Презентація на тему: "Політична географія та геополітика"

Політична географія та геополітика

На межі географії та політології сформувалася наука політична географія.   Політична географія  – суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.

Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями:макрорівень – географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонівмезорівень – території: окремих країн;мікрорівень – географічних місць: окремих міст, районів 

Географічний простір - це складний земний планетний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі й охоплює усі сфери географічної оболонки (літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу та соціосферу).

Географічне місце – будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі. Територія  – частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

Політична географія має багато напрямів дослідження. Основний з них  – політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан.

Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв’язків, територіальні претензії.

Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини       До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.      Політичні інститути - це певні політичні установи (політичні партії, органи суспільного громадського самоуправління та ін.), що виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства або певну діяльність. 

До політичних інститутів належать державні органи влади (парламент, уряд, суд), різноманітні структури, що здійснюють представництво інтересів (політичні партії, групи інтересів, лобізм), способи обрання посадових осіб (виборчі системи) тощо. 

Існує ряд основних політичних інституцій:інституція державиінституція парламентаризму (виконують регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп)інституція виконавчої влади (регулюють систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами в управлінні)інституція державної служби (регулює професійну діяльність людей)інституція глави держави (дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни)інституція судової влади (регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними)інституція політичних партій (представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні 

Між політичними інститутами здійснюються певні взаємодії - політичні відносини. Політичні відносини виникають унаслідок взаємодії суб’єктів і учасників політичного процесу з приводу завоювання, установлення і застосування політичної влади. Характер цих відносин переважно залежить від політичного режиму влади. 

Територіально-політичні системи (ТПС) національного та наддержавного рівнів. Основним об’єктом дослідження політичної географії є територіально-політичні системи (ТПС). Це взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних й адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів тощо), що функціонують на певній території. За масштабами вирізняють кілька рівнів ТПС: наддержавний, або глобальний (світ, великі регіони), національний (країни) та місцевий (частина країни, населений пункт, місцевість тощо).

Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика. Вона аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі. Геополітика, її складові

Геополітика – це наука, що вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємопов’язані чинники, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави. Геополітика вбачає, що кожна держава проводить свою політику залежно від географічних чинників: просторового розташування країни, клімату, кількостінаселення, наявності природних ресурсів тощо. У XXI ст. геополітика набуває нового значення й змісту. Вона досліджує передусім державну приналежність тієї чи іншої території, роль країн і народів у світовому співтоваристві, їхній вплив на світовий розвиток і світову політику.

Зовнішня геополітика. Ядром геополітики є зовнішня геополітика держав і міждержавних об’єднань, які, спираючись на ефективне використання елементів геопростору, прагнуть зміцнити свої позиції на міжнародній арені, забезпечити економічні, культурні, інформаційні та інші інтереси. Геополітичні амбіції найбільше властиві великим державам. Найбільшою мірою на формування сучасної геополітики впливають США. Їхнє основне геополітичне завдання – підтримання глобального верховенства, всесвітнє поширення ліберальної демократії. Зусилля країни спрямовано на забезпечення контролю над ситуацією в інших державах Америки, ЄС, Східній Європі, Західній Азії (насамперед на Близькому Сході) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У європейських справах геополітика США здійснювалася в напрямі розширення та зміцнення НАТО, збереження союзницьких взаємин з європейськими лідерами. Упродовж усього періоду незалежного розвитку України США були гарантом її державного суверенітету та цілісності.

Росія виявляє прагнення знову стати полюсом сили глобального значення. Так, з 2000 р. вона взяла твердий імперський курс на «збирання земель» колишнього СРСР у різних формах (створення союзних держав, інтеграційних економічних проектів, військових блоків, прямої військової агресії). Метою Росії стало посилення впливу на держави-лідери ЄС. Росія прагне підтягувати взаємини з США до рівня паритетних, домогтися вигідних економічних відносин з Китаєм. Мал. 1. Зони впливу двох супердержав (СРСР і США) протягом 1946-1991 рр.

Геополітики вважають, що нині настає ера багатополярного світу, хоча нещодавно в ньому панувала біполярність (двополюсність). Біполярність передбачає розподіл світу на сфери впливу між двома полюсами сили, створення військово-політичних блоків. Найвідомішим прикладом біполярного світового устрою була «холодна війна» між СРСР та США. Поступово на зміну біполярному устрою приходить багатополярний. Стали формуватися геополітичні центри сили, які на базі військових, географічних та інших переваг тяжіють до захоплення ринків та інших форм експансії. 

У сучасних умовах можна виділити сім основних геополітичних центрів сили: США, Росія, Євросоюз, Китай, ісламський світ, Японія, Індія. Це зазвичай глобальні й трансрегіональні геополітичні гравці, вплив яких у сучасному світі є найпомітнішим.

Франція, маючи значний військовий потенціал, у т. ч. й ядерний, зберігає міцні геополітичні позиції насамперед в Африці, менше – у басейні Карибського моря та Океанії, впливаючи певною мірою на внутрішню та зовнішню політику в Канаді через франкомовне населення. Велика Британія намагається реалізувати спільні геополітичні інтереси в Європі та в державах Співдружності. Німеччина активно впливає на геополітично значущі загальноєвропейські справи: щодо розширення НАТО, ЄС, взаємин з Росією та ін. Її позиція суттєво позначається на виробленні загальної геополітичної лінії ЄС. Добре продуманий системний характер має зовнішня геополітика Китаю, яка своєрідно поєднує наступальність і твердість з певною обережністю й гнучкістю. В її основі – усебічний захист своїх економічних інтересів.

Одночасно зростає роль великої групи країн, які входять до G-20, зокрема Бразилії, Аргентини, Туреччини, Австралії, ПАР, Південної Кореї, Канади . 

Країни. Чисельність населення, млн осіб. ВВП на душу населення, дол. Збройні сили, осіб. Військові витрати, % від ВВПСША326,659 5011 348 4003,3 Росія142,210 608900 0005,4ЄС516,235 9401 505 6201,5 Японія126,438 439247 1500,93 Китай1379,386432 035 0001,9Індія1281,919821 395 1002,8 Канада35,645 07763 0000,99 Бразилія207,39894334 5001,3 Аргентина44,214 466130 0000,95 Саудівська Аравія28,521 120227 0009,8 ПАР54,8617966 3501,0 Австралія23,255 70757 8002,0 Таблиця. Світові центри сили (на 2017 р.)

Внутрішня геополітика. Основним осередком внутрішньої геополітики є офіційна державна діяльність. Важливим завданням внутрішньої геополітики держави є усунення загроз політичній стабільності, профілактика і розв’язування територіальних конфліктів. Внутрішня геополітика розв’язує стратегічні питання державної безпеки, утвердження загальнодержавної ідеї, формування та відтворення партійно-політичних еліт тощо. Основними загрозами територіально-політичній цілісності держав стабільності їхнього суспільного розвитку є поява політичних рухів за незалежність окремих регіонів на основі етнонаціональних, релігійних або економічних мотивів, а також вимоги приєднання окремих культурно споріднених територій до сусідніх держав.

Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави. На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки. Так було під час розв’язування США війни в Іраку (2003) або прийняття керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ до Афганістану (1979). Зовнішня політика більшості держав у різні епохи визначалася національним інтересом. Національний інтерес визначається картою світу та ціннісною системою, що є панівною в даному суспільстві та державі. Іракська війна

Головна складова національного інтересу – це самозбереження держави. Визначаючи національні інтереси і приймаючи на їх основі певні зовнішньополітичні рішення, керівники державзважають на об’єктивні економічні, політичні, географічні та інші чинники, внутрішньополітичні інтереси. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, яких вони так чи інакше стосуються.

У сучасному світі визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов’язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства. Найчастіше основоположні національні інтереси, пов’язані з безпекою самозбереженням держави, неможливо реалізувати поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Через те країни вступають у військово-політичні блоки, наприклад НАТО. Джерелами реальної загрози для безпеки більшості краї є: тероризм, поширення зброї масового ураження, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградація навколишнього середовища, уповільнення економічного зростання, контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, енергоресурси (володіючи ними, держава може впливати на політичний процес в окремих країнах і регіонах).