Презентація на тему "Палке кохання Івана Франка"

Іван Франко був людиною тонких і багатих почуттів, його серце також палало любов′ю, сумнівалось, тануло в безнадії, оживало в сподіваннях. Бо знав митець: люди смертні, але вічним є кохання – і взаємне, щасливе, і Франкове,нерозділене, стражденне.

Тема: розповідь про кохання Івана Франка та вплив жінок на його творчість. Ідея: дізнатись більше про особисте життя письменника і про його твори. Ознайомити учнів з цією темою.

“Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя - жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита”, - писав Іван Франко.

Явилась друга – гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня, Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: “Мені не жить, то ж най умру одна!” і мовчки щезла там, де вічно темно. Іван Франко присвятив Юзефі Дзвонковській вірш “Червона калина, чого в лузі гнешся?”

     Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років.     

Вона знала, що Франко не кохав її так, як Рошкевич або Зигмунтовську, що він дивився на неї як на жінку- друга, товариша та сподвижника по боротьбі

 Спасибі тобі,моє сонечко, За промінчик твій – щире словечко! Як промінчика не здобуть притьмом, Слова щирого не купить сріблом. В сльоту зимную, в днину мглистую Я дорогою йду тернистою; Кого я любив, ті забулися, а з ким я дружив – відвернулися…

Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі. “За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ” “Як сміючись ти вбила чистую любов мою” “Завмерлеє в серці кохання” “Тебе кохаючи, загублю душу” “Люблю я власну мрію”

Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни,- Путь життя, темну путь Проясняють вони. Золотих снів, тихих втіх, Щирих сліз і любви, Чистих поривів всіх Не встидайсь, не губи! Бо минуть – далі труд В самоті і глуші, Мозолі наростуть На руках і душі. Лиш хто любить, терпить, В кім кров живо кипить, В кім надія ще лік, Кого бій ще манить, Людське горе смутить. А добро веселить,- Той цілий чоловік.

Як і кожна людина, Франко мріяв про велике кохання, про гарну і вірну подругу свого життя. І мріючи, він створив собі ідеал кохання і коханої. Мудрі люди кажуть: горіх без зерня – ніщо, так і людина без серця. Кохання – це найсвітліше почуття, що народжується в серці людському. Кожен закоханий – поет, тільки не кожен може передати це віршами, як це зробив Франко у своїй збірці “Зів’яле листя”