Презентація "Пантеон слов'янських богів"

МІФИ ТА ЛЕГЕНДИУКРАЇНЦІВ

Світ великий, безмежний, широкий... Чи можеш сягнути його першопочатку? Коли ще й часу не було? А був прачас, і небо, і земля тільки сотворялися. І праводи, прадерева, празвірі, праптахи були. І пралюди, що жили й обживали цей світ і дивувалися з величі його див і розповідали про це. Дещо з того перекотилося через хвилі часу і збереглося в переказах, казках, піснях, забавах. Ще до початку світа, як не було неба ні землі, а було тільки синє море, а серед моря явір зелений, тонкий, великий, з листом широким. А на ньому, на тому дереві, на самому вершечку сидить сокіл, в'є собі гніздо. В'є і перевиває внизу барвінком та бадиллям, обкладає гострим терням, всередині вимощує цвітом – калиною, а зверху – щирим золотом. Серед гілля того дерева рояться в бортах бджоли, а під деревом живуть чорні бобри та лисиці. На гілках сидять сива зозуля і ластівка. З дерева капає роса, а з тої роси стають криниці...

Міф – це вигадана розповідь,Яка передає уявлення наших Предків про всесвіт, природу, богів, демонів.

Здавна, як Землі ще й навіть не було, всюди навкруги вода була. Не було і нас ще. А чорт жив десь так у хатах, та хто зна де жив. Дак бог раз прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс йому піску в руці. Він пурнув, так не винесе — вода все вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє одразу з руки. Дак бог повів чорта до другого, до більшого місця на Дніпрі, дак він відтіля виніс піску. Дак бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже сухо і світ став... Кажуть люди старі, що так було. Так утворилася земля…І сказав Бог: «Хай станеться світло!» День перший. На другий день Бог сказав, і утворилася вода вгорі, ця вода називається хмарами. Потім він створив і воду внизу. Повсюди можна було бачити воду. Тоді Бог наповнив весь простір повітрям... На третій день за словом Бога з'явилася суша з-під води; вся вода зібралася в глибокі місця, утворені для цього Богом. «І назвав Бог суходіл землею, а згромадження вод назвав морями»... Море завжди перебуває в русі, але ніколи не може перейти воно далі того місця, яким обмежив його Бог. Бог звелів, і земля вродила траву. Виросли зілля, трава, дерева, квіти. Міф про створення світу. Біблія. про створення світу

Пантеон слов’янських богів

Світ ховається у пітьмі. З волі Всевишнього з'явилося Золоте яйце. У ньому був бог Рід. Саме він дав початок усьому, що з'явилося потім на землі. Рід - джерело Всесвіту, батько Богів, породив Любов - Ладу-матінку, зруйнував темницю силою любові, і тоді любов'ю світ наповнився. І породив він Царство Небесне, а під ним створив Піднебесну. Відділив Океан - море синє від небесних вод твердю кам'яною. Розділив Світло і Темряву, Правду з Кривдою. Він сидить на небесному троні. Однією рукою перегортає Книгу Життя, а іншою - благословляє на буття, дає енергію життя. Їздить на хмарах, проливає дощ на посіви жита і пшениці, дарує людині долю. Він єднає усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління.

Сварог – «той, що ходить по небу», старший син Роду. Завершив розпочате Родом творіння Миру. Він є небесним ковалем, що викував Світ, покровителем ковальства та ковалів, а також опікун ремесла. Населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу та родини. Є винахідником плуга та жорен, навчив людей молоти зерно та пекти хліб. Батько українського олімпу, саме від нього походять інші боги - Сварожичі.

Перун - син Сварога і Лади. Бог зброї. Володар блискавок і грому. За уявленнями, він їздив по небу на вогненній колісниці, запряженій крилатими вогнистими кіньми. На зиму замикав небо і засинав, а навесні зозуля, прилетівши з вирію, будила Перуна від зимового сну, і він одмикав небо, пускав на землю тепло, і все знову оживало. Пізніше в християнську епоху його роль перебрав на себе Ілля. Перун, вважалось, на всіх наводить страх, метаючи свої вогняні стріли в демонів, лихих людей. У деяких областях України дотепер збереглося давнє прокляття "Бодай тебе Перун побив!" Злі сили бояться грому й шукають собі порятунку під деревами, тому там не слід там ховатися, щоб ненароком не постраждати разом з ними. Перунів пагорб у Києві. Мініатюра Радзивилівського літопису

Світовит - ім'я головного божества у західних слов'ян, зокрема у племені ранів. Шанувався у них як Бог війни, сонця й вогню. Збручанський ідолЄ Богом світла та святості, духовна сутність Сварога-Отця. За вченням про Триглава з Велесової книги, знаємо, що Світовит — уособлення Святого Духа поруч із Сварогом (Богом Отцем) і Перуном (Богом Сином): «Бо це є тайна велика, яко Сварог є Перуном і Світовитом, а ті обоє удержані в Сварозі». Світовит — дослівно «світло, що витає в повітрі», тобто духовний вогонь, світло та святість одночасно. «Богові Світовитові ми славу прорекли, бо цей Бог став Богом Правія і Явія, і йому співаємо пісні, яко єсть він святий. І через нього ми побачили світ видимий і буття Яви». Світовит уособлює всіх богів українського пантеону (Перуна, Дажбога, Ладу, Мокошу, Велеса) і творить триєдність світів Прави, Яви й Нави.

Дажбог – син Перуна, онук Сварога. Бог Сонця. Давав усім і усьому життєві сили, був джерелом багатства й благополуччя кожної родини. Дажбог подарував нашим далеким предкам сонячний календар, визначив основні життєві закони. Він заступався за свій народ у часи війн і лихоліть. Найбільше звернень до Дажбога було пов'язано з хліборобськими обрядами. Дажбогу поклонялися і його вшановували подніпровські слов'янські племена - поляни. До наших днів у новорічних обрядах дожив бог життя Дідух - це Дух поля, живий дух. Пізніше символом Дажбога стала квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.

Білобог - уособлення світлої сторони життя у віруваннях древніх слов'ян. "У правій руці він тримає шматок розпеченого металу, який дає випробуваному. І якщо людина світла, то залишається ціла і не ушкоджена. Якщо ж ні, то вона згорає у вогні" . Чорнобог – Бог холоду, смерті, зла, втілення всього темного і поганого на землі. Це чорний воїн пітьми. Білобог і Чорнобог перебувають у постійній боротьбі один з одним: денне світло поступово згасає у нічній темряві, а вранці його знову запалює ранкова зоря.

Велес - середній син Роду. Хранитель Воріт, що ведуть у Райський Сад - Вирій. Він був опікуном торгівлі і купецтва. У договорах з греками Велес сприймався як Бог золота, а Перун як Бог зброї. Вважалося, що Велес міг виступити навіть проти Перуна. В обрядах (у звичаї останнього снопа) Велес порівнювався з Родом і Дажбогом. За гіпотезою, ім'я Велес походить від слова "волох" - волохатий, що виникло у кам'яному віці, а його символом є Тур (Тілець) і найбільшого пошанування набуває в епоху трипілля та бронзовому віці. Родовід Велеса іноді виводиться від волохатого ведмедя, який за повір'ям, впливає на полювання і мисливство. Тому мисливці задобрювали його урочистим принесенням жертв. Згодом Велес набуває людської подоби. Після впровадження християнства Велес разом з іншими богами потрапив до розряду "нечистої сили".

Лада - божественна супутниця Сварога. Перша, кого породив Рід Небесний. У людському розумінні це все світле, добре, що об'єднує між собою людей. Вона дає лад і гармонію між чоловіком і жінкою. Її син - Лель (Полель), вродливий юнак, який закохував у себе дівчат. З'являвся він навесні й жив у лісі. Вранці ходив зустрічати Ярила, граючи чарівну мелодію весни на сопілці. Мокоша - сестра Сварога. Небесна Богородиця, Богиня Долі. Разом з доньками Часткою і Недолею визначає долі людей, плетучи свої нитки на веретені. До того, хто гідно вершить своє земне життя, прагнучи дотримуватися даних понад законів і заповідів, Мокоша посилає свою дочку Богиню Долю, богиню щасливої долі. Господинею ж долі тих, хто вершить нечестя в догоду своєму егоїзму, стає Недоля.

Стрибог - Бог вітру (вихору, бурі), точніше, дід і володар вітрів. Його атрибути - лук і стріли. Князь Володимир поставив його ідола у Києві. У "Слові о Полку Ігоревім" мовиться: "Се вітри, Стрибожі внуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігоря..." Не виключено, що Стрибог був також Богом війни, руйнівником, що нищив дари Дажбога. За переказами, Стрибог народився на початку часів з подиху Бога Рода. Разом зі Сварогом та Сварожичами переміг Чорного змія. Допомагав Перуну в його боротьбі зі Скіпером – звіром, а Хорсу – в боротьбі з Місяцем. Головні храми Стрибогу знаходились на морських островах, поблизу витоків рік, де часто зупинялись торгові кораблі. Перед виходом у відкрите море купці приносили Стрибогу багаті дари.

Симаргл - Бог Небесного Вогню, який несе синам і дочкам людським очищення і перетворення. Він є посередником між людьми і небесними Богами. Зображення Симарглів були улюбленими мотивами в майстрів ювелірів епохи Київської Русі. Зображення тварин і птахів подавалося так, ніби вони заплутались у складному плетиві орнаменту. Створювалася думка, що вони відігравали певну магічну роль, щоб заплутати злі ворожі сили і не дати їм зашкодити людині. Симаргл входив до числа семи божеств, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира у 980 році.

Коляда — Бог зимового Сонця, який повертає коло Свароже до весни. Слово «коляда» багатозначне: Святий вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство, пов'язує значення слова «коляда» з «коло», «колокол», а також латинським «calendae” (календар, різдвяні канікули) та ін. Але в народному уявленні існує також Богиня Коляда - не тільки як уособлення свята, але як Богиня-Мати, що народжує сина Божича-Коляду. Марена - Зима-Матінка, Богиня зими, спокою. У народних казках про неї йдеться як про Снігову Королеву. Кожен з нас по-своєму любить цю пору року, незважаючи на суворі морози і холод, за її зимову чарівність, білий сніговий покрив, за внутрішню тишу, умиротворення і спокій. Все це - прояви прекрасної Богині Мари.

Ярило - Бог весняної родючості, літнього розквіту творчих сил природи, дітонародження. Ярило - яр, ярий - означає сильний, завзятий, весняний, гнівний. Перші свята Ярила відзначають навесні, коли він пробуджується, а влітку відбувається символічний похорон Ярила, відомий під назвою похорон Кострубонька. Жінки з жартами ховали опудало Ярила (Коструба), який завмирав на зиму, щоб навесні знову пробудитися. Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дружин. Таким чином, Ярило і Кострубонько уособлювали торжество життя над смертю.

Г. Лозко вважає, що Хорс – змієборець, пізніше був втілений у християнському образі Георгія Переможця (Побідоносця). Хорс – Бог Сонця. У "Слові про Ігорів похід" Хорс - Бог Сонця зветься Великим. Хорс був деяким доповненням образу Дажбога-Сонця, а ще вважається, що Хорс і Дажбог — одна і та ж персона. Різниця лише в тому, що Дажбог має слов'янське, тобто місцеве походження, а Хорс — тюркське. Богиня Ранкової Зорі – дружина Хорса. Деякі вчені стверджують, що Хорс - місячний бог, оскільки він пов'язаний з ніччю.

Купало (Купайло) вважали Богом літнього Сонця, плодючості, радості, згоди та любові. Часто його пов'язували з Ярилом. Представлений він і жіночою постаттю - Купала. Густинський літопис XVII ст. подає Купала Богом достатку та врожаю, а архімандрит Інокентій Гізель у "Синопсисі" 1674 р. стверджує, що це Бог земних плодів, якому приносять жертви на початку жнив.

Берегиня – прадавня богиня добра і захисту людини від усякого зла.

Сварог - бог неба, заліза, ковальства і шлюбу, один із найголовніших богів давньоукраїнського язичницького пантеону. За народними уявленнями, Сварог навчив людей варити й кувати мідь та залізо, будувати домниці, кузні і т. ін. Викував першого плуга і першу шлюбну золоту обручку.

Білобог (Дід) — головний бог добра. Один із найдавніших і найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. За повір'ям — творець Землі, Води, Світла; батько Перуна, захисник людей від зла; господар Вирію та повелитель інших богів. Перетворювався, згідно з повір'ям, на Білого лебедя.

Чорнобог — бог зла, ворог Вирію, людей і світла. Заступник усіх злих сил, володар підземного царства. Згідно з повір'ям, перетворювався на Чорного лебедя, постійно воював з Білобогом.

Мара (Марена) — богиня зла, темної ночі, страшних сповідань, привидів, хвороб (мору), смерті. За давньоукраїнською легендою, Мара — дочка Чорнобога — сіє на Землі чвари, брехні, недуги. Давні українці щовесни робили опудала Мари, які спалювали або топили у Воді.