Презентація "Освідчений абсолютизм"

Освідчений абсолютизм. Володіння Австрійських Габсбургів. Марія Терезія. Йосип ІІ. Фрідріх ІІ. Єлизавета І. Катерина ІІ

Абсолютизм в Європіспирається на розгалужений бюрократичний апарат і потужну армію. необмежена влада государя. Відмова государя від скликання станово-представницьких установ Церква повністюінтегрується в державну систему

  У XVIII ст. абсолютна влада королів та імператорів досягла своєї вершини. Однак монархи починають розуміти, що їм не вдасться зберегти становище у своїх країнах без змін. Тому деякі з королів намагаються використати «науковий підхід» до управління державою, взявши на озброєння деякі ідеї просвітителів. Варто пригадати! 1. Які землі входили до володінь австрійських Габсбургів у XVII ст.? 2. Як відбувалася Реформація в німецьких землях (§ 7)? 3. Якими були наслідки Тридцятилітньої війни для німецьких держав (§ 18)?Просвітництво та абсолютизм.Ідеї Просвітництва були популярними не тільки серед вчених і просто мислячих людей Європи. Багато європейських монархів ще замолоду зазнали впливу поглядів Вольтера і Монтеск’є та, прийшовши до влади, прагнули перебудови своєї країни. Вони розуміли, що існуючі порядки вже не забезпечують розвиток держави, і були готові провести реформи в дусі Просвітництва. До змін монархів підштовхувало й зростаюче невдоволення буржуазії, постійні селянські заворушення. Правителям не хотілося повторити долю короля Карла I Стюарта, страченого за рішенням парламенту.

Шляхи досягнення свободи, рівності та братерства просвітителі вбачали в діяльностіОсвічених монархів. Мудреці на троні, які, користуючись своєю владою, сприятимуть справі освіти суспільства і встановлення справедливості Епоха Просвітництва. Освічений абсолютизм

«Освічений абсолютизм» — політика абсолютних монархів XVIII ст., побудована на використанні деяких ідей просвітителів.

Імперія Габсбургів у другій половині XVII ст. Довга й кровопролитна Тридцятилітня війна відчутно послабила династію австрійських Габсбургів. Хоча Габсбурги залишалися імператорами Священної Римської імперії, вони вже не намагалися підкорити собі всі німецькі землі. У другій половині XVII ст. Габсбурги почали зміцнювати власну державу, не пов’язану зі Священною Римською імперією. До їхніх володінь входили Австрія, Чехія, Угорщина, хорватські, словацькі та румунські землі . Часто державу Габсбургів називали на честь їхніх спадкових володінь Австрією. держава Габсбургів увійшла в історію як «клаптикова держава». Нерівномірним був економічний розвиток різних частин австрійської монархії. У самій Австрії й частині Чехії активно розвивалося мануфактурне виробництво, велике значення мали металургійні підприємства. В австрійських землях селяни були особисто вільними й мали землю. Однак на території більшості володінь Габсбургів панували феодальні відносини — кріпосне селянство працювало у великих поміщицьких господарствах.  найвідсталішими — Тіроль та Угорщина.

Марія Терезія  Із метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Австрія і Чехія були об’єднані під владою одного канцлераобмежили трьома днями на тиждень. Для успішного ведення війни було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. воїнів. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, який сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати їхні наділи, панщину Було видано цивільний «Терезіанський кодекс» і кримінальний кодекс «Терезіанська Немезіда». Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.

Йосип II (самостійне правлення 1780—1790 рр.). .був освіченою і розумною людиною, вихованою на ідеях Просвітництва. Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу канцлерів, яких призначав імператор, зрівняно в правах усі землі, у судах та адміністраціях запроваджено німецьку мову. Йосип ІІ прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоб папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; зменшив кількість монастирів і ченців. Церковні школи було переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. У 1781 р. було скасовано особисту залежність селян. Проведені Йосипом II реформи викликали широкий опір у суспільстві. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські; релігійна — спричинила конфлікт із Папою та повстання в Бельгії; адміністративні — загострили суперечності між народами імперії. Зрештою наприкінці свого правління Йосип II скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості. «Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають», — сказав перед смертю Йосип II.

Піднесення Бранденбург-Прусської держави. Освічений абсолютизм Фрідріха II Великого (1640—1688 рр.). Проголосивши у своїх володіннях віротерпимість і пільги для переселенців, курфюрст домігся прибуття значної кількості кваліфікованої робочої сили. Він розгорнув роботи з будівництва каналів, осушування боліт, що збільшило кількість придатних для землеробства земель і покращило торговельні відносини з Англією та Нідерландами. У сфері торгівлі й промисловості проводилася політика меркантилізму. Засновувалися державні мануфактури. Навіть в’язниці було перетворено на майстерні. Заборонялося вивезення монет (срібних, золотих). Натуральний податок замінили грошовим. Було впорядковано систему збирання податків. На державній службі встановлювалася сувора дисципліна. Усі ці заходи сприяли створенню міцної фінансової системи і сильного війська (30 тис. воїнів). У 1657 р. Фрідріх Вільгельм домігся припинення васальної залежності Пруссії від Польщі. Його син Фрідріх І (1688—1713 рр.) за участь у війні за іспанську спадщину на боці імператора отримав від нього титул короля Пруссії. Для здійснення загарбницьких планів потрібно було велике військо, а отже, і значні кошти на його утримання. Тому наступний король Фрідріх Вільгельм І (1713—1740 рр.) під час свого правління запровадив сувору економію. Завдяки таким заходам кількісний склад армії було доведено до 80 тис. воїнів. В армії панувала сувора дисципліна (знаменита «прусська муштра»). Проте наука і мистецтво занепадали.

Єлизавета І Петрівна. Російська імперія у XVIII ст. Реформи Петра І дали могутній поштовх розвитку Російської імперії. Особливим досягненням країни у другій половині ХVIII ст. стала металургія: наприкінці століття Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та експорту продукції залізоробних заводів. Іншою важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому вивезення переважало над ввезенням. Незважаючи на успіхи, країна залишалася переважно аграрною. Більшість населення (95,9 %) жила в селах, де майже половина (48,7 %) перебувала у кріпосній залежності від поміщиків.

У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це дало привід до низки державних переворотів. Узагалі другу чверть ХVIII ст. нерідко називають епохою палацових переворотів і правління фаворитів. На престолі змінилося декілька правителів: Катерина І (1725—1727 рр.), Петро II (1727—1730 рр.), Анна Іванівна (1730— 1740 рр.), Іван V (1740—1741 рр.). Нововведення царя ще не встигли вкорінитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя. Після вступу на престол доньки Петра І Єлизавети (1741—1761 рр.) влада нарешті стабілізувалася.

скасування у 1753—1754 рр. внутрішніх митних кордонів, що сприяло розвитку торгівлі. Водночас Єлизавета здійснила низку заходів, спрямованих на зміцнення становища дворянства. Так, поміщикам дозволялося збирати подушне, продавати своїх селян для здачі в рекрути. Свідченням зміцнення Російської держави стали її перемоги у Семилітній війні. Наступником Єлизавети став її племінник Карл-Петро Ульріх, онук Петра I і Карла XII, що правив Російською імперією під іменем Петра III (1761 —1762 рр.). Він був при владі лише 186 днів, але встиг видати указ про перехід церковних земель до держави, послабив гоніння на старообрядців. Найважливішою його справою став Маніфест про вольності дворянства, яким скасовувалася обов’язкова служба для дворян. Петра III було усунуто від влади 28 червня 1762 р. внаслідок останнього у XVIII ст. палацового перевороту

Катерина II (1762—1796 рр.)Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербтська походила з роду небагатих німецьких князів. Її батько був генералом в армії прусського короля Фрідріха II. За протекцією короля її одружили з Петром Федоровичем (Петро III, племінник Єлизавети Петрівни, онук Петра І). Після прийняття православ'я принцесу охрестили Катериною Олексіївною. На відміну від свого чоловіка, розумна й честолюбна Катерина швидко вивчила російську мову та особливості менталітету (національного характеру, способу мислення) народу. Діяльність цариці виявилася настільки активною і «зрозумілою», що незабаром забулося німецьке минуле «государині-матушки».

Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах. Так, Катерина II остаточно перебрала на себе право видавати закони (укази). Своїми указами Катерина II заборонила кріпосним селянам подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати їх без землі; у 1783 р. поширила кріпосне право на Лівобережну Україну, Слобожанщину. Вершиною дворянських привілеїв став Маніфест від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам. За дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов’язку нести військову й державну службу тощо. У містах створювалися міські думи, а міщани поділялися на шість розрядів за майновим цензом. Для роздачі земель дворянам у країні було проведено секуляризацію монастирських земель. Відбувалася подальша централізація та бюрократизація державного апарату. Катерина II зосередила в своїх руках усю повноту виконавчої влади.

У 1775 р. було здійснено адміністративну реформу, за якою територію Росії переділено на 50 губерній (замість 23), які, у свою чергу, складалися з повітів.Імператриця скасувала «особливий прибалтійський порядок», реорганізувала управління Донським краєм. Було ліквідовано гетьманство на Лівобережній Україні та козацький устрій у Слобідській Україні (1765 р.). 3 серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про ліквідацію Запорозької Січі. У 1781—1783 рр. на Гетьманщині скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Самобутня Україна була перетворена на пересічну частину Російської імперії — Малоросію. Посилення кріпосного гніту, свавілля землевласників, важке становище уральських приписних робітників, утиски козацтва спричинили Селянську війну 1773—1775 рр. під проводом донського козака Омеляна Пугачова (1742—1775). Війна охопила величезну територію — Південний та Середній Урал, Західний Сибір, Башкирію, Пермський край, Прикам’я, Поволжя та Дон. Незважаючи на ряд перемог над урядовими військами, повстання було жорстоко придушене, а кріпосницькі порядки проіснували аж до 1861 р.

Опрацювати & 231. Складіть історичний портрет Марії Терезії, Йосипа II або Фрідріха II (на вибір). 2. Порівняйте внутрішню політику Єлизавети Петрівни та Катерини II в Російській імперії. Відповідь подайте у вигляді таблиці.