Презентація "Образ Руді Штайнера" ( за романом Мартіна Зузака "Крадійка книжок"

Презентацію підготувала вчитель Очаківської ЗОШ I-III №4 Васильєва Вікторія Василівна. Образ Руді Штайнера

Руді Штайнер — хлопчик, що жив по сусідству і був схиблений на темношкірому американському легкоатлеті Джессі ОвенсіУ них було шестеро дітей. Один із них, сумнозвісний Руді, незабаром стане найкращим другом Лізель, а пізніше і співучасником, а інколи й підбурювачем її злочинів. Вони познайомилися на вулиці

 Діти рідко ходили одне до одного в гості, бо будинки здебільшого були невеликими і в них мало що було.

Він був на вісім місяців старший за Лізель, у нього були худі ноги, гострі зуби, витрішкуваті блакитні очі і волосся лимонного кольору. На Небесній вулиці його вважали трохи схибленим. А все через подію, про яку мало хто говорив, але усі чули, — «випадок із Джессі Овенсом», — коли Руді вимазався вугіллям і вночі прийшов на місцевий стадіон, щоб пробігти стометрівку. Один із шести дітей Штайнерів, він завжди був голодним.

Він не був із тих хлопців, що ненавидять дівчат. Йому дівчата подобалися, і Лізель зокрема (звідси й сніжка). Насправді Руді Штайнер був одним із тих зухвалих маленьких негідників, що мріють про дівчат. Він належить до тих, хто не боїться приймати рішення. По дорозі до школи він намагався показувати їй місцеві цікавинки, чи, принаймні, втиснути їх поміж криками на своїх молодших братів і сестер…Сніжка в обличчя — це, безсумнівно, бездоганний початок тривалої дружби

 Якщо я переможу, то я тебе поцілую. Руді намазував вугілля рівним і товстим шаром, доки повністю не почорнів. Він втер його навіть у волосся… Я був Джесі Овенсом…

Лізель і Руді поєднувало багато речей, проте саме крадійство остаточно зміцнило їхню дружбу. Причиною став випадок, а стимулом була невідворотна сила — голод Руді. Хлопець постійно помирав з голоду. Руді не помирав з голоду, коли грав у футбол

Здавалося, наче від нього розбігаються хвилі впевненості у тому, що життя — не більше, ніж жарт, безкінечна послідовність забитих голів, бешкетних витівок і незмінного репертуару безглуздих балачок. Він до пояса занурився у крижану грудневу воду.— А тепер поцілуєш, Saumensch? — запитав він. Навколишнє повітря було чарівливо, неймовірно, до нудоти холодним, не кажучи вже про бетонні лещата води, що обхопили його від пальців до пояса.

Він би дуже втішився, якби побачив, що вона цілує його запилюжені, зранені бомбою губи. Струмки грязюки обліпили його обличчя. Його краватка, як маятник, що вже давно помер у годиннику. Його лимонне, осяяне ліхтарем волосся розкуйовджене, а на обличчя натягнута сумна, безглузда усмішка. Він не заслужив померти так, як помер…іще стільки життя, ще стільки причин, щоб жити

«три дурнуваті вчинки у виконанні Руді Штайнера»? ? ?

Руді мав одну слабинку — він був дуже нетерплячий Тепер Руді міг похизуватися не лише успіхами у школі. Він виявився талановитим спортсменом.

Як він змінився — з крадія фруктів став роздавачем хліба. Його біляве волосся потроху темніло… Для Руді я постарався трохи краще. На мить я зазирнув у його душу і побачив вимазаного чорним вугіллям хлопця, що перетинав уявну фінішну пряму і вигукував ім’я Джессі Овенса. Я побачив, як він до пояса занурився в крижану воду і гнався за книжкою. А ще я побачив хлопця, що лежав на ліжку і уявляв, який на смак той поцілунок його чарівної сусідки. Він робив щось зі мною, той хлопець. Щоразу. Це єдина шкода від нього Він наступає на моє серце. Він примушує мене плакати