Презентація на тему: “ Режим законності і дисципліни в державному управлінні”

Презентація на тему: “ Режим законності і дисципліни в державному управлінні”Підготувала: Викладач Писарчук В. М.

Законність і дисципліна - основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної. Законність можлива тільки за суворого додержання дисципліни усіма фізичними і юридичними особами, а дисципліна, в свою чергу, зумовлюється рамками закону. В словниках законність визначено як "загальноприйнятне, усталене правило співжиття, норму поведінки", що охоронюється законами, "неухильне додержання закону". Під дисципліною ж розуміють "твердо встановлений порядок, додержання якого є обов'язковим для всіх членів даного колективу; розпорядок".

Законність і дисципліна — це обов´язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві й за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об´єктів управління. Законність — це режим системи відносин громадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцевого самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади. Такий режим має сприяти забезпеченню прав і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуванню й розвитку громадянського суспільства, ефективній діяльності державного механізму.

Законність і дисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами — проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Організаційно-структурні формування — це ті державні органи і недержавні структури, на які покладено обов´язок з підтримання і зміцнення режиму законності.

Організаційно-правові методи — це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності. Контроль є одним з найпоширеніших і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб´єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об´єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

1. Контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль). Цей вид контролю здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими відповідно до неї нормативними актами з цього питання. Відповідно до Конституції України Верховна Рада здійснює контроль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, статті 87 і 113); використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).

2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль). Будучи главою держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави. Він має право відміняти акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Президент є гарантом додержання Конституції України, забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції).

3. Контроль з боку Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів як вищий орган державної виконавчої влади (ст. 113 Конституції) реалізує свої контрольні повноваження у процесі: 1) реалізації програм економічного, соціального, культурного розвитку України в цілому та окремих її регіонів; 2) втілення в життя фінансової, цінової, грошової, кредитної, податкової політики; створення загальнодержавних та інших фондів; ліквідації наслідків стихійних лих і катастроф, проведення політики в галузі освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки, природокористування; 3) вжиття необхідних заходів щодо забезпечення безпеки й обороноздатності України; 4) забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України і митної справи; 5) керівництва роботою міністерств, комітетів та інших органів державної виконавчої влади.

4. Контроль з боку центральних органів виконавчої влади. Цей контроль здійснюється центральними органами виконавчої влади — міністерствами, державними комітетами, центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом. Контрольні повноваження конкретних центральних органів державної виконавчої влади закріплені у відповідних нормативних документах. Найчастіше це Положення про те чи інше міністерство, державний комітет, центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Відомчий контроль — це контроль, здійснюваний центральними органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організаційно підпорядкованих їм ланок. Так, МВС України забезпечує законність у діяльності працівників і військовослужбовців всієї системи МВС; у межах своїх повноважень організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Надвідомчий контроль — це контроль, здійснюваний стосовно об´єктів, які організаційно не підпорядковані органові виконавчої влади. Так, МВС контролює у непідпорякованих йому організаційно проведення роботи, спрямованої на запобігання дорожньо-транспортним пригодам.

5. Контроль з боку місцевих органів виконавчої влади. До місцевих органів державної виконавчої влади в першу чергу належать державні адміністрації в областях, районах областей, містах Києві та Севастополі та районах цих міст.

6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль). Контроль органів судової влади — це основана на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб із застосування, за необхідності, правових санкцій. Основний зміст судового контролю як способу забезпечення законності полягає у правовій оцінці, яку дає суд діям і рішенням органів державного управління та їх посадових осіб. Якщо при цьому встановлюються порушення законності, то судовий орган вживає відповідних заходів і притягує винних до відповідальності.

7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування. Обласні та районні ради здійснюють контроль у сфері державного управління шляхом розгляду запитів депутатів і прийняття рішень щодо них; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів, а також цільових програм з інших питань і заслуховування звітів щодо їх виконання; встановлення правил користування водозабірними спорудами і обмежень (заборон) використання питної води у промислових цілях; заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій (керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій) щодо виконання програм соціально-економічного розвитку, а також щодо виконання місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень тощо.

8. Контроль з боку громадськості (громадський контроль). Його суб´єктами є громадські організації, трудові колективи, органи самоорганізації населення, збори громадян за місцем проживання, громадяни. Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів істотно відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Нагляд – це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності. Суб´єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб´єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами.

Повноваження суб´єктів нагляду умовно можна поділити на три види: 1) з розробки норм і правил, виконання яких контролює суб´єкт. Повноваження цього виду, як правило, полягають у наявності прав готувати проекти правил і вносити їх на розгляд компетентного органу; 2) з організації та здійснення нагляду. Як правило, це такі права: одержувати та витребувати матеріали (документи); проводити обстеження на місці; давати обов´язкові приписи і вказівки; дозвільні повноваження (пуск, введення в експлуатацію, встановлення номерних знаків тощо); давати експертні висновки (пожежний нагляд); мати свого представника в комісії з приймання, розслідування аварій тощо; 3) застосування заходів державного примусу. Зазначена група повноважень, як правило, закріплюється у відповідних статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Адміністративний нагляд міліції – це систематичне спостереження за точним неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил та застосування норм, що охороняють життя, здоров´я, права та свободи громадян, регулюють громадський порядок і безпеку з метою попередження, припинення порушень цих правил, виявлення порушників та притягнення їх до адміністративної відповідальності, застосування до них заходів громадського впливу.

Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний і спеціальний. Загальний адміністративний нагляд — це нагляд за додержанням загальнообов´язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо. Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це нагляд за поведінкою певної категорії громадян. Цей вид нагляду є примусовим заходом і встановлюється за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Нагляд прокуратури. Відповідно до Конституції України (ст. 121) прокуратура здійснює нагляд а) за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; б) за додержанням законів у разі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов´язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Формами реагування прокурора на встановлені у процесі нагляду порушення законодавства є протест прокурора, припис прокурора, подання прокурора, постанова прокурора.

Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить закону, вноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому самому порядку вноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. Припис прокурора. Письмовий припис щодо усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органові чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органові чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, якщо порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо негайно не усунути ці порушення. Припис підлягає негайному виконанню, про що й повідомляється прокурор.

Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником до державного органу, громадської організації чи посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розглядові. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, а стосовно наслідків повідомлено прокуророві. Постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить вмотивовану постанову щодо дисциплінарного провадження; провадження щодо адміністративного правопорушення підлягає розглядові повноважною посадовою особою чи відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом. Воно закріплюється у ст. 40 Конституції України, яка наголошує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів, що зобов´язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки про поліпшення їх діяльності. Скарга — звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!