілкуванням.

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Вірші Г. Гейне «Самотній кедр на стромині..» Схожість і М. Лермонтова «На півночі дикій…» Відмінність1. Одні й ті самі символічні образи (ялина(кедр) або сосна і пальма)1. Сосна і пальма у Гейне чоловічого і жіно­чого роду, у Лєрмонтова – обидві жіночого роду2. Тема розлуки двох закоханих2. У Гейне йдеться про розлуку закоханих, у Лєрмонтова – про трагічне людське роз’єднання взагалі3. Ліричний сюжет (сон ялини або сосни про пальму)3. Переспів Лєрмонтова насичений драматичнішим змістом - тугою за духовним спілкуванням4. Просторові характеристики (вершина, скеля)4. У Лєрмонтова символи набувають іншого змісту: сосна і пальма – не «він» і «вона», а дві самотні душі, що уособлюють загальне відчуження людства5. Протиставлення двох світів – дійсного та уявного. Потяг до світу мрії, прекрасного ідеалу5. Змінюються емоційно-експресивні характеристики образів6. Збільшив число епітетів і метафор

Вірш сповнений почуття самотності й глибокої безнадії, мрії про далеку, споріднену, але недосяжну душу. Попри формальне протиставлення сосни, що височіє на півночі, та пальми, яка росте в гарячій південній пустелі, йдеться про їхню спільність – сосна «на голій вершині», а пальма «одна і сумна». Поет змінив зміст оригіналу: він не взяв до уваги, що в німецькій мові «сосна» - чоловічого роду. Вірш Лермонтова разповідає не про почуття чоловіка до жінки, як у Гейне, а про трагедію самотньої людини. Вірш побудований на антитезі. Північ –«сніг» – південь – «пустиня далекая». Північ –«дикий», «снега сыпучие», там «голая сосна».  Відчувається самотність героя, байдужість світу до нього.«Пустиня далекая» - це край «где солнца восход», «там есть горючий утес». Інший світ, спекотний,задушливий, і в ньому самотньо. Образ сосни. Автор уособлює її – вона «дремлет», прикрашає її «ризою» - багатим одягом, важким від прикрас. Стоїть вона «одиноко». У тому немає щастя  їй, і лише вві сні мріє про тепло, кохання. Образ пальми. Вона недосяжна, «одна и грустна», «прекрacная». Епітети підкреслюють  її самотність. Вірш викликає почуття жалю до ліричного героя.

У зрілій ліриці Михайло Лермонтов відходить від образу байронічного героя, у його творах з’являються реалістичні тенденції. Навколишня дійсність перестала бути абстрактним ворожим світом, як це було раніше. Вона стала відображенням того суспільства, в якому жив російський поет. Ліричний герой зрілого періоду творчості Лермонтова – це завжди «зайва людина». Термін «зайва людина» увійшов у загальний вжиток після «Щоденника зайвої людини» (1850) І. С. Тургенєва; сам же тип склався раніше: перше закінчене втілення - Онєгін («Євгеній Онєгін» А. С. Пушкіна), потім Печорін («Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова), Бельтов («Хто винен?» А.І. Герцена), тургенівські персонажі: Рудін («Рудін»), Лаврецький («Дворянське гніздо») і ін.

Вірш «І нудно, і сумно...» М. Лєрмонтов написав у 1840 р. За свідченнями сучасників, у ньому якнайповніше розкрилися настрої волелюбної частини ровесників поета, які прагнули до активної діяльності й були пригнічені неможливістю боротися за свої переконання та ідеали.І нудно, і сумно! – і нікому руку подать, Як горе у душу прилине... Бажання!.. Чи варто даремно і вічно бажать?.. А роки минають – найкращі хвилини!Кохати…кого ж бо? На час, на годину – дарма,Кохання ж навік – неможливе… Чи в себе заглянеш? – минулого й сліду нема:І радість, і мука, і все це мінливе!Що пристрасті? – Скоро вогонь їх солодких недуг. При слові розсудку згасає, Й життя – як поглянеш на нього уважно навкруг – Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає! Переклад із російськоїМиколи Терещенка

«И СКУЧНО И ГРУСТНО»И скучно и грустно, и некому руку подать     В минуту душевной невзгоды... Желанья!.. что пользы напрасно и вечно желать?..     А годы проходят — все лучшие годы!Любить... но кого же?.. на время — не стоит труда,     А вечно любить невозможно. В себя ли заглянешь? — там прошлого нет и следа:     И радость, и муки, и все там ничтожно... Что страсти? — ведь рано иль поздно их сладкий недуг     Исчезнет при слове рассудка;И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг, —     Такая пустая и глупая шутка...

За формою це елегія, що нагадує запис у щоденнику, у якому фіксуються миттєвості душевного стану. Еле́гія (грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. Мова вірша афористична, що підносить поезію до рівня філософського осмислення життя. Елегія просякнута настроями світової скорботи.

Працюємо над текстом поезії « І нудно, і сумно…»Тема: сповідь самотнього ліричного героя.Ідея: зображення ліричного героя, який гостро відчуває самотність, сподівається на краще майбутнє. У чому полягає почуття безнадії, відображене у вірші «І нудно, і сумно…»?2. Як ви вважаєте, скільки років ліричному герою вірша «І нудно, і сумно…»? Що дивує в настрої молодої людини сповненої життєвих сил? 3. Поміркуйте, чи є в ліричного героя очевидні причини для страждань? Що, на вашу думку, завдає болю його душі?4. Чому для ліричного героя життя – «лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!»? Ліричний герой не цінує його, а за яких умов він ставився б до свого життя як до справжнього багатства? ( Бажання, кохання, пристрасть і саме життя – це тільки мить, яка швидко минає ).

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Ліричний герой. Страждає, бо зневірився в житті. Самотній, бо «нікому руку подать». Утомився від власних бажань, кохання не розраджує його душу. Песиміст, розчарований гіркою невлаштованістю життя. Однак зневіра в його душі викликана не запереченням високих поривань та ідеалів взагалі, а втомою від того, що їх знайти в житті неможливо. Душа ліричного героя, змучена безкінечною боротьбою розуму й почуття, розривається між, з одного боку, бажанням долучитися до чогось прекрасного та невмирущого, а з іншого - розумінням того, що знайти цей романтичний ідеал у реальному житті неможливо. Відсутність життєвих ідеалів, піднесеного й вічного примушують ліричного героя неймовірно страждати від усвідомлення марноти свого життя: «А роки минають — прогаяні роки!» Вірш тримається на контрасті миті й вічності, розуму й почуття. Замість невмирущого кохання — миттєві чуттєві насолоди, а «життя духу», яке оспівували романтики, виявилося примарним: У себе заглянеш - минулого й сліду нема: І радість, і муки, і все там нікчемне... Переклад М. Терещенка

«На дорогу йду я в самотині...» 1841 р. Одна з останніх поезій М. Ю. Лермонтова, своєрідний заповіт поета. Вірш розпочинається неймовірним за своєю красою й величчю пейзажем. Дивує сила поетичного видіння поета, адже сплячою «в промінні голубім» Землю можливо побачити лише з космосу, у чому людство змогло переконатися майже через півтора століття. Усе об’єднано в цьому пантеїстичному безмежжі — верх і низ, земне й небесне:

Выхожу один я на дорогу; Сквозь туман кремнистый путь блестит; Ночь тиха. Пустыня внемлет Богу,И звезда с звездою говорит.. В небесах торжественно и чудно! Спит земля в сиянье голубом... Что же мне так больно и так трудно? Жду ль чего? Жалею ли о чём? Уж не жду от жизни ничего я, И не жаль мне прошлого ничуть; Я ищу свободы и покоя! Я б хотел забыться и уснуть! Но не тем холодным сном могилы... Я б желал навеки так уснуть, Чтоб в груди дремали жизни силы, Чтоб, дыша, вздымалась тихо грудь;Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне голос сладко пел, Надо мной чтоб, вечно зеленея, Темный дуб склонялся и шумел. На дорогу йду я в самотині; Крем’яна в тумані путь блищить; Тихо. Бога слухає пустиня, І зоря з зорею гомонить. Небеса прекрасні та безкраї! Спить земля в промінні голубім... Чом же серце з болю завмирає? Жду чого? Жалію я за чим? Мрією не тішусь я пустою, Днів не жаль, що більш не розцвітуть. Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть! – Та не тим холодним сном могили... Я б навік заснути так хотів, Щоб живі дрімали в серці сили, Щоб у грудях віддих тріпотів;Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене Про кохання ніжний спів лунав, Наді мною темний дуб зелений Щоб схилявся й листям розмовляв. Переклад із російської Максима Рильського

Працюємо над текстом поезії « На дорогу йду я в самотині…»1. Якою у вірші «На дорогу йду я в самотині…» зображено природу? Як поет створює враження космічності пейзажу? 2. Що створює у вірші враження умиротворення і спокою? 3. А яким би був поетичний пейзаж, якби поет намагався зобразити боротьбу природних стихій? 4. Як навколишній світ контрастує з душевними переживаннями ліричного героя? Завдяки чому його почуття у вірші набувають вселенського масштабу? 5. Поміркуйте, чому ліричний герой прагне єднання з природою, а не з людським суспільством. 6. Чи є, на вашу думку, в цих віршах М. Лермонтова мотив бунту або приреченості? Відповідь обґрунтуйте. 7. Доведіть, що головною темою цих віршів є тема самотності людини, її зайвості в навколишньому світі.

Тихо. Бога слухає пустиня, І зоря з зорею гомонить. Переклад М. Рильського. Навколо все піднесене :і пустеля, що вслухається в божественну істину і є місцем усамітненої зустрічі з Всесвітом,і зорі, що зійшлися, наче сусідки надвечір, щоб, позбавившись денних турбот, погомоніти про важливі для них речі. Довколишня природа об’єднана в живий неподільний організм. Ліричному герою відкрита краса й одухотвореність Усесвіту. Він може спостерігати «прекрасні та безкраї» небеса, прислухатися до гомону зірок і почути слова Бога.

Однак куди веде його, самотнього, «крем’яна в тумані путь»! Що погнало його в дорогу вночі? Радше за все це сердечний біль, утрачені мрії й сподівання: Мрією не тішусь я пустою, Днів не жаль, що більш не розцвітуть. Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть! Переклад М. Рильського

У душі ліричного героя Лєрмонтова дивно поєдналися й захоплення чудом світобудови, і водночас відчуженість від неї, печальна безнадія й сподівання на диво. Ліричний герой Лєрмонтова, утомившись від болю й розчарувань, хоче злитися з природою воєдино, щоб, зрештою, бути причетним до життя.( Дуб – символ вічного життя і могутності ).

Саме образ могутнього дуба дає ліричному герою надію на безсмертя. Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне голос сладко пел, Надо мной чтоб, вечно зеленея, Темный дуб склонялся и шумел. Лермонтов згадує рідні Тархани й дуб свого дитинства.

Робота над епіграфом. Ні, я не Байрон, інший я. Обранець, людям ще незнаний, Як він, мандрівець, світом гнаний, а руська лиш душа моя... М. Лєрмонтов. Чому поета називали «північним Байроном»?Які риси ( романтизму чи реалізму ) переважають в ліриці М. Ю. Лермонтова?

Вірш «На дорогу йду я в самотині...» привернув увагу багатьох українських поетів. Однією з найцікавіших є його інтерпретація видатним українським поетом і перекладачем М. Рильським. У своєму вірші «Не забуду вечора хрусткого...» він поєднав щемливий сум лермонтовського вірша з палким життєлюбством власного світосприйняття. Максим Рильський Выхожу один я на дорогу... М. Лєрмонтов Не забуду вечора хрусткого, Інею й тоненького льодку, Коли сам я вийшов на дорогу, Ніби вперше на своїм віку. О, які були великі зорі, Як синіло й склилось навкруги! У падучім кожнім метеорі Бачились незнані береги. Так ото хотілося блукати, Серце так стискалося мені, Як від хати бризнули до хати Вечора осіннього вогні!..

Висковатий П. А. М. Ю. Лермонтов. Життя і творчість. 1891р. Меліков М. Є. Нотатки і спогади художника-живописця // М. Ю. Лермонтов в спогадах сучасників. - М .: Худож. літ., 1989 . - С. 72-75. Лермонтовская энциклопедия. Главный редактор В. А. Мануйлов.- М.: Советская эциклопедия, 1981. Джерело: http://lermontov-lit.ru/lermontov/vospominaniya/vospominaniya-63.htm. Список використаних джерел