Презентація "Підвищення рівня професійної майстерності педагога як умова всебічного розвитку учня та формування ключових компетентностей в процесі вивчення природничих наук"

ВІДДІЛ  ОСВІТИ  БІЛОЗЕРСЬКОЇ  МІСЬКОЇ  РАДИ  МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

методичний меседж  на тему:

"Підвищення рівня професійної майстерності педагога як умова всебічного розвитку учня та формування ключових компетентностей в процесі вивчення природничих наук"

Підготувала

Вчитель хімії ЗОШ І-ІІІст. № 13   Самар Л.Я.

м. Білозерське

      Українська освіта ХХІ століття розпочала процес кардинальних змін у структурі, змісті й технологіях навчання. Сучасний етап розвитку суспільства в Україні висуває перед освітою нові завдання щодо її удосконалення. Першорядним серед них є формування особистості, виховання її наукового світосприйняття, творчих здібностей, що забезпечує її життєві компетентності. Це є запорукою формування висококваліфікованих працівників, які вміють працювати в умовах сучасного виробництва, знаходити вихід із різних складних ситуацій, передбачати можливі наслідки діяльності, диктує потребу впровадження у процес нових педагогічних технологій. Такий підхід формується у процесі навчання й дає ґрунтовні знання, вміння, досвід спілкування, досвід діяльності. Необхідною умовою для досягнення вказаної мети є перехід до особистісно-зорієнтованого навчання та виховання, запровадження нових ефективних педагогічних технологій, інтерактивних методів навчання тощо.

     Компетентісний підхід – це процес навчання, спрямований на формування та розвиток життєво важливих умінь і навичок особистості, що дає змогу адаптуватися в соціумі. Результатом цього процесу буде формування загальної компетентності людини як інтегрованої характеристики особистості.

 Українські педагоги виділяють такі компетентності: 

• життєві (ключові, надпредметні), що визначаються як здатність людини виконувати складні й полі функціональні види діяльності, ефективно розв’язуючи проблеми; 
• загально навчальні – учень набуває їх упродовж опанування змісту тієї чи іншої галузі;
•  предметні – учень набуває їх у процесі вивчення того чи іншого предмета

.

    Отже, компетенція – це сукупність взаємозалежних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що є заданими для відповідного кола предметів і процесів та необхідними для продуктивної дії щодо них; а компетентність – це обізнаність, володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності. Тому компетенцію треба розуміти як задану вимогу, норму освітньої підготовки учнів, а компетентність – як їх реально сформовані особистісні якості та мінімальний досвід діяльності.

На основі цього можна вивести формулу компетентності, основними складовими якої є: 

• знання – це не просто інформація, а та інформація, що швидко змінюється, динамічна, різноманітна, яку потрібно вміти знайти, відсіяти від зайвої, використати у власній діяльності; 
• вміння застосовувати ці знання в конкретній ситуації, розуміння, у який спосіб можна одержати ці знання; 
• адекватне оцінювання себе, світу, свого місця у ньому, конкретних знань, необхідності або непотрібності їх для своєї діяльності, а також методу їх одержання або використання. 

Ці складові логічно можуть мати такий вигляд: 
Компетентність = мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення

 
Виокремлюють такі види або напрями компетентностей: 

• Соціальні компетентності, пов’язані з оточенням, життям суспільства, суспільною діяльністю особистості (здатність до співпраці, вміння розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях, навички взаєморозуміння, соціальні та громадські цінності й уміння, мобільність за різних соціальних умов). 
• Мотиваційні компетентності, пов’язані з внутрішньою мотивацією, зацікавленнями, індивідуальним вибором особистості (здатність до навчання, винахідливість, навички адаптування й мобільність, уміння досягати успіхів у житті, інтереси та внутрішня мотивація особистості, практичні здібності, вміння робити власний вибір). 
• Функціональні компетентності, пов’язані з умінням оперувати науковими поняттями й фактичним матеріалом (технічна й наукова компетентність, уміння оперувати знаннями в житті й навчанні, використовувати джерела інформації для власного розвитку). 

У Державному стандарті базової та повної середньої освіти, критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів, розроблених МОН України для кожного навчального предмета, у системі загальної середньої освіти зазначено такі основні групи життєвих компетентностей: 
 

• Саморозвитку, самоосвіти (потреба й готовність навчатися впродовж усього життя). 
• Полікультурні (оволодіння досягненнями культури, розуміння особливостей людей інших національностей, релігій, культур, мов, рас). 
• Продуктивної творчої діяльності (вміння творчо підходити до розв’язання життєвих проблем, отримуючи при цьому максимальний результат). 
• Соціальні (вміння брати відповідальність, вміння приймати рішення, вміння робити вибір, вміння безконфліктно співіснувати). 
• Комунікативні (вміння спілкуватися усно й письмово, вміння знаходити спільну мову). 
• Інформаційні (вміння здобувати, опрацьовувати й використовувати інформацію з різних джерел). 

Таким чином, враховуючи соціальне замовлення, пріоритети в державній політиці, міжнародний підхід до розуміння здоров’я, в умовах школи через навчально-виховний процес для формування цілісної особистості випускника необхідно розвивати в учнів ще одну групу компетентностей – здоров’язберігаючі.

Формування особистості та її життєвої компетентності може здійснюватися шляхом творчого підходу до навчання, на основі розвитку пошуково-експериментальних умінь, дослідницької проектної діяльності на уроках та в позаурочний час.

Виокремлюють такі основні цілі розвитку життєвих компетентностей учнів на основі використання дослідницьких технологій навчання:

• створити умови, що сприятимуть самореалізації та особистому зростанню учнів; 
• надати науково-дослідного характеру навчально-виховному процесові; 
• формувати в учнів життєво необхідні вміння, зокрема: грамотно застосовувати знання з біології у трудовій діяльності, у спілкуванні з природою та в побуті; 
• виробляти навички прогнозування діяльності, передбачення подій і їхніх наслідків; 
• формувати досвід експериментальної та дослідницької роботи з використанням методів біологічної науки й навичок поводження з об’єктами дослідження відповідно до вимог правил техніки безпеки; 
• формувати науковий світогляд учнів, уміння критично мислити, здобувати й аналізувати інформацію з метою забезпечення ефективної взаємодії людини з високотехнологізованим суспільством; 
• сприяти формуванню в учнів мотивованого, усвідомленого прагнення до оволодіння знаннями й навичками, необхідними для особистісної участі в розв’язанні існуючих проблем у сучасному світі; 
• екологізувати навчання, що передбачає перегляд основних напрямків розвитку сучасного виробництва з урахуванням вимог до збереження навколишнього середовища, формування в учнів відповідальності за стан природного середовища. 

Для цього необхідно використовувати такі форми навчальної діяльності: 
 

• Читання лекцій з проблемним викладом або лекцій з демонстраціями; проведення семінарів та конференцій; екскурсій у природу, рольових ігор. 
• Створення навчально-дослідних проектів, спрямованих на розв’язання певних проблем. 
• Розв’язування експериментальних задач практичного спрямування, що передбачають ознайомлення з основами природних явищ, процесів, законів. 
• Складання опорних конспектів, схем, алгоритмів розв’язання певних проблем, задач. 

Процес навчання та виховання необхідно спрямовувати на формування компетентностей особистості шляхом використання проектної діяльності учнів.

       Біологічному, фізичному  та хімічному експериментові варто надавати дослідницької спрямованості з метою розвитку в учнів навичок пошуково-дослідної роботи, навчально-дослідної роботи та проектно-технологічної діяльності. Під час такої роботи учні поступово оволодіють сучасні методи наукового дослідження, що супроводжуватиметься процесом психологічної адаптації до умов реального життя, вихованням позитивного світогляду, формуванням уміння гнучко перебудовувати напрям діяльності.

    Доцільно використовувати ті види діяльності, що передбачені шкільною програмою: демонстраційні досліди, лабораторні та практичні роботи. При цьому намагатися оновлювати зміст біологічного, фізичного  та хімічного  дослідження через посилення його практичного спрямування. Досліди такого характеру мають низку переваг порівняно з традиційним експериментом. За його використання об’єкти дослідження є доступними й переважно безпечними. Використання засобів побутової хімії, харчових продуктів частково розв’язує проблему дефіциту предметів дослідження та реактивів.

     Дослід ужиткового характеру сприяє створенню життєвих ситуацій, для реалізації яких учні мобілізують свої знання, вміння, досвід; формує навички екологічно грамотної поведінки в побуті й довкіллі. З метою розвитку експериментальних умінь, формування наукового світогляду учня, його життєвої компетентності необхідно приділяти увагу пошуково-дослідним методам навчання, віддаючи перевагу таким формам організації навчального процесу, які створюють умови, близькі до умов професійної наукової роботи.

      Потрібно намагатися навчити учнів прогнозувати, тобто передбачати події та відповідно до цього здійснювати вибір того чи іншого шляху розв’язання проблеми, такі вміння вдосконалюють у процесі набуття досвіду. З цією метою варто використовувати різні типи завдань.

     Ефективним є розв’язання завдань практичного спрямування, які формують уявлення про природні процеси. Така робота дає змогу учням навчитися самостійно передбачати хід дослідження і створювати умови для отримання найефективніших результатів.  

       Наступним напрямом роботи є вивчення й застосування дослідницької проектної діяльності учнів. Навчальні проекти – це дієвий засіб максимального наближення особистості до реального життя та залучення її до розв’язання конкретних завдань у просторі міжособистісного та діалогового спілкування і співпраці. Працюючи над проектом у групі чи індивідуально, учень опиняється у середовищі, яке сприяє розвитку вмінь та навичок окреслення проблеми та визначення мети, збирання інформації, обговорення форми роботи й добір оптимальних шляхів її використання та презентації.

     Усі ці форми роботи доцільно впроваджувати в поєднанні з інтерактивними методами навчання. Така форма організації навчального процесу сприяє створенню атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу, заохочує учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати способи роботи інших учнів під час уроку, добирати й опановувати найраціональніші, долати труднощі під час розв’язання проблем завдань.

З метою соціального становлення особистості, її життєвої компетентності необхідно використовувати різноманітні форми й методи кооперативної (групової) діяльності. Групову роботу можна організовувати у парах, парах змінного складу, групах з трьох, п’яти чоловік. Під час її виконання учні навчають одне одного і, навчаючи, вчаться. Результатом роботи є створені учнями власні проекти, презентації, що сприяє формуванню навичок розв’язувати практичні проблеми, тобто відбувається поступова адаптація учнів до сучасних умов життя.

     Продуктивні методики й технології мають істотний потенціал, реалізацію якого можна безпосередньо пов’язати з формуванням основних груп компетентностей учнів. Проте абсолютно очевидно, що застосуванням окремого методу навчання або реалізацією певної технології всебічно охопити формування всіх груп компетентностей навряд чи можливо. Тому, формуючи життєві компетентності учнів, потрібно ставити перед собою завдання і прогнозувати результат, який може свідчити про формування цих компетентностей.