Презентація "Передання Кримської області до складу УРСР. Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. Міграції, зміни національного складу населення. на тему

Передання Кримської області до складу УРСР. Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. Міграції, зміни національного складу населення. Спроби проведення «українізації». Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. Ліцей № 3 Охтирської міської ради Сумської областіучитель Іван СОБОЛЄВ

Опорні поняття. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР»Закон СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» від 26 квітня 1954 року. Депортація — примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів

Опорні дати19 лютого 1954 р. - відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР26 квітня 1954 року- Закон СРСР року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР»

ПланІ. Засідання Президії Верховної Ради СРСРІІ. Нормативно-правові акти передачі КримуІІІ. Причини передачі Криму. IV. Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. V. Спроби проведення «українізації». VІ. Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину.

Знати та вміти- причини передачі Кримської області до УРСР;наслідки передачі Кримської області до УРСРрозвінчувати фейки;на основі джерел характеризувати становище кримських татар в місцях депортації та їх боротьбу за повернення на Батьківщину; - основні події періоду даної теми; - визначати хронологічні межі та послідовність подій - працювати з картами

Засідання Президії Верховної Ради СРСР19 лютого 1954 р. відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, присвячене розгляду спільного подання Президії Верховної Ради РРФСР і Президії Верховної Ради УРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

Засідання Президії Верховної Ради СРСРДелегацію РРФСР очолив - голова Президії ВР РРФСР М. Тарасов, від Української РСР — голова Президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченко Спочатку виступив М. Тарасов, який повідомив про те, що Президія Верховної Ради та Рада Міністрів РРФСР, ураховуючи територіальну близькість Криму до України, спільність економіки й наявність тісних господарських і культурних звʼязків визнали доцільним передати Кримську область до складу УРСР. Д. Коротченко висловив вдячність Президії ВР РРФСР і наголосив: «Передача Криму УРСР, враховуючи спільність економічного розвитку, територіальну близькість і міцніючі господарські та культурні звʼязки з Кримською областю, є цілком доцільним і дружнім актом, який свідчить про безмежне довірʼя й любов російського народу до українського народу»

Проект постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи з дальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області»10 квітня 1954 р. не чекаючи прийняття відповідного союзного закону голова Ради Міністрів УРСР Н. Кальченко та секретар ЦК КПУ О. Кириченко звернулися до керівництва СРСР із проханням розглянути проект постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи з дальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області».

Проект постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи з дальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області»Документом передбачалося значне розширення посівів овочевих культур, закладка нових садів, виноградників, ягідників, проведення заходів зі збільшення врожайності сільськогосподарських культур та підвищення продуктивності тваринництва. З метою заселення український республіканський уряд просив дозволу на додаткове переселення у Кримську область в 1954–1958 рр. 17,8 тис. сімей колгоспників. Згідно з поданим проектом, у Криму планувалися роботи щодо будівництва оздоровниць та благоустрою. Міністерству шляхів доручалося розробити проект будівництва залізниці, яка зʼєднувала б Сімферополь з Ялтою

Засідання Президії Верховної Ради СРСРРішення вищого керівництва партії та уряду СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було схвально зустрінуте жителями Криму. Проте поряд із позитивними відгуками на акцію Російської Федерації серед деякої частини населення півострова спостерігалася певна настороженість. Так, секретар Кіровського райкому партії Саричев повідомляв ЦК КПУ, що в районі «більшість товаришів ухиляються від оцінки факту приєднання Криму до України і на поставлене питання — як дивляться на це — відповідають — уряду видніше, як краще»

Нормативно-правові акти передачі Криму Крим передали зі складу РРФСР до складу УРСР відповідно до двох основних актів: Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» та закону з такою ж назвою, ухваленого Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 року. Обидва акти підписані головою Президії Верховної Ради СРСР Климентом Ворошиловим. Саме він формально був главою «країни рад», хоча реальну владу тримала в руках верхівка Комуністичної партії.12 травня 54-го року, коли згадані закони були опубліковані у відомостях ВР СРСР і відповідно вступили в дію. Саме тому на цьому треба наголошувати. Святкувати 19 лютого абсолютно нема чого.

Нормативно-правові акти передачі Криму. Насправді рішення ухвалила 25 січня 1954 року президія ЦК КПРС. У засіданні брали участь Хрущов, Ворошилов, Булганін, Каганович, Мікоян, Пономаренко. Головував Георгій Маленков, який на той момент був головою уряду СРСР та найвпливовішим політиком країни. Але рішення було колегіальним, а не чиїмось особистим. І більшість людей, які ухвалювали це рішення, походили не з України.

Причини передачі Криму«Крим передали Україні з трьох основних причин, — Офіційно — з економічних міркувань: "Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки". Напівофіційно — бо була потреба відбудувати економіку Криму, яка перебувала в занепаді після війни, та заселити півострів після депортації кримських татар та інших народів. Неофіційна: максимально перемішати різні народи та ще міцніше прив'язати Україну до СРСР та Росії. До складу України передали Кримську область, де 1954 року росіян було втричі більше за українців». Річниця Переяславської Ради не згадувалась у документах, пов’язаних із передаванням Криму.

Причини передачі Криму. WAS (https://was.media/microformats/jak-krim-stav-ukrainskim/ називає найважливіші з довгого переліку причин, які визначили долю Кримської області.1. Відновлення економіки. Після війни господарство півострова було в катастрофічному стані. Корінних жителів, здатних його відновити, репресували. Після виселення татар населення Криму скоротилося до 500 тисяч осіб. Нікому було обробляти землю. Збір кримського зерна скоротився у 5 разів. Наявність сухопутного зв`язку підштовхувала до рішення інтегрувати півострів з економікою УРСР. 2. Будівництво Північно-Кримського каналу. Для розвитку сільського господарства Криму необхідною була прісна вода. Найближчі водні ресурси, вільні руки і техніку для будівництва мала УРСР. Керувати будівництвом з РРФСР або наказати українській республіці здійснювати проект на території російської було б нелогічно та незручно.

Причини передачі Криму. WAS (https://was.media/microformats/jak-krim-stav-ukrainskim3. Особисті мотиви Хрущова. Після смерті Сталіна розпочалася війна за посаду лідера Радянського Союзу. Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, але відчував небезпеку з боку голови Ради Міністрів СРСР Георгія Маленкова. Передавши Крим до складу УРСР, Хрущов одержав підтримку української партійної номенклатури.4. 300-річчя Переяславської ради1654 року на раді в Переяславі гетьман Богдан Хмельницький зі старшиною віддав Військо Запорізьке (тодішня назва центральної України) під протекторат Московського царства. До ювілею, як частину святкової програми, прив’язали передачу Крима.

Розвінчуємо фейк. Хрущов не подарував Крим, а обміняв на великий шмат українського Приазов’я. Чи передавала УРСР свої території РРФСР в обмін на Крим? Ні. Останній обмін територіями між Радянською Україною та Радянською Росією відбувся в 1928 році. Таганрог і територія навколо нього, які до того належали радянській українській республіці, були включені до складу Росії 1924 року.

Чи хрущов подарував Крим?"Хрущов передав! Або його анекдотична версія: "От узяв і за пиятикою віддав Крим!". Поглянемо на тогочасний календар: січень 1954 року. Микита Хрущов лише чотири місяці очолює КПРС - від 7 вересня 1953-го. Одноосібно він керуватиме країною після 1957 року, коли усуне від влади головних конкурентів - важковаговиків "сталінської гвардії". А прем'єр-міністром стане ще пізніше, у 1958-му. Натомість восени 1953 року, коли остаточно визрівало рішення по Криму, та в січні 1954-го, коли стартував процес передачі півострова, Хрущов не мав можливості чинити, як йому заманеться.І не він, до речі, головував на згаданому засіданні президії ЦК КПРС 25 січня 1954 року. Головою був тодішній очільник уряду СРСР Георгій Маленков

Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. Одним із ключових факторів інтеграції Криму із Україною було будівництво Південно-Українського і Північно-Кримського каналів та системи зрошування південних районів України і північних районів Криму. Головну проблему півострова - нестачу води - не могли вирішити ані Кримський ханат, ані Російська імперія, ані РРФСР. Це зробила Україна, збудувавши в 1961-1971 роках Північно-Кримський канал. Він постачав воду з Каховського водосховища. Це дозволило розвивати сільське господарство, закласти сади там, де раніше їх не було. Виникла нова галузь - промислове ставкове рибництво.

Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. У 1958 році уряд УРСР вирішив побудувати тролейбусну трасу Сімферополь — Алушта — Ялта. Першу чергу, до Алушти, відкрили вже за 11 місяців, а добудували повністю у 1961 році. Для найдовшого у світі тролейбусного маршруту в 96 кілометрів закупили чехословацькі «Шкоди».

Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. До 1960-х років у Криму відбудовують житло, дороги, лікарні, школи, порти, готелі, театри, автовокзали, пансіонати, реставрують архітектурні памʼятки. Так півострів перетворюється на саме ту «всесоюзну здравницю».

Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. Сімферопольська ТЕЦ

Наслідки. Наслідки:• розширився курортний потенціал республіки;• збудовано нові промислові підприємства, школи, лікарні;• споруджено багато житла;• повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією;• Україна додатково напружувала зусилля для відродження Криму, витрачаючи фінансові та матеріальні ресурси;

Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Перепис. Росіяни. Кримськітатари. УкраїнціЄвреїНімціГреки. Болгари. Вірмени. Поляки. Всього192642,225,110,85,66,12,21,61,500,63713 823193949,619,413,75,84,51,81,41,10,51 123 800195971,4-22,32,2----0,11 201 500197968,40,725,61,1-0,2-0,20,32 135 900198967,11,625,80,7-0,1--0,32 430 500

Соціально-економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. ДемографіяІстотні зміни національного складу, що засвідчили переписи 1939 і 1959, пов'язані Депортацією кримських татар у травні 1944 році, а також депортацією інших національних меншин у червні 1941, січні-лютому 1942 та у червні 1944. Операції по депортації народів Криму відбувалися, однак, за часів входження Криму до складу РРФСР. У період входження Криму до Української РСР, в період між переписами 1959 і 1989 у національному складі республіки зміни були незначними:

Спроби проведення «українізації». ініціативу в «українізації» регіону перебирав на себе Кримський обком КПУ. В серпні 1954 р. його бюро ухвалило рішення про вивчення української мови та літератури у школах Кримської області. У записці, надісланій до ЦК КПУ, зазначалось: «В звʼязку з передачею Кримської області до складу УРСР Кримський обком КПУ вважає необхідним увести в 1955–1956 навчальному році вивчення української мови та літератури в школах Кримської області

Спроби проведення «українізації». Запровадження вивчення української мови з 1955 року пояснюється тим, що в області немає підготовлених кадрів учителів, знаючих українську мову. Ці кадри необхідно підготувати протягом 1954–1955 навчального року. В області з 2193 учителів початкових класів лише 94 знають українську мову. Однак і вони досвіду викладання української мови зовсім не мають. Усього необхідно підготувати 1500 учителів для ІІ–ІV класів.

Спроби проведення «українізації». Упродовж 1955–1956 рр. на засіданнях президії ЦК Компартії України неодноразово розглядалися питання, повʼязані з виданням українською мовою органу Кримського обкому КПУ газети «Радянський Крим», переходом кримського обласного книжкового видавництва на випуск масової літератури українською мовою, створенням у м. Сімферополі українського театру музичної комедії, організацією відділення української мови та літератури в Кримському педагогічному інституті.

Спроби проведення «українізації». Утім, здійснити прискорену спробу «українізації» Криму республіканським можновладцям, так і не вдалося. Після ухвалення нового союзного закону «Про зміцнення звʼязку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти» (грудень 1958 р.; в УРСР відповідний лист зʼявився у квітні 1959 р.), яким передбачалося право батьків обирати мову навчання своїх дітей, кількість школярів півострова, котрі бажали вивчати українську мову, почала зменшуватися. У 1970–1971 навчальному році залишилася тільки одна українська школа в Сімферополі, в якій навчалося 412 учнів.

Спроби проведення «українізації». Небажання пропагувати впровадження української мови у всіх сферах суспільного життя на півострові спостерігалося і з боку очільників Кримської області. Мотивуючи збитковістю, бюро Кримського обкому КПУ 15 грудня 1959 р. закрило газету «Радянський Крим», припинило дубляж українською мовою журналу «Блокнот агітатора», бюлетеня «Виноградарство і садівництво Криму». За даними на 1959 р., етнічний склад населення півострова суттєво не змінився: українці становили 22,3%, а росіяни — 71,4%

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину.10 травня 1944 року (незабаром після звільнення Криму Червоною Армією) нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія вніс на розгляд Йосипу Сталіну проект рішення Державного Комітету Оборони (ДКО) «Про виселення всіх татар з території Криму» (1). А вже ввечері 17 травня 1944 року Постанова ДКО №5859-сс «Про кримських татар» була оголошена партійним і радянським керівникам Кримської АРСР. Цієї ж ночі почалася депортація (2).

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. Перші місяці вигнання супроводжувалися масовою загибеллю депортованих. За даними відділу спецпоселень НКВС СРСР у листопаді 1944 року в місцях виселення опинилися 193 865 кримських татар, з них в Узбекистані – 151 136, у Марійській АРСР – 8 597, у Казахській РСР – 4 286, решта були розподілені «для використання на роботах» у Молотовській (10 555), Кемеровській (6 743), Горьківській (5 095), Свердловській (3 594), Іванівській (2 800) та Ярославській (1 059) областях.

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. Основну частину кримських татар депортували в Узбекистан. Спецпереселенці перебували на обліку і були зобов’язані реєструватися в комендатурах – адміністративних органах влади в місцях спецпоселень. Багато сімей у процесі депортації були роз’єднані, що значною мірою ускладнило перші роки життя на нових місцях. Постановою Ради Міністрів від 21 листопада 1947 року й Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року було посилено режим заслання. Переїзд в інший, навіть сусідній, район дозволявся тільки при наявності «виклику» від близьких родичів. Несанкціонований виїзд за межі місця поселення в перший раз карали п’ятиденним арештом, а повторне порушення розглядалось як «втеча з місця заслання» і каралося 20-ма роками ув’язнення.

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. Побут депортованих був тяжким, смертність – високою. За даними Відділу спецпоселень НКВС Уз. РСР за 6 місяців 1944 року, тобто з моменту прибуття в Узбекистан і до кінця року, померло 16 052 осіб (10,6%), а за 1945 рік – 13 183 (9,8%). Таким чином, в перші півтора року після депортації в Узбекистані померли майже 30 000 кримських татар, що склало приблизно 20% .

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. Біля витоків загальнонаціонального руху за повернення на батьківщину стояли не ті, хто наважувались на майже самогубний у сталінських умовах протест, а люди, що належали до колишньої державної і культурної еліти кримськотатарського народу (партійні працівники, військові, письменники). Ще за життя Сталіна в їхньому середовищі обговорювались різні варіанти дій, які мали спонукати владу змінити долю репресованого народу. Проте масовий рух за повернення до Криму став можливим тільки після початку «відлиги»

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. В одному з перших таких звернень – листі п’яти кримськотатарських комуністів, адресованому членам Президії ЦК КПРС і особисто члену Президії Михайлові Суслову, – ставилися питання стосовно повернення кримських татар на батьківщину, відновлення Кримської автономії в складі УРСР, а також щодо повернення майна, яке залишили при виселенні, або його компенсацію. З огляду на цей лист Відділ партійних органів ЦК КПРС доручив ЦК КП Узбекистану «провести додаткову роботу серед кримських татар, наголошуючи, що скасування режиму спецпоселень не дає права на повернення в райони колишнього місця проживання і компенсацію за конфісковане у них майно», а також надав «необхідні роз’яснення» для «колишніх керівних працівників Криму»

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. Вже до осені 1957 року рух набув масового характеру – на підприємствах, за місцем проживання виникає мережа «ініціативних груп» кримських татар. Ці групи, які створювались спочатку для збору підписів під петиціями, стали унікальною в радянських умовах формою соціальної мобілізації, що дозволила домогтися легалізації несанкціонованої громадської активності. Така система самоорганізації кримськотатарського народу забезпечила безпрецедентно масову петиційну кампанію: до вищих органів влади були спрямовані петиції, підписані десятками тисяч людей, а також тисячі індивідуальних листів. 1959 року до ЦК КПРС надіслали нове звернення з 10 000 підписів, а в березні 1961 року на адресу Президії ЦК КПРС надійшла петиція, скріплена вже 18 000 підписів

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину.27 серпня 1965 року понад тисячу кримських татар зібралися біля будівлі міськкому партії в Бекабаді, щоб запитати у першого секретаря ЦК КП Узбекистану Шарафа Рашидова, коли буде оголошено рішення ЦК КПРС стосовно «кримськотатарського питання». Для розгону демонстрації влада застосувала силу . З 8 до 18 жовтня 1966 року на честь 45-річчя з дня утворення Кримської АРСР у багатьох містах Узбекистану пройшли мітинги і збори кримських татар, які не залишились поза «увагою» влади. Тисячі побитих, сотні арештованих на п’ятнадцять діб і 17 засуджених на тривалі терміни – такий був підсумок святкових заходів

Становище кримськотатарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину. У вересні 1965 року активісти руху почали збирати інформацію про втрати під час депортації і в місцях заслань. Згідно з «народним» переписом загинуло 46,2% кримських татар. Тим часом ініціативні групи продовжували подавати петиції. За підрахунками Приймальні Президії Верховної Ради за 1965-1967 роки до ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і Президії Верховної Ради СРСР надійшло близько 53 000 листів і телеграм від кримських татар, багато з яких мали десятки, сотні і навіть тисячі підписів. Однак, попри посилення руху і багаторазові обіцянки влади розв’язати «кримськотатарське питання», 1966 року проблему кримських татар так і не вирішили.

Висновки. Причини передачі Кримської області до УРСР1. Історична та територіальна близькість Криму до України.2. Спільність економіки, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною.3. Катастрофічне становище господарського і культурного життя Криму після депортації кримських народів та потреба в його відновленні.19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією, враховуючи спільність економіки, територіальної близькості, тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом та Україною, прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».26 квітня 1954 р. Прийнято Закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Наслідки:• розширився курортний потенціал республіки;• збудовано нові промислові підприємства, школи, лікарні;• споруджено багато житла;• повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією;

Узагальнення. Розвінчуємо російську дезінформацію «передача Кримської області до складу УРСР у 1954 році була незаконною або фіктивною»Що ви знаєте про боротьбу депортованих кримських татар за повернення на батьківщину.

Домашня робота. Опрацювати § 9 та зміст презентації

Використані джерела. Власов В. С. Історія України (профільний рівень): підручник для 11 класу загальної середньої освіти/В. С. Власнов, С. В. Кульчицький– Київ: «Літера ЛТД», 2024, (рекомендований МОН України, наказ від 19.04.2024 № 551);Вікіпедія. Wikipediahttp://history.org.ua/Liber. UA/978-966-02-7228-6/112.pdfhttps://ms.detector.media/trendi/post/27668/2021-07-02-rosiya-obminyala-krym-na-shmatok-ukrainskoi-terytorii-pravda-chy-feyk/https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-43109792https://was.media/microformats/jak-krim-stav-ukrainskim/https://babel.ua/texts/59594-67-rokiv-tomu-do-skladu-ursr-peredali-krim-zruynovaniy-viynoyu-i-spustosheniy-deportaciyami-zgaduyemo-yak-vidnovlyuvali-zhittya-pivostrova-i-rozvinchuyemo-mif-pro-podarunok-hrushchova-v-arhivnih-fotohttp://history.org.ua/Liber. UA/978-966-02-7228-6/113.pdfhttps://www.ji.lviv.ua/n90texts/bekirova-deportaciya-i-borotba.htm