Презентація на тему "Видатні композитори - Джузепе Верді"

Джузеппе Фортуніно Франческо Верді народився 10 жовтня 1813 у Ронколе, селі в провінції Парма, яка входила у той час до складу Наполеонівської імперії. Його батько тримав виннийльох і бакалійну торгівлю, мати — Луїджі Уттіні, була прялею. Дитинство Джузеппе було важким. Сім'я жила бідно. У сільській церкві він допомагав відслужувати месу. Музичної грамоти та грі на органі навчався у П'єтро Байстроккі. Помітивши потяг сина до музики, батьки подарували Джузеппе спінет. Цей досить недосконалий інструмент композитор зберіг до кінця свого життя.

В 1832 Верді не прийняли в Міланську консерваторію, оскільки він був старший від припустимого віку. Він почав займатися приватно з В. Лавін'є, який дав йому основи композиторської техніки. Оркестровкою й оперним письмом Верді опановував на практиці, відвідуючи міланські оперні театри. Філармонічне товариство замовило йому оперу Оберто, граф ді Сан-Боніфачо (італ. Oberto, conte di san Bonifacio'), яка, однак , не була тоді поставлена. В 1836 Верді одружився з дочкою свого благодійника Маргаритою Барецці. Він знову відправився до Мілану, де 17 листопада 1839 «Оберто» був виконаний у театрі «Ла Скала» з успіхом достатнім, щоб забезпечити нове замовлення, цього разу комічної опери.

У 1840 році композитор пережив особисту трагедію — у короткий термін помирають його двоє дітей і жінка. Написана у цих обставинах комічна опера Король на день (італ. Un giorno di regno') провалилася, немилосердно обсвистана публікою. Верді, вражений провалом опери, заприсяг, що не буде більше писати опер і попросив директора розірвати укладений з ним контракт. Але директор Мереллі вірив у талант композитора і, давши йому отямитися, вручив лібрето Набукко (Nabucco) за мотивами біблійної історії про царя Навуходоносора. При читанні увагу Верді заполонив хор євреїв у вавилонському полоні, і його уява ожила. Успішна прем'єра Набукко (1842) відновила репутацію композитора.

У 1848 році Верді продав свою нерухомість в Ле Ронколя, і за ці гроші він купив велику власність в Санто-Агата, недалеко від Буссето. З 1847 по1849 Верді перебував в основному в Парижі, де зробив нову, французьку редакцію Ломбардців, названу Єрусалим (італ. Jerusalem). Тут композитор зустрівся із Джузеппіною Стреппоні, співачкою, що брала участь у міланських постановках Набукко й Ломбардців і вже тоді зблизилася з Верді. Врешті решт, через десять років вони одружилися. Джузеппіна Стреппоні

На період 1851–1853 припадають три зрілі шедеври Верді — Ріголетто (італ. Rigoletto, 1851), Трубадур (італ. Іl trovatore, 1853) і Травіата (італ. La traviata, 1853). У кожному з них відбита особлива сторона хисту композитора. Ріголетто за п'єсою В.Гюго «Король забавляється» демонструє, крім уміння створювати живі, захопливі мелодії, нову для композитора оперну форму — більш зв'язну, з меншими контрастами між речитативом, що досягає характеру співучого аріозо, і арією, яка відхиляється від встановлених схем. Розвитку дії сприяють написані у вільній формі дуети й інші ансамблі, зокрема знаменитий квартет в останньому акті — видатний зразок уміння Верді відбити в ансамблевій формі конфлікт характерів і почуттів своїх персонажів. Дж. Верді зображений на банкноті 1000 лір

Ще пліднішою виявилася спільна робота Верді в його пізні роки з Арріґо Бойто (1842–1918), автором опери «Мефістофель» і видатним поетом. Спочатку Бойто переробив незадовільне лібрето Симона Бокканеґрі (1881). Потім він перетворив Шекспірову трагедію Отелло (Othello) у лібрето; цей шедевр Верді був поставлений в «Ла Скала»в 1887, коли композиторові було вже 74 роки. Музика цієї опери «безупинна», вона не містить традиційного для італійської опери поділу на арії та речитативи. Деякі сучасники Верді вважали, що на формування його пізнього стилю справив вплив Вагнер. Але насправді Верді прийшов до нього сам. Він майже не був знайомий з творчістю Вагнера.

Попередники Верді, що вплинули на його творчість — Россіні, Белліні, Мейєрбер і, найважливіший — Ґаетано Доніцетті. За можливим виключенням «Отелло», Ріхард Вагнер на Верді не мав впливу. Поважаючи Шарля Гуно, якого сучасники вважали найвидатнішим композитором епохи, Верді, проте, не запозичив нічого у великого француза. Деякі пасажі в «Аїді» вказують на знайомство композитора з творами Михайла Глінки, якого Ференц Ліст популяризував у Західній Європі, повернувшись із турне Росією. Протягом всієї кар'єри Верді відмовлявся використати високе до в тенорових партіях, посилаючись на те, що можливість проспівати саме цю ноту перед повним залом відволікає виконавців до, після, і під час виконання ноти.

Коли його уразив параліч, він все ще міг внутрішнім слухом читати партитури опер «Богема» і «Тоска» Пуччіні, «Паяци» Леонкавалло, «Пікова дама» Чайковського, але те, що він думав про опери, написані його безпосередніми і гідними спадкоємцями, залишилося невідомим. Помер Верді в Мілані рано вранці 27 січня 1901 року.