Презентація "Народні легенди"

Урок позакласного читання Народні легенди Літературне читання у 4 класі Підготувала вчитель початкових класів ЗШ №10 ім. В.Г. Короленка м. Полтави Рудяк Р.Д.

легенди. Закінчіть речення Невеликі за обсягом твори-розповіді, у яких відбилися народні уявлення про виникнення рослин, звірів, птахів, походження імен людей, назв річок, озер, окремих місцевостей, про події минулого та видатних історичних діячів, — це...

Пригадайте, деякі вже знайомі вам легенди Чому в морі вода солона (Українська легенда) Багато років тому назад жили два брати. Один бідний, а другий багатий. Померли їхні батько й мати. Тоді менший брат став жити іще гірше. Старший брат забрав собі всю батьківську спадщину. А меншому не лишилось нічого. Жив він із дружиною у великих злиднях. Якось у молодшого брата нічого стало й їсти, і вирішив він піти до старшого, щоб той надав йому допомогу. Та старший брат відмовився. Тоді менший пішов ловити рибу, щоб зварити юшку, а риба того дня не ловилась.

Йде він додому з порожніми руками, похнюпивши голову. І раптом бачить — на дорозі лежать жорна. Підняв він ті жорна і поніс додому. А вдома жінка питає: — Чи добрий був улов? Чи багато риби приніс? — Ні, жінко, нема риби. Ось приніс тобі жорна.

Поклав він жорна долу та з серцем і штовхнув їх ногою. А жорна раптом закрутилися і почали молоти. Дивляться, а з-під жорен сіль сиплеться. Мололи вони все швидше і швидше, солі ставало більше і більше. Зраділи чоловік з жінкою. Потім менший брат став думати, куди подіти сіль і як йому зупинити жорна. Нарешті додумався — перекинув їх, і вони зупинилися. Після цього жили вони добре. Мололи сіль і продавали, що давало їм змогу жити в достатку.

Старший брат дізнався про це, прийшов до меншого та й каже: — Позич мені, брате, жорна. Дуже не хотілося молодшому братові давати жорна старшому братові, але віддав. Старший брат приніс додому жорна і штовхнув їх ногою. Жорна почали молоти. Та менший брат не встиг розповісти старшому, як вони зупиняються. Жорна мололи, мололи сіль і намололи таку купу, що вона дійшла до стелі. Вже й стіни почали тріщати. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв і виштовхнув жорна з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. Отож і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль.

Перекази старих людей про чарівну квітку Українська легенда Коли папороть розквітає, ніч буває яснішою, і море коливається. Бутон квітки розкривається з тріском і розпускається золотим або червоним кривавим полум’ям, настільки яскравим, що око не в змозі виносити дивовижного блиску. Нечиста сила усіляко заважає людині заволодіти чарівною квіткою. У заповітну ніч навколо папороті лежать змії і різні чудовиська, які жадібно очікують мить розквіту квітки. На сміливця, який наважиться заволодіти цією квіткою, нечиста сила наводить непробудний сон або намагається скувати його страхом.

Та коли людині усе ж вдалося зірвати квітку, тоді земля заколивається під її ногами, роздасться гуркіт грому, заблищать блискавки, завиють вітри, почуються шалені крики, диявольське реготання і звуки хльостання — це нечисті шмагають по землі. Людину раптом обдасть наче полум’ям з аду та задушливим сірчаним запахом, і з’являться звіроподібні страховиська з висунутими вогненним язиками, гострі кінці яких пронизують до самого серця. Доки не здобудеш квітки папороті, борони боже виступати з кола або оглядатися на всі боки, бо як повернеш голову, так вона навік і залишиться вивернутою! А якщо хоч крок зробиш із кола, чорти розірвуть на шматки.

Щасливець, який отримає квітку папороті, не боїться ані бурі, ані грому, ані води, ані вогню і стає недосяжним для чар злих чаклунів. Він може панувати, керувати нечистими силами, для яких квітка папороті у руках людини страшніша за будь-що, і вони з жахом розбігаються по нетрях та болотах. Квітка ця відмикає усі двері. Той, хто володіє чарівною квіткою, бачить усе, що криється у надрах: земна кора здається йому прозорою, наче скло. Усяк, хто дістане квітку папороті, стає віщою людиною — знає минуле, теперішнє і майбутнє, читає чужі думки, розуміє мову рослин, тварин та птахів. Крім того, володар квітки може стати невидимим для присутніх.

Багато людей загинуло або збожеволіло, намагаючись оволодіти чарівною квіткою. Проте було й таке, коли до людини квітка папороті потрапляла випадково. Один селянин шукав своїх волів, а було це напередодні свята Івана Купала. Отож у пошуках худоби забрів у самі хащі лісу та й заблукав. Незабаром настала ніч. Чоловік втомився, Ледве ноги волочить. А десь опівночі ще й гроза розгулялася. Грім, блискавка, шалений вітер з ніг збиває. Раптом чоловік за щось зачепився і саме в цю мить буря вгамувалася, щось засяяло і здалося, ніби земля захиталася під ногами та щось обпалило ногу.

Наступної миті знов стало темно, та селянин звідкись знав і де його воли, і шлях додому. Він знав про все: бачив як нечисть біжить від нього врозтіч, і як сяють у надрах сховані від людського ока багатства. Коли ж селянин повернувся додому, то майже не довів до сказу і дружину, і дітей, бо ті чули, як він ходить по хаті, розмовляє, але не бачили його. Та тільки він зняв постоли, а саме туди випадково потрапила квітка папороті, як усі побачили його. Не встиг чолов’яга нічого пояснити, як раптом у двері постукав якийсь подорожній купець і прямо з порога став просити, щоб йому продали постоли. Жінці він сунув у руки повну скриню коштовностей, і не встиг селянин отямитись, як ця дурепа віддала постоли чоловіка разом із квіткою. Цієї ж миті селянин назавжди втратив мудрість і забув про всі дива, які з ним трапилися.

Зарядка для очей Не рухаючи головою, починайте обертання очима спочатку за часовою стрілкою, потім у протилежну сторону. По 10 разів туди й назад. А тепер те саме, тільки з закритими очима.

В усі сторони Не повертаючи голови, рухайте очима вверх – вниз, вправо – вліво. По 10 – 15 разів.

Старовинна українська легенда Чому кує зозуля Про зозулю питаєте? Давно те було. Не знаю, правда, але колись розповідали старі люди, нібито справді таке було. Пішли якось дівчата до озера купатися. От накупалися, стали збиратися додому. Коли ж в одної одежі нема. Дівчата зібралися і пішли собі, а вона все ходить по берегу та ту одежу шукає. Шукала-шукала — вже й смеркати почало. — Ну, — думає, — не інакше, як хто з парубків заховав. Давай тоді вона на весь берег просити-кричати: — Якщо ти, — каже, — старий, батьком зватиму, як молодий, жінкою тобі стану. Віддай одяг! Коли ж то вилазить вуж з-за корча: — Іди бери, — каже, — он там в корчах твій одяг лежить, але на Петра прийду за тобою. Будеш мені за жінку.

Прийшла дівчина додому, розповіла про все матері, а сама ще й рада, що так легко відбулася. А мати почула та й зажурилась. Почали вони з того дня всі шпарки в хаті забивати та глиною замазувати, щоб ніде вуж не проліз. А на той день, коли вуж вже мав прийти, позачиняли усі двері, позабивали ставні на вікнах, одну тільки шпарину маленьку залишили, щоб видно було, що на дворі робиться. Сидять у хаті, навіть носа на двір не показують. Коли це чують — гуде щось. Вони кинулись до шпарки, аж бачать — котиться шляхом велетенський клубок вужів і прямо до них у двір. Навалилися непрохані гості (свати) на двері, засувки тільки «брязь» — і попадали, а вужі вже в хаті. Оточили дівчину з усіх боків і повели з собою прямо до криниці. Що було робити бідолашній? Йде вона, а сльози з очей так і ллються. Та біля криниці один з найкрупніших вужів раптом перетворився на гарного хлопця і простягнув до дівчини руки. Як побачила вона красеня-парубка — про все забула і погодилась стати йому дружиною.

Пройшов час, народилось у них двоє дітей: хлопчик та дівчинка. І все було в них добре, та молода дружина вужа дуже хотіла провідати свою матір, побувати в батьківському домі. От і стала вона просити чоловіка, щоб відпустив її погостювати. Вуж погодився, але попередив, що як захоче додому повернутися, щоб підійшла до криниці і крикнула: «Вийди, Іване», то він і припливе за нею. А ще наказав, щоб нікому про це не розповідала. От прийшла молодиця до матері із своїми діточками. А мати така рада, ходить коло неї та все розпитує: і як та живе, і чи добрий у неї чоловік. Дочка й каже, що чоловік у неї дуже добрий, і живуть вони багато, і все в неї є, чого тільки душа бажає. Та стара баба не хотіла вірити, що дочці добре живеться із чоловіком-вужем. Ото ж коли дочка заснула з дороги, баба до онуків.

— Чого ж то, — питає, — ваш батько з вами разом не прийшов, а пустив вас самих? Хлопчик, потупивши очі, мовчав, а дівчинка і каже: — Не можна нашому татові до вас іти, бо його тут вб’ють, адже він вуж. Зараз він десь чекає, коли мама покличе, щоб він забрав нас знову додому. — А як же, дитинко, можна вужа якось кликати? Забувши про наказ, дівчинка відмовила: — Можна. Треба тільки підійти до криниці і сказати: «Вийди, Іване», він і випливе з води. Ото рано-ранесенько, ще й сонечко не вставало взяла баба сокиру і пішла до криниці. А як крикнула: «Вийди, Іване» — вуж тут же і виліз. Гепнула стара сокирою і відвалила голову вужеві. А дочка встала, хутко повмивала дітей і зібралася вже йти. А матері в хаті немає. Кликала вона її, кликала, та дочікуватися не стала, видно, душею щось лихе відчула — пішла до криниці. і стала кликати чоловіка. Не з’являється вуж, тільки вода червоною-червоною стала.

Зачерпнула вона тієї води у долоні і відразу дізналася, яке лихо сталося. Не могла вона пробачити матері, того, що та накоїла, а більше йти з малими дітьми було нікуди. У розпачі вона перетворила свого сина на соловейка — за його золоті слова дала голосочок, як срібний дзвіночок. Дочку зробила гадюкою, щоб та й сама батьківського життя скуштувала. А сама ж злетіла сивою пташкою, на весь світ жалем затужила-закувала. З того часу зозуля літає, ні дітей, ні хати не має. Соловейко й тепер людям насолоду своїм голосочком приносить, а гадюка щовесни линяє, шкіру з себе скидає, сподівається, що матір її вже простила — і вона знову може стати людиною. Вона ж бо не знає, що мати й сама зозулею стала і тепер вже, якби навіть і захотіла, то не зможе її простити. Зозуля ж літає та все кує, чоловіка-вужа до себе кличе, а на свято Петра вертається до неї колишня пам’ять. Пригадає, що чоловіка вбито, та й замовкне.

Старовинна українська легенда І у золота сльози ллються Було у вдови дві дочки. Обидві красні, як зорі вечірні. Добру навчила їх мати і до роботи привчила. Хоча й багато вони працювали, а бідність з хати не виходила. От мати думає та гадає, за кого заміж віддати своїх трудівниць невсипущих. Вже й на порі стали, та не дуже хазяйські сини квапляться до вдовиних дочок. Сватають старшу дочку сини бідняків — одмовляє їм мати. Як же віддати таку красуню та робітницю безземельному? Аж ось прийшли свати від самого багатшого в селі парубка. З радістю звеліла мати дочці пов’язати рушники. Гучне весілля відгуляли згодом, та не дивилася мати, що дочка сльозами вмивається. Не до душі їй парубок-багач. Вона давно покохала бідного сиротину. Та не її воля.

Повезла її золочена карета до багатої свекрухи. А рідна мати рада несказанно: «Оце-то віддала свою донечку! Ще коли б молодшій таке щастя». Але молодшій такого щастя не випало. Довелось віддати за бідного, як і сама. Поплакала мати, та нічого робити. Взяв молодшу дочку милий за рученьку та й повів до себе. От на другу неділю пішла мати дочок провідати, тишком-нишком про життя-буття їх вивідати. От підходить під вікно багатого зятя. Ще й на світ не зарило, а в хаті вже лайка та гризня. Свекруха невістку поїдом їсть, гризе, як іржа залізо. І чоловік їй докоряє. Сіли обідати — дочка за сльозами світу не бачить і їсть не їсть, а наробилася вже за чотирьох. Заплакала мати гіркими сльозами і пішла з-під вікна до молодшої дочки.

Стала і в них під вікном. Хатка бідненька, але чепурненька. А дочка ж її з чоловіком, як ті голуб’ята воркують: — Оце ж у нас і зосталося одне яєчко, — каже дочка, — то я й поділила надвоє. З’їли вони вдвох одне яєчко та шматочок хліба, напились погожої водиці та й тим раді та веселі. Радується серце матері їхньому щастю. «Недаремно кажуть, що і в золота сльози ллються», — подумала мати та й пішла додому.

«Чому в морі вода солона» Упізнайте твір за зачином і кінцівкою Багато років тому назад жили два брати. Один бідний, а другий багатий.Померли їхні батько й мати. Тоді менший брат став жити іще гірше. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв і виштовхнув жорна з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. Отож і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль.

«Перекази старих людей про чарівну квітку папороть» Коли папороть розквітає, ніч буває яснішою, і море коливається. Бутон квітки розкривається з тріском і розпускається золотим або червоним кри­вавим полум'ям, настільки яскравим, що око не в змозі виносити дивовиж­ного блиску. Цієї ж миті селянин назавжди втратив мудрість і забув про всі дива, які з ним трапилися.

«І у золота сльози ллються» Було у вдови дві дочки. Обидві красні, як зорі вечірні. Добру навчила їх мати і до роботи привчила. З'їли вони вдвох одне яєчко та шматочок хліба, напились погожої водиці та й тим раді та веселі. Радується серце матері їхньому щастю.

«Чому кує зозуля» Про зозулю питаєте? Давно те було. Не знаю, правда, але колись розповідали старі люди, нібито справді таке було. Пішли якось дівчата до озера купатися. От накупалися, стали збиратися додому. Коли ж в одної одежі нема. Дівчата зібралися і пішли собі, а вона все ходить по берегу та ту одежу шукає. Шукала-шукала — вже й смеркати почало. Зозуля ж літає та все кує, чоловіка-вужа до себе кличе, а на свято Петра вертається до неї колишня пам'ять. Пригадає, що чоловіка вбито, та й замовкне.

Гра «Чи уважний ти читач?» Тестування 1. Де молодший брат знайшов жорна? а) У річці; б) на дорозі; в) в озері. 2. Що мололи жорна? а) Борошно; б) пісок; в) сіль. 3. Куди покотилися жорна від старшого брата? а) В океан; б) в море; в) в озеро. 4. Напередодні якого свята селянин шукав волів? а) Івана Купала; б) Трійці; в) Водохреща. 5. Куди потрапила квітка папороті чоловікові? а) У кишеню; б) у постоли; в) у чоботи.

6. Хто віддав квітку папороті подорожньому? а) Чоловік; б) жінка; в) діти. 7. Куди пішли купатися дівчата? а) До моря; б) до річки; в) до озера. 8. Хто вкрав одяг в дівчини? а) Дід; б) вуж; в) дівчата. 9. Хто розповів бабі таємницю вужа? а) Онук; б) онучка; в) дочка. 10. Чим стара баба вбила вужа? а) Сокирою; б) лопатою; в) каменем. 11. Скільки дочок було у вдови? а) Дві; б) три; в) одна. 12. За кого раділо серце матері? а) За молодшу дочку; б) за старшу дочку; в) за себе.

Робота в групах. Гра «Кращі розповідачі легенд» Кожна група одержує завдання розказати легенду. Учні заслуховують розповідь кожної групи, обирають кращу.

ПІДСУМОК УРОКУ Які твори опрацювали на сьогоднішньому уроці? Що вам найбільше сподобалося в легендах? Над чим вони вас змусили замислитися?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Наступний урок позакласного читання проведемо за темою «Казка мудрістю багата. Побутові казки». Доберіть самостійно казку, підготуйте її виразне читання та переказ.

Автор шаблона: Біляченко Ольга Василівна м. Київ, Скандинавська гімназія Джерела AWD93LPCAR88KIJCA0T37LECAJCUD90CAAU16BCCAPLAUHCCAG0V2YACAN6I3NJCAI638AHCAZO7D28CAG5UC4JCAZG2QCTCAMIFSTICA0XEF41CA3LMMJBCAKOJDWRCALXCGYLCACD2WO1CAYRPMSOCACCE74F http://proridne.org/Українські%20народні%20легенди/Перекази%20старих%20людей%20про%20чарівну%20квітку.html https://yandex.ua/images/search?text http://pustunchik.ua/ua/online-school/biology/botany/verba-i-kalyna?sa=x&ved=0cbuq9qewadhqahukewjc6egxsp7gahvcliwkhtald2e В. Науменко “Літературне читання 4 клас”, 2015 Н.О. Ковальчук, А.І. Нестеренко “Літературне читання у 4 класі” 1 семестр, 2015