Презентація "Основні положення МГП"

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ЗАСТОСУВАННЯ МГП. ЗАСОБИ І МЕТОДИ ВЕДЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ. Вчитель НВК 9 м. Хмельницького Ірина Томич

Міжнародне гуманітарне право (МГП), інші назви – право війни, право військових конфліктів – галузь міжнародного права, головна мета якої полягає в гуманізації ведення військових дій та полегшення страждань жертв війни. МГП застосовується в ситуаціях збройних конфліктів, як міжнародних, так і внутрішніх. МГП складається, з одного боку, з так званого Женевського права (права Женеви), що включає норми щодо захисту жертв конфліктів, а з іншого – з Гаазького права (права Гааги), що включає правила, які відносяться до засобів і способів ведення бойових дій.

Підписання МГП

Основні завдання: Захист цивільних осіб та тих, хто припинив брати участь у збройних діях (поранених та позбавлених волі осіб). Регулювання засобів і методів ведення війни. Червоний Хрест був ініціатором створення та прийняття всесвітньо відомих Женевських Конвенцій, підписаних у 1949 році та Додаткових протоколів до них 1977 та 2005 років, що вважаються основним інструментом МГП. Конвенції, підписані та ратифіковані Україною, є обов’язковими для виконання.

Правовий статус держав по відношенню до конфлікту. Стан війни тягне за собою певні юридичні наслідки відповідно до міжнародних договорів. Стан війни виражається не тільки у відкритій збройній боротьбі держав, а й у розриві мирних відносин між ними (дипломатичних, торговельних та ін.)Відповідно до Третьої Гаазької конвенції 1907 р. стану війни обов'язково повинно передувати попередження у формі обґрунтованого оголошення війни або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про стан війни повинні бути негайно повідомлені нейтральні держави.[2]. З прийняттям Статуту ООН у 1945 році загроза сили або її застосування були заборонені за винятком випадків:індивідуальної або колективної самооборони.застосування сили за рішенням Ради Безпеки ООН.

Норми міжнародного права повинні застосовуватися і при військових діях, фактично розпочатих без оголошення війни[3]. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 3314 від 14 грудня 1974 року[4] визначає наступні дії як акти агресії: Вторгнення збройних сил на територію іншої держави, її анексія або окупація (навіть тимчасова);Бомбардування або застосування іншої зброї проти території іншої держави;Блокада портів або узбережжя іншої держави;Напад на збройні сили іншої держави;Застосування збройних сил, що знаходяться на території іншої держави за угодою з останньою, порушення умов угоди, а також перебування збройних сил на території іншої держави після закінчення дії угоди;Надання державою своєї території для здійснення агресії іншою державою у відношенні до третьої держави;Засилання озброєних банд, груп, найманців тощо від імені держави, які здійснюють акти збройної боротьби проти іншої держави, за серйозністю співставлені з попередніми пунктами.

Заборонені засоби і методи ведення війни. Закони та звичаї війни. IV Гаазька конвенція 1907 р. вводить норму, згідно з якою право воюючих сторін застосовувати засоби ураження противника не є необмеженим. Відповідно до цієї конвенції, а також додатковим протоколам до Женевських конвенцій 1949 р., заборонено: Використовувати отруту або отруєну зброю;Вбивати або ранити супротивника, який, поклавши зброю або не маючи можливості оборонятися, здався;Віддавати наказ не залишати нікого в живих, чи погрожувати або діяти таким чином;Використовувати зброю, боєприпаси або матеріали, створені з метою заподіяти зайві страждання;Вживати не за призначенням прапор перемир'я, національний прапор, знаки відмінності і уніформу, так само як і емблеми, певні в Женевській конвенції;Знищувати або конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю;

Завдавати ударів по незахищених містах, селищах і будівлях;Оголошувати припиненими або позбавленими сили права чи вимоги підданих ворожої держави. Крім того, забороняється використовувати підданих ворожої держави проти їхньої країни, навіть якщо вони перебували на військовій службі у цій державі до початку війни. Під час облоги або бомбардування необхідно піклуватися про те, щоб по можливості не постраждали будівлі, призначені для потреб релігії, мистецтва, науки, [[доброчинність | благодійності]], а також шпиталі, пам'ятки історії та місця збору поранених і хворих, якщо тільки ці будівлі не використовуються у військових цілях. Грабіж і мародерство заборонені.

Заборонена зброя і боєприпаси. У Петербурзькій декларації 1868 зафіксована наступна ідея: оскільки метою війни є ослаблення супротивника шляхом виведення з ладу як можна більшого числа людей, то застосування зброї, що заподіює безглузді страждання людині, виводить з ладу, або, що робить її смерть неминучою, суперечить принципам гуманізму. Ця ідея послужила підставою для заборони деяких видів зброї і боєприпасів. Щоб дізнатись, що є заборонено , дивіться наступний слайд.

ПРИНЦИПИ МГППринцип гуманності є найбільш загальним принципом у міжнародному гуманітарному праві; він об'єднує всі положення у логічно побудовану систему норм, які застосовують під час збройних конфліктів і тісно пов'язані з суміжними галузями міжнародного права. Насправді ж усі інші принципи гуманітарного права є похідними від нього, їх зміст розкривається в конкретизації окремих його аспектів. Ці принципи поділяють на три категорії: 1) принципи ведення воєнних дій; 2) принципи, що визначають поводження з особами, які перебувають під владою противника; 3) принципи, що стосуються імплементації міжнародного гуманітарного права.

До основних принципів ведення воєнних дій відносять:* Принцип відмінності між комбатантами і некомбатантами, спрямований на захист цивільного населення та цивільних об'єктів і визначає відмінності між воюючими та невоюючими; держави ніколи не повинні обирати цивільних осіб як об'єкт нападу і, відповідно, ніколи не повинні застосовувати зброю, яка не дає змоги відрізнити цивільні об'єкти від воєнних.o Заборона на застосування зброї, що завдає надмірних ушкоджень або страждань. Як і попередній принцип, цей підтверджує давно визнане положення звичаєвого міжнародного права, передбачене у Преамбулі до Санкт-Петербурзької декларації 1868 р. і в Гаазькому положенні 1899 р., по-новому сформульоване у Додатковому протоколі І.o Принцип захисту жертв війни, що міститься в застереженні Мартенса, де сказано, що "населення та воюючі сторони перебувають під захистом принципів міжнародного права, що випливають з усталених звичаїв, встановлених між цивілізованими націями, законів людяності та вимог суспільної свідомості...".

Основні принципи, що стосуються поводження з особами, які перебувають під владою противника, містяться у ст. З, загальній для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. Згідно зі ст. З, в разі збройного конфлікту кожна зі сторін, що перебувають у конфлікті, зобов'язана застосовувати щонайменше такі положення: Особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях, включаючи тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які перестали брати участь у воєнних діях з будь-якої іншої причини, повинні за всіх обставин користуватись гуманним поводженням без будь-якої дискримінації з огляду на расу, колір шкіри, релігію або віру, стать, походження або майновий стан чи будь-які інші аналогічні критерії.

З цією метою забороняються і завжди й усюди заборонятимуться дії стосовно перелічених вище осіб:а) посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема, будь-які види вбивства, каліцтва, жорстоке поводження, тортури і мордування;б) взяття заручників;в) посягання на людську гідність, зокрема, образливе і принизливе поводження;г) засудження і застосування покарання без попереднього судового вироку, винесеного належним чином відповідним судом, за наявності судових гарантій, визнаних необхідними цивілізованими націями".

Третю категорію утворюють основні принципи, що стосуються імплементації міжнародного гуманітарного права. Враховуючи практику, можна вивести два основні правила, що регулюють дотримання міжнародного гуманітарного права.o Зобов'язання дотримуватись гуманітарного права та забезпечувати його дотримання. Цей принцип закріплений у ст. 1, загальній для Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І: "Високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримуватись цього Протоколу та забезпечувати його дотримання за будь-яких обставин".o Надання гуманітарної допомоги. Гуманітарна допомога є одним із найбільш практичних способів забезпечення дотримання міжнародного гуманітарного права. Така допомога має відповідати двом основним критеріям: її надають лише як гуманітарну, для захисту людини від страждань, завданих війною; її необхідно також розподіляти серед отримувачів без будь-якої дискримінації.

ДЖЕРЕЛА МГПСтосовно джерел міжнародного гуманітарного права, то основну роль серед них відіграють міжнародні договори та звичаї. Міжнародне гуманітарне право є однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Процес кодифікації відбувався в чотирьох основних напрямах:1) кодифікація стосувалась норм, які закріплювали правила ведення війни. У Гаазі на першій конференції 1899 р. було прийнято 6 конвенцій, а на другій 1907 р. - 14;2) кодифікація норм, які стосувались захисту жертв збройних конфліктів.

Серед них: Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. "Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях"; "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали аварії на кораблі, зі складу збройних сил на морі"; "Про поводження з військовополоненими"; "Про захист цивільного населення під час війни". До цієї групи договірних джерел міжнародного гуманітарного права варто також віднести Додатковий протокол Ідо Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., який стосується жертв міжнародного збройного конфлікту, від 8 червня 1977 р. та Додатковий протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного збройного конфлікту;

3) кодифікація норм, які спрямовані на обмеження та заборону застосування окремих видів зброї. Серед них: Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про знищення від 10 квітня 1972 р.; Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 10 грудня 1976 р.; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатись такими, що завдають надмірні пошкодження або мають невибіркову дію, від 10 жовтня 1980 р. та протоколи до неї; Конвенція про заборону розробки виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї і її знищення від 13 січня 1993 р., а також Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення від 18 вересня 1997 р.; Конвенція про касетні боєприпаси від 4 грудня 2008 р.;4) кодифікація галузі передбачала прийняття конвенцій, спрямованих на забезпечення дотримання норм міжнародного гуманітарного права. До них належать: Конвенція про запобігання злочинам геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р.; Конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р.; Конвенція про незастосування терміну давності до військових злочинів та злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р.; Додатковий протокол ІП до Женевських конвенцій від 8 грудня 2005 р. та ін.

Більшість конвенцій і протоколів, які значною мірою кодифікували міжнародне гуманітарне право, ратифіковані майже всіма державами світу й формують надійну правову основу цієї галузі. Важливе значення серед джерел міжнародного гуманітарного права відіграє міжнародний звичай. Нині ми можемо назвати щонайменше 161 звичаєву норму, які були зібрані експертами Міжнародного комітету Червоного Хреста й охоплюють зміст чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. Проте такий перелік звичаїв є далеко неповним, адже дослідження не охопило правил ведення повітряної чи морської війни тощо. Важливе значення мають також резолюції Генеральної Асамблеї ООН, інших МО, заключні документи міжнародних конференцій з питань міжнародного гуманітарного права, рекомендації Міжнародного комітету Червоного Хреста та інші документи.

За цими посиланнями ви знайдете цікаві відео про МГП та його зв’язок з Україноюhttps://www.youtube.com/watch?v=sh_9sce. Acdc -Міжнародне гуманітарне право в Збройних Силах Україниhttps://www.youtube.com/watch?v=2bc. Pc. Z7i. C6 U -Курсанти Військово-юридичного факультету НЮУ ім. Я. Мудрого вимагають дотримання норм МГПhttps://www.youtube.com/watch?v=Jp. Cv. N3--5is -МКЧХ провів семінар з міжнародного гуманітарного права у 169-му навчальному центрі “Десна”