Укладено до підручника «Вступ до Історії України та громадянської освіти: підручник для 5 класу закладів загальної середньої освіти /Г. М. Хлібовська, М. Є. Крижановська, О. В. Наумчук. Тернопіль: Астон, 2022. 240 с. іл.». для дистанційного і очного навчання
Науковий період розвитку історичної науки розпочавсяблизько XІХ ст. Із розвитком історичних знань вчені вже нерозглядали історію як скарбницю повчальних історій. Натомість звернули увагу на виявлення певних закономірностейв історичному досвіді народів та історичних епох. Поступовоформувалося переконання, що історія твориться людьми.
В цей час зросла зацікавленість людини минулим своєї країни, населеного пункту, діяльністю відомих особистостей. Виникали численні товариства любителів історії й археології. В газетах і журналах друкували історичні твори. Сучасники і прийдешні покоління назвали XIX століття «віком історії».
Праця історика-дослідника досить складна і кропітка. Адже постійно зростаючий інтерес суспільства до минувшини вимагав від дослідників чи дослідниць цікавих і, водночас, правдивих розповідей. Відтак поступово утвердилось основне правило творення історичних оповідей: «Історія повинна розповісти так, як сталося насправді».
Вивчаючи подію, вчені помітили, що вона пов’язана з низкою інших. Встановлюючи цей взаємозв’язок, науковці малюють історичну картину світу. Водночас дослідники не повинні видавати чужі думки за свої, тобто списувати. Якщо ж вони хочуть використати написане їхніми попередниками, обов’язково повинні вказати, звідки взяли таку інформацію.
В центрі історичних оповідей нині — Людина. Дослідників чи дослідниць цікавить усе: як жили, мислили, чого досягли і що створили люди. До прикладу, вони укладають історію техніки, одягу, меблів, іграшок, письма, грошей, родин й історичних постатей, вірувань. Вивчають також вплив навколишнього середовища на існування людських спільнот. Увагу звернено навіть на історію історичної науки.
Вчені-історики мають бути ерудованими дослідниками. Крім знання безпосередньо історії та спеціальних історичних дисциплін, вони мусять вміти використовувати методи інших наук про людину: психології (вивчає думки, почуття, волю, поведінку людини), соціології (досліджує умови розвитку суспільства), антропології (наука про походження людини та її подальший розвиток), географії (вивчає і пояснює розподіл явищ у просторі — на Землі, материках, у певній країні чи місцевості).
Історія — це вчителька життя. А щоб чомусь навчитися, то не завадило б знати і пам’ятати, що було позитивного в минулому, а чого бажано уникати і не повторювати помилок. Окремі діяння минулого можуть бути корисними і в нинішньому часі. Водночас дослідження минувшини для застосування набутого досвіду в сучасному світі вказує на цілісність, неперервність життя.
Найвідомішою в сучасній історичній науці є школа «Анналів», заснована в 1929 році французькими дослідниками Марком Блоком і Люсьеном Февром. Саме вони запропонували писати історію, узагальнюючи різноманітні сторони людської діяльності на всіх рівнях. Сьогодні серед науковців є багато її послідовників.
Домашнє завдання. Опрацюйте § 19 Повторити нові поняття: наука, історичний факт, історична подія, історичне явище, «антропологія»; «географія», «історична школа», «психологія», «соціологія». , історична школа* Творче завдання – Укладіть «Кодекс честі дослідника чи дослідниці минулого». Пройдіть онлайн-тест https://naurok.com.ua/test/peretvorennya-istori-na-nauku-2006376.html