Презентація "Низько схиляємо ми голову"

Низько схиляємо ми голову. Бібліотека Чорноморського ліцею №3 презентує

Низько схиляємо ми голову. Презентацію підготувала завідуюча бібліотекою Чорноморського ліцею №3

Голодна смерть, напевно, найстрашніша. Вона повільна, довга і тяжка,Жахлива і пекельна, найлютіша,Бо зводить з розуму й така тривка...

Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у 33-му – непереможні сьогодні!

У ці дні наш народ в Україні та за її межами відзначає сумні роковини – 81річницю Голодомору 1932–1933 рр. Присвячується пам’яті «безневинних страдників, убієнних голодом», «безбожно похованих, неоспіваних у молитвах, неоплаканих…»

Штучно організований більшовицькою владою голод в Україні та деяких інших регіонах;

Виник внаслідок завищених хлібозаготівельних планів і примусового вилучення продовольства у селян. 

Тільки в Україні померло від Голодомору близько 4,5 млн. людей.

1932 рік – нещасна Україна. Життя перетворилось в повільну, жахливу смерть під назвою Голодомор. 

Смерть стукала в кожну хату, скреготала ненаситними зубами, вонапросочувалась крізь стіни,вилізалаз-під підлоги. Від неї було не можливо сховатись.

Як чинився Голодомор?Насильно забирали всі продовольчі припаси.

Засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.

1932р. – прийнято Закон «Про п'ять колосків»Суспільна власність (державна, колгоспна, кооперативна) є основою радянського ладу, вона священна і недоторканна, і людей, які роблять замах на суспільну власність,треба розглядати як ворогів народу”.

1932р. – прийнято Закон «Про п'ять колосків»Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

А чи так давно це сталося? Ні. Ще досі живі свідки тих часів.

Свідок Голодомору Надія Воронцова. Луганськ – У 1933 році Надії Воронцовій було 10 років. Пам’ятаю, що дочекалися весни. На деревах з’явилося листя. Ми його сушили і товкли у ступі, це було нам за борошно. Разом з лушпинням картоплі ліпили . Ось таким ми і харчувалися. Мій молодший брат ходив ловити ховрашків. Ставив сильця над норками. Ловили і їли. Також їли їжаків.

Очевидиця Голодомору Франціска Тамагашева. Восени 1932 року так звана «червона валка» приїхала до нас, і забрала все. Ні горошини, ні квасолини не залишили. Відчуваючи страшну годину лихоліття, мати нас, малечу, заставила в лісі назбирати багато жолудів та насушити картопляного лушпиння. Жолуді насушили, потім мололи, мати змішувала труху з лушпайок та борошно з жолудів, і пекла пляцки.

Львів’яни минулого року приготували хлібці з каштанів і насіння кропу, жолудів, кори дуба, корж із кропиви, власне ті страви, якими рятувались українці у 1932-1933 роках від голоду.

Пам’ятати і знати про жахливу трагедію Голодомору – мало. Її потрібно носити у душі, у серці. Бо ті нещасні люди не вмерли за щось, вони не боролися, і не відстоювали своє право на життя. Їм не дали такої змоги.

Україну нищили, вбивали, морили голодом, а ми йшли, спотикались, падали, але вставали, піднімали один одного і ступали далі…Не підкорені у 33-му –непереможні сьогодні!