1                                   2

Десталінізація                                               Лібералізація

курс на лібералізацію внутрішньої                пом’якшення державного контролю

політики.                                                          над різними сферами суспільного

життя: політикою, економікою, свободою слова, ЗМІ тощо.

4                                                        5

3

Амністія

повне або часткове звільнення від покарання та його правових наслідків, пом’якшення покарання, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання

Реабілітація

заходи з відновлення доброго імені й прав осіб, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності як за життя, так і після їхньої смерті «Відли́га», хрущовська відлига

умовна назва періоду другої половини 1950 — середини 1960-х в СРСР, пов’язана зі спробами десталінізації та

хрущовськими реформами

ǬǭǹǺǨdzǟǵǟǯǨǾǟȇ

В Україні процес десталінізації відбувався повільніше, ніж у центрі. Так, у республіканських періодичних виданнях дещо пізніше з’явилася низка статей «У світлі рішень XX з’їзду». Зміст більшості публікацій був поміркованим. Лише на початку липня 1956 р. на багатьох підприємствах республіки стали зачитувати Постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». У столиці перший мітинг на підтримку десталінізації відбувся у Київському педагогічному інституті.

Реакція більшості населення республіки на засудження зловживань періоду «сталінщини» і новий політичний курс загалом була позитивною.

Розгортання десталінізації сприймалося в Україні неоднозначно. У багатьох партійних організаціях України критику культу особи Й. Сталіна сприймали як наклеп на радянську владу. Спираючись на це, представники партапарату вимагали припинити викриття злочинів доби «сталінщини» як шкідливу для розвитку країни кампанію.

Так, перший секретар Київського міського комітету КПУ М. Синиця заявляв, що боротьба з культом особи Й. Сталіна ускладнить ідеологічну ситуацію в Україні й посилить небезпеку поширення «українського буржуазного націоналізму». Перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко надіслав доповідну записку до ЦК КПРС, де переважали схожі думки.

ǸǭǨǩǟdzǟǺǨǾǟDZǵǰDZ ǷǸǶǾǭǹ

Процес реабілітації почався відразу після смерті Сталіна і набув свого найбільшого розмаху після XX з’їзду КПРС (лютий 1956 р.). Перший етап (1953-1956).

Реабілітація торкалася лише незначної частини незаконно репресованих. Проголошується масова амністія. Відбувається демонтаж сталінської репресивної системи. Діяльність правоохоронних органів приводиться у відповідність з принципами законності.

ǸǭǨǩǟdzǟǺǨǾǟDZǵǰDZ

ǷǸǶǾǭǹ

Спочатку реабілітації підлягали КПУ — В. Чубар, С.

Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю.

Коцюбинський та інші. У липні 1956 р. в пресі з’ явились повідомлення про виправдання драматурга М. Куліша, режисера Л. Курбаса та інших. Загалом за 1956-1963 рр. повністю реабілітували лише 250 тис. осіб. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалось 11 тис. осіб.

Реабілітації не підлягали активні діячі ОУН та УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також всі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х років, вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів з півдня України.

У подальші роки реабілітація тривала, але за період 1963-1986 рр. повністю реабілітували лише 80 тис. осіб.

Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбулися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади в їх проведенні. Так, ВР СРСР ухвалила закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У кримінальний кодекс ввели статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954-1959 рр. за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. осіб.

ǯǴǟǵǰǪǰȁǶǫǶ ǷǨǸǺǟDZǵǶǫǶ DzǭǸǟǪǵǰǾǺǪǨ ǻǸǹǸ

У 1963-1972 рр. першим секретарем ЦК КПУ був П. Шелест.

©ǸȈȗȚȖȔȊȖȒȖȓȐȞȧȝDzȐȫȊȈȏ¶ȧȊȐȓȐșȧ ȕȍȊȍȓȐȒȭȘȍșȚȖȘȈȕȐȚȈ©ȒȖȘȟȔȐªȏ

©țȒȘȈȮȕșȤȒȐȔȐªȕȈȏȊȈȔȐ©DzțȘȭȕȤª©ǵȈȚȈȓȒȈ ǷȖȓȚȈȊȒȈªȚȖȡȖȏȍȓȍȔȍȕȚȈȔȐțȒȘȈȮȕșȤȒȖȮ ȍȚȕȖȋȘȈȜȭȮȊȖȜȖȘȔȓȍȕȕȭȑȖȉșȓțȏȭ«ǵȈȏȊȐ ȊȐȊȭșȒȐȏȭșȓȖȊȖȔ©ǻȒȘȈȮȕȈªȗȖȟȈȓȐȏ¶ ȧȊȓȧȚȐșȧȕȈȘȭȏȕȐȝȚȖȘȋȖȊȍȓȤȕȐȝȏȈȒȓȈȌȈȝ ȚȖȡȖª

письменник і громадський діяч  Іван Дзюба

ǻDzǸǨǠǵǟǯǨǾǟȇ ǪǟǬǷȀǭdzǭǹǺǨ

Він міг би запопадливо стати лояльним для Москви «інтернаціоналістом» й боротися з українським «націоналізмом», як це робив його наступник Володимир Щербицький. Однак Шелест чинив інакше, проводив у часи «застою» своєрідну «українізацію». Це не відповідало лінії московського керівництва, яке орієнтувалося на створення «нової спільності людей радянського народу» – що й стало далеко не останньою причиною «падіння Шелеста».

 Показово, що Шелест, попри свої комуністичні стереотипи, підтримав проголошення незалежності України. І, незважаючи на свою «московську прописку», заповідав себе поховати в Україні, в Києві. Направду, це був чи не єдиний керівник радянської України, який не лише усвідомлював себе українцем, але й намагався утверджувати українську ідентичність. Хоча б за це він заслуговує на увагу й повагу.

Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в Союзі. Розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ. Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Так, якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. — 29. До 1959 р. УРСР підписала або приєдналася до 65 міжнародних договорів та інших актів. Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль Ради Міністрів УРСР, зокрема рад народного господарства і місцевих рад депутатів трудящих, перейшло 97 % підприємств проти 34 % у 1953 р.

Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень. У відання республіки переходили питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного й республіканського підпорядкування. До компетенції УРСР належали питання ухвалення кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.