Презентація до уроку.
Презентація містить інформацію про історію виникнення бісеру та виготовлення бісерних прикрас у різних регіонах світу. А також класифікацію та зображення українських прикрас з бісеру та намиста, фотографії сучасних виробів з бісеру.
Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає глибини віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із загадкових та найцікавіших видів народної творчості. Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптово зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку. Мало кому відомо, відколи до нас прийшов бісер. Ні, не в останньому сторіччі. Йому, насправді, уже понад 40 тисяч років. Назва походить від арабського слова «бусра» (у множині «бусер»), що в перекладі означає «штучні перли». Спочатку бісером називали камінчики, черепашки, кістки та зуби тварин. До речі, перші вироби з нього почали носити не жінки, а саме чоловіки. Вони взагалі вигадали багато видів рукоділля, які тепер вважаються жіночими. В одній із ранніх форм релігійних вірувань – фетишизмі – існувала віра в надприродні властивості прикрас. Прикрашаючи шию намистами з різноманітних природних елементів, вважали, що сила передається людям. Такі прикраси слугували оберегами, амулетами, талісманами.
Історія справжньої бісеринки почалася з появою скла. Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Першими почали виготовляти скляні прикраси єгиптяни. Вони прикрашали одяг, нанизували браслети, плели намиста. Навіть фараони носили прикраси в поєднанні золота й бісеру. Саме єгиптяни навчились надавати кожній бісеринці потрібного кольору.
Бісер у давні часи дуже цінувався. Так, у Китаї його можна було обміняти на чай та шовк, а в Африці – на золото, рибу, слонячу кістку. Із року в рік бісер розповсюджувався по світу та набирав нових кольорів, форм, удосконалювалось його виробництво. Римляни навчились очищувати скло від домішок. Візантійці – надавати бісеринам різної форми. Виробництво бісеру поширилось у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія). Із ХVIII століття й по нині лідерство з виготовлення бісеру утримують чехи. Вони навчились гранувати його, покривати різноманітними емалями, що дало можливість виготовляти велику гамму кольорів та розмірів.
Якщо ми кинемо оком на країни позаєвропейські, то знайдемо бісерні роботи й у тубільців Америки, Африки, і Океанії. Вшановували бісер і народи майя, і ацтеки, і інки. Племена Дакота, Сіу, Виннебаго й інші американські індіанці дотепер обробляють усяке парадне вбрання бісерною вишивкою. Їхній орнамент – або геометричний, або стилізовані рослинні мотиви, та завжди в чудовому барвистому поєднанні. В Африці, у спекотливій зоні, де майже немає одягу, наприклад, у Камеруні, племена Замбезі й Зулу прикрашають бісером священне й обрядове начиння: магічні посудини знахарів і лікарів, головні убори для танців, чарівні жезли, фантастичні трони на слонячих ногах... У часи рабовласництва в Африці можна було за кілька низок бісеру купити раба.
На території нашої держави бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.