Презентація на тему: "Світ дитинства в поезіях Ліни Костенко"

Ліна Василівна Костенко

Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси — високоосвічені порядні люди — учителювали. Батько знав дванадцять мов, був тямущим у всіх навчальних предметах і викладав їх у школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини. Батько був репресований, десять років поневірявся в жахливих єжовсько-беріївських концтаборах.

У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Драгомановаале залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила 1956 р. Київський педагогічний інститут ім. М. Драгоманова. Московський літературний інститут ім. М. Горького

У 1946 р. опубліковані перші віршіМій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите не війні.

Донька Ліни Костенко – відома українська поетеса Оксана Пахльовська

Автор багатьох збірок, перша - «Проміння землі» (1957 р.)

Автор книг для дітей

Давайте поринемо у чарівний світ дитинства в поезіях Ліни Костенко

Поезія «Польові дзвіночки»Піднімає джміль фіранку,Каже: — Доброго вам ранку!Як вам, бджілко, ночувалось. Чи дощу не почувалось?Виглядає бджілка з хатки: —У дзвіночку добре спатки. Цей дзвіночок — як намет. Тільки дощ — як кулемет.

«Вже брами літа замикає осінь»Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп. Цвіркуни й перепілочки припинили концерт. Чорногуз поклонився лугам і садам. Відлітаючи в Африку, пакував чемодан. Де ти, літо, поділось, куди подалось? Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось! Осінь брами твої замикала вночі, погубила у небі журавлині ключі.

«Соловейко застудився»Дощик, дощик, ти вже злива!Плаче груша, плаче слива. Ти періщить заходився,Соловейко застудився. А тепер лежить під пледом,П'є гарячий чай із медом.

«Шипшина важко віддає плоди»Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукава. Вона кричить: - Людино, підожди! О, підожди, людино, будь ласкава. Не всі, не всі, хоч ягідку облиш! Одна пташина так мене просила! Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш. І просто осінь щоб була красива.

«Здивовані квіти»Сю ніч зорі чомусь колючі,Як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала в кручі,Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»Сю ніч квітка питала квітку:— Що ж це робиться, поясни?Тільки вчора було ще влітку,А сьогодні вже — восени!

«Бузиновий цар»У садочку-зеленочку ходить вишня у віночку. Хтось їй грає на дуду, подивлюся я піду. Баба каже: – Не ходи! Темні поночі сади. Там, де вітер шарудить, бузиновий цар сидить. Брови в нього волохаті, сиві косми пелехаті. Очі різні, брови грізні, кігті в нього як залізні, руки в нього хапуни – так і схопить з бузини! Я кажу їй: – Бабо, ні! Очі в нього не страшні. На пеньочку, як на троні, він сидить собі в короні. Грає в дудку-джоломію, я заграв би, та не вмію. А навколо ходять в танці квіти – всі його підданці. Є оркестри духові, равлик-павлик у траві. Є у нього для настрашки славне воїнство – мурашки. Три царівни бузинові мають кожна по обнові. Невсипущі павуки тчуть серпанки і шовки. На царевій опанчі зорі світяться вночі. Він сидить у бузині, усміхається мені!

«Веселий дощ»Дощ полив, і день такий полив’яний,Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок, старесенький, кропив’яний. Блискавки визбирує в траві. Струшується сад, як парасолька,Мокрі ниви і порожній шлях…Ген корів розсипана квасолька. Доганяє хмари у полях.

Мурашки думають про зиму. Знайшов мурашка гарну бадилину. Везе-везе... везе-везе...І так, і сяк, і вгору, і в долину! —Така важка, ніяк не доповзе. Прийшла на поміч різна комашина,Ще й коника гукнули стрибунця. Три дні, три ночі царство мурашине. Рубало бадилинку на дровця.

Перший пароплав. Було це вранці. Я ще трохи спав. На землю скочив босими ногами,Як привітався перший пароплав. Далеко десь з Дніпром і з берегами.– Ту-ту! Ту-ту! – він подих перевів.І знов: – Ту-ту! – гукав щосили.– Ту-ту! Ту-ту! – йому я відповів. –Бувай здоровий і пливи щасливий!

Дорогі друзі, читайте поезію Ліни Костенко