Презентація " Лауреати Нобелівської премії з фізики."

Лауреати Нобелівської премії з фізики

Нобелівська премія з фізики (швед. Nobelpriset i fysik) — вища нагорода за наукові досягнення в області фізики, щорічно присуджується Шведською королівською академією наук в Стокгольмі. Премія є однією з п'яти заснованих відповідно до заповіту шведського хіміка Альфреда Нобеля (пом. в 1896 році) від 1895 року, що присуджуються за видатні досягнення в хімії, фізиці, літературі, фізіології та медицини та за внесок у встановлення миру. Перша Нобелівська премія з фізики була присуджена Вільгельму Рентгену «у знак визнання надзвичайно важливих заслуг перед наукою, що виявилися у відкритті променів, названих згодом на його честь». Кожен лауреат отримує медаль, диплом та грошову винагороду, сума якої змінюється протягом років. Нагорода присуджуються в Стокгольмі на щорічній церемонії 10 грудня — в річницю смерті Нобеля. Медаль Нобеля

Вильгельм Ко́нрад Рентген Марія Склодовська-Кюрі Альберт Ейнштейн Джон Бардин Густав Людвиг Герц Лев Давидович Ландау

Вильгельм Ко́нрад Рентген (*27 березня 1845 – 10 лютого 1923) німецький фізик У 1895 році відкрив короткохвильове електромагнітне випромінювання – рентгенівські промені. Це відкриття мало величезний вплив на подальший розвиток фізики, зокрема привело до виявлення радіоактивності. Перша Нобелівська премія з фізики 1901 року була присуджена Рентгену. Він сприяв швидкому практичному застосуванню свого винаходу у медицині. Конструкція створеної ним першої рентгенівської трубки лежить в основі сучасних приладів.

Незважаючи на те, що Вільгельм Рентген був працьовитою людиною і мав звичай допізна засиджуватися в лабораторії, головне відкриття в своєму житті – X-випромінювання він зробив коли йому було вже 50 років. 8 листопада 1895р., коли його асистенти вже пішли додому, Рентген продовжував працювати. Він помітив що фотоматеріали, що лежали поруч з трубкою Гітторфа, упаковані в світлонепроникний папір виявилися незрозумілим чином засвіченим після прояву. Геніальний вчений почав планомірні експерименти, щоб виявити причину незрозумілого явища. Він дізнався, що від вакуумних трубок дійсно виходять невидимі промені. Промені пробили чорну упаковку і змусили світитися флуоресціюючі речовини. Під час експериментів науковець розміщував поміж трубкою та ширмою різні предмети, які траплялися під руку: книжку, лист алюмінієвої фольги, скриньку, - і з подивом зазначав, що невідомі промені пронизують кожен предмет по-різному. Згодом дослідник зробив такий же знімок власної руки. Це було перше рентгенологічне дослідження людського тіла. Перший знімок руки Вільгельма Рентгена зроблений ним самим 22 грудня 1895 р.

Рентгенологія — розділ клінічної медицини, який вивчає застосування рентгенівського випромінювання для дослідження органів і систем організму і діагностики захворювань. Рентгенологічний метод лежить в основі рентгенографії, рентгеноскопії, звичайної та комп'ютерної томографії та ряду інших методів, що отримали широке застосування в клінічній практиці. Одним із перших в Україні були засновані 1920 року Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології та Київський рентгено-радіологічний та онкологічний науково-дослідний інститут з метою вивчення проблем клінічної та експериментальної рентгенології, радіології й онкології. Контрасти застосовуються для того щоб зробити досліджувані об'єкти рентгеноконтарстними.

Марія Склодовська-Кюрі (*7 листопада 1867 — 4 липня 1934) — французький фізик, хімік, педагог, громадська діячка польського походження. 1898 року оголосила про можливість існування нового, сильно радіоактивного елемента в руді уранової смолки. Її чоловік П'єр відмовився від власних досліджень, щоб допомагати Марії, і в тому ж році вони оголосили про існування двох радіоактивних елементів: полонію і радію. 1902 року ними одержано один з цих елементів — радій. Обоє вчених відмовилися взяти патент на своє відкриття; разом їх було нагороджено медаллю Деві і відзначено Нобелівською премією з фізики (1903). Марія Кюрі написала «Трактат про радіоактивність» (1910) і була нагороджена Нобелівською премією з хімії 1911 року.

У грудні 1903 року Шведська королівська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики Беккерелю і подружжю Кюрі. Марія і П'єр Кюрі отримали половину нагороди «на знак визнання … їхніх спільних досліджень явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем». Кюрі стала першою жінкою, удостоєною Нобелівської премії. І Марія, і П'єр Кюрі хворіли і не змогли поїхати до Стокгольму на церемонію вручення премії. Вони отримали її влітку наступного року. Незабаром Марія Кюрі зробила відкриття: уранова руда, відома під назвою уранової смоляної обманки, випускає сильніше випромінювання Беккереля, ніж сполуки урану і торію, і, принаймні, в чотири рази сильніше, ніж чистий уран. Кюрі висловила припущення, що там міститься ще не відкритий і сильно радіоактивний елемент. Подружжя Кюрі спробувало виділити його. У грудні 1898 року Марія і П'єр Кюрі оголосили про відкриття двох нових елементів, які були названі ними полонієм і радієм.

Робота з радіоактивними речовинами відчутно позначилася на здоров'ї Марії Кюрі. Спочатку вона перенесла важку операцію на нирках, потім у неї різко погіршився зір, з'явилися проблеми зі слухом. У 1920 році в листі до сестри вона писала: «Мій зір дуже ослаб, і цьому, ймовірно, мало чим зарадиш. Що стосується слуху, то мене переслідує постійний шум у вухах, іноді дуже сильний». У період з 1923 по 1930 роки Марії було зроблено чотири операції на очах, які в підсумку відновили їй зір. Померла Склодовська-Кюрі 4 липня 1934 від гострої злоякісної анемії, що була викликана переродженням кісткового мозку. У медичному висновку професор Рего написав: «Мадам Кюрі може вважатися однією з жертв тривалого поводження з радіоактивними речовинами, які відкрили її чоловік і вона сама». Ховали Марію Кюрі з особливою обережністю. Дерев'яну труну помістили у свинцеву, а ту у свою чергу в ще одну дерев'яну. Коли в 1995 році останки видатного науковця переносили в Пантеон, заміри рівня радіації внутрішньої труни показали, що він у 30 разів перевищує фонові показники.

Альберт Ейнштейн (1879, Ульм — 1955, Прінстон, США) — один з найвизначніших фізиків 20 століття. Лауреат нобелівської премії 1921-го року. Створив спеціальну і загальну теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії (E=mcІ). Автор основоположних праць з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 р. працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.

В 1894 р. Ейнштейни переїхали з Мюнхена до Італії в Павію поблизу Мілана. Сам Альберт залишався в Мюнхені ще деякий час, щоб закінчити всі шість класів гімназії. Не отримавши атестата зрілості, в 1895 р. він приєднався до своєї сім'ї в Мілані. Восени 1895 р. Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище в Цюріху і стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з математики, він в той же час провалив іспити з ботаніки і французької мови, що не дозволило йому вступити до Цюріхського Політехнікуму. Проте директор училища порадив молодій людині поступити у випускний клас школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати атестат і повторити вступ. У Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 р. він вельми успішно здав все, за винятком екзамену з французької мови Атестат Альберта Ейнштейна в Аарау (оцінки за шестибальною шкалою)

У архівах Нобелівського комітету збереглося близько 60 номінацій Ейнштейна у зв'язку з формулюванням теорії відносності, проте премія була присуджена лише в результаті номінації шведського фізика Карла Вільгельма Озеєна, у зв'язку з поясненням фотоелектричного ефекту. Озеєн особливо підкреслював, що цього разу він номінує Ейнштейна не у зв'язку з теорією, яка представлялася спірною членам Нобелівського комітету, а у зв'язку з поясненням природного явища, поза сумнівом спостережуваного в експерименті. В результаті цієї номінації Ейнштейн отримав премію за 1921 р. заднім числом одночасно з Нільсом Бором восени 1922 р. Опублікована в 1915 році загальна теорія відносності розширила область застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія відносності ґрунтується на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі. Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.

Джон Бардин (*23 травня 1908 — 30 січня 1991) — американський фізик. Двічі лауреат Нобелівської премії: у 1956 за винахід транзистора та у 1972 за мікроскопічну теорію надпровідності. Бардин примкнул к инженерному факультету Университета Иллинойса в 1951 г. Первым аспирантом Бардина был Ник Холоньяк (1954 г) — изобретатель первого видимого лазера и светодиода в 1962 г. Совместно с Леоном Купером и Робертом Шриффером Бардин работал над теорией обычных сверхпроводников, которая была названа в их честь — теория БКШ. За эту работу его наградили Нобелевской премией в 1972 г.

Бардин изучал математику и физику в качестве аспиранта, и впоследствии написал диссертацию для получения степени доктора философии по математической физике (аналог степени кандидата физ.-мат. наук) в области физики твёрдого тела под руководством лауреата Нобелевской премии Юджина Вигнера. Бардин получил Медаль почёта IEEE в 1971 г. за «выдающийся вклад в понимание проводимости твёрдых тел, изобретение транзистора и микроскопическую теорию сверхпроводимости». Мемориальная доска памяти Бардина и теории Сверхпроводимости, в Иллинойсском университете в Урбане и Шампейне Бардин славился своей скромностью. Несмотря на то, что он почти 40 лет был профессором в Иллинойсе, его соседи и студенты помнили его в основном за его пикники, на которых он готовил еду для своих друзей, многие из которых и не подозревали о его достижениях в университете. В его честь назван двор в инженерном отделении университета Иллинойса.

Густав Людвиг Герц (22 липня 1887, Гамбург, Німецька імперія — 30 жовтня 1975, Берлін, НДР) — німецький фізик У 1926 Герцу і Франку була присуджена Нобелівська премія з фізики 1925 «За відкриття законів зіткнення електрона з атомом». Представляючи лауреатів, К.В.Озеєн зі Шведської королівської академії наук зауважив: «Ще недавно ніхто і не думав про те, що атом може існувати в різних станах, кожен з яких характеризується певним рівнем енергії, і що цими енергетичними рівнями визначаються спектральні лінії... Теорія Бора висунула ці гіпотези, методи їхньої експериментальної перевірки розробили Герц і Джеймс Франк ».

Під час першої світової війни Герц і Франк служили в німецькій армії. У 1915 Герц був важко поранений. Після тривалого лікування він в 1917 став позаштатним викладачем Берлінського університету. З 1920 по 1925 Герц працював у фізичній лабораторії на заводі ламп розжарювання фірми «Філіпс» в Ейндховені (Нідерланди). «Філіпс» була однією з перших приватних компаній, що фінансувала фундаментальні дослідження. У 1925 Герц став професором фізики університету в Галле і директором Фізичного інституту при тому ж університеті. Три роки по тому Герц повернувся до Берліна на посаду директора Фізичного інституту при Шарлоттенбурзькому технічному університеті. З наукових досягнень Герц цього періоду найзначнішим є розробка газодифузійного методу поділу ізотопів неону. Коли в 1933 до влади в Німеччині прийшли нацисти, Герц відмовився скласти присягу на вірність фюреру і в 1934 був змушений піти у відставку. До кінця другої світової війни він працював директором науково-дослідної лабораторії фірми «Сіменс і Гальске» в Берліні. Незрозуміло, чому Герцу, батько якого був євреєм, а перша дружина виступала проти нацизму, дозволили займати такий важливий пост.

У 1919 Герц одружився з Еллен Дільман. У них народилося двоє синів, обидва згодом стали фізиками. У 1943, через два роки після смерті першої дружини, він вступив у другий шлюб з Шарлоттою Йолласс. Герц був замкненою людиною, і про його погляди і захоплення мало відомо, крім того, що він був цілком професійним фотографом. Крім Нобелівської премії Герц був удостоєний багатьох почесних нагород, у тому числі медалі Макса Планка Німецького фізичного Марка НДР, присвячена Густаву Герцу У 1961 Герц вийшов у відставку і оселився в Східному Берліні, де прожив останні 14 років свого життя. У 1975 році помер в Берліні. Похований в сімейній могилі на кладовищі в Гамбурзі. товариства і Ленінської премії уряду СРСР. Герц був обраний членом Німецької академії наук у Берліні і Геттінгенської академії наук, а також академій наук Угорщини, Чехословаччини і Радянського Союзу.

(*22 січня 1908, Баку — †1 квітня 1968, Москва)  — радянський фізик, академік АН СРСР За піонерські дослідження в галузі теорії конденсованих середовищ, зокрема теорії рідкого гелію, в 1962 році Ландау була присуджена Нобелівська премія з фізики. Величезною заслугою Ландау є створення радянської школи фізиків-теоретиків. Науковий семінар, яким керував Ландау, увійшов в історію теоретичної фізики. Ландау є творцем класичного курсу теоретичної фізики (спільно з Євгеном Ліфшицем). «Механіка», «Теорія поля», «Квантова механіка», «Статистична фізика», «Механіка суцільних середовищ», «Електродинаміка суцільних середовищ», а все разом багатотомний «Курс теоретичної фізики». Лев Давидович Ландау Лев Давидович Ландау

Наукова спадщина Ландау так велика і різноманітна, що навіть важко уявити, як могла встигнути це зробити одна людина всього за 40 років. Він розробив теорію діамагнетизму вільних електронів — діамагнетизм Ландау (1930), разом з Євгеном Ліфшицем створив теорію доменної структури феромагнетиків і отримав рівняння руху магнітного моменту — рівняння Ландау-Ліфшиця (1935), ввів поняття антиферомагнетизму як особливої фази магнетика (1936), вивів кінетичне рівняння для плазми у випадку кулонівської взаємодії. Нільс Бор та Лев Ландау. МДУ, травень 1961 рік (1936), створив теорію фазових переходів другого роду (1935—1937), уперше отримав співвідношення між густиною рівнів у ядрі і енергією збудження (1937), що дозволяє вважати Ландау одним з творців статистичної теорії ядра (1937), створив теорію надплинності гелію II, поклавши тим самим початок створенню фізики квантових рідин (1940—1941), спільно з В. Гінзбургом побудував феноменологічну теорію надпровідності (1950), розвинув теорію фермі-рідини (1956), запропонував закон збереження комбінованої парності і висунув теорію двокомпонентного нейтрино (1957).

Указом Президії Верховної Ради СРСР (з грифом «Не підлягає опублікуванню») від 4 січня 1954 року за виняткові заслуги перед державою при виконанні спеціального завдання Ландау Леву Давидовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот». У 1962 році за піонерські дослідження конденсованих середовищ, особливо рідкого гелію Лев Ландау був удостоєний Нобелівської премії з фізики. Нагороджений трьома орденами Леніна (1949, 1954, 1962), орденом Трудового Червоного Прапора (1945), орденом «Знак Пошани» (1943), медалями. Лауреат Ленінської премії (1962), Сталінських премій (1946, 1949, 1953). У Баку, на будинку, в якому жив до 1924 року Л. Д. Ландау, встановлена меморіальна дошка. У 2008 році Банк Росії і Національний банк України випустили в обіг пам'ятні монети присвячені 100-річчю з дня народження Лева Давидовича Ландау. 16 вересня 2010 року Укрпошта ввела в обіг поштовий блок № 86 "Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». 125 років" з одинадцяти марок з купоном: «Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут. Ландау Л.Д. (1908-1968)» (№ 1060). Меморіальна дошка

Сол Перлматтер *1959 — американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики за 2011 рік за відкриття прискореного розшиння Всесвіту за допомогою спостережень над далекими надновими. В наш час Перлмуттер очолює проект Supernova Cosmology Project в Національній лабораторії ім. Лоуренса в Берклі. Його група спільно з групою Браяна Шмідта довела наявність прискореного розширення Всесвіту. Це відкриття було названо журналом Science «проривом року». Перлматтер також є керівником проекту SNAP.

Прискорення розширення Всесвіту — висновок із астрономічних спостережень про те, що швидкість розширення Всесвіту збільшується. У формальних фізичних термінах це означає, що космологічний масштабний фактор має додатню другу похідну по часу. Прискорене розширення Всесвіту було відкрите в 1998 році при спостереженнях за надновими типу Ia. За це відкриття Сол Перлматтер, Браян П. Шмідт та Адам Рісс отримали премію Шоу з астрономії за 2006 рік та Нобелівську премію з фізики за 2011 рік. До 1998 вважалося, що Всесвіт з часу Великого вибуху спочатку розширювався швидко, а потім дедалі повільніше. Експериментальні свідчення про те, що швидкість розширення зростає, були несподіванкою, однак вони отримали підтвердження з інших джерел: вивчення реліктового випромінювання, великомасштабної структури Всесвіту, точних вимірювань віку Всесвіту та точніших спостережень за надновими.

Застосування винаходів Нобелівських лауреатів у наш час

За нами – майбутнє!