Презентація на тему Віктор Близнець

Віктор Близнець. Народився Віктор Близнець 10 серпня у 1933 році в селі Володимирівка Компаніївського району Кіровоградської області в селянській родині. Після закінчення десятирічки, в 1952 році, Віктор Близнець відправився до Києва і успішно склав іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Його однокурсниками і друзями були Василь Симоненко, Тамара Коломієць, Ю. Ячейкін і інші обдаровані і талановиті люди, в майбутньому також письменники. Після закінчення університету, в 1957 році, він працював за фахом у різних газетах і журналах. Зокрема, був кореспондентом «Комсомольської правди», завідувачем відділом газети «Комсомольское знамя», завідувачем відділом шкільного життя журналу «Піонерія», заступником головного редактора видавництва «Молодь».

Віктор Семенович Близнець – письменник, який створив для дітей та молоді незвичайні книжки – світлі, людяні і чесні. Письменник зумів показати своє, Близнецеве, талановите слово про дитину, яка вперше досліджує найчарівніший і найзагадковіший світ, вперше пізнає любов, правду та кривду, вчиться відстоювати добро і ненавидіти зло, вперше виховує в собі людську гідність. Він умів радіти життю, умів творити власний світ, у якому живуть Краса, Совість і Казка. Друзі називали його Рицарем Совісті. Поет Микола Сом писав про Віктора Близнеця: Крикне хтось – він скаже: ,,Тихше. Люди сплять і сплять гаї… Він був Совістю! Вірніше – Чистим голосом її. 

Повість ,,Древляни’’ (З батькових оповідок) була написана. У повісті «Древляни» зображено події громадянської війни на Україні. Автор змальовує суворе, сповнене нелегких випробувань життя поліщуків-лісорубів, їхні звичаї, побут. Повість навіяна батьковими розповідями про громадянську війну, про безсмертя народного духу. Твір складається з окремих новел, притч, які об’єднані внутрішнім послідовним розвитком авторської думки про високе покликання людини, її духовну силу і красу, її відповідальність перед прийдешнім поколінням. СТУДЕНТСЬКІ РОКИВ університеті Віктор Близнець навчався блискуче, мав гострий розум, умів розібратися в премудростях філософської науки. Часто допомагав однокурсникам, розтлумачував питання філософських семінарів. Володів неабияким почуттям гумору, тому з ним любили спілкуватися. Навчався на тому курсі, що й Василь Симоненко, Микола Сом, Анатолій Москаленко, Тамара Коломієць. Деякі з однокурсників гучно заявили про себе: перші збірки видали студенти М. Сом, Т. Коломієць. Віктор готувався до літературної праці серйозно, тихо, без галасу, трудився сумлінно й наполегливо. 1957 року В. Близнець закінчив університет. Шлях його в літературу проліг через журналістську роботу.

Перша книга... і всі наступні Перебування в творчому та інтелектуальному середовищі і робота редактором видавництв спонукала Віктора Близнеця до творчих спроб. Ще з дитинства його вабила література і він зважився спробувати щось самостійно написати. Це стало визначальним у його подальшому житті. Згодом він поклав на папір свої переживання, спогади і мрії - вийшла у нього добірка оповідань, яка більше годилася для дитячої аудиторії. У 1959 році з'явилася на світ і перша книга Віктора Близнеця - збірка оповідань «Ойойкове гніздо», що вийшла в 1963 році. Вихід першої збірки надихнув автора на великі творчі звершення - якими стала повість спогадів «Вітрила над степом», в якій він відбив картини зі свого минулого. А вже наступна книга Близнюка - повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора, як про один з найяскравіших дитячих письменників України.

Вже перша книжка ,,Ойойкове гніздо” Віктора Близнеця засвідчила, що в дитячу літературу прийшов оригінальний, своєрідний письменник, спостережливий, добрий, майстер пейзажу, діалогу, уважний до мови. Небайдужий до неправди, зла, черствості. І ще такий, що володіє тонким і доброзичливим гумором. З цієї маленької збірочки почалася літературна біографія письменника Віктора Близнеця. Незадовго до своєї смерті Віктор Семенович перевів на сучасну українську мову літопис «Повість временних літ». У видавництві «Веселка» вона вийшла з гравюрами художника Георгія Якутовича.

А потім були повісті для середнього та старшого шкільного віку ,,Паруси над степом”, ,,Землянка”, ,,Древляни”, ,,Мовчун”, ,,Женя і Синько”… Були ,,Підземні барикади” для дорослих. Були знову ж таки оповідання та казки для молодших школярів, повість-казка ,,Земля Світлячків”. І був ,,Звук павутинки” – одна з кращих книжок нашої дитячої літератури, книжка, в якій відбилися найхарактерніші риси таланту Віктора Близнеця. Природа наділила письменника дуже чутливим до людського болю серцем і дала окрилену мрією буйну уяву. Напружений динамічний сюжет пригодницької казки «Земля світлячків» занурить вас у вир таємничих, інколи навіть моторошних пригод, загадкових хитросплетінь і перетворень, обгорне чистою і ніжною любов'ю до світу добра. Вона триматиме в напрузі найнепосидючішого читача і змусить його «проковтнути» написане до останньої сторінки. Усі ми родом зі свого дитинства. Всі ми, нехай то буде в місті чи в селі, відкриваємо для себе незбагненно-таємничий світ природи.  Тонка, тремтлива, світла, сповнена чудес і відкриттів повість Віктора Близнеця «Звук павутинки» поведе читача у той прекрасний і неповторний час, коли все було вперше. 

Віктор Близнець – один з тих письменників, письменницька сутність якого найбільш реалізована у художньому висвітленні теми ,,Діти війни”. Дитинство самого письменника минуло на тимчасово окупованій території, і він ніби завжди відчував неоплачений борг перед дітьми війни, прагнув якомога повніше сплатити його, щоб звільнитись від цього болючого матеріалу. Писав, тому що не міг не писати. Дітей війни, яких так добре знав письменник, бачимо у повістях ,,Мовчун”, ,,Старий дзвоник”, ,,Древляни”, ,,Землянка”, ,,Партизанська гармата”, книгах ,,Людина в снігах” (повісті ,,Вибух” та ,,В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург”, оповідання ,Людина в снігах”), ,,Третій номер обслуги” (художня обробка В. Близнеця). В. С. Близнець зробив першу спробу перекладу лі- топису Нестора ,,Повесть временных лет” українською мовою. Павло Загребельний згадував: ,,Близнець відо- мий своїм надзвичайно дбайливим і уважним ставлен- ням до мови, його власна проза відзначається стилем майже бездоганним, тому цілком закономірним і виправ- даним видається його намір донести до сучасного чита- ча глибину змісту, а подекуди й красу вислову ,,Повісті минулих літ”.

Де б не бував Віктор Близнець: чи то на практиці під час навчання в університеті, чи на збиранні врожаю кукурудзи в колгоспах Миколаївської області, чи на Сахаліні, чи на відпочинку в Адлері, в Криму, він постійно всім цікавився, виношуючи теми своїх майбутніх творів. Багато спілкувався з людьми, дуже любив розмовляти з бабусями, дідусями і, особливо, з дітьми. З дітьми В. Близнець говорив як з рівними, не шукаючи якоїсь специфічної дитячої лексики чи тону, не уникаючи складних моральних проблем. Творчість Віктора Близнеця відкриває неповторну властивість письменника – бачити і відчувати у звичайному незвичайне. Дорослішаючи, більшість людей цю здатність втрачає, а він зберіг її на все життя.

Навесні 1981 Близнюк наклав на себе руки за тиждень до свого 48 дня народження. Похований на Байковому кладовищі Києва. У 1988 році Віктору Близнюку посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а в 2003 році Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого заснована Літературна премія «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця