Презентація "Населення України"

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

НАУКИ , ЩО ВИВЧАЮТЬ НАСЕЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНА ГЕОГРАФІЯ ДЕМОГРАФІЯГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯнаука про територіальну організацію суспільного виробництва. Предметом дослідження економічної географії є ​​особливості і закономірності територіальної організації народного господарства. Тобто вивчення розміщення продуктивних сил, галузей економіки регіонів у специфічних географічних умовах у в певному географічному середовищі.вивчає склад і рух людності (населення) та закономірності його розвитку.вивчає закономірності територіальної організації соціальної інфраструктури у зв'язку із способом виробництва та особливостями географічного середовища. ЕТНОГРАФІЯнаука про пізнання народів, прогресу і цивілізацій. РЕЛІГІЄЗНАВСТВОнаука , яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

НАРОДОЗНАВСТВО — система знань про конкретний народ, особливості його побуту й трудової діяльності, національний характер, світогляд, історико-культурний досвід, родовід, спосіб життя та виховання, рідний край. Павло Платонович Чубинський відомий як неперевершений народознавець, збирач духовних скарбів українського народу, як економіст, поет, автор слів Державного Гімну України.

Україна – багатонаціональна, поліетнічна держава з різноманітними цікавими культурами різних національностей. Тому питання надійного захисту культури національних меншин, толерантного ставлення представників різних етносів один до одного повинно завжди залишатися пріоритетним. Демократичне суспільство має не тільки поважати  але й створювати необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, звичаї та культурну спадщину

СТРУКТУРА СУЧАСНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИтитульна націякорінні народи ( етнічні меншини) національні меншининація , яка дала назву державі народи, що проживають на землі своїх пращурів, мають спільну мову, культуру, але не мають своєї окремої держави караїмигагаузикримчакикримські татари група населення, що проживає за межами своєї історичної батьківщини, є громадянами даної держави , але відрізняється самобутніми рисами культуриросіянибілорусиєвреїмолдаваниполякиугорцірумуни

Національний склад населення України за переписом 2001 року:

НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ і їх поширення

Загальновизнаними є три основних критерії:етнічна група немає власної держави;етнічна група самоідентифікує себе як корінний народ та прагне зберегти свою ідентичність;етнічна група має міцні історичні та культурні зв’язки з територією проживання. Виходячи із цього, зробимо висновок, що український народ не може бути корінним, оскільки має свою державу . Отже, хто такі українці?Українці – це титульна нація, тобто нація, яка утворила державу. ЧИМ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ КОРІННІ НАРОДИ ВІД ТИТУЛЬНОЇ НАЦІЇ ?

Відповідно до класифікації ООН, Україна з моменту проголошення Незалежності має право на законодавче набуття статусу національної держави, а етнічні українці – статусу титульної (корінної) нації. П'ята графа  — вираз, що вживається в переносному значенні, який означає вказівку в документахнаціональності як факту належності до певної етнічної спільностіВ Україні національність вказувалася у свідоцтві про народження, але з 2002 року у цьому документі є лише дві графи — для вказівки етнічності батьків. У паспорті такої графи не передбачено. Таким чином, особа не має жодної можливості якось декларувати свою національність, навіть за бажанням. Всупереч статтям 21—24 Конституції України, за якими всі люди рівні у своїй гідності та правах, саме українці, як титульна нація держави, позбавлені свого права на ідентифікацію за національною ознакою, бо ж національні меншини таке право мають. Закон України «Про національні меншини в Україні» впродовж 20 (!) років чітко регламентує питання визначення національності громадян, які відносять себе до нацменшин: «До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою».

За міжнародними нормами, етнічні українці в Україні є титульною нацією, котра має право на свою національну державу. У чинній Конституції це право не закріплене. Титульною нацією в Україні є українці. Украї́нці — слов'янський народ, основне й автохтонне населення України від найдавніших часів, найбільша етнічна спільнота на території сучасної України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частин суміжних земель сучасних: Польщі, Білоруссі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини. Загальна чисельність перевищує 46 мільйонів осіб. З них 37 мільйонів мешкає в Україні. українці розмовляють українською мовою, що належить до східнослов'янської мовної групи. За релігійною приналежністю — переважно християни. До XX століття вживали самоназву русь, русини, козаки. Також українців називали рутенами, черкасами. Українці належать до європеоїдної раси, та переважно відносяться до «центральноукраїнського типу» Українці належать до східних слов’ян. Ядро українського етносу склалося на основі трьох східнослов’янських племен, що жили за часів існування Русі-України: полянсіверян деревлян

Перший документ, де фіксується саме національність «українець» датується 1660 роком. Коли абітурієнт з України Йозеф Данило Дзик вступав до Падуанського університету, на території сучасної Італії, він записав — «Йозеф Данило Дзик, кафедральний вікарій Луцький, національність — українець, Київський дистрикт». До цього всі студенти з України, які проходили навчання в університетах Європи з 1353 року, записували себе як «рутени», «русини», представники «нації рутенської з України» та рідше як «роксалани». Пізніше студенти записували себе як «козаки» (1700, 1746), «русо-українці» (1763) та «українці» (1762, 1770)Українці віддавна сприймали природне середовище як невіддільну складову рідного краю. Заселені українцями землі мали і мають великі ресурси для сільськогосподарського і промислового виробництва, мають геополітичне та історично-політичне значення. 

Цікаві факти про славетного українського спортсмена. Козацький рід батька славився силачами, а материні прадіди Науменки – довгожителями. В рідному селі його називали Іваном Великим. З дитинства борець був привчений до важкої селянської роботи. Іван вів здоровий спосіб життя. Він ніколи в житті не вживав алкоголю та не палив. У 27 років силач переїхав до Севастополя і вступив до місцевого цирку, який належав одному з членів старовинної італійської циркової родини Труцці. Спостережливий і допитливий, він дуже швидко перейняв і освоїв тонкощі боротьби "на поясах" виступав у цирках як атлет-гирьовик і професійний борець.  Упродовж 40 років він провів близько двох тисяч боїв, абсолютну більшість з них виграв. Іван Піддубний як всесвітньо відомий борець відрізнявся від інших спортсменів не тільки силою, але й витривалістю. Інколи його поєдинки з найкращими борцями світу тривали по кілька годин, а чемпіонати могли тривати по сорок днів і більше. За 40 років Піддубний не програв жодного чемпіонату. Коли москальські окупанти видали йому паспорт, в якому прізвище було записане через «о», а не через «і», і з національністю «русскій», він, недовго думаючи, власноруч написав «і» замість «о», та замість «русскій», вписав «Українець», за що втрапив до катівні «НКВД», де москалі, крім іншого, намагались вибити з нього номера банківських рахунків, на які були перераховані гонорари за виступи у США.Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. 9 серпня 1949 в Єйську тисячі людей проводжали його в останню путь. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім'я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний». Після смерті йому так і не було поставлено пам'ятника, і лише у 1950-х роках за допомогою влади США його спорудили, однак ненадовго. Незабаром він був частково зруйнований москальскими варварами, а офіційний напис: «здєсь русскій багатирь лєжіт» перекреслили словами «хахол, пєтлюравєц».ІВАН ПІДДУБНИЙ

Українська етнічна територія охоплює близько 600 тис. км² (без врахування відірваних від суцільної етнічної території українських етнічних анклавів) і простягається приблизно на 1400 км із заходу на схід широкою смугою переважно від 300 до 700 км з півночі на південь. Ядро української етнічної території від початку формування українців до сьогодні було розташоване в межах сучасної державної (національної) української територіїОбриси і площа української етнічної території з плином часу змінювалися в залежності від конкретних історичних обставин та від політики щодо українців, яку провадила певна державна влада на підконтрольних частинах українських земель. У лісостеповій та степовій смугах України українська людність під тиском кочових племен не один раз рідшала й зовсім зникала, потім знову селилася з північних і західних українських земель. Велику роль у розвитку етнічної території українців та етнічного складу людності українських земель відігравали міграційні процеси1918 р.  Етнографічна карта Степана Рудницького. Берлін.

У XIX столітті і майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи південно-західну частину сучасної Білорусі, низку прилеглих до сучасної української національної території районів Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови та росії. Попри значні територіальні втрати етнічна територія українців продовжує залишатися найбільшою серед європейських народів та другою за величиною у Європі 

«Хто такі українці та чого вони хочуть?» саме так у 1917 році назвав свою монографію перший президент Української народної республіки Михайло Грушевський. В ній він намагався пояснити прагнення боротьби та українства, зрозуміти джерела створення власної держави та чому це нагально й дуже доречно на початку 20 століття. «Вони дотепні, кмітливі, винахідливі та щедрі, не прагнуть великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі без якої не уявляють життя. Саме через те вони такі схильні до бунтів і повстань проти місцевих вельмож, як тільки відчують утиски. Тому рідко минає 7-8 років без того, щоб вони не бунтувалися і не підіймалися проти них». ЛАНСЕЛОТ ЛОУТОНБританський військовий, історик, вчений – українознавець, громадський діяч та ждурналвіст - міжнародник“Українська нація – це реальність, яка має щонайменше тисячолітню автентичну історію. Жодна нація не боролася так завзято, як українці, за відстоювання своєї незалежності. Українська земля просякнута кров'ю». ГІЙОМ де БОПЛАН французький історик, картограф,

ЯК ЩЕ БІЛЬШЕ ВІДЧУТИ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ????? Порада № 1. Бути українцем – це не бути поза політикою. Цікавитися сьогоденням та читати про репресованих духовників, мовців, митців та вчителів. Бо, як виявилося, нічого не може бути поза політикою: ані мистецтво, ані музика, ані сенси.  ???? Порада № 2. Почати цікавитися своєю історією та культурою. Також, читати українських авторів і вивчати їх біографії. ???? Порада № 3. Дізнаватися про нашу самобутню спадщину: одяг, культуру, традиції. Ще до війни фольклористи їздили по селах і збирали старовинні українські пісні, обрядові, колядки, говірки, танці, одяг та інше. Цю інформацію можна вивчати та впроваджувати у своєму житті. Ось тільки невеликий приклад, одяг????. Якщо подивитися на українську одежу початку 20 століття, можна відмітити, що вона була різноманітною, символічною та шляхетною. За справжній український одяг у 30-40 роках могли або розстріляти, або вислати на Соловки. Радянська влада спаплюжила його, і замість нього запропонувала однобокий, пластиковий образ - якусь «шароварщину», з якою українці не хотіли себе асоціювати. ???? Порада № 4: Українська мова. У нас є своя – квітуча, прекрасна мова, яку потрібно знати та відроджувати у повсякденному житті. ???? Порада № 5. Надзвичайно важливо повертати пам’ять про себе, відчувати гордість від того, що Україна – це окрема, самобутня держава та транслювати це по всьому світові.

СКРИЖАЛІ УКРАЇНЦЯКОДЕКС ЧЕСТІ УКРАЇНЦЯ. КОЗАЦЬКІ ЗАПОВІДІ.

СКРИЖАЛІ УКРАЇНЦЯКОДЕКС ЧЕСТІ УКРАЇНЦЯ. КОЗАЦЬКІ ЗАПОВІДІ. Любов до батьків, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини, рідного народу. Готовність турбуватися про молодших, зокрема дітей, людей літніх, похилого віку. Підкреслено шанобливе ставлення до матері, дівчини, жінки, бабусі. Непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, національним і загальнолюдським цінностям. Відстоювання свободи і незалежності особистості, народу, держави, єдності і соборності українських земель. Прагнення робити пожертвування на будівництво навчально-виховних закладів, просвітніх установ, пам’яток історії та культури. Готовність проявляти принциповість і непримиренність до зла, аморальності. Здатність цілеспрямовано й систематично розвивати фізичні і духовні сили, зокрема непохитну силу волі і непоборну силу духу, можливості свого організму займатися самопізнанням і самовдосконаленням. Уміння скрізь чинити благородно, виявляти доброчинність і доброчесність, лицарські чесноти, глибоку історичну пам’ять, національну гідність і гордість. Турбота про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів; бережливе ставлення до Природи, землі, примноження її багатств. Прагнення зробити якнайбільший особистий внесок у підвищення добробуту рідного народу, його матеріального і духовного рівня.

КОЗАЦЬКІ ЗАПОВІДІ МИЛОСЕРДЯГотовність допомагати найслабшим, найбеззахиснішим – дітям, створювати умови для їхньої радості, попереджувати їхні страждання, замінювати їм у разі необхідності батька і матір, брата і сестру. Всебічна допомога сиротам, вдовам, бабусям і дідусям, турботливе ставлення до безпомічних, при можливості матеріальна і моральна опіка. Надання допомоги хворим, інвалідам, потерпілим від війн, стихійних лих і техногенних катастроф. Здатність до співчуття, жалю до людей, які потрапили в біду не по своїй добрій волі. Готовність допомоги будь-якій порядній людині, щиро розділити з нею журбу, страждання, горе, зробити все для того, щоб їй стало легше.

8 ПРИНЦИПІВУкраїна – понад усе. Живи для добра України, де б ти не перебував. Допомагай їй скрізь і завжди усім, чим можеш. Завжди будь патріотом України і навчай цьому своїх та чужих дітей. Захищай їх від негативних впливів й ідеологій та прищеплюй їм любов до України. Ніколи не висловлюйся погано про Україну, бо цим ти підтримуєш її ворогів. Будь носієм української моралі. Захищай усе українське: мову, традиції, звичаї, продукцію національних виробників, її природу та національні багатства. Шануй своїх предків та люби родичів своїх. Ніколи не залишай у біді своїх друзів. Будь сильний тілом і духом. Займайся бойовими видами спорту. Будь готовим дати відсіч ворогові у будь-яку секунду. Вір у себе. Обороняй свою та державну власність. Будь освіченим і в усьому компетентним. Стань професіоналом своєї справи. Умій передбачати можливі майбутні події. Завжди шануй та слав Героїв, які віддали життя за твою Батьківщину.

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИПівніч України від Волинської до Чернігівської області називають Поліссям. Це частина колишньої прабатьківщини слов’ян. Волинь - історична місцевість на північному заході України в межах сучасних Волинської, Рівненської та західної частини Житомирської областей.

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИСхідною Галичиною називають територію у межах сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Назва походить від містечка Галич - столиці Галицького князівства. Східна Галичина - неоднорідний регіон за етнографічними особливостями. У її межах виділяють Гуцульщину, Бойківщину, Лемківщину та інші. Західна Галичина тягнеться на територію Польщі. Сучасну Чернівецьку область історично називають Північною Буковиною. Південна Буковина простягається на територію Румунії.

Переважно збігається з межами сучасної Закарпатської області історична область Закарпаття, або Підкарпатська Русь. Це єдина частина України, розміщена за Головним Карпатським хребтом, звідки й походить назва. Південною Бессарабією називають південну частину Одеської області між річками Дністер, Прут і гирлом Дунаю. Північна Бессарабія - східні райони Чернівецької області. Поділля - історико-етнографічна область, що охоплює переважно Вінницьку і Хмельницьку області та прилеглі до них території.ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

Східні області України і прилеглі до них території Росії називають Слобожанщиною, або Слобідською Україною. З XIX ст. південні частини Донецької і Луганської областей України та частини Ростовської області Росії почали називати Донщиною, або Подонням. Північ Сумської і Чернігівської областей називають Сіверщиною. Тут існувало окреме удільне Сіверське князівство.ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

Запорожжям називають територію Дніпропетровської та Запорізької областей за Дніпровими порогами, де у XVI-XVIII ст. існувала козацька держава. Землі сучасних Полтавської і Чернігівської областей називають Гетьманщиною. Таврія - історична назва Кримського півострова, що походить від назви племен таврів.ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯЕТНОГРАФІЧНІ ГРУПИ УКРАЇНЦІВЕТНІЧНІ МЕНШИНИОсобливості культури, побуту, діалектах мови, зв'язках з іншими народами«бездержавні» народи: тюркська мовна сім'я КАРПАТИ : лемки, бойки, гуцули. ПОЛІССЯ: литвини, поліщуки. ПОДІЛЛЯ : подоляни. СЛОБОЖАНЩИНА : слобожанціЗАКАРПАТТЯ : русини. КРИМСЬКІ ТАТАРИ : 0,5% населення України; 12% населення Криму; КАРАЇМИ : 1200 осіб , кримські і галицькі караїми. КРИМЧАКИ : 400 осіб. ГАГАУЗИ : 30 тис. осіб, Одеська обл. КРИМСЬКІ ГРЕКИ : 2,5 тис. осіб

Вони жили поруч з українцями століттями, але тільки тепер їх визнали «своїми». 23 липня 2021 року набрав чинності закон «Про корінні народи України». Вперше такий статус, офіційно, отримали кримські татари, караїми і кримчаки як народи, сформовані в Криму. Вони мають право на самоврядування й можуть бути представлені у Верховній Раді. Україна зобов’язується захищати та розвивати їхню культуру і мову та гарантує їм захист від геноциду.

Корінний народ - це спільнота, яка, зокрема, не має власного державного утворення за межами України, йдеться в документі. Корінними народами України є кримські татари, караїми, кримчаки, які компактно проживають на території Автономної Республіки Крим - невід'ємній складовій частині України.

Кримські татари офіційно визнані корінним народом у складі України. Європейський Союз і міжнародні групи корінних народів також визнають кримських татар корінним народом Криму. Сучасний російський уряд вважає кримських татар «національною меншиною», а не корінним народом Кримуце два різні народи з пов'язаною історією та різною культурою, процес формування яких відбувався по-різному, незалежно один від іншого, у складі різних держав. Так, формування казанських татар відбувалося в Казанському ханстві, основну роль, як вважається в сучасній науці, у їх формуванні відіграли булгари, а також волзькі кипчаки з деяким впливом фіно-угорських народів. Разом з тим формування кримських татар відбувалося в складі Кримського ханства. ТАТАРИ КРИМСЬКІ ТАТАРИ

КРИ́МСЬКІ ТАТА́РИ,  східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму; разом з нечисленними караїмами та кримчаками кримські татари є корінним народом Криму, а також одним із корінних народів України. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка входить до тюркської мовної сім'ї. Кримські татари сформувалися як народ у Криму і є нащадками різноманітних народів, що жили в Криму у різні історичні епохи. Основу антропологічного типу становлять представники європеоїдної раси, у ногаїв присутні монголоїдні домішки. Кримські татари склалися шляхом змішування різних тюркомовних кочових народів степового Криму та Причорномор'я  з народами південного узбережжя Криму. Це :  половці, хозари, булгари, середньовічні ногаї , алани, греки, кримські готи, скіфи, таври, італійці Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. Найважливіша роль у формуванні кримськотатарського народу належить  половцям. А їх мова стала основою для формування кримсько – татарської мови. Єднальними началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія

18 травня 1944 року рішенням Радянської влади кримські татари були депортовані зі своєї рідної землі. Народ було покарано нібито за підтримку дій гітлерівської Німеччини в Криму . У сталінському СРСР кримські татари не були єдиним народом, який став жертвою депортації. Однак саме депортація кримських татар була найтяжчою серед інших. Незважаючи на певну реабілітацію у 1967 році, кримським татарам не дозволяли повернутися на Батьківщину. Повернення стало можливим лише у 1989 році, коли СРСР доживав свої останні роки. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% (!) всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина - діти до 16 років. У телеграмі на ім’я Сталіна НКВС прозвітував про виселення 183 155 осіб. В основному, це були жінки, діти і люди похилого віку. Бо ж чоловіки в цей час іще воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії. Самі кримські татари нарахували 423 100 депортованих. КРИ́МСЬКІ ТАТА́РИ,

Після депортації кримських татар в Криму двома указами від 1945 і 1948 років було перейменовано майже всі поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80 % від загальної чисельності поселень на півострові). Радянська влада робила все для того, щоб кримськотатарська спадщина була викреслена з життя півострова. Старі кримськотатарські назви зберегли лише 6 міст: Судак, Саки, Джанкой, Бахчисарай, Керч та в якомусь сенсі Старий Крим. Його автохтонна назва Ескі-Кирим фактично була перекладена на російську.12 травня 2016 року Верховна Рада перейменувала 75 населених пунктів в Криму та місті Севастополь. Були перейменовані п'ять районів, одне місто і 69 сіл і селищ. Зокрема, місто Красноперекопськ перейменоване на Яни Капу. Десяткам сіл повернули історичні кримськотатарські назви. КРИ́МСЬКІ ТАТА́РИ,

При ханському дворі караїми були шанованими людьми. Вони опікувалися монетним двором. КАРАЇМИЗ походу в Крим 1397 р. литовський князь Вітовт забрав до Литви майже 400 караїмських сімей. Пізніше караїми переселилися в міста Галич, Тисменицю і Луцьк. У XV ст. в Києві заснована караїмська колонія, такого ж типу поселення караїмів мали місце у Львові,Завдячуючи общинній формі життя, караїми й за межами Криму зберегли мову і культуру, тюркську основу обрядів, одягу, фольклору, національної кухні. Ця меншина поділяється на кримських караїмів та галицьких караїмів в Івано-Франківській області За класифікацією ЮНЕСКО, мова перебуває на грані вимирання. Найбільш значимою і впливовою караїмською громадою в Криму була громада Чуфут-Кале. Будучи економічним центром, Чуфут-Кале був також релігійним і культурним осередком караїмського життя. Караїмська кенаса, Київ. Караїмська кенаса, Харків. Чуфут - Кале. Чуфут - Кале. У караїмів своя мова, свята, національний танець і кухня, відомі караїмські пироги. На відміну від кримських татар, караїми не були масово депортовані з Криму у 40-х роках 20 століття.

КРИМЧАКИВчений-антрополог В. Д. Дяченко в книзі «Антропологічний склад українського народу» пише: «Етногенез кримчаків не з'ясований. Сформувалися вони, очевидно, на базі місцевого населення, яке прийняло юдейську релігію, з пізнішим змішанням, ймовірно, хозарського, єврейського, італійського та частиною татарського (вірніше тюркського) елемента …»Вперше у офіційних документах етнонім «кримчак» з'явилось в XIX столітті. До 1917 року в документах Російської імперії їх називали «євреї-кримчаки»Вонги и сформувалися на території Таврії у 1-му тис. н. е. з нащадків частини населення Хозарського каганату, навернені в юдаїзм єврейськими місіонерами, які прибули в Крим після падіння Єрусалиму.Їх основними заняттями були: садівництво, ремесла — шапкарство, гарбарство. Мова  близька до кримськотатарської й належить до тюркських мов.найменший корінний народ Криму, визнаний законодавчо. Віра – причина масового знищення кримчаків у Другу світову війну в Криму. Нацисти прирівняли кримчаків до євреїв. У роки війни народ був розстріляний на 80%.10 – й км феодосійської траси, неподалік Сімферополя, – одне з двох місць жалоби кримчаків. Щороку в грудні тут покладають квіти і моляться на згадку про масові розстріли у грудні 1941 року. Тоді упродовж кількох діб німці розстріляли близько 18 тисяч осіб. Колишнє компактне місце проживання кримчаків – Білогірськ

ГАГАУЗИтюркомовний народ у Буджаці та Добруджі. У складі Молдови існує автономне територіальне утворення Гагауз Єрі зі столицею в місті Комрат. Гагаузька мова належить до огузької групи тюркських мов. Писемність на основі латинського алфавіту. Традиційна релігія гагаузів — православ'я Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису) становить 31 923[1] особи, більшість яких проживає в Одеській області (86,51% громади). Пращури Г. – огузи – жили в передгір’ях Алтаю до 6 ст. Впродовж тисячоліття мігрували на Балкани, де в 11–13 ст. завершився процес формування гагаузького етносу із залишків печенігів, торків та половців

КРИМСЬКІ ГРЕКИетнічні представники грецької нації, які проживали на території сучасного Криму. Грецька колонізація має давні традиції, які розпочались в VI ст. до н. е. зі створенням Босфорського царства та Херсонеської республіки. У другій половині VII ст. до н. е. розпочато грецьку колонізацію Північного Причорномор'я. Основним центром переселенців стало місто Мілет, яке не постраждало від нападів скіфів. В кінці VII ст., на місці сучасного міста Керч, вихідцями з міста Мілет засновано місто Пантікапей ( було вигідне економічне та промислове розташування) Протокою Боспор Кімерійський (сучасна Керченська протока) кожен рік відбувався рибний нерест в Азовське море, а з часом риба поверталась назад, через це місто стало одним із найбільш основних експортерів риби та хліба в античному світі. За легендою, північніше Пантікапея, на березі Керченської бухти народився герой Троянської війни  Ахілл. В VI ст. мілетцями були засновані Керкінітида та Феодосія. У 422–421 роках до н. е. поруч сучасного міста Севастополя заснували місто Херсонес. Це останнє місто засноване греками в Криму. Основне заняття кримських греків баштанництво (розведення кавунів), городництво, виноградарство

Перша депортація з Криму до Приазов'я кримських греків була початком «підкорення Криму Росією» і перетворення півострова в монорусскую територію. Перша масова депортація греків з Криму до Приазов'я відбулась в 1778 році. У російській історіографії їх переселення описується, як добровільна реакція греків на загрозу, що існувала для них з боку кримських татарчерез 5 років після переселення греків до Приазов'я Кримське ханство було ліквідовано.греки проживали в більш ніж 80-ти населених пунктах в горах і на Південному березі Криму, чверть з них була городянами. Кримський хан Шагін-Гірей був посаджений на престол за допомогою російських військ у 1777 році, він намагався перетворити Кримське ханство на сильну незалежну державу. Але це, звичайно, не входило до планів Катерини ІІ. Тому фельдмаршалом Румянцевим був запропонований варіант економічного послаблення Кримського ханства шляхом виведення з Криму основної категорії платників податків. Такими в Криму були греки, вірмени і грузини, в руках яких була зосереджена практично вся торгівля ханства. Всі вони сповідували православну релігію, і сам собою напрошувався варіант порятунку православних від мусульманського утиску. ПРИЧИНА ДЕПОРТАЦІЇ З КРИМУ :

Ця місія була покладена на Ігнатія Гозадінова, призначеного митрополитом в Криму в 1771 році. Це було однією з перемог російської дипломатії. Тому що Ігнатій практично відразу після прибуття до Криму почав писати листи про прийняття кримських православних під заступництво "Великої імператриці".23 березня 1778 було призначено Суворова командувачем військами Криму і Кубані. Суворов зібрав керівників грузинської, вірменської та грецької церков і запропонував їм разом з усіма християнами переселитися до Росії. 23 квітня, в день Пасхи, митрополит Ігнатій звернувся з цим закликом до своєї пастви. Згідно з історичними документами, переселення православного населення в кількості всього 31 386 осіб (серед них греків - 18 408 осіб, вірмен - 12 598 осіб, грузин - 219 осіб, волохів - 161 осіб), почалося на початку серпня. А вже 21 вересня 1778 О. Суворов писав про те, що операція успішна завершена!КРИМСЬКІ ГРЕКИТі ж, хто у відкриту пручався і відмовлявся переселятися (це були найбільш економічно успішні люди, яким було що втрачати і залишати), або загинули від рук російських солдатів , або були змушені ховатися в лісах. Або ж одружитися і брати тюркське прізвище і міняти віросповідання, щоб уникнути сумної долі. У Криму і зараз часто зустрічаються грецькі прізвища зі специфічною приставкою "- огли". На Донеччині, в селищі Сартана, у Музеї історії та етнографії греків Приазов'я зберігся унікальний експонат – стара підвода, на таких відбувалося переселення греків з Криму до Приазов'я у далекому 1778 році.

Центром поселення було призначено Новоселицю - нинішнє місто Новомосковськ Дніпропетровської області.( з 23.01 2024 місто має назву Нова Самарь )Землі, спочатку відведені для поселення, виявилися малопридатними для проживання через відсутність лісу для будівництва, а також брак прісної води. Томук греки були змушені зимувати у відкритому степу в землянках. Це призвело до підвищеної смертності та значного невдоволення серед переселенців. Тому митрополит Ігнатій домігся, щоб місце поселення греків було іншим - територія колишньої Кальміуської паланки Запорізької Січі. Місто для купців греки могли побудувати в гирлі Кальміусу. Але тут вже було місто Павловськ Греків не влаштовувала назва, бо своє місто вони хотіли назвати Маріанополем, в честь Святої Марії, чудотворну ікону якої вони намічали встановити в головному соборі міста. Виникнення Маріуполя

ЩО ТАКЕ «ПОЛІТИЧНА НАЦІЯ» ?Політична нація є продуктом модерного світу.об’єктивні передумови для виникнення політичної нації постають тільки тоді, коли піддані монарха різного етнічного походження перетворюються на громадян, тобто стають суверенними господарями своєї долі. Ми говоримо про політичну націю, коли визначаємо національний склад населення. Коли переходимо до розгляду його соціальних ознак, політична нація трансформується в інше поняття – громадянське суспільство. Це – сукупність економічно і політично незалежних від держави організаційних структур, пов’язаних між собою горизонтальними зв’язками і здатних вирішальним чином впливати на вертикальні структури влади. Не менш важливою передумовою є здатність населення контролювати органи влади. Громадянське суспільство (або в іншому вимірі – політична нація) не може існувати в країнах з диктаторським режимом. Формування української політичної нації почалося з нуля тільки після здобуття Україною державної незалежності.69% українців вважають, що нація йде шляхом до згуртованої політичної нації, в Україні не відбувається розкол, - Опитування КМІС Джерело: https://censor.net/ua/n3469057

Дослідження тривало з 29 листопада до 9 грудня 2023 року. Методом телефонних інтерв’ю на основі випадкової вибірки мобільних номерів опитали 1 031 респондента від 18 років, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами за кордоном. 

За даними перепису 2001 р. серед більше ніж 130 націй і народностей України найчисленнішими є українціВони становлять 77,8% усього населенняЇх більшість у всіх областях України

УКРАЇНЦІ В УКРАЇНІ

ЕТНОГРАФІЧНІ ГРУПИ УКРАЇНЦІВЗародження й розвиток будь-якого народу залежать від природних умов, особливостей освоєння території та її розвитку, історичних подій та впливу інших народів. Це спричинило виникнення етнографічних груп. Етнографічні групи частин нації, які мають спільну з нею етнічну самосвідомість, але відрізняються рисами побутової та духовної культури. В Україні збереглися етнографічні групи гуцулів, бойків, лемків, поліщуків, литвинів, русинів

Особливо яскрава етнографічна строкатість характерна для Карпат. ГУЦУЛИ живуть в Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях (Рахівський район) та на півночі Румунії

ГУЦУ́ЛИ — етнографічна група українців, яка проживає у Карпатах та яка, за однією з версій, є нащадками племені літописних уличів. Вони були витіснені тюркськими племенами з пониззя Дніпра рушили на північний – захід і осіли в Карпатах. Гуцулiв назвали гуцулами не самi гуцули. Волохи, тобто предки молдован i румунiв, так обзивали своїх неспокiйних сусiдiв, гiрських поселян. «Гоц» або «гуцул» означало буквально «розбiйник». I рiч не просто у бажаннi одних збагатитися за рахунок iнших — навпаки: горяни звикли цiлком по-робiнгудiвському «забирати в багатих i роздавати бiдним». Бути дукою, паном i вивищуватися над iншими серед них i досi не прийнято, Навiть шанобливе українське звертання «пан» тут досi не вживається. «Справедливим розподiлом» промишляли й Олекса Довбуш, й Устим Кармелюк — легендарнi українськi бунтарi. А найперша письмова згадка слова «гуцул» пов’язана iз заколотом. У документах 1754 року значиться, що якась «гуцулка» буцiм спалила пановi маєток i за те була страчена…

Попри всю свою вiдмiннiсть вiд решти українцiв, навiть своїх найближчих сусiдiв, гуцули стали оберегом усiєї нацiї. Образ карпатця символiзує Україну нарiвнi з образом козака з пiвденного степу. Рiзниця лише в тiм, що перший живе i дише на повнi груди, а iнший став надбанням iсторiїЗгадують навiть теорiю пасiонарностi (пасiонарiї — енергiйнi, вольовi люди, якi, зокрема, не визнають суспiльних обмежень i готовi, наприклад, терпiти злигоднi в горах або днiпровських плавнях заради свободи).два «полюси пасiонарностi» : Запорiжжя на пiвденному - сході й Карпати на заходi

Ще одна цiкава версiя. Був собi такий турецький коник — «гуцул». Вiн прижився в горах, бо є одним iз найдосконалiших коней у свiтi: найбiльше тягне, найменше їсть. Не дуже красивий, невеличкий, iз чорною смугою вiд голови до хвоста. I дуже-дуже витривалий. Тiльки такий мiг вижити в суворих умовах Карпат та ще й допомогти вижити людинi. Карпатськi поселення просувалися з долин у гори завдяки саме отаким коникам. I нiбито вiд них горяни і дiстали свою назву. Але є й такий варiант: «кучул» — кочiвник, бо чоловiки-горяни кочували: в теплу пору — на полонини, де трави шовкові та випас для «товару» файний, а восени — в долини, де на них чекала рідня. Цей ритм актуальний i нинi. Саме волохи, якi нарекли гуцулiв гуцулами, навчили їх полонинському ремеслу та багатьом iншим премудрощам життя в горах. I мешкають обидва народи й досi поруч, практично не змiшуючись. Румунськi конi й корови спокiйно переходять кордон, напасаються в Українi й потiм прямують додому, а пастух спокiйно спостерiгає за цим, знаючи, що нiхто худобини не зачепить. Гуцулики здатні щодня долати 50-60 кілометрів у гірській, лісистій місцевості, при цьому переносячи до 150 кілограмів вантажу. Саме такі коні допомогли збудувати легендарну обсерваторію 1930-их років на горі Піп-Іван. Сотні років гуцульських коней розводили в горах в дуже суворих природних умовах. Цей маленький кінь дуже здоровий, стійкий до захворювань і здатний жити під відкритим небом на підніжному кормі цілий рік. В 1979 році гуцульські коні одержали статус реліктової породи і були взяті під охорону.

БОЙКИ населяють території передгірних і гірських районів Галичини (у межах Івано. Франківської та Львівської областей) та частини Закарпатської області

Бойків розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів, котрі брали безпосередню участь у етногенезі українського народу часів раннього середньовічя та Київської Русі. Бойки - етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат ("Бойківщина") від річок Лімниця й Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході. В Україні розселені в гірських р-нах Українських Карпат і Закарпатті. Центром Бойківщини вважається карпатське містечко Турка. Вперше назву "бойки" ужив священик Йосип Левицький в передмові до "Граматики" (1831) від вживання в їхній мові частинки "бо є" ("тільки")Відомі особистості Бойківщини. Юрій Дрогобич — філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини;Петро Конашевич Сагайдачний — гетьман Війська Запорозького;Юрій-Франц Кульчицький — купець, солдат, засновник першої в Європі мережі кав'ярень;Іван Франко — письменник, поет, Михайло Вербицький — композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ,  автор гімну України «Ще не вмерла Україна»;Лесь Курбас — режисер, актор,  драматург, публіцист, перекладач. Степан Бандера — політичний діяч, голова Проводу ОУН-Б;Наталка Карпа — співачка, заслужена артистка України;Тарас Григорович Шевченко — син селянки Катерини Якимівни Бойко. Батьки його матері були переселенцями з Прикарпаття.

ЛЕМКИ зосереджені на північному заході Закарпаття та суміжній території Польщі й Словаччини. Якщо гуцули та бойки проживають досить компактно, то лемки — більш розсіяно. Більша частина лемків ідентифікує себе українцями. На сході Словаччини частина лемків називає себе русинами., частина лемків Польщі вважає себе окремим етносом. Назву «лемки» виводять від часто використовуваного ними в розмові слова «лем», що значить «тільки» (лише) і цей термін з'явився лише на початку XIX ст.; самі ж лемки історично називали себе русинами або руснаками. Лемки - найзахідніша гілка українського народу. За даними першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року, чисельність лемків на території України становила 672 людини.

Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об'єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола — «боїще»). Рідше зустрічався кількабудинковий селянський двір. Лемківські домівки часто порівнюють із писанками, розкиданими на схилах гір. А все тому, що кожна лемківська хата була прикрашена особливими розписами. Малювання мало не лише декоративний, а й практичний зміст - воно захищало деревину від гниття та вологи. Лемко походить від чеськ. lem - "границя, кордон, межа". Пограничне розташування лемків могло створити передумови до виникнення такої назви. ЯК ВОНИ РОЗМОВЛЯЮТЬ? Лемківський діалект легко відрізнити від інших західноукраїнських діалектів: лемки вживають тверду «у» в кінці слів, а наголос у словах завжди падає на передостанній склад. До речі, в Україні лемківський діалект вважається діалектом української мови, а в Польщі та Словаччині – цілком самостійною мовою. У ЩО ВОНИ ВІРЯТЬ? Серед віруючих лемків є як греко-католики, так і православні. Релігійні переконання часто збігаються з національним самовизначенням. Ті, хто вважає себе українцями, переважно ходять до греко-католицьких храмів, а ті, хто визнає лемків окремим народом, – до православних.

Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі (і навпаки – польських громадян з території УРСР) підписали 9 вересня 1944 року представники радянського уряду і новоствореної Польської Народної Республіки. Попри заяви буцімто переїзд здійснюватиметься добровільно, більше ніж півмільйона етнічних українців з Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Південного Підляшшя та Холмщини в 1944–1946 роках примусово виселили і відправили до 17 областей радянської України. Переселення проходило в чотири етапи, остання хвиля депортації відбулася 1951 року. Лише протягом 1945 року до СРСР прибуло 23 ешелони з лемками та бойками.Історія , яку не знаємо …. Як з'явились бойки і лемки на Донеччині і Луганщині ?Підставою для переселення ставали списки осіб, котрі «виявили бажання» покинути Польщу, відмовитися від її громадянства й отримати паспорт УРСР. Пам’ятний знак у с. Переможне Лутугинського району, Луганська область (наразі пам’ятник зруйновано окупантами)Тельманівський район Донецької області зовсім невипадково перейменований у Бойківський, адже тут розселено майже сотню бойківських родин, вони становлять 90 % людності цього краю.32 тисячі українців-бойків з 35 сіл були розпорошені по чотирьох південних областях УРСР: Донецькій (тоді – Сталінська) – в 25 селах, Миколаївській – в 10 селах, Одеській – в 20 селах та Херсонській – у 5 селах. Людей «вантажили» по чотири сім’ї до кожного товарного вагону, всіх разом – немовлят, стареньких та немічних. Шлях займав деколи до шести тижнів, ніхто не знав, де буде зупинка і якою тривалістю. Вибігали з вагонів у пошуках води, інколи не встигали повернутися. Коли потяги з переселенцями прибували до станцій, то зачинялися вокзали, навіть магазини і крамниці, бо місцеві були налякані тим, що везуть «бандерівців».

РУСИНИ Більшість русинів живе в Закарпатській області. Їх налічується понад 10 тис. осіб. Русини

ПОЛІЩУКИ живуть у районі українсько-білоруського міжетнічного порубіжжя. Вони мають риси як української, так і білоруської культур. Поліщуки

ЛИТВИНИ зайняли землі на схід від річки Десни, на території північних частин сучасних Сумської та Чернігівської областей, а також низки суміжних районів Білорусі та РосіїЛитвини

Албанці Буджаку Буджак, він же Південна Бесарабія, він же південний захід Одеської області – справжній етнографічний музей; настільки етнічно строкатих регіонів у Європі майже не залишилося. Албанці в Буджаку опинилися так само, як і болгари та гагаузи: Російська імперія вела війни з Османською та заохочувала християн звідти переселятися до Південної України. Албанці, яких тоді називали арнаутами, заснували село Каракурт (зараз – Жовтневе) у 1811 році. А за двадцять років до того інша група арнаутів взяла участь у заснуванні Одеси, подарувавши їй Велику та Малу Арнаутські вулиці. Шведсько-бойківське село  Зміївка на Херсонщині Три тисячі мешканців Зміївки Бериславського району – переважно бойки та шведи. Це село об’єднало три колишні німецькі та одну шведську колонію. Шведів виселили сюди в результаті однієї з російсько-шведстких війн наприкінці XVIII століття, а німці розселялися в Південній Україні через перенаселення на батьківщині та в пошуках релігійної свободи. Німців виселили із села в часи Другої Світової, а в колишні німецькі колонії заселили бойків із Надсяння, яке СРСР віддало Польщі в 1951 році в обмін на Червоноград і Белз. Усього з Надсяння переселили більше 30.000 бойків до сіл Одеської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей. У результаті – у Нововоронцовському районі Херсонщини бойків більше за 20%, а в Кривоозерському Миколаївщини – їх близько 10%. Зміївка – найбільше їхнє компактне поселення. СІМ ЕТНОГРАФІЧНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИРосійські селяни в україні –  старовіри чи старообрядцінащадки тих, хто не визнав церковної реформи російського православ’я в XVII столітті, і був змушений тікати від переслідувань. Їхні села розкидані на українських теренах широкою смугою з північного сходу на Чернігівщині – на південний захід, Буковина, Одещина. Саме таким шляхом вони рятувалися від Російської імперії, яка поступово наступала на українські землі. Світовою столицею липован – найбільшої групи старообрядців – деякий час було село Біла Криниця в Чернівецькій області. В Одеській області це Придунав’я, Кілійський та Ізмаїльський райони, де липовани межують із нащадками запорозьких та донських козаків, а також із болгарами, гагаузами, молдаванами. Вилкове, прозване українською Венецією, теж є липованським населеним пунктом

СІМ ЕТНОГРАФІЧНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИСибірські голендри Так називають німців – лютеранів, які спочатку , тікаючи від регійних переслідувань оселились в долині Західного Бгу, трохи північніше Шацьких озер ще в XVI чи XVII столітті За два століття співіснування з тутешніми вони встигли перейти на місцеву “просту” – себто українську – мову, а мовою освіти стала для них польська. Згодом вони були переселені у Сибір. Ті , хто залишився повернулись на свою історичну землю ( Німеччина ). В Україні німецьке село збереглось на Закарпатті (Павшино під Мукачевим). Чадецькі гураліі Буковини Це етнічні групи горян поляків. Після Другої світової війни їх виселили до Польщі. Частина залишилась і зараз у Чернівецькій області є одне гуральське село – Стара Красношора, і один хутір – Аршиця в Нижніх Петрівцях.“Звичайні” ж польські села є ще у Львівській, Хмельницькій та Житомирській областях. Найбільше їх – у Мостиському районі Львівщини. Волохи Закарпаття стара слов’янська назва румун. Однак зараз на Закарпатті волохами звуть невеликий народ, що живе за циганськими звичаями. Місцеві цигани, тим не менш, їх за своїх не визнають. На відміну від закарпатських циган, які розмовляють угорською, українською чи циганською, волохи говорять на діалекті, який, можливо, відколовся від румунської мови в XVII столітті. Волоха від цигана можна відрізнити й візуально: у волохів біляве чи руде волосся та світліша шкіра. Так їх інколи й називають місцеві – білі або руді цигани. Живуть волохи в гірських селах на північ від Мукачева та Ужгорода. Усього ж волохів в Україні – близько 6 тисяч.

ДУХОВНЕ РЕЙДЕРСТВОЇх імена і їх здобутки просто взяли і привласнили наші сусіди. Вони й нині біля цих прізвищ пишуть "російський композитор, поет, митець…".Іван АйвазовськийІлля Рєпін. Микола Гоголь. Архип Куїнджі Казимир МалевичІльф та Петров. Антон Чехов. Семен Гулак-Артемовський. Максим Березовський Дмитро Бортнянський Артем Ведель. Микола Пимоненко. Олександр Архипенко 

Презентацію створила вчитель – методист вищої категорії Кузьмук Ірина Вікторівна