Презентація на тему "Українські обрядові свята"

Українські обрядові свята

Святвечір

Святкова передріздвяна вечеря («Багата кутя», «Святвечір», «Вілія») в українців була дуже урочистою, адже свято Різдва вважалось одним із найважливіших у році. У цей день українці намагалися нічого не їсти, аж поки на небі не засяє перша зірка, адже люди вірили, що саме в цей час народжується Ісус Христос. Той, хто першим побачив різдвяну зірку, вважався найщасливішим у сім’ї.

Підготовка до святкової вечері мала всі ознаки церемоніалу та складалася з чіткої послідовності дій. Під образами на покуті стелили чисте сіно, а на нього ставили горщики з узваром і кутею і приказували: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». Потім виймали з печі кутю та встановлювали на покуті, а господиня при цьому квоктала, щоб кури наступного року добре неслися. Якщо ж у господарстві були бджоли, то аналогічну процедуру виконував сам господар. Одягнувши шапку, рукавиці, він ніс кутю та імітував гудіння бджіл: «Гу-гу-гу».

У хаті на підлогу стелили сіно або солому. У народі нерідко цей звичай пов’язували з легендою про народження Христа в яслах, хоча більш вірогідно бачити в ньому пережитки магії родючості. На третій день Різдва або вдосвіта на Новий рік виносили з хати солому і палили її на дорозі, біля воріт або в садку — «палили дідуха». Іноді дорослі й діти стрибали через цей вогонь. Скрученою різдвяною соломою могли обв’язувати плодові дерева, щоб наступного року був кращий урожай.

Святковий стіл, за яким збиралася разом уся родина, відігравав важливу роль у звичаях та обрядах Святвечора. Зверху стіл притрушували соломою, по кутках клали часник, що виконував роль оберегу, а потім вкривали обрусом (скатертиною). На Поділлі й у Карпатах було прийнято ховати під стіл сокиру та інші інструменти і господарські знаряддя із заліза, які за повір’ям мали захистити членів сім’ї від злих сил та забезпечити їм здоров’я. Усі предмети, які торкалися столу, за народними уявленнями, набували особливої сили і могли стати важливим магічним або ж лікувальним засобом.

На багату кутю відбувався також обмін ритуальними стравами. Вочевидь, ця традиція має ще дохристиянське коріння. Вечеря, що її посилали з дітьми бабі-повитусі, родичам, хрещеним батькам, як правило, складалася з куті, книшів, пирогів, риби тощо. Прийнявши обрядові страви, господарі дякували і обов’язково передавали дари у відповідь зі свого столу. В такий спосіб відбувався ритуальний обмін вечерею, який символізував спорідненість сімей та їх взаємну щедрість. Діток, які приносили вечерю, було прийнято пригощати та обдаровувати гостинцями (горіхами, яблуками, пиріжками, цукерками). Цікава традиція існувала в деяких селах на Полтавщині. Тут на Святвечір було заведено дарувати дітям спеціальне печиво: у формі коника – хлопчикам і у формі «баришні» — дівчаткам. У самій Полтаві та її околицях існував цілий промисел подібних різдвяних пряників.

По всій території України була поширеною віра у те, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі. Їх необхідно було згадати добрим словом і побажати «царства небесного». Після вечері для них на столі лишали решки їжі (гріхом вважалося мити посуд у цей день). Потім на ніч у горщик з кутею всі члени родини клали свої ложки. Робили це для того, щоб предки також могли скуштувати обрядової каші.

Як смеркало, починали ходити колядники. Першими колядували діти. Колядувати в Україні ходили із зіркою, дзвіночками. У свята нічого не робили.

Свято Маланки та Василя

Споконвіку, напередодні старого Нового року, за давньою народною традицією, справляють Щедрий Вечір – веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею (піст вже минув): багатою кутею на смальці, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями, смаженими на салі тощо. А ще випікають два спеціальні хліби «Маланка» і «Василь».

Однією з головних традиції саме Дня Маланки вважається переодягання у фольклорних казкових персонажів і тварин. Також, вважається, що в цей день на столі обов'язково повинна бути кров'янка – традиційна українська страва, яку ще називають Маланкою. На свято Маланки дівчата, у масках або без них, усю ніч щедрують.

Так, однією з найвеселіших традицій на Маланку ялвяется переодягання хлопців. Вони збираються великими компаніями і вбираються в різних фольклорних персонажів і гуляють по вулицях. Варто зазначити, що майже завжди один з них вбирається козою. Ця традиція так і називається "Водити козу на Маланку".

Переодягнені, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити Діда, або Дідуха, – снопи соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.

Щедрий Вечір з багатою кутею, скоромними стравами, цілим комплексом своєрідних ритуалів (ладнання господи, обійстя, величання печі, купання хліба і т. д.) змінює - Василь. Уранці самі хлопчики (без дівчаток) з рукавицями, наповненими зерном, засівають спочатку в своїй хаті, потім ідуть до хрещених батьків, сусідів і родичів.

Святий Василій Великий вважався покровителем землеробства, обрядодії цього дня носять аграрно - магічний характер. Щедрування – народний звичай, тому всі щедрівки радісні, оптимістичні, в них бажають щастя, здоров’я, багатства, успіхів кожному члену сім’ї.

Водохреща

19 січня відзначається свято Водохреща. Напередодні Водохреща, 18 січня, віруючі протягом дня постять, а ввечері відзначають другий Святий Вечір – водохресний святвечір, або, як в народі кажуть, "Голодну кутю". Голодною вона називається тому, що з ранку все встигає зголодніти. Вся сім'я, як і в різдвяний Святвечір, збирається за столом. Пісне Меню: смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя та узвар.

Залишки куті в селі було прийнято віддавати курям, а в окремий горщик складали по три ложки кожної страви зі святкового столу. З цього горщика повинен був їсти той, хто останнім на Водохреща повертався додому з річки. Суміш млинців з варениками і рибою, мабуть, була не дуже смачною, тому всі намагалися повернутися як можна швидше.

Особливу роль у святі Хрещення відіграє вода. 19 січня, з опівночі до опівночі, вода набуває чудові властивостей і зберігає їх протягом року. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми і будинки. Хрещенській воді приписують здатність очищати і лікувати хвороби тіла і душі, змивати накопичений емоційний та психологічний негатив. Приймати її як ліки потрібно з ранку натщесерце, по ложечці. Багато богословів і святі називали освячену воду кращим засобом від усіх духовних і тілесних недуг.

Згідно з традицією, під час йорданського богослужіння у небо випустили голубів – вони символізують Дух Божий, який після хрещення в Йордані з Неба зійшов на Христа у вигляді голуба. А ще птахи як би натякають, що різдвяні свята підійшли до кінця, і їх треба випустити на волю.

Напередодні Водохреща дівчата збирали сніг зі стогів. Вважалося, що умивання цим снігом відбілює шкіру, дарує рум'янець на весь рік і взагалі робить панночку красунею. Крім того, сніг, зібраний у водохресний вечір, вважали цілющим, як і воду. Навряд чи цей рецепт актуальний зараз, але умивання для краси – цілком, корисний вплив холоду ще ніхто не відміняв.

Напередодні свята чоловіки вирізають по льоду найближчого водоймища ополонку у вигляді хреста, а сам крижаний хрест встановлюють поруч. Іноді його поливають буряковим соком – червоний колір символізує вогонь. Біля хреста відбувається обряд Йорданського водосвяття: священик тричі опускає в ополонку хрест і запалений трехсвечник – вода хреститься вогнем.

Потім в ополонці можна купатися, змиваючи гріхи і заряджаючись здоров'ям на рік. Раніше в ополонку стрибали в першу чергу ті, хто брав участь у святочних ворожіннях і вбирався в маскарадні костюми — адже все це, з точки зору християнства, гріх.

Хоча церква не схвалює водохресних ворожінь (як, власне, і будь-яких ворожінь – адже це суто язичницьке заняття), вони як і раніше популярні. Як же можна не запитати в долі ім'я судженого, якщо це робили і бабусі, прабабусі, і начебто, за родинними переказами, все збігалося? Крім ворожінь, молодь тішила себе катанням на ковзанах по льоду замерзлих водойм і влаштовувала каруселі.

Колядувати можна до Стрітення (15 лютого), так що і на Хрещення знову обходили хати, колядували і співали пісні, вітаючи один одного і бажаючи щастя. Після Хрещення хлопці та дівчата збиралися на вечорниці", придивлялися один до одного, доглядали, вибирали пару. До Великого посту тривав сезон весіль.

Масляна

Масляна є одним з найстаріших свят слов'янських народів. Справжня забава, яка зберегла свої традиції в наші дні з язичницької культури. Цей смачне і неймовірно ситне свято триває цілий тиждень, який передує настанню Великого посту. Сьогодні Масляна є одним з церковних свят і називається ще Мясопустним або Сирним тижнем. Назва свята «Масляна» пов'язана з тим, що в тиждень перед Великим постом з раціону харчування виключалися м'ясні продукти, а ось молочні ще вживати було можна, як і традиційні складові для приготування млинців: молоко, яйця, масло, сметана. У народі це свято асоціюється з смачними печеними млинцями та веселими гуляннями. Мета таких гамірних масових заходів полягала в тому, щоб розбудити весну від сну і прогнати геть зиму.

Перед майбутнім постом в масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків, головними з яких традиційно були млинці. Пекли їх на масляному тижні щодня, а особливо багато їх готували, починаючи з четверга. Саме рум'яні млинці своєю круглою формою за часів язичництва асоціювалися у людей з сонцем. Один з давньоруських звичаїв полягав у тому, що перший спечений млинець був за упокій усіх померлих родичів. Його традиційно віддавали убогим або залишали на підвіконні.

У неділю перед масляним тижнем традиційно провідували родичів, сусідів чи друзів, а також запрошували їх в гості. Саме в цей день за святковим столом можна було вживати м'ясо, останній раз перед Великим постом. Цю неділю називали м'ясною. У п'ятницю було прийнято пригощати млинцями своїх зятів, які неодмінно відправлялися в гості в будинок тещі.

У стародавні часи це свято не обходилося без катань на конях, а молоді хлопці старалися спеціально до Масниці обзавестися саньми і прокатати молодих дівчат. Молоді пари обов'язково брали участь у таких розвагах. Упряжки з кіньми з дзвониками і веселим сміхом вершників ганяли за годинниковою стрілкою навколо сіл, намагаючись розбудити природу і відлякати зиму. Іншою поширеною розвагою було катання на санках з гір. Веселі спуски з поворотами і падіннями користувалися великою популярністю у молоді.

Діти та підлітки щодуху каталися на прикрашених гойдалках. Було прийнято влаштовувати цікаві та веселі ігри. У цей час старші хлопці та дівчата активно залицялися одне до одного і шукали собі наречених, щоб після Великодня зіграти весілля. Якщо на Масляну ще лежав сніг, на гуляннях будувалися снігові містечка або фортеці. Потім різні групи учасників намагалися штурмом взяти сніжне укріплення супротивників. Цей процес супроводжувався веселою грою в сніжки.

Ближче до вечора традиційно розпалювалося велике багаття, на якому згоряло солом'яне опудало зими, що йде; до цього його весь день возили по вулицях. Опудало встановлювали в центрі багаття, всіляко жартували над ним і лаяли його. Навколо вогнищ водились веселі хороводи з піснями і танцями.

Великдень

Великдень, Пасха, Христове Воскресіння - найочікуваніше світле весняне свято. З Великоднем традиційно пов'язана значна кількість народних повір'їв, прикмет і обрядів, які формувалися століттями. Після святкової літургії, яка триває у ніч із суботи на неділю, священики в храмах проголошують “Христос Воскрес!”, а віряни відповідають: “Воістину воскрес!”. Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім священик починає освячення пасхальних кошиків з обрядовими стравами. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої. Кажуть, під час обходу церкви ангели виводять Спасителя з гробу, а святі виходять з ікон і цілуються - христосуються. З освяченим поспішають додому (іноді навіть бігли, обганяючи один одного). За народним повір'ям, якщо прийдеш з церкви раніше сусіда, то буде тобі щастити, довго жити.

Коли на Великдень поверталися зі свяченим до своїх домівок, господар хати з кошиком ставав на порозі і казав тричі: «Христос воскрес». А вся родина, сім'я хором відповідала: «Воістину воскрес». Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини) Іноді починали з розрізання святої писанки на стільки частин, скільки було членів родини. Кожен мовчки з'їдав свою частину, а далі вже обідали холодцем, свининою, ковбасою, завершуючи трапезу паскою. Починали святкову трапезу із паски. Перш за все зрізали з неї верх - і давали корові, щоб було багато молока, або ж зберігали до часу, коли корова буде телитися. Після обіду належало не пити води години дві - тоді і в полі під час жнив не будуть хотіти води. Дзвін на Великдень має особливу силу, що здатна вилікувати й допомогти в здійсненні бажань. Крім того в церковні дзвони у святкові дні міг вдарити кожен бажаючий.

В ці дні суворо забороняється будь-яка домашня робота (звичайно, крім годування худоби і птиці). Ходять в гості один до одного, гуляють, співають. Жінки (а згодом - діти) йдуть до баби, що у них повитухою була. Несуть їй гостинець - паску, яйця або писанки, хустку. Із залишками святкової Пасхальної трапези поводилися дуже обережно. Всі залишки паски збирають і закопують у такому місці, де ніхто не ходить - щоб не топталися по святій; кидають на воду (у річку), щоб пішло за водою. Кістки з свяченого поросяти закопують, щоб не йшов град. Кістки з риби перетирають на порошок і п'ють від кольок. Сіль використовують як ліки від більма в худоби (вдувають в очі); дають корові, щоб краще їла. Хрін - ліки від зубів. Пшоно сипали курчатам, щоб не хапала їх сорока чи ворона. Маком обсівали корівники, щоб відьма корів не доїла (бо їй спочатку потрібно зібрати цей мак); обсипали подвір'я там, де був небіжчик, - щоб не приступав до будинку. Крейдою писали хрести на дверях, щоб нечиста сила не ввійшла до дому, зберігали як ліки «від печії»; обводили могили - щоб відьми не розкопували.

У чудодійну силу шкаралупи свячених яєць також свято вірять: шкаралупу від яєць чи писанок тримають на палицях на городі, щоб не заводилися в землі черв'яки; коли садять часник, то шкаралупи прикріплюють на двох встромлених у землю палицях, сподіваючись, що часник буде круглий, як яйце. Особливим було ставлення до рушника, в якому святили паску. Його витягали, коли у жінки починалися пологи, щоб легше було. Як сонце сходить, люди похилого віку виходять на двір і дивляться, як сонце «грає». Кажуть, воно радіє, що «Христос воскрес», і робиться то синім, то зеленим, то червоним. Після довгого Великого посту молодь влаштовувала справжні народні гуляння та розваги. На Великдень усі мають веселитися, а хто сумуватиме цього дня, то й увесь рік так проведе.

Дівчата, щоб вийти заміж повинні були під час церковної служби на Великдень потрібно сказати про себе: «Воскресіння Христове! Пошли мені нареченого холостого! ». Дівчата в цей день наводили красу – освячене червоне пасхальне яйце клали у воду, а потім цією водою вмивалися. Хороша прикмета на Великдень почути зозулю – це віщує поповнення в сімействі, а молодим дівчатам – швидке заміжжя. Якщо дитина народилася в пасхальну неділю, то вона неодмінно стане відомою, знаменитою людиною. Той же, хто народився на пасхальному тижні, буде мати міцне здоров’я.

У народі є віра, що в дні великих свят стають більш активними демонологічні істоти, особливо ті, що живуть серед людей. Саме в це свято попадалася рідкісна можливість побачити, а якщо пощастить - і приборкати відьму: як сторож відкриє церкву, всі відьми лізуть цілувати замок, щоб вони скрізь їм самі відкривалася; намагаються відьми смикнути батюшку за ризи або витертися ними: якщо не вдасться, то вона на цілий рік втрачає свої чари.

Великдень — це також час поминання покійних. Рідні приходять на могили померлих, згадують їх молитвою та добрими словами, а також просять у них прощення. Часто залишають на могилках трохи свяченого. Як не дивно, уважалося щастям умерти у великодній тиждень, тому що всієї душі в ці дні попадають у рай і цих людей не можна оплакувати, а ховати треба з радістю, думаючи про те, що душу потрапила в рай: «цим днем Бог водить всіх мерців у рай». Протягом трьох днів ворота раю відкриті (відкриті і царські врата в іконостасі), і душа відразу полетить на небо, до раю. У труну померлому кладуть червоні крашанки: померлих на Великдень зустрічає сам Христос, христосується з їхніми душами.

Дякую за увагу!