Презентація на тему "Україна - ЄС"

Україна – ЄС. Підготувала і провела викладач суспільних дисциплін Придніпровського професійного ліцею, м. Дніпро. Н. О. Галкіна.

Мета уроку.формування національної та історичної свідомості здобувачів освіти;визначити місце України в інтеграційних процесах Європи;виховувати розуміння світових інтеграційних процесів, патріо­тичні почуття до своєї країни, відповідальність за її майбутнє.

Європу не буде створено в одну мить і за єдиним планом. ЇЇ буде збудовано шляхом конкретних досягнень, які спочатку де-факто створять солідарність. “Декларація Шумана” Париж 9 травня 1950 р.

З чого все починалось.

Перші кроки. Княгиня Ольга (944 – 964 р.р.)Володимир Великий. Започаткував «шлюбну дипломатію» руських князів, одружуючи своїх дітей із представниками королівських династій європейських країн: Після хрещення України-Русі інтенсивно відбувався обмін посольськими делегаціями між Києвом і Ватиканом, зокрема папою Іоанном XV. Володимир став у ряду найвидатніших володарів Європи. Протягом 35-річного правління князь Володимир Великий об’єд­нав не лише більшість слов’янських племен Східної Європи, а й частину фіно-угорських та литовських. Своїх дітей одружив з членами родин західноєвропейських володарів. У своїй зовнішній політиці надавала перевагу дипломатії перед війною. Здійснила першу спробу встановити дипломатичні контакти із Західною Європою. 959 р. надіслала послів до німецького імператора Оттона І з проханням направити єпископа для хрещення Русі. Але, на жаль, місія ченця Адальберта, що діяла на Русі в 961—962 рр., завершилася провалом. Вся зовнішня політика княгині сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі

Ярослав Мудрий(1019—1054)Підтримував постійні дипломатичні відносини з Німеччиною. У 1030 – 1031 і 1040 -1043 р.р. здійснив обмін посольствами. Київська Русь розглядала Німеччину як найкращого з усіх можливих союзників. Подальший розвиток «шлюбної дипломатії» – укладання вигідних міждержавних союзів через династичні шлюби. Його називали «тестем Європи». Сам князь Яро­слав був одружений на Феодорі — дочці візантійського імператора Костянтина, а також на дочці шведського короля Олафа, Інгігерді.

У травні 1049 року донька Ярослава Мудрого Анна взяла шлюб з французьким королем Генріхом І. Згідно з переказами, Анна, на відміну від свого неписьменного чоловіка, була дуже освіченою — володіла багатьма мовами, листувалася латиницею з Папою Римським. Вона привезла з Києва у Францію Євангеліє, на якому присягали під час коронації усі наступні французькі королі. Анна брала участь у правлінні французькою державою ще за життя чоловіка. На деяких державних актах Генріха І є такі приписки: «за згодою дружини моєї», або — «в присутності королеви Анни». Після смерті Генріха І у 1060-у Анна Яро­славна залишилася регенткою свого сина Філіпа, який став королем Франції, а другий син Гуґо — родоначальником орлеанської лінії королівського дому. Дочка Анни Ярославни та Генріха І Едігна (Емма) була канонізована католицькою церквою і до сьогодні її вшановують у Німеччині як святу. Нещодавно у соборі баварського міста Пух святкувалася 900-а річниця з дня смерті святої Едігни. Анна Ярославівна – королева Франції. Королева Анна і Реймське Євангеліє єднають Україну зі світом

За часів правління київських князів Володимира Мономаха (1113 – 1125 р.р.) та його сина Мстислава Володимировича (1125 – 1132 р.р.) продовжується політика династичних зв'язків з різними правителями Європи. І, таким чином, продовжуються інтеграційні процеси Київської держави з європейським співтовариством тих часів. Володимир Мономах. Мстислав Володимирович

У період відносної централізації зовнішню полі­тику Київської Русі визначав центр і вона слугувала загальнодержавним інтересам. У цей період Київська Русь посідала важливе місце в системі європейських міждержавних відносин. З настанням доби уді­льної роздробленості зовнішня політика обслуговувала особисті інтереси окремих князів у їх боротьбі за владу. Часто руські князі запрошували іноземні війська для використання у міжусобицях. У часи Київської Русі велася торгівля і підтримувалися політичні контакти з сусід­німи державами — Болгарією, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою, а також з різними державними утвореннями і князівствами на території сучасних Італії, Австрії, Німеччини, Франції та Англії. Київська Русь була активним учасником міжнародного життя у середньовічній Європі. Перша українська держава залишила яскравий слід у європейській історії IX—XIII ст., прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян і зробила їх рівно­правними учасниками європейських політичних процесів.

Історія України багатогранні і неоднозначна: монголо – татарська навала (завдяки подвигу українців, які стримали монголо – татар, європейські держави не постраждали від цієї навали), Галицьке – Волинське князівство, шляхетні українські гетьмани, Українська революція 1917 – 1920 р.р.. Але, на жаль, більшість часу Україна була розчленована між різними імперіями. Про нашу історію можна говорити нескінченно… Україна завжди прагнула незалежності. Прагнула бути дійсно європейською державою (не тільки в географічному аспекті)… Але каменем на шиї нашої багатостраждальної Батьківщини була, спочатку, Московія, потім Російська імперія, а вже потім Радянська імперія. І, тільки у 1991 році Українська держава стала суверенною і незалежною остаточно. Нам вже ніхто не заважав впроваджувати свою як внутрішню, так і зовнішню політику. Так починається новий виток відносин України з європейським співтовариством.

Європейський вибір України, проголошений від здобуття незалежності у 1991 році, залишається стратегічним курсом нашої держави. Для України рух в Європу – це утвердження демократії та вільної ринкової економіки. Вимоги до потенційних членів ЄС багато в чому збігаються із завданнями, які необхідно вирішувати в нашій державі, і, насамперед, з тими, що стосуються розвитку демократичних процесів, якості життя людей та ін.

Європе́йський Сою́з — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз, підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Сьогодні в об'єднання входять 28 європейських держав з населенням понад 507 млн чоловік. Європейська інтеграція — це процес політичної, юридичної, економічної (а в деяких випадках — соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, у тому числі й частково розташованих в Європі. На даний момент європейська інтеграція досягається в основному за рахунок розширення Європейського Союзу  та Ради Європи.

Базовою правовою основою Європейської інтеграції є чотири установчих договори

Етапи. Зміст. Зона вільної торгівліСкасування мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн. Митний союз. Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід до єдиної торгівельної політики стосовно третіх державЄдиний  внутрішній (спільний) ринок. Митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (включаючи свободу їх професійної діяльності). Економічний і   валютний союзЄдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика. Етапи європейської інтеграції

1992 р. – Україна стала учасником наради з безпеки і співробітництва Європи (НБСЄ, а з 1995 р. - ОБСЄ)і підписала Гельсінський підсумковий акт. В цьому ж році Україну прийнято до Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

У жовтні 2005 р. президент Єврокомісії  Баррозу заявив, що майбутнє України — у ЄС. 2005 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Всі фракції у Верховній Раді України 5-го скликання 2006–2007 років (окрім комуністів — 5% місць) підтримують найшвидше приєднання до ЄС, зокрема перехід до тісніших форм інтеграції. Деякі європейські політики та політологи вважають 2020 ймовірним роком вступу України до ЄС.12 липня 2007 р. Європарламент у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду.

В листопаді 2013 року на саміті у Вільнюсі очікувалось підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, 9 листопада в Росії відбулася таємна зустріч президентів Януковича і Путіна, зміст якої залишається невідомим. Після цього українська влада різко змінила риторику і 21 листопада 2013 Кабінет міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом. Внаслідок цього, по всій Україні розпочались масові акції протесту.

Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках поняття протестів кінця 2013 року відбувалися зокрема мітинги, демонстрації, студентські страйки. Події ночі 30 листопада — кривавий розгін студентського майдану — обурили громадськість. Лідери опозиції оголосили план подальших дій, а активісти подали заявку на проведення мітингів у центрі Києва. Київська міська державна адміністрація звернулась із позовом до окружного адміністративного суду Києва про заборону проведення акцій протесту на Майдані Незалежності, який був задоволений.

Після перемоги в Україні Революції Гідності, 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі»

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбувалося в два етапи.21 березня 2014 р. під час позачергового саміту Україна – ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт саміту.27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П. Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав – членів ЄС було підписано економічну частину Угоди – розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» та VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством».