Презентація НЕ ЖУРИСЯ, СЛАВНА УКРАЇНО!

Не журися, славна Україно, маєш вільний рід…Армія з легенди

Велика війна…Прийшла ізо Львова газета…

Кожен, хто в дійсності знає і розуміє географічне та економічне положення, в якім знаходиться Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. З таємних документів німецького генерального штабу (1 грудня 1915 р.)Уже від початку Першої світової війни російський уряд не приховував свого наміру окупувати Галичину, яка входила тоді до складу Австро-Угорщини, та приєднати її до своєї імперії, завершивши в такий спосіб справу «збирання Руських земель», яку розпочав ще в XIV ст. московський князь Іван Калита. Росії йшлося також про придушення гнізда галицького «мазепинства», що поширювало свої впливи на Наддніпрянську Україну. Російські генерали з царем

Стурбовані таким розвитком подій, представники чільних українських галицьких партій (національно-демократична, соціал-демократична, радикальна та Координаційний центр захисту інтересів українців Австро-Угорщини) зібрались у Львові, де 1 серпня 1914 року створили спільний політичний орган – Головну Українську Раду (ГУР), яку очолив д-р Кость Левицький. Галичани добре усвідомлювали, що, захопивши західноукраїнські землі, Росія почне нищити тут усе українське, як це відбувалося раніше на підвладній Москві території Наддніпрянської України. Левицький Кость Антонович

Українські січові стрільціГей, ви, стрільці січовії!

Для збройного захисту українства галицькі політики вирішили створити національний військовий Леґіон Українських січових стрільців (УСС), що в майбутньому мав стати осердям української національної армії. Для реалізації цього задуму 4 серпня 1914 року у Львові було створено Українську Бойову Управу (УБУ), яка почала працювати над створенням Леґіону УСС. У легіон відправили 16 офіцерів-українців, серед яких були Дмитро Вітовський, Михайло Баран, Григорій Коссак та ін. Бійців цього підрозділу згодом почали називати «усусами».

Українська Бойова Управа діяла за погодженням з австрійською владою, яка мала власний інтерес у тому, щоби мобілізувати українське населення Галичини до боротьби проти загрози з боку Росії. Щоправда, щоби не перешкоджати проведенню урядової мобілізації, до Леґіону УСС могли набирати тільки тих добровольців, кому ще не виповнилося 18 років, або тих, кому вже минуло 40 років, чи інших, на яких також не поширювалася мобілізація до австрійського війська. Першими зорганізованими підрозділами УСС стали сформовані у Львові сотні Івана Чмоли, Василя Дідушка й Осипа Семенюка. Невідомі січові стрільці

На початку серпня 1914 року Головна Українська Рада (ГУР) оприлюднила Маніфест, яким закликала українців підтримати у Першій світовій війні Австро-Угорщину, справедливо вважаючи Російську імперію головною загрозою українському національному рухові.«Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов’язалися шанувати самостійність України, – і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати в поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частиною російського народу. Царський уряд відобрав в українського народу його найсвятійше право – право рідної мови. В царській Росії нинішного дня найбільше поневолений – український нарід… Перемога Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більшою буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України», – йшлося у Маніфесті.

6 серпня 1914-го у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення Головної Української Ради «До всього українського народу», в якому проголошувалась необхідність створювати полки українських добровольців під назвою Українські січові стрільці (УСС, «усуси») – єдину національну військову формацію в складі австро-угорської армії, сформовану з добровольців. Ядро Леґіону УСС склали активісти січового, сокільського та пластового рухів – гімназисти і студенти. Українські січові стрільці в боях у Карпатах.

За короткий час вони організували стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців». Січовики придбали понад 100 карабінів і проводили навчання. Для підготовки січовиків було організовано постійно діючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини австрійської армії Степан Рудницький, Михайло Волошин, Володимир Кучабський та Дмитро Вітовський. Основні заняття проводили з польової та бойової підготовки, стрільби, технічних основ зброї тощо. Четар

Присяга на вірність УкраїніО, Україно! О, рідна ненько!

«Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крови. Так мені Господи Боже й Архангеле Михаїле допоможіть. Амінь».3 вересня вояки УСС склали в Стрию присягу на вірність Габсбурзькій монархії. Тоді ж з ініціативи Дмитра Вітовського січовики склали таємну присягу на вірність Україні, яку прийняв священик о. Осип Нижанківський. Вище наведено її текст. В Центральному історичному архіві Львова зберігся наказ поручника Дмитра Катамая від 4 квітня 1916 року, в якому зазначено, що «…відбудеться присяга всіх рекрутів і добровольців запасної сотні» і що «перед присягою підпише кожний У. С. С. заяву добровільного вступлення до У. С. С.».

Перші командувачі Леґіону УССПопереду сотник їде, Він до пекла з нами піде.

Першим командантом Леґіону УСС мав стати майор піхоти Олег Кузьма, однак він загинув на фронті. Тоді провідні українські діячі Галичини та Буковини Кость Левицький і Микола Василько запросили на пост команданта УСС особистого приятеля цісаря Франца Йосифа, графа Станіслава Шептицького, який мав великі зв’язки і вплив в урядових колах та водночас був рідним братом духовного глави українців Галичини, митрополита Андрея Шептицького – опікуна українських молодіжних організацій. Станіслав Шептицький

7 вересня 1914-го Леґіон Українських січових стрільців (УСС) розділили на два з половиною курені (батальйони). Кожен курінь складався з чотирьох сотень, кожна сотня – з чотирьох чет (взводів). Перший курінь очолив Михайло Волошин, сотні – Василь Дідушок, Роман Дудинський, Осип Бузиновський і Никифор Гірняк, якого через хворобу згодом замінив Володимир Сроковський. Другим куренем командував Гриць Коссак (брат Івана та Василя), сотнями – Сень Ґорук, Осип Семенюк, Михайло Баран, Осип Букшований. У третьому півкурені отаманом був Степан Шухевич (дядько Романа Шухевича), сотниками – Дмитро Вітовський та Теодор Рожанковський. Перший командир Леґіону УСС Теодор Рожанковський.

Хоча судовий радник д-р Т. Рожанковський не був кадровим військовим, а молодшим офіцером запасу, саме йому довелося очолити Леґіон УСС у перші тижні становлення. Але після того, як він відмовився відрядити ще неповністю сформований корпус УСС на фронт біля Почаєва, цісар Франц Йосиф І звільнив його з посади. На місце Теодора Рожанковського 18 серпня 1914 року новим командантом Леґіону УСС було призначено Михайла Галущинського, який брав активну участь у громадсько-політичному житті краю, обирався головою «Академічної Громади» у Львові та «Січі» у Відні. М. Галущинський був директором Рогатинської приватної гімназії ім. Св. Володимира.

Бойовий шлях Леґіону УССМи йдемо в бій За нарід свій!

Перші бої Леґіону Українських січових стрільців (УСС) проходили на Борецькому та Ужоцькому перевалах – із кубанськими козаками. Бойовий шлях Леґіону УСС ускладнювався невизначеністю австро-угорської влади щодо галичан. Підозрюючи їх у проросійських настроях, австрійці не поспішали довіряти стрільцям важливі бойові пости. Восени та взимку 1914-1915 років «усуси» як наймолодша формація були задіяні в «стежній» службі. Під час запеклої битви за Галичину, що тривала з 18 серпня до 21 вересня 1914 р., австро-угорські війська потерпіли поразку і відійшли аж до Карпат.

Наприкінці квітня – на початку травня 1915 року Леґіон УСС вписав у свою історію ще одну з найгероїчніших сторінок. Це сталося у битві на горі Маківці неподалік Славська. Прагнучи прорватися через Карпати в Угорщину, російське командування кинуло на цей стратегічний плацдарм великі сили, здійснюючи протягом 29 квітня – 2 травня атаку за атакою на позиції, які захищав Леґіон УСС. Завзятості росіянам додавав той факт, що на фронт прибув їхній імператор…Ціною 47 загиблих, 76 поранених та 35 полонених Українські січові стрільці зупинили російське військо. У наказі команди 55-ї австрійської дивізії з нагоди боїв на Маківці гідно відзначено й «усусів».

Подальші бойові дії УСС найбільше будуть пов’язані з Тернопільщиною. У липні 1915 року стрільців відвідав австрійський престолонаслідник, майбутній імператор Карл Габсбург. Після цього візиту легіон було перетворено на окрему одиницю – полк, а низка вояків отримала бойові нагороди. Після наступного великого бою під Семиківцями 1 листопада 1915 року німецьке командування у звіті до штабу армії зазначило: «З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ з усієї австро-угорської армії».

Успішними, але дуже жертовними стануть бої у вересні 1916-го, а особливо бій під горою Лисонею. Загалом же повні втрати (вбиті, ранені, полонені) стрілецтва тільки того місяця становитимуть 1300 осіб. Уже наступного року після бою під Конюхами в складі УСС залишиться лише дев’ять старшин та 444 стрільці. Хоча легіон УСС налічував на початках 2500 стрільців, станом на 1 листопада 1918 року через їхні лави пройшло понад 9 тис. осіб.

Особливістю Легіону УСС стала також присутність у бойових лавах жінок. Фактично це була єдина військова частина, де на рівні з чоловіками служили й жінки. Одна з них, Софія Галечко, у щоденнику за 11 вересня 1914 року записала: «Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю…»У перших боях, що відбулися в Карпатах, поміж відзначених «за хоробрість» опинилася й перша жінка-офіцер Олена Степанів. Коли австрійський генерал Фляйшман нагороджував її, то зауважив: «Перший раз маю щастя винагородити медаллю хоробрість жінки». Хорунжа Олена Степанів

Слава. А ми тую стрілецькую славу збережемо!

24 Окрім очевидних військових успіхів УСС увійшли в історію як творці низки культурних феноменів. Не в останню чергу це зумовлено великим відсотком інтелігенції, яка, за статистикою, становила близько 70% складу легіону. Ще під час формування УСС легіонери намагалися надати своїй структурі національних рис. Окрім власної присяги на вірність Україні, до якої ставилися зі значно більшим пієтетом, аніж до офіційної, усуси впровадили українські відповідники до військових звань. Таким чином з’явилися стрільці, чотарі, поручники, хорунжі, сотники, підполковники, полковники, отамани… За якийсь час їм вдалося отримати офіційний дозвіл внести зміни до військового однострою. Відтак до сьогодні одним із символів УСС залишається головний убір – мазепинка. Петро Франко у формі УСС

Було створено «Пресову квартиру», в якій втілювали ідею збору матеріалів та пам’яток про історію УСС. Тут формувався архів, працювали художники, фотографи та письменники. Було створено хор, два оркестри, стрілецький театр. Видавалися часописи. Ще однією заслугою стрілецтва є поява десятків пісень, що миттєво поширювалися в народі. Окрім «Ой у лузі червона калина», стали відомими пісні «Видиш, брате мій», яку співали стрільці на Бескидах, які йшли на неминучу смерть. Завдяки УСС цю пісню виконували під час останнього прощання на могилах українських вояків і в пізніші періоди.

Стрільці стали чи не найкращою бойовою структурою армії УНР. У той самий час, восени 1918 року, австрійське командування, стурбоване тісними контактами УСС з українцями на Наддніпрянщині, перевело полк на Буковину. Частина старшин, зокрема сот­ник Дмитро Вітовський, були залучені до організації та проведення «листопадового зриву», що стало початком створення Західноукраїнської Народної Республіки. Уже після проголошення ЗУНР та проведення загальної мобілізації усуси стали основою регулярного війська – Української галицької армії.

Слайд с большим изображением. Як поборем воріженьків – Не буде в нас лиха!

Дякую за увагу!©Світлана МАЄВСЬКА