Презентація "Українська діаспора"

Українська діаспора

В усіх народів існує повіря,що той , хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристинаща, бо він загублений для свого народу . Олекса Воропай

Блажен, хто гордо кинув рідний крайІ з посохом в руці пішов шукати. На чужині незнаній дальній край,Куди веде його весна крилата. Та тричі той блажен, який за чайІ хліб теж не схотів себе продати,Але, минаючи тропу розлук,Зостався, щоб зазнати хресних мук... Ю. Клен «Прокляті роки»

УКРАЇ́НСЬКА ДІА́СПОРА збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (української етнічної території), яка почуває духовний зв'язок з Україною. Станом на 2019 рік за межами України мешкає від 11 до 13 млн українців (не громадян України) і їх нащадків, тобто близько чверті народу. Відповідно до статті 12 Конституції України (254к/96-ВР) держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб не громадян України, яких називає закордонними українцями.

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА відрізняється від діаспор інших народів тим, що вона не мала повнокровного зв’язку із Батьківщиною. Вона існувала не лише в географічній, а й у культурній, політичній і, навіть, родинній ізоляції від рідного краю. Радянська влада змальовувала образ діаспори як ворожої сили, яка бажає лиха українському народові. Та попри все це, діаспора жила Україною, діаспора виховувала дітей на українських ідеях, діаспора мріяла про незалежну Україну

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА четверта в світі за величиною (після китайської, індійської та російської ) Проте у відсотковій пропорції до чисельності народу українці посідають перше місце в світі за кількістю тих, хто живе поза Україною — майже третина сучасного населення. Причому живе краще, ніж в Україні. Ми можемо пишатися, адже ми — найдіаспорніша нація в світі. СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів українців. До світової мережі СКУ входять українські діаспорні організації з понад 60 країн світу. СКУ сприяє консолідації світового українства, розбудовує міжнародну коаліцію підтримки України та зміцнює мережу українських діаспорних організацій. СКУ визнаний Економічною та соціальної радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом та має статус учасника міжнародної неурядової організації в Раді Європи.

ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ. ХРОНОЛОГІЯ : вихідці з укр. земель потрапляли до Осман. імперії (на територію сучасної Туреччини, Румунії), Рос. імперії та країн Зх. Європи. Серед них виділялися козаки, студенти, реліг. діячі, безземельні селяни, письменники, митці, науковці, які час від часу з’являлися в європ. країнах у 14—18 ст. чи то тимчасово там проживали, а ще раніше — раби, полонені. В Італії понад 600 молодих людей з укр. земель здобували освітупісля поразки в Полтав. битві 1709 групи козаків-"мазепинців" перебували в Осман. імперії, Франції, Швеції; після зруйнування Запороз. Січі (1775) частина запорожців опинилася в Осман. імперії, переважно в Добруджі. У 18 ст. виникли поселення українців у Середньому Подунав’ї (регіон Банат). Власне масове переміщення українців (з Австро-Угорщини— переважно до Америки, з Рос. імперії — на схід від Уралу і до Китаю, частково до США і Канади) в останній чверті 19 ст. з різних територій, які згодом увійшли до складу нинішньої д-ви Україна, започаткувало формування феномену "українська діаспора".

Поняття "західна діаспора" та "східна діаспора" - дві гілки з відмінними етнорегіональними особливостями: "західна діаспора" - переселенці з Буковини, Галичини та Закарпаття, "східна діаспора" — переважно вихідці зі сх. та центр. регіонів України.

Сучасна українська діаспора складається з чотирьох головних хвиль міграції з України: Перший етап (кінець ХІХ ст. – початок Першої світової війни) пов’язаний з безгрошів’ям. Друга хвиля (міжвоєнний період) обумовлена соціально-економічними та політичними проблемами. Третій етап (Друга світова війна та післявоєнний час) мотивований переважно політичними причинами. Четверта хвиля (кінець XX ст.) зумовлена головним чином соціально-економічними обставинами.

Хто з українців першим ступив на землю американського континенту, щоб остаточно там осісти? Точних даних немає. Коли говоримо про еміграцію до США, найчастіше називають православного священника з Київщини Агапія Гончаренка — справжнє ім’я Андрій Гумницький. Він перебрався 1865 року до Нью-Йорка, аби уникнути політичних переслідувань у Російській імперії. Серед перших емігрантів був і галичанин Іван Макогон. Під час "золотої лихоманки" 1860-х у Колорадо він зумів відкрити власний шинок. Десь у той самий час на Гаваях опинився лікар Микола Судзиловський. З його ініціативи на островах створено медичне товариство. Вчився на медичному факультеті Київського університету. У 1873-1874 рр. був одним з організаторів «Київської комуни» — соціалістичної студентської організації. Був власником кавової плантації і займався також лікарською практикою. В 1901 р. М. К. Судзіловський-Русель був обраний першим президентом Сенату Гавайських островів. На цій посаді він намагався проводити радикальні реформи для підтримки місцевого населення, але в 1902 р. змушений залишити посаду після зради своїх прихильників.

І хвиля міграції - трудова 1861-й вважається роком початку масової імміграції українців, яка тривала до 1914 року і привела за океан понад 180 тисяч українців. Переважну більшість становили вихідці з Галичини, Буковини та Закарпаття – земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Вони осіли в основному у степах Західної Канади, де потрібні були хлібороби і дешева робоча сила, а також лісоруби й шахтарі. Головні причини виїзду за океан – перенаселення, безземелля й безробіття. Щоб отримати сертифікат на підтвердження власності, потрібно було викорчувати, виорати і засіяти 14 гектарів упродовж трьох років. Одночасно належало збудувати хату і мешкати на своїй ділянці. В іншому разі іммігранти втрачали право на землю. Рекламний плакат 1902 року. У 1872 році ліберальний уряд Канади на чолі з Джоном Макдональдом прийняв закон, згідно з яким, заплативши лише $ 10, кожен повнолітній чоловік, який в'їжджав в країну, міг отримати в користування наділ площею до 65 га. Землю можна було викупити повністю – 1 га коштував трохи більше $ 2. Обов'язковою умовою було зведення на ділянці будинку вартістю не менш ніж $ 300. Прожити там слід було протягом трьох років хоча б по 6 місяців щороку. Новоспеченим канадцям надавалися різні пільги, щоправда, якщо іммігрант не займався наділом 6 років поспіль, землю повертали в держвласність.

Дорога до світлого канадського майбутнього для українців була довгою і важкою. Спершу вони добиралися до одного з ключових портів : Бремен, Гамбург, Роттердам, Трієст і Ліверпуль. Подорож через океан забирала близько двох тижнів. Після прибуття переселенці проходили реєстрацію, після чого їхали на відведений для них наділ. Реєстрація давала право протягом трьох-п'яти років отримати канадське громадянство. Отримавши земельну ділянку, новоприбулі будували невеликі халупи, селитися намагалися групами.

Історія переселення українців до гостинної Канади розпочалася з подорожі двох сміливців, які ризикнули перетнути океан у пошуках землі та достатку. 7 вересня 1891 року двоє вихідців з прикарпатського села Небилів – Іван Пилипів та Василь Єленяк – прибули на борту корабля Оригон в канадський порт Квебек. Після довгої подорожі вони висадилися на узбережжі Канади, а через деякий час вже фермерствували на місцевих землях. Для Канади ця подія виявилася знаковою – далека американська держава отримала не лише безліч робочих рук, а й потужну нацменшину, дев'яту за чисельністю на сьогодні в цій країні. А Україна, втративши сотні тисяч своїх мешканців, у підсумку набула значне заокеанське лобі. Праправнучка Єлиняка — відома модель і акторка, інша етнічна українка — міністр у нинішньому канадському уряді.

Пам’ятник Пилипіву і Єлиняку в селі Небилів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Масштабний потік переселенців з Галичини, Буковини, Лемківщини та Закарпаття до Канади прийшовся на другу половину 1890-х. До цього доклав зусиль львівський агроном Йосип Олеськів, який розгорнув справжню агіткампанію: друкував брошури, статті та рекламні оголошення в газетах, об’їжджав українські міста і села з лекціями. І з 1896 року українці вже цілими групами відправляються до Канади.

 Основна маса іммігрантів не вміла читати і писати. Але вони були національно свідомими і віруючими людьми. Заснували українські школи для дітей. 1907 року побачила світ перша українська газета в Канаді – “Червоний прапор”, 1910- го українські вчителі почали видавати часопис “Український голос”, який і досі виходить у Вінніпегу. Канадський уряд пішов назустріч іммігрантам: створив на їхнє прохання двомовні англо-українські школи, які діяли до 1914 року. Нині за океаном відзначають великий внесок перших українських поселенців у розбудову Канади. Вони розорали сотні тисяч гектарів цілини для вирощування ярої пшениці . Іммігранти привезли із собою українську пшеницю, яка була схрещена з канадською. Оскільки новий сорт дозрівав за 88 днів, то запобігав вимерзанню, отож спричинив економічний бум у Канаді наприкінці ХІХ століття. Хата українських переселенців у Канаді. 1911 рік. Українські іммігранти на будівництві залізної дороги, Канада, почато ХХ століття.

Вжe дo 1920-х y Kaнaдi зʼявились мiстa тa сeлищa з дyбльoвaними нaзвaми рeгioнiв, мiст тa сeлищ Укрaїни. У тaких пoсeлeннях yкрaїнцi звoдили влaснi цeркви, шкoли тa нaвiть iнститyти. Випускники інституту Петра Могили в околиці муніціпалітету Сент-Жюльєн провінції Квебек. 1920 рік.

Михайло Чернівський (за кермом) зі своєю родиною перед власним будинком у Коломиї-Січі в провінції Альберта. 1911 рік. Пeтрo Рyпчaн виїхaв дo Kaнaди в 1905 рoцi, вiн oсeлився нa схoдi Сaскaчeвaнy, a 1914 рoцi вiдкрив влaснy гoнчaрню.      Джон Герасимчук біля свого господарства в Канаді. 1912 рік.

За сучасними даними, в період з 1891 по 1914 рік з Галичини та Буковини виїхало щонайменше 0,5 млн українців. Причому кожен п'ятий з них обрав пунктом кінцевого призначення Канаду. Там їх чекали цілинні землі у сформованих на кінець XIX століття нових провінціях – Манітоба, Саскачеван та Альберта.

У другій половині XIX століття втомлені від економічної та політичної нестабільності всередині Австро-Угорщини селяни, чия власність обмежувалася в кращому разі 2-3 га землі, все частіше вирішували бігти за океан. Основними напрямками тривалий час були Аргентина і Бразилія. Обурена відтоком дешевої робочої сили Австро-Угорщина боролася з проблемою, як могла. Законодавство не забороняло громадянам виїзд за межі імперії, проте залишити країну можна було лише за наявності закордонного паспорта. Тому селянам під усілякими приводами і без них затримували або ж зовсім не видавали заповітні документи. Водночас велася активна боротьба з агітаторами на місцях. Жандарми влаштовували обшуки, вилучаючи гроші, квитки і рекламні брошури. До речі, за агітацію постраждав і Пилипів. Перш ніж забрати сім'ю до Канади, він відсидів кілька місяців у в'язниці на батьківщині.

ІІ хвиля міграції - політична. З 1920-го по 1930 рік. за кордон їхали громадяни, які активно підтримували Центральну Раду, Директорію, Українську державу Павла Скоропадського, ЗУНР . Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була окупована Польщею, Буковина – Румунією, а Закарпаття – Чехословаччиною. І українці опинились в інших державах і інших економічних умовах. Також близько 200-250 тисяч українців опинилися у Західній Німеччині, втікаючи від радянської окупації. Тяжкі економічні умови життя в країнах Європи призводили до масового виїзду за океан. З другою хвилею, в Америку прибуло понад 67 тисяч чоловік. Вони оселилися не лише у степах Західної Канади, а й у великих промислових містах східної частини країни, де знаходили роботу на фабриках і заводах. Але кількість переселенців за океан суттєво скоротилася. Це було спричинене новими законами США та Канади, а також Великою економічною депресією, що розпочалася 1929 року. Така ситуація сприяла зростанню еміграції до країн Латинської Америки, а також активізації нелегальних каналів переміщення до США та Канади. На цьому спекулювали мореплавні компанії.

ІІ хвиля міграції - політична. За сім років мігранти оформилися в таборах для “переміщених осіб” в окрему спільноту. Своєрідна держава в державі. Виникли таборові школи, майстерні, кооперативи, університет, преса. Розвивалася література, образотворче мистецтво, засновувалися політичні організації. У різних країнах Європи - близько 80 тисяч українців . Всі емігранти цієї хвилі були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли крізь горнило боротьби і належали до інтелігенції. Це призвело до створення в діаспорі дуже динамічної структури, яка охоплювала все: від спортивного життя до літературних гуртків та видань. Частково активна українська громада охопила і попередні генерації іммігрантів. Велику роль тут відіграли національні церкви – Українська православна й Українська греко-католицька зі своїми метрополіями, єпархіями, владиками, семінаріями

Року 1923 агенти "Французьких Ліній" та "Голланд-Америки" взялися перевозити приблизно 5 тисяч вихідців із Польщі до США транзитом через Кубу. Більшість так і залишилася на острові в умовах тропічної спеки. Щоб закінчити мандрівку, треба було заплатити чималі кошти нелегальним перевізникам. Непросто було і тим, хто обрав для нового життя південну півкулю. Працю там часто називали "бразилійським пеклом". Українська діаспора у Бразилії вважається однією з найстаріших, адже ще наприкінці 19 століття українці почали прибувати до цієї країни. І тепер українську мову зробили офіційною в одному бразильському муніципалітеті Прудентополіс. Це місто по праву називають «Українською Бразилією» , адже 75% населення є етнічними українцями у 4 і 5 поколіннях Вїзд до міста - «по - українськи»

ULFTA West Toronto Orchestra, художній керівник – М. Дафефф, 1939 р.

ІІІ хвиля міграції - політична( біженці від режиму, дисиденти ) По закінченню Другої світової війни сотні тисяч українців перебували в таборах для біженців та військовополонених у Німеччині, Австрії, Бельгії, Великій Британії. Серед них було чимало “остарбайтерів” – людей, вивезених з України на примусові роботи в нацистську Німеччину; значну частину становили колишні вояки УНА, ветерани української дивізії “Галичина”, яким вдалося прорватися на Захід й уникнути ліквідації радянськими спецслужбами. Всі ці люди категорично відмовилися повертатися на батьківщину. Серед них СТЕФАН ТЕРЛЕЦЬКИЙ

СТЕФАН ОЛЕКСІЙОВИЧ ТЕРЛЕЦЬКИЙ британський політик, український діаспорний діяч, депутат Ради Європи. Перший етнічний українець, який був членом британського парламенту, радник прем'єр-міністра Маргарет Тетчер, бізнесмен, меценат. Він був парламентарем один термін, але і тоді, і після цього – вже в Парламентській асамблеї Ради Європи – залишався активним і невтомним борцем проти тиранії і тоталітаризму. Стефан Терлецький і Маргарет Тетчер. Вісім років представляв Велику Британію в Раді Європи . Колишній остарбайтер ніколи не забував своєї батьківщини та її мови. В останні роки життя С. Терлецький був знайомий з усіма політиками першої величини Англії, а також чи не всіх інших країн Європи і Америки. Цей українець зустрічався з Папою Римським Іоанном Павлом ІІ, президентом США Р. Рейганом, лідером СРСР М. Горбачовим, котрого змусив не тільки перейти на українську мову, а й прочитати напам’ять «Заповіт» і уривок з поеми «Кавказ».

ІІІ хвиля міграції - політична(біженці від режиму , дисиденти) Власне третя хвиля тривала з 1947-го по 1953 рік. Упродовж цього часу до Канади приїхали 37 тисяч українських іммігрантів, а у Сполучені Штати Америки – 180 тисяч. Цього разу серед прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців. Вони сприяли розквітові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. Цих іммігрантів об’єднувала відданість ідеї незалежності України й відновлення української суверенної держави. Вони постійно виступали проти русифікації української мови і культури. Різко протестували проти ув’язнення чи фізичного нищення українських дисидентів. Водночас радянська влада гостро виступала проти представників цієї української діаспори, називала їх зрадниками батьківщини, фашистами. Українська діаспора створила в Канаді сильну громадську та релігійну спільноту – Конгрес українців Канади, який є членом Світового конгресу українців.

ІV хвиля міграції ( економічна) А з 1980 року почали приїжджати в Канаду представники четвертої хвилі українських іммігрантів. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців із Польщі. А під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном. Після того як Україна стала незалежною, Канада не надає українським іммігрантам статусу біженців. Посольство цієї країни в Києві інформує: із 1985-го по 2000 рік за океан прибуло з України майже 30 тисяч іммігрантів. Четверта хвиля дуже відрізняється від трьох попередніх. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу знайти роботу в Канаді. Ці прибульці намагаються одразу влитися в канадське суспільство і не знаходять спільної мови з представниками старої імміграції. У багатьох із них світогляд залишився радянський, а їхня розмовна мова – російська. Ця четверта хвиля викликала шок у старої української діаспори, оскільки вона не очікувала такого байдужого ставлення до української мови, культури, традицій.

МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИУ цьому ж музеї зберігається багато експонатів, що довгий час нагадували українцям за кордоном про рідну землю

Українська грудка землі емігрувала за кордон та повернулась через 40 років "Цю невеличку грудку землі в дерев'яній скриньці було подаровано провіднику Організації українських націоналістів Андрію Мельнику. На скринці є напис,  датований 1947 роком: "В день ангела від друзів. Етлінген". Ми достеменно не знаємо, хто саме вивіз цей символічний подарунок з України до німецького міста, але відомо, що дорогий спомин про рідну землю Мельник зберігав до смерті. Пізніше скринька перейшла в спадок до нового очільника ОУН Миколи Плав'юка, який і привіз її в Україну після здобуття незалежності"

Микола Плав'юк був видатним діячем української діаспори, обіймав посаду Президента Української народної республіки в еміграції — організації, яка підтримувала тяглість державної традиції за кордоном після поразки УНР. У 1991 році, коли Україна здобула незалежність, Плав'юк повернувся в Україну, передав президентські клейноди Президентові Леоніду Кравчуку, отримав  громадянство. У новій експозиції представлені  документи та особисті речі останнього Президента УНР в екзилі, які розповідають про його звитяжну боротьбу за українську державність за кордоном.

МИКОЛА ПЛАВЮК Останній президент УНР в екзилі, п'ятий голова ОУН, борець за незалежність України у ХХ столітті

Цінні папери перших кредитних спілок українських діаспорян, що також нині зберігаються в музеїПредставлені документи заглиблюють нас в історію перших переселенців із України, що їхали до Канади та Америки наприкінці 19 та на початку 20 століття. Але якщо в Канаду їхали переважно освоювати "вільні землі",  то в Америці більшість працювала на шахтах чи фабриках. Багато українців, цілими родинами чи навіть селами, вирушали до промислової Пенсильванії, де видобували вугілля. Новоприбулі емігранти селилися компактними групами або навіть засновували свої моноетнічні містечка. Наприклад, Оліфент в штаті Пенсильванія був майже наполовину заселений українцями. Саме там було створене місцеве товариство взаємодопомоги "Згода братств", яке, з одного боку, перетворилося на центр громадського і навіть політичного життя міста, а з іншого, було спрямоване на допомогу громаді. Сучасною мовою, "Згода братств" відігравала роль кредитної чи страхової компанії. Ця членська грамота 1917 року, на якій зображено Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Джорджа Вашингтона і Авраама Лінкольна. Документ має вишуканий дизайн з українським орнаментом та несе важливі сенси. Грамота об'єднує американських президентів та видатних українців, засвідчує повагу до нової батьківщини й водночас несе пам'ять про власну історію, підкреслює національну ідентичність

Селяни, вчителі, священики... Відтак - губернатори, міністри, депутати, мільйонери, зірки спорту та культури - Гнатишин, Романов, Дзюба, Ластівка, Андрейчук, Коновал, Стельмах, Яцик... Хронологія п'яти хвиль української еміграції до Країни кленового листа. Першим імігрантом з України до Канади можна "жартома" вважати колосок української пшениці з Галичини, який у 1842 р. привезений був канадським фермером Давідом Файфом з Ґласґо у Шотландії, де розвантажувався ґданський пароплав з українською пшеницею. Цей український вид пшениці, який названо "Red Fife", родив набагато більшу кількість зерна, ніж інші види і мав прекрасну якість. Згодом "Red Fife" став одним з основних видів, поширених у Канаді і північних штатах Америки. Пізніше поширення набуло схрещення видів "Red Fife" та "Hard Red Calcutta", яке одержало назву "Marquis" (у новому гібриді наявне було сполучення якості та урожаю виду "Red Fife" зі скорішим на двадцять днів дозріванням "Hard Red Calcutta"). До 1928 р. 85 відсотків усіх посівів у Канаді ярої пшениці був вид "Marquis" з половинчастим українським походженням. Найбільша в світі писанка встановлена в місті Вегревіль у провінції Альберта. Найбільша у світі українська «ковбаса» в селі Мандер, Альберта

https://www.youtube.com/watch?v=j5n. Ft. YWp. Sfk. В Україні презентували документальний фільм "Щедрик проти "русского міра"" — захопливу стрічку про те, як 100 років тому українські музиканти прославляли нашу культуру за кордоном в умовах російської агресії, близьких до сьогоднішніх. Фільм випущено до 100-річчя з дня першого виконання "Щедрика" в Америці, яке Україна святкувала 4 грудня. Фільм розповідає про турне Республіканської української мандрівної капели під керівництвом Олександра Кошиця, яка 100 років тому не тільки популяризувала "Щедрика" в усьому світі, а ще й познайомила весь західний світ з українською музикою. Фільм "Щедрик проти "русского міра"" розкриває захопливу історію про те, як візит на світський концерт 1 січня 1919 року навів Симона Петлюру на думку доручити диригентові Олександру Кошицю створення хору й відрядити його у світове турне для промоції української культури. Світові концерти хорової капели диригента Олександра Кошиця сто років тому проходили майже в таких самих умовах протистояння російській агресії. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА КРОКУЄ СВІТОМ

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ЕМІГРАНТИВОЛОДИМИР ПАЛАГНЮК голлівудський актор, який ніколи не цурався свого походження. Він нагороджений "Оскаром" у 1992 році. Від Росії Джек відцурався. У 2004 році він відмовився від звання народного артиста Росії, наголосивши, що нічого спільного з Росією не має, адже є українцем. «Я — українець, а не росіянин».ІГОР СІКОРСЬКИЙНародився майбутній геній у Києві. Перше світове визнання він здобув у 24 — його літак "Ілля Муромець" став рекордсменом у вантажопідйомності. Згодом авіаконструктор подався у Штати, де відкрив власну компанію — Sicorski Air Engineering. Його гелікоптери використовували Збройні сили США. І саме "пташки" українського інженера першими в історії перелетіли Атлантику і Тихий океан. Так його літаки та гелікоптери з’єднали континенти і дозволили долати величезні відстані за лічені години.

КІСТЯКІВСЬКИЙ ГЕОРГІЙРадник президента США Д. Айзенхауера в справах національної політики і техніки. Мав розробки в галузі вибухових процесів. Має найвищу американську медаль «За заслуги» і медаль «Свободи»ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬДиригент, вчений – етнограф, засновник і керівник Української республіканської капели, яку створив за дорученням С. Петлюри для популяризації української музики. Його хор вперше в 1922 році у Нью- Йорку виконав «Щедрик» Леонтровича. Його визнано почесним доктором філософії Українського університету у Празі. Виконував місію посланця України до народів світу.

СЕРЖ ЛИФАРСергій Лифар родом з Київщини. З юності його тягнуло до мистецтва — молодим співав у хорі, грав на скрипці та фортепіано. Балетом почав займатись з 17 років.. Ним захоплювались митці та критики, називаючи його богом танцю. Серед друзів Сержа — Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Коко Шанель. Від громадянства Франції танцюрист відмовився. Я українець і цим пишаюсь. Хлопчик був наділений тонким музичним чуттям. З дитинства Лифар співав у церковному хорі Софіївського собору, брав уроки гри на скрипці у професора Воячека, відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Її балетна секція стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.

Засновник нового стилю: Серж Лифар вважається засновником неокласичного стилю в балеті, що поєднує традиційні класичні техніки з сучасними елементами. Медальон Дягілєва: Лифар зберігав медальйон із волоссям Сергія Дягілєва до кінця своїх днів, вважаючи його своїм духовним наставником. Творець школи балету: Лифар створив власну школу танцю, яку багато років очолював у Паризькій опері. Його методика викладання досі вважається однією з найкращих у світі. Колекціонер: Лифар мав велику колекцію мистецтва, в яку входили роботи Рембрандта, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі та інших великих майстрів. Лицар ордену Почесного легіону: У 1966 році Лифар був удостоєний найвищої нагороди Франції — Ордену Почесного легіону. Співпраця з Пікассо: Серж Лифар співпрацював із відомим художником Пабло Пікассо, який створював сценографії та костюми для його балетів. Перший бальний танцівник з власною премією: Лифар заснував премію для підтримки молодих талантів у світі балету, яка й досі є однією з найпрестижніших. Дружба з Коко Шанель: Серж Лифар був близьким другом відомої французької дизайнерки Коко Шанель, яка часто створювала костюми для його балетів.

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКАНеперевершене сопрано у три октави Соломії Крушельницької не залишало байдужими нікого. Оперною дівою захоплювався увесь світ. Соломія легко співала твори на восьми мовах. Аби слухачі знали, звідки вона родом, після концертів співачка часто знайомила публіку з українськими піснями.Її називали неперевершеною Аїдою, найпривабливішою Батерфляй та єдиною у світі Джокондою. Кожен вихід на сцену Соломії Крушельницької викликав овації, а її ім’я з роками ставало дедалі відомішим. Соломія Крушельницька легко виконувала пісні на 8 мовах. На її адресу надходили контракти з нью-йоркської “Метрополітен опера”, лондонського “Ковент-Ґардена” та італійського “Ла Скалі”. Запрошуючи українку, оперні агенти були впевнені, що шоу відзначиться аншлагом. Одного разу оперна діва встановила музичний рекорд: після виступу Соломії Крушельницької люди 17 разів запрошували її виконати пісню на біс. На Галичині пройшли останні роки життя Соломії Крушельницької. На сцені Львівської філармонії у 1949 році відбувся останній виступ легендарної оперної співачки

БОГДАН ГАВРИЛИШИНЕкономіст зі світовим ім’ям народився на Тернопільщині, зараз мешкає у Канаді. Гаврилишин є членом Римського клубу. Економіст зі світовим ім’ям. Завдяки йому з’явився Всесвітній форум у Давосі — сюди щороку з'їжджаються політики та перші особи світового бізнесу. ЕНДІ ВОРГОЛАндрій Варгола став легендою за життя, зробивши з реклами справжнє мистецтво. Він — творець поп-арту. Народився геній у сім’ї лемків вже у США. Він займався усім: створював рекламу, знімав фільми, випускав журнали та навіть мав власний телеканал. Культовими роботами стали серія "Кока-Кола" та суп у бляшанці. Далі пішли "8 Елвісів", "Монро" та інші.

СТІВ ВОЗНЯКОдним з засновників усім відомої компанії Apple є Стів Возняк, батько якого буковинець. Грандіозна компанія зародилась зі шкільної дружби з Стівеном Джобсом: двоє вірних друзів розпочали еру персональних комп'ютерів. СТІВЕН СПІЛБЕРГХоч народився всесвітньо відомий режисер у США, походить Стівен з Одеси. У сім'ї часто звучала українська мова, а засинав він під українські колискові. Не дарма улюбленою стравою Спілберга є борщ. Свого походження він не цурався, і коли у 2006 році вперше потрапив до Одеси сказав: Нарешті я на рідній землі!

МАКС ЛЕВЧИНУ Силіконовій долині у США, яка славиться концентрацією високотехнологічних компаній, теж відзначились наші. У свої 27 киянин Макс Левчин створив систему платежів Pay. Pal, якою зараз користується цілий світ. Україну хлопець покинув у 16. На сьогодні він є одним з найуспішніших та найбагатших програмістів долини. ГАЙДІ-МАРІЯ СТЕФАНИШИН-ПАЙПЕРПластунка із Західної України встигла підкорити космос. Разом з батьками вона емігрувала до Америки. У 2006 році українка стала 445-ю, хто побачив неосяжний Космос на власні очі. Потім вона полетіла вдруге. За межами Землі їй пощастило бути 27 діб та 5 разів виходити у відкритий космос.

ПЕТРО КАПИЦЯБатьки Петра — вихідці з Волині. У 1978 році фізика за відкриття низьких температур відзначили найпочеснішою Нобелівською премією. Науковець був відомим та затребуваним у світі. За вклад у науку Капиця має іменний астероїд. ДЕВІД КОППЕРФІЛЬДДевід Коткін, який зараз є славетним ілюзіоністом, народився у США. Дідусь Девіда по батьковій лінії був іммігрантом з України.

АРХИПЕНКО ОЛЕКСАНДРЗасновник кубізму в скульптурі. Створив більше 1000 скульптур, картин і творів живопису. Розробляв пам'ятники І.,Франку, Т. Шевченку, св. Володимиру. ЛЮБОМИР РОМАНКІВУ 2012 році введений до Залу національної слави США. Є одним з 10 винахідників ( разом з Світом Джобсом). Активний діяч Пласту в Україні. Майже 40 років тому Романків розробив революційну технологію, чим започаткував еру персональних комп'ютерів. Він винайшов тонкоплівні магнітні головки для запису інформації, що уможливило появу жорстких дисків та персональних комп'ютерів. У чому унікальність його робіт? Вони з різних точок дуже змінюють свою пластику. Вони неначе танцюють, коли ви ходите навколо них. Вони визначаються динамікою, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптурі увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об’ємні рухомі конструкції. Романків протягом всього свого життя був активним учасником української скаутської організації "Пласт", який долучився до зміцнення "Пласту", визнання його у світі як національної скаутської організації та популяризації в Україні."Саме Любомир вперше не лише теоретично поставив задачу розгортання Пласту по всій Україні, але організував системне фінансування цього проєкту у перші 5 років

ВОЛОДИМИР ГОРОВИЦЬСаме він є володарем 25 премій "Греммі". Платівки з його записами ставали справжніми бестселерами, квитки на концерти розкуповували миттєво. За словами біографа Горовця, він часто згадував рідний Київ. Якось, граючи з англійським оркестром, розлютився і сказав:«Я українець і покажу англійцям, що таке темп»ВОЛОДИМИР ХАВКІНМільйони людей у всьому світі завдячують Володимиру Хавкіну життям. Родом з Бердянська винайшов вакцину проти холери та чуми. Найдовше жив бактеріолог в Індії – 22 роки, рятував країну від епідемії. За 40 років більше 35 мільйонів осіб вбереглось від страшної хвороби. В Індії Володимира почали сприймати як божество, преса нарекла "благодійником людства".

ДЖУС ВОЛОДИМИР«Український Генрі Форд»Фундатор і президент Українського інституту Америки. На чужині оспівував історичне минуле українського народу, захоплювався мудрістю князів Київської Русі, їх хоробрістю і мужністю, любов’ю до рідної землі. Багато творів присвятив дітям. ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ1919 року виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині. Внаслідок більшовицької окупації опинився в еміграції. Мешкав у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, тужив за Україною. Він здійснював винаходи для авіапрому. У 1932 році втілив у життя закріплювач для фюзеляжу літака. Фюзеляж вирізнявся стійкістю до перепадів температур, вібрації і навіть тиску повітря. Винайшов замок, що до сьогодні носить почесне ім’я українського дослідника “Джус”. З 1920 року проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів . Олександр Олесь був одним із тих, хто стояв біля витоків Українського Вільного Університету, який у 1921 році переїхав до Праги з Відня

Основні завдання інституту у його статуті:   збереження для наступних поколінь усіх проявів української культури у формі творів мистецтва, красного письменства, музики, танцю, народного виробництва тощо;  допомога у формі стипендій та позичок на студії молодим українцям для здобуття вищої освіти  допомога українським емігрантам влаштуватись у новій батьківщині і пристосуватись до умов американського життя».

КАРИНСЬКА ВАРВАРАПерша жінка , що отримала Оскар за костюми до фільму «Жанна Д Арк», модельєр з Харкова, шила костюми для артистів балету ( 50 вистав) і фільмів, зробила модельний «переворот» у балеті – винайшла зручний костюм : балетка пачка. МАРІЯ БАШКИРЦЕВА стала першою жінкою-художницею, чиї роботи були представлені в Луврі. Померла Марія у віці 26 років від сухот . Прощаючись із нею, відомий французький письменник Мопассан сказав: “Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, знаючи, що він буде таким яскравим і таким коротким!”

Батьки Квітки - емігранти з Західної України. Вона народилася вже у США. З нею працював продюсер Майкла Джексона - Квінсі Джонс, голос звучав у рекламі для Mc. Donald’s, Coca-Cola, American Airlines та для Ford Motors. Квітка записала для України два альбоми з народними піснями, які вразили не лише українців, а й американців. МІЛА ЙОВОВИЧКВІТКА ЦІСИКНа відміну від багатьох емігрантів, які бували в Україні раз у житті або не бували зовсім, Міла регулярно відвідує батьківщину. Під час Революції гідності ця голлівудська зірка першої величини підтримала українців і закликала шанувальників жертвувати гроші на допомогу постраждалим на Майдані.7 грудня 1975 року у Києві народилася  зірка Голлівуду Міла (Міліца) Йовович. Її знамениті ролі в фільмах «П’ятий елемент», «Жанна д’Арк», «Оселя зла» та «Ультрафіолет» давно стали культовими, а саму Мілу вважають однією із найбільш яскравих акторок сучасного кіно.«Усе, що відбувається в Україні, дуже близьке моєму серцю. Бачити, як мій народ страждає, бачити як українці переживають революцію, війну - дуже важко. Страждання моєї країни розбиває мені серце».

Прапор канадських українців. Марка до сторіччя поселення українців у Канаді, 1891–1991 Пам'ятний знак на честь 50-ліття поселення українців у КанадіКанада стала першою країною західного світу, яка визнала незалежність України (2 грудня 1991).

Здебільшого історію еміграції тієї чи іншої діаспори формують особистості. Але важливо і те, що вони створюють і лишають по собі, що слугує маркером всієї етнічної спільноти в іноетнічному суспільстві, зокрема міста. Українські іммігранти залишили на території Сполучених Штатів та сусідньої Канади достатньо згадок про свою батьківщину. У Канаді є свій Тернопіль і свій Львів. Обидва розташовані у провінції Саскачеван, але назви тут збережені старі, як їх вимовляли за Австро-Угорської імперії – Тарнопіль і Лемберг. Cаме місто було засноване вихідцями зі Львова в 1904 році., В провінції Саскачеван також існує своя Хортиця. Одне з перших сіл, заснованих українськими емігрантами у Манітобі і в Північній Америці загалом – це Теребовля Назва села походить від міста в Тернопільській області – Теребовля. Більшість іммігрантів до цієї місцевості приїхала саме звідти. Тут розташована найстарша українська греко-католицька церква в Канаді, яку освятили в 1902 році. Поблизу села розташовані інші населені пункти з українськими назвами: Галич, Зоря, Україна. У Північній Дакоті є місто Киїф. Утворили його в 1908 році колишні кияни Антон та Христина Бокові. Назва «Киїф», а не «Київ» пояснюється тодішньою транслітерацією Києва в англійській мові. Сьогодні в Америці Киїф називають містом-привидом, адже майже все населення виїхало. Найбільшою за кількістю населення є Одеса в штаті Техас. Засноване місто було в 1881 році німецькими колоністами з чорноморської Одеси. Вони дали таку назву місту через схожий ландшафт. Зараз техаська Одеса має 100 тисяч населення. Прикметно, що саме тут колись жив Джордж Буш-старший. У міста є свої коледж, газета та хокейна команда. І, що цікаво, в 2014 році Форбс включило цю Одесу до трьох маленьких міст Сполучених Штатів, що найшвидше зростають. 

Українці є однією з найчисельніших національних меншин в рф, незважаючи на постійне зменшення показників по кількості українців за даними офіційних російських переписів. 

Відомі діаспоряни в росіїІван Зарудний, архітектор. Володимир Немирович-Данченко, театральний діяч. Михайло Остроградський, російський математик. Володимир Вернадський, філософ, науковецьІван Козловський, співак. Олександр Довженко, режисер. Сергій Бондарчук, радянський актор, режисер. Леонід Гайдай, режисер. Клара Лучко, радянська актрисаІван Кожедуб, льотчик. Валентин Глушко, інженер та вчений-ракетобудівник. Архип Люлька, конструктор авіаційних двигунів. Вадим Коваленко, радянський вчений. Ганна Політковська (Мазепа), журналістка, правозахисниця. Віктор Ідзьо, історик-науковець