Презентація на тему Марко Вовчок

Марко Вовчок. Остриков Д.

Раннє дитинство в РосіїМарія Олександрівна Вілінська народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім'ї. Зростала в російськомовному середовищі. Будучи підлітком, у 1845 році виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.. На формуванні поглядів майбутньої письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях її російських родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці

Український період. В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі часто збиралися відомі письменники й фольклористи і саме там, у 16 років, Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. 1850 чи 1851 року Опанас Маркович та Марія Вілінська одружилися.[8] Проживаючи з Опанасом Маркевичем у 1851—1858 у Чернігові, Києві, та Немирові, Марія глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу. Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові та надрукованих під назвою «Народні оповідання» (Санкт-Петербург, 1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові письменниця почала писати повість «Інститутка» яка пізніше з'явилася у журналі «Основа» й яку вона завершила наступного року в Петербурзі.

Російський період. У 1859 році Вовчок переїздить до Петербурга разом із своїм чоловіком Опанасом Маркевичем. У 1859 році у Москві з'являються друком більшість її перших оповідань російською мовою у збірці «Рассказы из народного русского быта» (укр. Розповіді з народного російського побуту, 1859). У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. По-дружньому прийняла співвітчизницю громада російських літераторів, зокрема Іван Тургенєв, Микола Некрасов, Олексій Плещеєв, Олексій Писемський, та Едвард Желіговський-Сова

Перебування за межами Російської імперіїУ 1859 році Марковичі поїхали за кордон, але скоро, через подружню зраду Марії, Опанас повернувся звідти сам. Більше з жінкою й сином він вже не бачився, хоча й посилав ще кілька років гроші за кордон для сім'ї, сподіваючись на повернення дружини, але так і не дочекався ні її, ні сина. Останні роки життя Опанас Маркович провів у скрутних обставинах, розбитий морально, і помер на самоті в 1867 році в Чернігові в земському шпиталі[15]. Під час перебування в 1859—1867 рр. за кордоном Російської імперії (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Дмитром Менделєєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим. За сприяння Івана Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, Олександром Герценом та Левом Толстим. Також Вовчок пише оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж. Сталя (Етцеля). За кордоном Вовчок зустрічалася з чеськими письменниками Йосифом Фрічем, Яном Нерудою та була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Згодом, письменниця брала участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовувала для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

У перші роки проживання за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини» (1861). Період побуту за кордоном характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляла жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка»), створила жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Санкт-Петербург, 1862).[16]На матеріалі французької дійсності, пізнаної під-час перебування письменниці у Парижі, Вовчок створила цикл художніх нарисів, об'єднаних назвами «Листи з Парижа» (журнал «Мета», Львів, червень-липень 1865) та «Витяги листів з Парижа» (газета «Санкт-Петербурзькі вісті», рос. Отрывки писем из Парижа, «Санкт-Петербургские ведомости», 1864—1866).

Доробок в українську літературу. Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»Оповідання Марко Вовчок вийшли у 1857—1865 роках трьома томами (до появи окремого книжного видання, ці оповідання з'являлися в єдиному україномовному журналі Санкт-Петербугу того часу «Основа»). Видання першого тому збірки «Народні оповідання» побачило світ у 1857 році, й до першого тому увійшли 11 оповідань: Сестра, Козачка, Чумак, Одаpка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, та Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров»). Це видання пізніше було передруковано у 1861 році; декілька назв оповідань змінили для оновленого видання 1861 року, зокрема оповідання «Панська Воля» у цьому виданні вийшло з назвою «Горпина», оповідання «Знай, Ляше!» — з назвою «Отець Андрій», а оповідання «Данило Гурч» — з назвою «Козацька кров». У 1862 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 5 оповідань: «Три долі», «Ледащиця», «Два сини», «Не до пари», та «Чари». У 1865 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 4 дитячі оповідань та повістей: «Девять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», та «Невільничка».

Окрім 20 оповідань, що вийшли у книжному форматі трьома томами у 1857—1865 роках, лише у журнальному вигляді вийшли ще два оповідання Марка Вовчка: оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил»; Спб: журнал «Основа», Кн.1, 1862) та оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»; написана ще в 1860-ті роки, однак вперше надрукована лише в 1902 році у газеті «Кіевская старина»).[17][18]З творчістю Марка Вовчка зросла міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 1860—1870-х рр. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859, з'являлися в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії й інших європейських країнах.

Бібліографія. Три томи «Народних оповідань» Перший Том. Перше видання I тому «Народні оповідання» Марка Вовчка" видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Издавъ П. А. Кулішъ [Типографія П. А. Куліша], кінець 1857[30]) До збірки увійшли 11 творів: Сестра, Козачка, Чумак, Одаpка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров» Повістки (народні оповідання) Марка Вовчка» (Спб: Типографія Николая Тиблена и Комп., 1861). До збірки увійшли 11 творів: Сестра, Козачка, Чумак, Одарка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров»

Бібліографія. Другий том. Перше видання II тому «Народні оповідання» Марка Вовчка" видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Издавъ П. А. Кулішъ [коштомъ П. А. Лобка], 1862). До збірки увійшли: «Два сини»[33], «Не до пари»[34], «Ледащиця»[35], «Чари»[36] «Три долі»

Бібліографія. Третій том. Перше видання III тому «Оповідання» Марка Вовчка" видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Изд. Яковлева; [Дpук. П. А. Куліша], 1865). До збірки увійшли: «Кармелюк», «Невільничка», «Дев'ять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь»

Втрачені або частково втрачені україномовні версіїПовість «Маруся» (збереглися лише 5 та 6 розділи україномовної версії; решта твору втрачено й існує лише як переклад українською з російської)Повість «Пройдисвіт» (написана у 1859—1861 роках; українською існує 1 розділ (у часописі «Вечорниці») та 8-16 розділів (знайдено рукописи посмертно й надруковано у книзі «Марко Вовчок. Посмертні оповідання»); решту твору втрачено і розділи 2-7 існують лише як переклад українською з російської)російськомовний першодрук під назвою Пройди-свѣтъ: «Русское слово». 1862, кн. 5. С.: 1-7 (1 розділ);[45] Сочинения Марка Вовчка: Т.1: Рассказы изъ украинскаго народнаго быта. 1867 (2-16 розділи);

Втрачені або частково втрачені україномовні версіїукраїномовні публікації Марко Вовчок: Львів: журнал «Вечерниці» № 10, 1863 (1 розділ); Київ: Друкарня 1-ї Київської Друкарської Спілки. 1919 (1 та 8-16 розділи)). Перший розділ з'явився у у часописі «Вечерниці» у 1863 році.[46][47] Решта розділів ймовірного автоперекладу «Вечерниць» за життя Вілінської не друкувались, а посмертно були знайдені та оприлюднені рукописи ймовірного автоперекладу лише 8-16 розділів (у книзі «Марко Вовчок. Посмертні оповідання», Київ, 1919); Див. більше: ЛНВ, Том 7, Випуски 7-9. стор. 18україномовний переклад: У 1904 році повість з'явилася в українському у перекладі Василя Доманицького у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66).

Памятк. А У Немирові Немирів, вул. Некрасова, біля НВК № 1