Презентація "Педагогічні ідеї римського дидактика Марка Фабія Квінтіліана "

Педагогічні ідеї римського дидактика Марка Фабія Квінтіліана

У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. В останні століття республіканського Риму існували школи риторів, в яких діти знатних готувалися до державної діяльності. Вони вивчали риторику, філософію, природознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платне, але аристократія не шкодувала коштів для того, що підготувати своїх дітей – майбутніх державних чиновників. У середині I століття до н.е. приватні граматичні і риторські школи були перетворені в державні, вони стояли на варті інтересів рабовласників і зміцнювали імператорську владу.

Проголошення в римській імперії християнства (IVст. н.е.) державною релігією мало своїм наслідком різку зміну змісту навчання і виховання дітей у школах. Християнство надало школі яскраво забарвленого церковного характеру, що знижувало рівень розумового виховання підростаючого покоління. В наслідок розкладу рабовласницького суспільства і посилення влади християнської церкви у IV-Vст.н.е. освіта і школа почали занепадати, поступаючись перед рівнем їх розвитку в античному світі.

Система виховання в Стародавньому Римі склалася у VI-Іст. до н.е. Це був період швидкого розвитку рабовласництва і класового розшарування населення (рабовласники, вільне привілейоване населення – патриції і вершники, бідне населення – плебеї). Соціальне класове розшарування населення Стародавнього Риму наклало свій відбиток і на систему виховання: для дітей бідного населення тут існували елементарні школи, які були платні (читання, письмо, лічба). Для дітей привілейованого населення граматичні школи в яких учні вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику, елементи історії і літератури.

Марк Фабій Квінтиліан народився приблизно у 35 р., в Каллаорі, Іспанія. З приводу його походження джерела розходяться. Деякі стверджують, що він народився у одній з найшляхетніших родин Іспанії, інші — що Квінтиліан походив з небагатої та незнатної родини. Його дід і батько були риторами, тому останній послав його до Риму вивчати риторику. Там Квінтиліан зблизився з Доміцієм Афером, оратором та адвокатом, який помер у 59 р. Афер, очевидно, став зразком для Квінтиліана; його характеризували як лаконічного, класичного промовця, що у своєму стилі скоріш наслідував Цицерона, на відміну тогочасних ораторів-прихильників стилю Сенеки.

Через деякий час після смерті Афера, Квінтиліан повернувся до Іспанії, можливо, для практики юриспруденції у судах своєї рідної провінції. Однак у 68 р. він повернувся до Риму разом з почетом імператора Гальби, наступника Нерона. Скоріш за все, Квінтиліан не був близьким радником імператора, адже після вбивства Гальби у 69 р. він залишився живий.

Згадує, що у нього була дружина, яка померла молодою, та два сини, яких спіткала така ж доля.У 88 р., за правління Доміціана, Квінтиліан полишив викладацьку та адвокатську діяльність. Його відставка, вочевидь, була спричинена досягненням фінансової стабільності та бажанням відпочинку. Він пережив кількох імператорів; правління Веспасіана і Тіта були відносно мирними, але Доміціан вважався нелагідним навіть у найкращі часи. Його зростаюча жорстокість і паранойя вочевидь спонукали Квінтиліана потроху віддалитися від імператора.

Після смерті Гальби та протягом наступного хаотичного Року Чотирьох Імператорів, Квінтиліан відкрив першу державну школу риторики. У 70-х рр. Веспасіан призначив йому пенсію, виділивши для цього кошти з державної казни. Близько 20 років Квінтиліан навчав ораторському мистецтву багату римську молодь. Серед його учнів були Пліній Молодший, Тацит і, можливо, Ювенал. Також за часів Веспасіана, Тіта і Доміціана неодноразово виступав у суді як адвокат, але здобув славу не практичною, але теоретичною та викладацькою діяльністю.

Незабаром терор Доміціана посилився, Квінтиліан дістав відставку через заслання батьків його вихованців — колишніх спадкоємців імператора. Останні роки життя ритор провів, дописуючи свій головний твір «Повчання оратору». Точна дата його смерті невідома, але вважається, що це сталося близько 100 р. Навряд чи він надовго пережив Доміціана, якого було вбито у 96 р.

Єдиною працею Квінтиліана, що збереглася, є 12-томний посібник з риторики, названий «Повчання оратору» (лат. Institutio Oratoria), опублікований приблизно у 95 р. У книзі розглядаються не тільки теорія та практика риторики, але і базова освіта та розвиток оратора як особистості. Більш ранній текст, «Про причини неправильного красномовства» (лат. De Causis Corruptae Eloquentiae), було втрачено, але вважається, що його тези частково були відображені у «Повчанні оратору» Також, існують дві серії декламацій, Declamationes Majores та Declamationes Minores, авторство яких приписують Квінтиліану, але все ще достеменно невідомо, хто був їх автором. Можливо, це був вчений, який використовував систему Квінтиліана, чи просто один з його учнів.

Квінтіліан – основоположник педагогічної літератури. Він написав перший в історії трактат з педагогіки, який називається “Про виховання оратора“. Тут вперше дається закінчена система педагогічних (здебільшого дидактичних) вказівок. Настанови Квінтіліана мають загальнопедагогічний характер, хоч він і говорить про підготовку майбутнього оратора. Кінцеву мету виховання Квінтіліан вбачає у підготовці високоосвіченого оратора: кожна вільна людина повинна вести активне громадське життя, а це можливо тільки за умови оволодіння ораторським мистецтвом.

Праця Квінтіліана систематична і, суворо продумана. Тут враховано весь досвід класичної риторики і узагальнено власний досвід викладача риторики. У роботі філософ зазначає, що праця оратора велика і різноманітна, і про нього сказано все, тим щонайменше спробує викласти з традиційних правил найкраще, а щось погане змінить, щось додасть чи відкине.

Наприкінці передмови автор намічає план: перша книга присвячена початкового вихованню хлопчиків у сім'ї і у граматика до їх занять риторикою; друга - занять в риторичною школі, і природі риторики як науки; третя - девята книжки - свого роду енциклопедії традиційної теорії ораторського мистецтва; десята присвячена критичного розбору грецькою й римської літератури з жанрам і характеристиці зразків; одинадцята викладає зовнішні прийоми оратора; дванадцята змальовує моральний і авторитетний суспільний образ оратора.

У першій книзі Квінтіліан розповідає про вихованням майбутнього оратора. Майбутнього оратора потрібно виховувати з дитинства, на нього впливає оточення (годувальниці, батьки, дядьки), вчителя, які мають добре вчити. Ця книжка вмістила методичні міркування про навчання у дитячому віці: вчення має бути забавою, дитина свідомо повинна запам'ятовувати матеріал, займатися чистописанням і читанняммвголос. Мова повинна бути правильна, цілком гарна. І тому необхідно вивчати граматику і зразкових ораторів, поетів, прозаїків, потім переходити до власним творів. Майбутній оратор повинен знати дуже багато, зокрема філософію, музику, геометрію, вимова.

Це систематизоване твір по ораторського мистецтва: у ньому аналізуються теорія і практика римського красномовства, розглядаються проблеми педагогіки, етики, дається характеристика риторичних шкіл, стилів. Праця Квінтіліана - вершина дослідження ораторського мистецтва. Ні до, ні після нього було робіт, що з такий ретельністю давали б теоретичний аналіз красномовства.

Другий розділ присвячена методиці роботи вчителя, зокрема говориться про систему вправ, даються рекомендації для читання творів і промов відомих ораторів. „Чи варто жорстко дотримуватися риторичних правил? " - запитує Квінтіліан. Він, що оратор не повиненен вважати риторичні правила за незмінні закони. У правилах може багато змінюватися відповідно до часу, випадку й обставинам. Квинтилиан відступає від прийнятої перед ним в риториці такої жорстку регламентацію побудови промови. Правила є лише керівництвом до дії, але не догмою, вони не повинні сковувати оратора і позбавляти його можливості виявляти самостійність. Він порівнює жорсткі правила з розпорядженням полководцеві, як розмістити військо. Однак розташування війська залежить від обстановки. „Ось і у мові потрібно знати, чи потрібно вступ, до того ж стисле, чи розлоге; звертати всю мова до рядових суддів чи й до інших осіб... " .

За його вченням будь-яка повноправна людина наділена від природи певними даруваннями. Тупих дітей немає, мова може йти лише про кращі чи гірші дарування. Тому за умови щасливого поєднання природних дарувань i виховання майже кожний може стати оратором. При цьому визначальну роль педагог надає вихованню. Квiнтiлiан був прихильником суспільного шкільного виховання дітей. Квiнтiлiан робить ряд цінних вказiвок і щодо сімейного виховання. Особливо наголошував, щоб батьки і всі особи, які оточують дитину, були високоморальними i розмовляли з нею чистою класичною без місцевих діалектів мовою, адже майбутньому оратору необхідно гарно розмовляти. .

Він висуває ряд важливих дидактичних вимог. Насамперед це такі як одночасне вивчення кількох навчальних предметів при певному їх чергуванні між собою, поєднання заучування i осмислення матеріалу, врахування індивідуальних можливостей учнів, необхідність радісного навчання тощо

Щодо вивчення грамоти Квiнтiлiан робить спробу удосконалити буквоскладальний метод, пропонуючи здійснювати одночасне засвоєння зовнішнього вигляду i назв букв, підкреслюючи при цьому значення наочних прийомів. Квінтіліан вперше в історії педагогіки формулює ряд вимог до вчителя. Найважливіші з них такі: вчитель повинен любити дітей, бути для них хорошим прикладом у всьому, розмовляти чистою i грамотною мовою, бути освіченим. Для роботи у школі підвищеного типу вчитель обов’язково повинен попередньо працювати певний час в елементарній школі.

Квінтіліан критикував сімейне виховання у вищих прошарках римського-суспільства, де діти допускалися на бенкети і ставали свідками непорядної поведінки дорослих; засуджував батьків за потурання дітям і недооцінку важливості періоду дитинства для становлення особистості людини. Римський педагог вимагав від батьків, годувальниць і нянь, щоб вони пам'ятали, що дитина дуже сприйнятлива і в ньому легко вкорінюється як хороше, так і погане; слід враховувати це і при виборі товаришів-однолітків і педагогів

Марк Фабій Квінтіліан надавав великого значення природним даним, високо оцінював природні здібності дітей і не сумнівався в тому, що вже в ранньому віці можна визначити рівень здібностей (перші ознаки розуму маленьких дітей - пам'ять, швидка і влучна, сприйнятливість і довге утримання придбаного, ранній розвиток в дитині прагнення до наслідування), проте вважав, що вихованням можна досягти дуже багато чого. Він виступав за індивідуальний підхід до учнів: «Справедливо ставиться в гідність вчителя, коли намагається він помічати в своїх учнях відмінність умів і дізнатися, хто до чого здібніші від природи. Існують і в цій галузі величезні відмінності: в умах можна помітити не меншу різноманітність, ніж в тілах. Це можна бачити на прикладах самих промовців, які в способах виразів так різні між собою, що ні один не походить на іншого, хоча багато з них переймали від тих же улюбленим зразкам.

Марк Фабій Квінтіліан надавав великого значення професійної підготовки вчителя, оскільки викладання набуває ясність тільки тоді, коли сам учитель володіє ясними знаннями у своїй справі. Не менше значення мають і його моральні якості, які дозволяють встановити доброзичливі, довірчі відносини між учителем і учнем. Квінтіліан хотів виховати оратора як філософа, наділеного високими моральними якостями і науковими знаннями; досконалого оратора він вважав ідеалом людини.

З цього виводиться висновок, що у всякому учня краще піклуватися про природні обдарування й направляти уми найбільше туди, куди вони самі прагнуть. Як вправний вчитель тілесних вправ всіляко відчуває тіло і схильності безлічі своїх учнів, визначаючи кожному особливий вид вправ, так має зробити і вчитель красномовства: він старанно спостерігає, хто з вихованців має більше схильність писати коротко і плавно, різко, важливо, приємно, сильно, ввічливо або чисто, і так пристосовується до кожного, щоб у своєму роді посунути його далі, бо природа буває сильніше за нашої допомоги, а якщо повісті кого-небудь в не властиву йому сторону, тоді ні в тому, до чого менше здатний, він не встигне, та й то, до чого, здається, схильний від народження, послабить нехтуванням »

Праці Квінтіліана зробили величезний вплив на гуманістів епохи Відродження, створювали на його основі свої керівництва з ораторського мистецтва. Поряд з Цицероном Квінтіліан був довгий час найпопулярнішою латинським автором, його книги вважалися взірцем для всіх, що писали по-латині в Новий час.

 Список використаної літератури Джуринський О.М. Історія зарубіжної педагогіки: Учеб. посібник. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 1998. - 346 с. Історія педагогіки: Учеб. посібник в 2 частинах / За ред. А.І. Пескунова. - М.: НОРМА-М, 1998. - 1 частина - 678 с. Історія педагогіки: Учеб. посібник в 2 частинах / За ред. А.І. Пескунова. - М.: НОРМА-М, 1998. - 2 частина - 690 с. Історія політичних і правових вчень. Зарубіжна політико-правова думка: Хрестоматія. У двох частинах. Ч 1. / Склад. В.В. Ячевский. - Воронеж: Изд-во Воронезького університету. 2000. - 1000 с. Орлова А.П. Історія педагогіки: Учеб. посібник для студентів вищих навчальних закладів з педагогічних спеціальностей. - Мн.: ІОЦ Мінфіну, 2008. - 380 с. Педагогіка народів світу: Історія та сучасність / За ред. Р. Селлек; автори міжнародного проекту К. Салімова, М. Доде. - М.: 2000. – 456 с.