Презентація на тему: "Утворення незалежних держав у Латинській Америці"

Утворення незалежних держав у Латинській АмериціЗародження Нової Ери в Латинській Америці

Війна була спричинена невдоволенням широких шарів населення політикою метрополії: широкими заборонами, дискримінацією, високими податками, що гальмували економічний розвиток колоній. Початку війни сприяло також пробудження національної самосвідомості, вплив Війни за незалежність США, Великої французької революції, повстання рабів у Сан-Домінго (1791—1803). Поштовхом до початку війни послужили події в Іспанії 1808 року, що йшли слідом за вторгненням військ Наполеона і призвели до залежності країни від Франції. Очолювали рух за незалежність ватажки креолів — нащадків перших європейських переселенців, які відчували себе вже американцями і прагнули самі визначати долю своєї батьківщини. Створені революціонерами таємні спілки й масонські ложі друкували і поширювали книжки та часописи з новинами з Європи і закликами до незалежності від метрополії.

В результаті національно-визвольної боротьби народів Латинської Америки в цьому регіоні утворились НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ: Гаїті (1804), Парагвай (1811), Аргентина (1816), Чілі (1818), Велика Колумбія (1819), Перу (1821), Мексіка (1821), Федерація республік Центральної Америки (1821), Болівія (1825), Уругвай (1830). Утворення незалежних держав у Латинській Америці. План уроку: Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Повстання на острові Гаїті. Передумови боротьби латиноамериканців проти іспанського панування. Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці (1810— 1826 рр.).

Назва «Латинська Америка» була введена французьким імператором Наполеоном III як політичний термін; він розглядав Латинську Америку та Індокитай як території, на які Франція намагалася поширити свій вплив протягом його правління. Цей термін допоміг йому підкріпити вимоги до вказаних територій та повинен був включати ті частини Америки, у яких розмовляють романськими мовами, тобто території населені вихідцями з Іберійського півострова та Франції протягом 15 — 16 століть. У Сполучених Штатах термін не використовувався до 1890-х, а став поширеним тільки на початку 20-го століття. До того частіше використовувався термін «Іспанська Америка».

Іспанська колонізація Америки (1492–1898, конкіста, конквіста ісп. La Conquista) почалася з відкриття іспанським мореплавцем Колумбом перших островів Карибського моря в 1492, які іспанці вважали частиною Азії. Продовжувалася в різних регіонах по-різному. Більшість колоній зуміли завоювати незалежність на початку XIX століття, коли сама Іспанія переживала період глибокого соціально-економічного занепаду. Однак ряд острівних регіонів (Куба, Пуерто-Рико, тимчасово також Домініканська Республіка) управлялися Іспанією до 1898, коли США позбавили Іспанію її колоній внаслідок війни.

Іспанська імперія (ісп. Imperio Español) складалася з територій і колоній підконтрольних Іспанії в Європі, Північній і Південній Америки, Африки, Азії і Океанії. На піку своєї могутності, вона була однією з найбільших імперій у світовій історії. Це сталося під час Доби великих географічних відкриттів. Іспанська імперія стала однією з перших глобальних імперій. Вона існувала з 15-го століття до отримання її африканськими володіннями незалежності наприкінці 20-го століття.

Після завершення Реконкісти всі мавританські землі були скоро поділені, і в країні з'явилася значна кількість так званих ідальго, молодших синів лицарів, які не отримали спадщини та поневірявся в пошуках швидкої наживи, промишляючи бандитизмом на дорогах країни. Всі ці групи надалі склали основу класу конкістадорів. Спочатку Іспанія планувала продовжити витіснення мусульман з північної Африки, проте мусульмани чинили сильний опір і, крім захоплення низки невеликих прибережних фортець, успіхи в цьому напрямку були незначні. Увага конкістадорів незабаром перейшла на підкорення обширних та часто малонаселених просторів Нового Світу.

Португальська імперія (порт. Império Português) або Португальська колоніальна імперія (порт. Império Colonial Português) — сукупність заморських територій, які перебували в колоніальній залежності від метрополії в Португалії в XV—XX століттях.

Сімон Болівар (також Симон, повне ім'я ісп. Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar y Ponce y Palacios y Blanco — Сімо́н Хосе́ Анто́ніо де ла Санти́сіма Триніда́д Болі́вар-і-По́нсе-і-Пала́сіос-і-Бла́нко; 24 липня 1783, Каракас — 17 грудня 1830, Санта-Марта, Колумбія) — лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці. Звільнив від іспанського панування Нову Гранаду (сучасні Колумбія і Панама) та підлеглі їй території, Венесуелу й провінцію Кіто (сучасний Еквадор). У 1819–1830 роках — президент Великої Колумбії, утвореної на території цих країн. У 1824 році звільнив Перу і став керівником утвореної на території Верхнього Перу Республіки — Болівії (1825 рік), яку назвали на його честь. Національним конгресом Венесуели проголошений 1813 року «Визволителем». Національний герой шести країн Південної Америки.

Хосе́ Франсі́ско де Сан-Марті́н і Мато́ррас (ісп. José Francisco de San Martín y Matorras; 25 лютого 1778, Япею, Ріо-де-ла-Плата — 17 серпня 1850, Булонь-сюр-Мер, Франція) — діяч аргентинської революції, генерал, національний герой Аргентини і Перу. Через кілька днів після його прибуття в Буенос-Айрес в Об'єднані провінції (офіційно названі Аргентинською республікою в 1826 році) Перший Тріумвірат призначив Сан-Мартіна підполковником кавалерії і попросив створити кавалерійську частину, оскільки в Об'єднаних провінціях не було хорошої кінноти. Він почав організовувати полк гірських гренадерів. Оскільки в Буенос-Айресі не вистачало професійних воєначальників, Сан-Мартіну було доручено захистити ціле місто, але увагу він мав приділити створенню військової частини.

Венесуельська республіка. Сімон Болівар брав активну участь в боротьбі проти іспанського панування у Венесуелі (квітень 1810 року) та проголошенні її незалежною республікою (1811 рік). Після розгрому останньої іспанськими військами, у 1812 оселився в Новій Гранаді (сучасна Колумбія), а на початку 1813 року повернувся на Батьківщину. У серпні 1813 року його війська захопили Каракас; була проголошена Друга Венесуельська республіка[en] на чолі з Боліваром. Однак, не провівши реформи для нижчих верств населення, він не зміг заручитися їхньою підтримкою і в 1814 році зазнав поразки. Болівар знайшов притулок на Ямайці, у вересні 1815 році опублікував там відкритий лист, де висловив впевненість у скорому звільненні іспанської Америки. Утворення КолумбіїБолівар визнавав необхідним визволення рабів і вирішення інших соціальних проблем. Він переконав президента Гаїті Александра Петіона надати повстанцям військову допомогу й в грудні 1816 року висадився на узбережжі Венесуели. Скасування рабства (1816 рік) та опублікований у 1817 році декрет про наділення солдатів визвольної армії землею надали йому змогу розширити соціальну базу своєї підтримки. Після успішних дій у Венесуелі війська Болівара у 1819 році звільнили Нову Гранаду. У грудні 1819 року він був обраний президентом проголошеної Національним конгресом в Ангостурі (сучасний Сьюдад-Болівар) республіки Колумбії, до якої увійшли Венесуела і Нова Гранада. У 1822 році колумбійці вигнали іспанські сили з провінції Кіто (сучасний Еквадор), яка теж приєдналася до Колумбії.

Сімон Болівар — політичний діяч Південної Америки, вплив і авторитет якого в першій половині XIX століття примусили зважати на його думку ледь не півсвіту. Його серйозно побоювалися створені незадовго до цього Сполучені Штати Північної Америки, адже під боком у них ось-ось мала виникнути нова й досить впливова держава — Сполучені Штати Південної Америки, або Велика Колумбія, яка ні за площею, ні за потенційними можливостями майже нічим не поступалася б США. Центральні площі всіх, навіть крихітних, міст Венесуели називаються ім'ям Сімона Болівара. На них в обов'язковому порядку стоїть його пам'ятник. Встановлення пам'ятників проводиться міською владою з обов'язковим дотриманням низки умов: якщо Болівар переміг у битві безпосередньо в околицях даного міста, його бронзова статуя має сидіти верхи на коні з оголеною зброєю. Ті ж міста, через які або поряд з якими він бодай один раз проїжджав, повинні обмежуватись тільки погруддям героя. Щоправда, скульптори різних провінцій Венесуели зображають Болівара по-різному, тож часом навіть неможливо повірити в те, що всі ці численні пам'ятники присвячені одній і тій самій людині.

Мексиканська війна за незалежність (1810–1821) — збройний конфлікт між народом Мексики та іспанською колоніальною владою, частина війни за незалежність іспанських колоній в Америці. Конфлікт почався 16 вересня 1810 року з селянських заворушень і згодом вилився в загальнонаціональний рух за незалежність від Іспанії. Антиколоніальна війна розгорнулася в Мексиці після того, як війська Наполеона в процесі Іспансько-французької війни (1808—1814 років) окупували Іспанію. І боротьба за незалежність Мексики розвивалася за прикладами Великої французької революції (1789—1794 років) і Війни за незалежність США (1775—1783 років).

До Центральної Америки традиційно відносять такі країни: Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Коста-Рика і Панама мають вихід як до Тихого океану, так і до Карибського моря, Сальвадор — тільки до Тихого океану, Беліз — тільки до Карибського моря.

Уперше Бразилію відкрив Педру Алваріш Кабрал у 1500 році, приєднавши її до Португальської колоніальної імперії. Незалежність держава проголосила в 1822 році як Бразильська імперія. Значний вплив на культуру країни зробила Португалія. За віросповіданням більшість бразильців — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим католицьким населенням у світі.

Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 аргентинці під керівництвом Брауна, Бельграно і Сан-Мартіна вели збройну боротьбу проти іспанських колонізаторів. У 1816 конгрес представників провінцій у м. Тукумані проголосив незалежність Об'єднаних провінцій Ріо-де-Ла-Плати від Іспанії. В 1826 було створено федеративну Республіку Аргентина.

Боліваріа́нська Респу́бліка Венесуе́ла (ісп. República Bolivariana de Venezuela) — країна на півночі Південної Америки на узбережжі Карибського моря, межує на сході з Гаяною, на півдні — з Бразилією, на заході — з Колумбією. До складу Венесуели входять також близько сорока островів, найбільший — острів Маргарита. Республіка Колумбія — країна в Південній Америці, що межує з Панамою на північному заході, Венесуелою на сході і північному сході, Бразилією на південному сході, Перу і Еквадором на південному заході, з півночі та заходу омивається Карибським морем і Тихим океаном. Колумбія — єдина південноамериканська країна, що має вихід як до Атлантичного (через Карибське море), так і до Тихого океану.

19 квітня 1810 року спалахнуло повстання в Каракасі, до влади прийшла Верховна урядова хунта. 2 березня 1811 року відкрився Національний конгрес, який 5 липня 1811 року проголосив незалежність Венесуели та 21 грудня 1811 року ухвалив республіканську конституцію. У зв'язку з наступом іспанських військ, у квітні 1812 року головнокомандувачем збройними силами республіки було призначено Франсіско де Міранда, але після низки військових невдач він капітулював. Майже одночасно з Венесуелою революційний рух охопив Нову Гранаду (нині Колумбія). 20 липня 1810 року в її столиці Боготі почалось повстання, а 30 березня 1811 року було оголошено про створення «Держави Кундинамарки», президентом якої став А. Нариньйо. Інші провінції в листопаді 1811 року об'єднались у конфедерацію Сполучених провінцій Нової Гранади з центром у Картахені. За підтримки урядів конфедерації та Кундинамарки була звільнена значна частина Венесуели, і в серпні 1813 року утворена друга Венесуельська республіка на чолі з Сімоном Боліваром. Проте й вона до завершення 1814 року пала під натиском іспанців, які спирались на підтримку напівдиких пастухів-льянеро під проводом Бовеса. До травня 1816 року експедиційний корпус Морільйо відновив владу Іспанії і в Новій Гранаді.

Чилі - країна на заході Південної Америки. Займає довгу вузьку смугу суші між Андами на сході і Тихим океаном на заході. Країна займає площу 756 096 км² і має 17,5 мільйонів населення (станом на 2017 рік[1]). Столиця та найбільше місто — Сантьяго, а національна мова — іспанська. Перу- країна в Південній Америці, на узбережжі Тихого океану. Межує на півночі з Еквадором і Колумбією, на сході — з Бразилією та Болівією, на півдні — з Чилі. Багатонаціональна Держава Болі́вія — держава в центральній частині Південної Америки. На півночі і на сході межує з Бразилією, на південному сході — з Парагваєм, на півдні — з Аргентиною і на заході — з Чилі й Перу.

Парагвай - країна в Південній Америці, межує на північному сході з Бразилією, півдні з Аргентиною; заході з Болівією. Площа — 406752 км²; столиця Асунсьйон. Рельєф: болотисті рівнини, розділені річкою Парагвай, на південному сході кордон проходить по річці Парана. Східна Республіка Уругвай — держава в південно-східній частині Південної Америки, на узбережжі Атлантичного океану. Межує з Бразилією та Аргентиною. Еквадор країна в Південній Америці, що межує на півночі з Колумбією, сході і півдні з Перу, на заході омивається Тихим океаном; площа 270 670 км². Член ООН (з 1945), ОАД (з 1948), СОТ (з 1996), ОПЕК (з 1973), МВФ.

В результаті визвольної війни 1810—1826 років було покінчено з монополіями, заборонами та регламентацією, що сковували економічний розвиток колоній, створені сприятливіші умови для залучення Іспанської Америки до системи світового господарства. Були скасовані подушний податок і трудова повинність корінного населення, у більшості країн ліквідовано рабство. У державах, що знову виникли, було встановлено республіканський, парламентський стрій і прийнято конституції. Важливе значення мали знищення інквізиції, скасування дворянських титулів та інших феодальних атрибутів. Війна за незалежність стимулювала зростання національної самосвідомості, прискорила формування і консолідацію латиноамериканських націй.