Презентація "Найдавніші держави світу"

Автор кирилов назар. НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВИ СВІТУ

Держава. Держава — це політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загальносуспільними правами. Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду[1]; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

Велика Скіфія. Вели́ка Скі́фія або Вели́ка Ски́тія[1] — сучасна наукова назва політичного утворення, що існувало у Північному Причорномор'ї в V—VI століттях до н. е. В античні часи дане поняття було розмите і позначало собою всі невідомі їм землі сучасної Євразії на схід від сучасної України (Малої Скіфії), включно з нею самою, тобто сучасну центральну і східну Євразію, на противагу Євразії західній (тобто сучасній Європі). За свідченням Геродота, Велика Скіфія простягалася від Дунаю до Дону та на таку ж відстань від узбережжя Чорного моря на північ.

Персія. Пе́рсія — історичний регіон у південному Ірані, що асоціюється із сучасним Іраном; офіційна назва країни у західноєвропейських державах до 1935. Термін Персія використовувався протягом століть і походить від назви регіону на півдні Ірану, відомому як Персіс, інакше Pārs або Parsa, сучасний остан (провінція) Фарс. Використання цієї назви було поступово розповсюджене давніми греками та іншими народами, що мали зв'язки з Іранським плато. Самі мешканці цього регіону традиційно називали свою країну Іраном, «Землею Аріїв». Назва «Персія» іноді вживається щодо Ірану.

Скандинавія. Північногерманські племена в першій половині 1 століття нової ери колонізували Скандинавію. Протягом багатьох століть Скандинавські країни об'єднувалися в різні політичні союзи. У період християнізації та утворення держав у X-XIII століттях численні дрібні германські царства та вожді були об'єднані в три царства: Данія, утворена з Данських земель (Ютландія, Зеландія і Сканія) на Скандинавському півострові. Швеція, утворена зі Шведських земель на Скандинавському півострові (крім провінцій Богуслен, Гер'єдален, Ємтланд й Ідре і Серна, Галланд, Блекінге і Сканія сучасної Швеції, але включаючи більшу частину сучасної Фінляндії). Норвегія (включаючи Богуслен, Гер'єдален, Ємтланд й Ідре і Серну на Скандинавському півострові й острівні колонії Ісландія, Гренландія, Фарерські, Шетландські, Оркнейські й Гебридські острови, а також Острів Мен).

Фінікія. Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на східному узбережжі Середземного моря. Мешканці країни, фінікійці (грец. Φοίνικες), створили могутню цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею і багатою культурою. Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма. Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200—800 роки до н. е. В VI столітті до н. е. Фінікію підкорили перси, хоча деякі міста ще зберігали автономію, а у 332 р. до н. е. її завоював Александр Македонський і остаточно скасував фінікійську державність.

Ассирія. Асси́рія — стародавня семітська держава у північній Месопотамії у ІІ — І тисячолітті до н. е. Столицею Ассирії було місто Ашшур, пізніше — Дур-Шаррукін, Кальху, Ніневія. Завдяки вигідному розташуванню та вправній армії, Ассирія була найсильнішою державою Стародавнього Сходу, що змагалась із Вавилонією. Ассирією в стародавні часи називали північну частину Дворіччя. Спочатку Ассирія була невеликою державою, тому її неодноразово підкорювали сильніші сусіди. Це спонукало країну до створення потужної боєздатної армії. Армія Ассирії складалася з колісничних, кіннотників та піхотинців. Кіннота у взаємодії з бойовими колісницями завдавала блискавичних і несподіваних ударів по ворогу.

Стародавній Єгипет. Стародавній Єгипет — цивілізація в стародавній Північній Африці, яка охоплювала територію в нижній течії річки Ніл на місці сучасної країни Єгипет. Стародавня єгипетська цивілізація сформувалась у процесі розвитку доісторичного Єгипту як єдине ціле близько 3100 р. до н. е. (згідно з загальноприйнятою єгипетською хронологією)[2] під час політичного об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту[en] за правління Менеса (якого часто ототожнюють з Нармером)[3]. Історія Стародавнього Єгипту складається з кількох стійких царств, розділених періодами відносної нестабільності, відомими як перехідні періоди: Стародавнє царство за ранньої бронзової доби, Середнє царство за середньої бронзової доби і Нове царство за пізньої бронзової доби.

Болгарське царство. Болгарське царство[5] — болгарська держава на півночі Балканського півострова, що існувала у період між 681 та 1018 роками. Болгарське царство заснували три етнічні групи:протоболгари — тюрські племена під проводом хана Аспаруха[6], що прийшли на Балкани у VII столітті з Центральної Азії[7];слов'яни — севери, смоляни, драговіти, ринхіти, з кінця V століття вони заселяли Родопи, Македонію, північ Болгарії;фракійці — одриси, бессі, астіси, мези, гети, трибали — автохтонні мешканці Фракії. Найбільшого розквіту досягло за царя Симеона I. Столицею держави спочатку було місто Плиска, потім з 893 року — Преслав. До складу держави входила і частина території сучасної України, зокрема Закарпатська область та південь сучасної Одещини — історичний Буджак.

Імперія АхеменідівІмпе́рія Ахемені́дів (перс.: هخامنشیان‎ МФА: [haχɒmaneʃijɒn]) — стародавня держава VI — IV ст. до н. е. в Азії, створена перською династією Ахеменідів, перша з перських імперій. Територія Перської імперії при Ахеменідах охоплювала території від Греції і Лівії до Індії. Держава була розділена на 20 військово-адміністративних округів (сатрапій), на чолі яких стояли спеціальні чиновники (сатрапи). Сатрапії в свою чергу були великими (поєднували декілько колишніх царств) й основними (в межах захопленого царства). Сатрапії поділялися на фратари (на кшталт округу), на чолі яких стоялди фратараки. На чолі міст та великих селищ в сатрапіях були пекіди, що підпорядковувалися фратараку. На чолі усіх сатрапів та інших чиновників стояв хазарпат, який водночас був очільником царської гвардії. Судову систему очолюва власне цар, але розглядав лише найскладніші випадки та випадки за участю знаті та членів династії. Іншими судовими питаннями опікувався датабар (головний суддя).

ІнкиІ́нки (однина — інка) — панівний рід народу кечуа («Сини Сонця»), що мешкав на території сучасного Перу та деяких інших країн і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину роду правителів (жінок з роду називали пальями чи н'юстами, а палью-правительку — койя). Однак на сьогодні в побуті словом «інки» називають усіх підданих Синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час — з 1438 до 1533 року. У 1533 році останнього правителя інків Атуальпу задушили іспанські загарбники.

Мая (цивілізація)Ма́я[1][2] (МФА: [ˈmɑjɑ̈]; раніше ма́йя) — одна з цивілізацій Месоамерики, що відома своєю розвиненою писемністю, приголомшливими досягненнями в мистецтві, астрономії та архітектурі. Попри поширені хибні уявлення, народ мая не зник, сотні тисяч індіанців мая продовжують жити на тих самих територіях, де тисячу років тому мешкали їхні предки. Частково збереглися їхні традиції та мова. Зникла лише класична цивілізація мая. Цивілізація мая почала формуватися у докласичну добу (1999 до н. е. — 250 н. е.), досягла розквіту в класичний період (250—900) і продовжувала існувати в гірській Гватемалі та на Юкатані аж до прибуття конкістадорів.

Османська імперія. Осма́нська імпе́рія (осман. دولت عالیه عثمانیه‎, тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye[5]) — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном Османом І на території півострова Мала Азія. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдову, Трансильванію, республіку Рагуза, Кримське ханство, Мекку, Імеретінське царство та інших. Очолювали її султани, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалась централізованим урядом (порта) та багатонаціональною бюрократією на місцях.

Велика Вірменія. Велика Вірменія (вірм. Մեծ Հայք, трансліт. Mets Hayk;[1] лат. Armenia Maior; дав.-гр. Μεγάλη Ἀρμενία, пехл. Buzurg Armenā, груз. დიდი სომხეთი) — стародавня вірменська держава на території Вірменського нагір'я, що існувала з 190 р. до н. е. по 428 р. н. е. Тягнулася від Євфрату до Кури, Каспійського моря, Кордуенських гір і озера Урмія[2][3][4]

Київська Русь. Київська Русь — середньовічна східноєвропейська феодальна монархічна держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX-XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські, балтські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Білого моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до середньої Волги на сході.

Гуни. Гуни (грец. Ούννοι, лат. Hunni) — загальна назва союзу кочових племен епохи Великого переселення народів II—VII століть. Походження гунів до кінця не з'ясовано — одна група вчених відносить їх до тюркомовних народів об'єднаних у III ст. на теренах Північного Китаю[1], інша — до фіно-угорських; також їхнє етнічне походження більшість вчених виводять із центральноазіатського народу хунну (сюнну)[2], який у ІІ ст. н. е. переселився на захід. Хунну розселилися на Середній і Нижній Волзі (Волзько-Уральське межиріччя) наприкінці II ст. н. е., підкорюючи фіно-угорські племена та змішуючись із ними[1]. У середині IV ст. об'єднання племен, очевидно, очолене хуннською верхівкою і відоме античним авторам під назвою гунів, рушило до Північного Причорномор'я, а звідти — в межі Римської імперії.

Королівство Польське. Королівство Польське (лат. Regnum Poloniae, пол. Królestwo Polskie) — польська середньовічна і ранньомодерна монархія утворена у 1025 році, коли був коронований великопольський князь Болеслав І Хоробрий. Пізніше титул польського короля носив син Болеслава, Мешко ІІ (1025—1031), Болеслав ІІ Сміливий (1076—1079), Пшемислав ІІ (1290—1295) та Вацлав II (1300—1305). Після подолання політичної роздробленості Польщі та коронації 1320 року Владислава I Локетка й аж до 3-го поділу Речі Посполитої у 1795 році королями були всі наступні володарі Польщі. Разом з тим, у середині XIV ст. відбулося відокремлення в межах польської монархії, інституту держави від особи конкретного короля: власне інститут держави, що міг функціонувати незалежно від наявності чи відсутності короля, утворився як Корона Королівства Польського. За умовами Люблінської унії 1569 року, Королівство Польське («Корона») стало однією з двох частин Речі Посполитої поруч з Великим князівством Литовським.

Галицько-Волинське князівство. Га́лицько-Воли́нське князі́вство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Центрально-східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.

Гетьманщина. Гетьма́нщина, Перший Гетьманат або Ві́йсько Запоро́зьке (в офіційній канцелярії — Україна, Русь) — українська козацька держава[6][7][8][9][10], яка виникла на теренах України[a] внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очільником виступав виборний гетьман. З 1654 перебувала під протекторатом Московського царства. Протягом другої половини XVII — початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії.

КІНЕЦЬ