Презентація на тему: Народи, які проживають на теренах України: кіммерійці, скіфи, сармати

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Народи, які проживають на теренах України: кіммерійці, скіфи, сармати

Територію сучасної України в І тис. до н. е. населяли різні народи. Це кімерійці, скіфи, хліборобське населення лісостепової смуги, греки. Вони різнилися господарством, побутом і культурою. Одні з них вели осілий спосіб життя, інші займалися кочівництвом, тобто були кочівниками. Найкраще для кочівництва підходили безкраї степи. Кочівники не мали писемності, тому про їхнє життя та культуру ми дізнаємося з археологічних знахідок та писемних джерел інших народів.

Кіммерійці – іраномовний народ, який примандрував з Нижнього Поволжя в Причорноморські степи і Крим в ІХ ст. до н.е. й панував тут упродовж двох століть. Це перший  народ  на  наших землях, самоназва якого нам відома. 

Хоча власної писемності кімерійці не мали, про них згадується в писемних джерелах інших народів. Найдавніші відомості про кімерійців містяться в «Одіссеї»: Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану. Там розташоване місто й країна людей кімерійських,Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим. Не осяє їх сонце в блакиті ясній світлодайне... Ніч лиховісна там вічно нещасних людей окриває. В «Іліаді» кімерійці згадуються як народ «дивних доярів кобилиць, млекоїдів, бідних і найсправедливіших із смертних». Кімерійці вміли виготовляти залізні знаряддя праці та зброю. Основою їхнього господарства було розведення коней. Кочівники постійно мандрували степом: чоловіки - верхи на конях, жінки та діти в кибитках, що були запряжені волами. Таке життя було сповнене несподіванок і небезпеки. Скотарство не завжди могло забезпечити всім необхідним кімерійців, тому війна для них була ще одним способом виживання.

Основу кімерійського війська становили могутні кінні загони. Це давало змогу здійснювати далекі завойовницькі походи. Воїни були озброєні далекобійними луками, мечами (довжина яких сягала 1 м), булавами, молотами. Кімерійські воїни викликали жах серед народів Закавказзя та Передньої Азії, руйнуючи міста і села та грабуючи місцеве населення. Проте хоч якою грізною була військова сила кімерійців, у VII ст. до н. е. їх потіснили інші кочівники - скіфи. Щоправда, як припускають учені, частина кімерійців лишилася на місці й злилася зі скіфами.

Першими на території сучасної України навчився виготовляти залізні знаряддя, зокрема з руди, яку видобували у болотах, винайшли горн – металургійну піч, знали ковальську зварку, уміли виготовляти сталь. Основне заняття – кочове скотарство (перші кочовики Північного Причорномор’я) в першу чергу – конярство (у своїх працях Гомер, Гесіод та інші давні автори називають їх доїтелями кобил і конеїдами; в їжу кіммерійці вживали конину та пили кумис). Велику роль відігравали полювання та рибальство. Мистецтво кіммерійців мало ужитковий характер. Кіммерійці мали сильне кінне військо, але згодом їх витіснили скіфи. Кістяні бляшки (деталі кінської вузди) Кіммерійська ремінна золота бляшка Кіммерійські кам'яні антропоморфні стели IX ст. до н.е. 

Скіфи – VІІ ст. до н.е. Скіфи, як і кімерійці, були іраномовним народом. На думку більшості вчених, у причорноморські степи вони прийшли з Північного Ірану через Кавказ. Вони вели кочове життя, тому основними археологічними пам’ятками їхньої доби є могили-кургани, а не поселення. Скіфський курган - поховальний пам’ятник скіфських часів у формі земляного насипу над поховальною ямою.

Догляд за худобою та війна - дві справи, які скіфи шанували понад усе. Недарма археологи в скіфських похованнях найчастіше знаходять рештки зброї. Легкоозброєна кіннота становила основу їхнього війська. Далекобійний лук (умілий воїн міг послати з нього стрілу на відстань понад 500 м), короткий меч, спис - такою була зброя скіфського воїна. «Кожен з них - кінний стрілець», - ця коротка фраза давньогрецького історика Геродота найповніше відображає образ скіфів. Проте головною ударною силою були загони важкоозброєних вершників, захищених панцирами, панцирними штанами, шоломами та щитами. Битва кіммерійців зі скіфами, художня реконструкція

Спираючись на свою військову силу, скіфи здійснили чимало вдалих походів у Передню Азію і навіть дійшли до кордонів Єгипту. Єгипетський фараон дарунками і проханнями умовив завойовників не йти далі. Кінець пануванню скіфів у цьому регіоні поклала Мідія, яка завдала їм поразки на початку VI ст. до н. е. Скіфське військо змушене було повернутися до Північного Причорномор’я.

Повернувшись із Передньої Азії в степи Північного Причорномор’я, скіфи почали поступово встановлювати свою владу над місцевими народами і створили могутнє об’єднання, відоме відтоді у джерелах як Скіфія. Утім, скіфів чекало нове випробування — вторгнення на їхні землі величезного перського війська на чолі з Дарієм І близько 514 р. до н. е. Однак цей похід перського війська зазнав невдачі. Цю подію докладно описав Геродот. Після перемоги над персами Скіфія увійшла в смугу розквіту, який тривав упродовж V-IV ст. до н. е. Учені називають країну скіфів цього періоду Великою Скіфією. У IV ст. до н. е. на чолі Скіфії стояв цар Атей, який об'єднав усі скіфські племена. Він підкорив Добруджу (сучасна Румунія) та обкладав даниною місцеве населення. Скіфський правитель навіть починає карбувати власну монету. Але в 339 році до н. е. цар Атей загинув у жорстокому бою з македонським військом.

На рубежі IV-III ст. до н. е. скіфи перестають зводити нові кургани і залишають степ. Це засвідчує крах Великої Скіфії. Та самі скіфи не зникають, а вирушають на інші території, придатні для землеробства, і переходять до осілого життя. Вони створили дві Малі Скіфії: перша Мала Скіфія на території Добруджі (сучасна Румунія) та друга Мала Скіфія - степи й передгір'я Криму.

Сармати – ІІІ-ІІ ст. до н.е. Спустілий скіфський степ між Доном та Дніпром у III-II ст. до н. е. зайняли нові кочівники. Давні греки та римляни називали їх савроматами, або сарматами, що з давньоіранської перекладається як «оперезаний мечем». Геродот розказав скіфську легенду про походження племені савроматів від шлюбів амазонок і скіфів (назва походить від іранських слів, що означають "оперезаний мечем"). У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Один грецький історик розповів про царицю Амагу, яка незалежно від свого чоловіка-п'яниці здійснила похід проти скіфів і визволила від їхньої облоги грецьке місто Херсонес. Жіночі й чоловічі поховання часто супроводжувалися майже одним і тим самим інвентарем, в тому числі і зброєю.

Сармати були іраномовними, спорідненими зі скіфами кочівниками. Археологи не знайшли жодного сарматського поселення, лише їхні кургани. Звідси випливає, що сармати були кочовими скотарями, причому з досить рухливим типом кочування. Вони також були вправними та жорстокими воїнами. У військових походах брали участь і жінки, саме їх часом ототожнюють з легендарними амазонками. Основу війська сарматів становила легка кіннота. У бою воїни користувалися луками, мечами й списами. Упродовж шести століть сармати панували в приазовських і причорноморських степах. Проте в III ст. н. е. їхньому пануванню настав кінець. Першого нищівного удару завдали готи, а в IV ст. їх перемогли гуни.

Отже, багато років тому назад на території сучасної України жили племена, які, зміняючи одне одного, залишили про себе мовчазні свідоцтва, які допомагають скласти уявлення про їх заняття і спосіб життя. ВИСНОВОКОчевидно, найважливіше значення духовної культури кіммерійців, скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, зберігши частину ознак ранньозалізного віку. Ці племена привнесли багато нових традицій і звичок у культуру місцевих племен, залишивши свій слід в історії України.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯОпрацювати презентацію. Заповнити таблицю{F5 AB1 C69-6 EDB-4 FF4-983 F-18 BD219 EF322}Характеристика для порівняння. КіммерійціСкіфи. Сармати. Час існування на території України. Територія, яку займали. Основні заняття. Суспільне життя. Хто витиснив