Презентація на тему !Полуботок Павло!

Павло Полуботок

Наказний гетьман Гетьманщини (1722 - 1724) Павло Полуботок - славний син України. Помер у Петропавлівській фортеці у грудні 1724 р.

Павло Полуботок. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет, і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності. Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями.

Родовий маєток відомого козацького роду Полуботків з Чернігівщини

Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі.

Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство.

Приватне життя Павла Полуботка не завжди було безхмарним. У лютому 1717 року померла його перша дружина Євфімія Самойловичева, мати п'ятьох дітей Павла Полуботка — Андрія, Якова, Олени, Ганни-старшої та Ганни-молодшої. У листопаді 1718 року 58-річний чернігівський полковник одружився вдруге на дочці ніжинського полкового судді Ганні Лазаревичевій, удові військового товариша Р. Жураківського. Минав час, полишили батьківський дім, повиходили заміж доньки. Одну з них, Олену батько видав за Якова Маркевича, автора відомого "Щоденника", улюбленого племінника владної гетьманші Анастасії Скоропадської.

Тогочасні документи змальовують Полуботка насамперед як неперебірливого в засобах господаря-державця. Відомо, що саме на цій підставі Олександр Лазаревський відмовляв йому в будь-яких громадянських цнотах. Звісно ж, добробут родини Полуботків так чи інакше базувався на визиску посполитих, але водночас енергійні заходи Полуботка стимулювали економічне життя регіону, сприяли його залюдненню, піднесенню промисловості й торгівлі.

Набагато складніше відтворити інтелектуальний і загально-культурний кругозір Павла Полуботка, однак бодай уривчасті відомості з цього приводу зберігають джерела. В чернігівському будинку полковника в окремій скрині переховувалася його бібліотека — "печатних книг всяких, латинских й польских, 54, в том числе Евангелий два, непокрыти, а в них листи золоченые".

Водночас у документах трапляються згадки про чималі пожертви Полуботка та інших членів його родини на користь церкви. Особливою прихильністю Полуботків користувався Вознесенський храм у Чернігові, розташований поблизу їхньої садиби. Не випадково насподі старовинного іконостасу було зображено герб Полуботків, а в церковній ризниці зберігалися срібні чаші, потири та богослужбові книги у коштовних окладах, подаровані П. Полуботком та його нащадками. Відлитий свого часу коштом Полуботка для цього храму дзвін експонується в Чернігівському історичному музеї.

Опис маєтку Павла Полуботка в Чернігові певною мірою засвідчує його художні смаки. Житлові приміщення прикрашали "персони" самого господаря, його батька, дружини та синів. Серед іншого майна згадуються близько двадцяти картин невідомого змісту і, зокрема, "картина китайской работы, шита по белому атласу шолком разним", а також кілька настінних годинників та великих дзеркал. Стіни й меблі частково декоровані килимами, стільці та лавки оббиті червоним, зеленим, блакитним сукном або шкірою. З коштовної зброї (шабель, пістолів, рушниць) складався невеличкий домашній арсенал. Усіма барвами вигравав дорогий, оздоблений гаптуванням і хутром одяг.

У спеціальних "погребцях" зберігався срібний та кришталевий посуд, у "шкатулах" — хрести, персні, каблучки, намиста й інші прикраси із золота та дорогоцінного каміння, у скринях — сувої китайського шовку, турецької та грецької парчі, німецького і голландського полотна, російського мережива. У дворі Полуботка мешкав слуга-бандурист, який супроводжував його і під час тривалих виправ. На панській кухні порядкував поляк-кухмістер. Загалом, і в цьому відношенні Полуботок помітно виділявся з-поміж сучасників-старшин, часто-густо позбавлених будь-яких інтелектуальних чи культурних запитів та інтересів.

Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався.

Петро І “Ся людина дуже хитра, з неї може бути другий Мазепа”

У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом.

Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями.

Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького.

10 листопада 1723 року за наказом російського царя Петра І заарештований Павло Полуботок – наказний гетьман Лівобережної України (1722-1724) за підписання Коломацьких чолобитних та супротив діяльності Малоросійської колегії.

Згідно з оповідями, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами».

Не маючи підстав для обвинувачення Полуботка за його політичну діяльність — оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині, — проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ — несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні тощо. Під цим слідством його тримали кілька місяців у Петропавловській фортеці

Петропавлівська фортеця — фортеця у Санкт-Петербурзі на Заячому острові, заснована у 1703 році. Має 6 бастіонів

Про смерть Полуботка переказ лишив цю вікопомність, що, коли він, бувши хворим, відчув свій кінець і прохав тюремних приставів, щоб закликали священика до нього, а тюремники дали про те знати цареві, то цар приходив до нього попрощатись. І він сказав йому: – Я ніколи не мав ворожнечі до тебе й не маю, і з тим умираю, як християнин. Вірю без сумніву, що за невинні страждання мої і моїх ближніх судитиме наш спільний і нелицемірний суддя, всемогутній Бог, і швидко обидва станемо перед ним, і Петро з Павлом розсудять нас. Помер 18 грудня 1724 р. Незабаром після цього помер і цар Петро (28.01.1725 р.).

Смерть Полуботка у в'язниці справила глибоке враження в Україні, особливо серед старшини. Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Він був похований на кладовищі вСанкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-Прочанолюбця

Золото Павла Полуботка За легендою Полуботок відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні чи своїм нащадкам. 1720 року син гетьмана Яків за батьковим розпорядженням поклав на рахунок лондонського «Банку Ост-Індійської компанії» барильце золота. До Росії це золото спробували повернути кілька царів, починаючи від Петра I, а від середини XIX сторіччя претензії на скарб гетьмана стали заявляти його нащадки.

Золото Павла Полуботка У 1908 р. 350 його нащадків провели з'їзд у місті Стародубі, відправивши до лондонсього банку 25 представників з вимогами повернути відсотки, які набігли за 200 років розмірі 213 млн. карбованців. У середині 1950-х рр. розшуком скарба Полуботка зайнялась Ін'юрколегія СРСР, а від 1991 р. — влада незалежної України. Нині мова йде вже про суму на внеску Полуботка в 16 млрд. фунтів стерлінгів. Однак службовці банку, спадкоємця «Банку Ост-Індійської компанії», донині ігнорують усі запити, посилаючись на таємницю вкладу та відсутність у претендентів необхідних паперів, що підтвердили б їхні права.

О. П о л ь «Скарб гетьмана Павла Полуботка не приніс щастя його потомкам. Зате подарував Україні індустріальний Кривий Ріг»… М.Раппорт Подорожуючи по Дубовій балці, потомок П.Полуботка Олександр Поль наштовхнувся на заклади залізної руди. Аналізи показали, що вміст заліза в криворізькій руді складає 70 %. Олександр Поль заключив із селянським товариством містечка Кривий Ріг договір про оренду непридатних для обробітку землі терміном на 85 років. Добився будівництва першої в Україні залізниці і почав добуток залізної руди. Так з'явився криворізький залізорудний басейн.

Кам’яниця Полуботка — пам’ятка цивільної архітектури XVIII ст., що належала наказному гетьману Павлу Полуботку. Колись її використовували для зберігання продуктів, зброї.

Підвальне приміщення кам'яниці П. Полуботка в Любечі

Пам'ятник Павлу Полуботку в Чернігові

Меморіальна дошка на будинку в якому жив П.Плуботок в м. Чернігові

Марки Укрпошти

Пам'ятний знак та значки

«Вперед, за скарбами гетьмана!» — український художній фільм режисера Вадима Кастеллі, відзнятий у 1993 році на кіностудії «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, ВТО Фест-Земля».

Деталі сюжету. У давнину український гетьман відправив зі своїм сином скарби в британський банк, сподіваючись, що згодом Українапозбудеться московського ярма і тоді золото допоможе народу. Повідомив він синові і код. Вже в наш час за нащадком гетьмана Іваном Полуботьком, хлопцем флегматичним і недалеким, полюють агенти КДБ та іноземні шпигуни, щоб з його допомогою здобути скарби.

Російські революційні історики говорили про Полуботка як про зрадника, радянські – як про захисника інтересів лише козацької старшини. Тарас Шевченко же вважав його славним сином України. Михайло Грушевський у «Нарисі історії українського народу» свідчить: «В інтелігентних домах України ХVІІІ і першої половини ХІХ століття був дуже поширений портрет Полуботка з написом із промови, виголошеної Полуботком Петру: «Захищаючи Вітчизну, я не боюся ні кайданів, ні тюрми, і для мене краще найгіршою смертю померти, ніж дивитись на загибель моїх земляків».