Тема “Хіба ревуть воли”: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення життя і еволюції Чіпки Варениченка. Ідея “Хіба ревуть воли”: соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу. Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.
Головні герої “Хіба ревуть воли”: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика); Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»; Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик; Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя – дружина Грицька.
Роман складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на дрібніші розділи. Ці ЗО розділів становлять так звану «зовнішню» композицію твору. I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки. II частина присвячена сторічній історії села Піски. III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря. IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.
Для роману можна виділити такі частини: експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка. експозиція: історія села Піски, важке дитинство Чіпки, наймитування, знайомство з Галею, зростання Грицька як доброго господаря; зав’язка – у Чіпки забирають землю, знайомство й дружба із Матнею, Лушнею і Пацюком; розвиток дії – Чіпка стає розбійником, одруження з Галею, нове пореформене життя, відсторонення Чіпки від управи через неблагонадійність;кульмінація – Чіпка і його товариство вирізає «вісім безневинних душ», смерть Галі;розв’язка – Мотря повідомляє у волость про скоєний злочин сина, арешт Чіпки та засудження.
Історія написання. Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875 року. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником. Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Івану, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору. Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
Назва твору. Заголовок твору походить з біблійної Книги Йова (монолог самого Йова, глава 6, стих 1–9) в українському перекладі Пантелеймона Куліша, що його було опубліковано в журналі «Правда» 1869 року (частина 6, сторінка 44). Автори роману: Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик. 1881 рік.