Презентація на тему: "Великдень"

Найголовніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Щойно дзвонили до заутрені, люди йшли до церкви. Дітей теж брали з собою, вдома майже ніхто не залишався. Кому не було місця в храмі, той спинявся надворі під церквою і так стояв, скинувши шапку, аж до кінця богослужіння. Після закінчення літургії коло церкви або в притворі святилося «свячене» (паски, яйця, сир, масло, ковбаси тощо). Яйця святили почищеними, бо боялися, щоб свячена шкаралупа не впала на землю і не була потоптана ногами Поздоровляти зі святом і христосуватися починали одразу після богослужіння, зазвичай цілуючись та обмінюючись писанками і крашанками. Яйце, одержане під час першого христосування зберігалося як цінність, оскільки «мало велику силу».

Прийшовши з церкви додому, відразу ж, натщесерце, мастили свяченим салом губи, ніс і все обличчя — «щоб не боліло і не тріскалося від вітру та сонця». Придивлялися до паски, бажаючи побачити на ній шерстину: якщо помічали білу, це означало, що біла худоба буде добре вестися в господарстві, якщо чорну чи руду - то худобу з шерстю такого кольору і заводили.

Перед тим як почати розговини, господар промовляв: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого Христового Воскресіння в щасті та здоров'ї!» Діти й дружина відповідали: «Дай, Боже!». Першою їжею, якою розговлялися, була паска. Розрізаючи її, намагалися, щоб жодна крихта не впала додолу. Якщо ж на стіл падало кілька кришок, їх кидали в піч — «щоб миші не поїли бо перетворяться на кажанів і будуть літати над тими, хто їх розгубив».

На Слобожанщині обряд розговіння відбувався так. Уся сім'я ставала перед образами і молилася Богові. Після цього сідали за стіл, господар відломлював від паски шишку та віддавав господині. Взявши шишку, господиня або відразу несла її корові або зберігала й віддавала корові тоді, коли та отелиться — «щоб відьма не спортила». Віддавши шишку, господар різав паску на шматки і запрошував усіх розговлятися. Спочатку їли паску, яйця, шинку, а потім усі інші страви.

На Херсонщині ж господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті — для тих, хто був у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною. На Вознесіння, якщо подорожні ще не повернулися, гостинець віддавали жебракам.

На Київщині після розговіння вмивалися, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, а потім воду виливали на вогонь або в озеро.

По обіді все село сходилося на великоднє гуляння, яке, за традицією, відбувалося на подвір'ї коло церкви — цвинтарі. На Західній Україні та Поділлі ці гуляння називались гаївками, гагілками, я гілками (від місцевих назв весняних пісень і хороводів). Протягом трьох днів усім парафіянам дозволялося дзвонити у церковні дзвони. Вважалося, що вони відлякують нечисту силу і сприяють тому, щоб гречка уродила.

Діти залюбки грали у цокання — биття яєць: той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубочі ігри («бити лупака», «піп», «чорт», «харлай», «довгої лози» тощо) являли собою змагання у спритності, швидкості й силі. У дівочих іграх («шум», «жельман», «кострубонька», «мак», «кривий танець», вербова дощечка» тощо) випробовувалися вміння учасниць танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених.