Презентація на тему "Олег Віщий"

В і щ и й О л е г

Князь Олег – найбільш легендарна і загадкова особа серед наших князів. Фактично наслідком його діяльності було утворення Київської Русі. Але далеко не всі дослідники погоджуються його вважати князем, не кажучи вже до віднесення до династії Рюриковичів. Олег Віщий, Радзивилівський літопис

«Повість временних літ», яку складалося в XII ст., оповідає, що перед своєю смертю Рюрик передав правління родичеві Олегові і доручив йому сина Ігоря, який був ще малий. Року 882-го Олег із великим військом, в якому були варяги, чудь, словени, меря, весь і кривичі, пішов на південь, здобув Смоленськ, Любеч, Київ, підступно забив Аскольда та Діра і став правити Києвом.

У різних редакціях літопису подається дві версії: в Початковому літопису говориться, що після смерти Рюрика престол посів його син Ігор, а Олег був його воєводою; а в «Повісті временних літ» Олег стає родичем Рюрика і князем київським, а Ігорем опікується протягом 30-ти років, хоч у середньовіччі князі в 17-20 років вважалися повнолітніми. З другого боку – нелогічно, що Олег, здобувши Київ, накладає данину на тих, хто допоміг йому в цьому: на словен, кривичів, мерю і Новгород. Новгород платив Києву 300 гривень аж до смерти Ярослава. Взагалі життєпис Олега непевний: він то князь, то воєвода, навіть умирає непевно: в Києві називає літопис дві могили, а третя була в Ладозі.

Олег виявив себе як талановитий правитель. Він приборкав сусідів і примусив їх платити данину, забезпечуючи державу коштами. Олег, – пише літопис, – «обладав» полянами, сіверянами, деревлянами, радимичами, а з уличами та тиверцями вів війну.

Підкорення сіверян та радимичів, що платили данину хозарам, викликало з ними війну, в якій – писав Аль Масуді – Олег сплюндрував береги Каспійського моря.

Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 року, проте не згадану у жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім древньоруських (Повість врем'яних літ, Новгородський літопис).

907 року руська дружина на 2000 лодіях, за даними Нестора-літописця, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Русичі оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русинам, місто здалось, і князь Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.

Договори надавали великих прав Олеговій дружині та купцям з Руси, які мали одержувати від греків утримання на 6 місяців перебування в Царгороді; на подорож додому повинні були забезпечувати їх греки вітрилами, кітвами, всім обладнанням, потрібним для човнів, а також харчами. За Руссю визнавалось право безмитної торгівлі. В договорах вирішено низку міжнародніх справ: що робити, якщо затоне корабель котроїсь із договірних сторін, якщо вб'ють чужого підданого, втече раб тощо. Візантія сплачувала Русі значну контрибуцію. Але були й обмеження в правах людей, що приїжджали з Руси: вони мали мешкати не в самому Царгороді, а на передмісті св. Мами, входити до міста могли групами не більше як 50 осіб і без зброї, в супроводі грека.

Договір 907-911 рр. – найцінніше джерело нашої історії. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією, що має політичну організацію, устійнене право (згадується «закон ... язика нашего», «закон руский»). Значення його ширше, ніж свідчення про культуру тільки України: це – перший документ, в якому східні слов'яни виходять на історичний кін, як рівноправні з греками.

Смерть Олега. Повість временних літ відносить смерть Олега до 912 року, вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 року від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований. Питання про смерть Олега залишається дискусійним. В. М. Васнецов. Тризна по Олегу.

Історична пам’ять Олега, чиє життя в літописній версії оповите рекордною кількістю легенд, схоже, його язичницькі нащадки сприймали як сакрального вождя, наділеного винятковою ‘’божественною удачею’’. Для християн-літописців Олег був зразком успішного правителя. Популярним він вважався і серед своїх нащадків-князів – носіїв цього імені серед руських володарів чимало. Можливо, існує якийсь опосередкований вплив Хельгі\Олега на формування образу Вольги\Волха в билинах. Інтерес до постаті Олега та інших ранніх князів Русі помітно зростає в ХVІІІ-ХІХ ст., коли князь став героєм багатьох картин, гравюр, п'єс та поезій, зокрема творів Віктора Васнецова, Олександр Пушкін та Кіндрата Рилєєва. На початку ХІХ ст. ім'ям князя називався російський крейсер.

Пам'ятник князю Олегу в м. Рязані