Презентація " Поет Микола Побелян"

Побелян Микола Федорович1948-2017

Микола Побелян народився 22 червня 1948 року в селі Покошичі на Чернігівщині в родині колгоспників. Навчався в Ніжині та Криму. Був пастухом, кочегаром, «цілинником»... Перша літературна публікація датована 1962 роком.

Ось послухайте, як пише про себе М. Побелян: Я з роду ідолянів Побелянів,Що споконвіку на Десні живуть.Із роду, м’ятого копитами ординців,Що вистояв, як сиві спориші,Вмирав із усіма і поодинціТа не згубив вкраїнської душі.

За фахом і покликанням — учитель української мови і літератури. Досвід педагогічної роботи — 38 років. Учитель-методист. Працював в Харківській спеціалізованій школі № 108, де 30 років очолював роботу літературної студії «Грудка» ім. Станіслава Шумицького. 1980 р. створив перший в СРСР Музей хліба.

У 2001 році прийнятий в Національну спілку письменників України за збірки поезій «Дай мені долоньку» (1997) та «Сніги на двох» (1999).

Його вірші перекладались на іврит, російською, вірменською, французькою мовами.

Мені так радісно з тобою в оцих снігах ції зими... Де під зорею голубою на всю планету — тільки ми... Для нього любов — це всесильне, всеохоплююче почуття: Фарбує космос рами в золоте... Земля мов жінка,що любити хоче... Вечоріє Тобою щоденно,І світає Тобою — без мене. День палає Тобою огненно І ночіє Тобою — теж... Щиро, відверто ліричний герой говорить нам про свої почуття: Всупереч,мабуть,Самому Богу... Я тебе. Безбожно так люблю...“Сніги на двох” — це збірка ліричної поезії, автор якої запрошує нас у світ закоханої людини. Любове ніжна,Я перед тобою. Уклінно так,Благоговійно так... Без тебе я з життєвого двобою Не вийшов би. Ніколи і ніяк.

Тарас Бульба (сонет)Коріння дуба чує воду. Весна. Радіїмо вісніВжя сіяти пора народу. На Пелі,Дунаї,Десні. Пташині крила ріжуть небо,З якого золото тече. Здавалось б,чого ще треба,Чого размахувать мечем?!Так ні!-сусіди гоноровіПід нашу хату ллють пальне. У вчинках їх, у кожнім слові-Бажання розіп'ять мене. Я нахиляюсь люльку взяти!-Учіться Гоголя читати.13.03.2014 Багато віршів поет присвячува боротьбі українского народу за волю у минулому та у сьогоденні.

Ми є нащадки гнівного Тараса. Його терни торкнулись наших тіл. Народ возвести в націю -Не в расу. Огненним словом. Велетень хотів. Встеляймо кручу пам'яти щоденно. Освяченими вітами верби. Держава наша буде суверенна,Коли з колін піднімуться раби!18.02.2014

Харківський поет Микола Побелян був патріотом рідної землі. Душа його боліла за Україну. Події Майдана знайшли відображення в його творчості. Плач по убієнних майданівцях. Холодно звіру й людині. Й птахові,що зимує... Вчора було і нині: Хто оцю лють погамує?Господи, нащо тріскучі ти посилаєш морози?!Падають грудочки льоду,То замерзають сльози...2014

Сонет про кров. Тянуться весінні вечори,Золотіють обрієві брами,Хиляться додолу прапори,Котрі вчора так цвіли над нами. Ходять містом зведені брати,Здатні ще на відчайдушні вчинки. Серед них можлтво я і ти. Тут і там почато поєдинки. Кров на бруці є не дивина. На подошвах кров і на обличчіТо чия ,чи знаєш ти вина,?!Не відводь, земляче,нині віч ти. Тема вірша з форми випада. Братня кров пролита-не вода2014

У поетичному доробку Миколи Побеляна значне місце займають вірші для дітей. Його поезії – то казкове дійство, наповнено любов'ю до дітей.

Дві зірочки, мов братик і сестричка,У темнім небі розтулили вічки…Промінчиками світлими дзвенять,До хлопчика малого гомонять…В них батько — сонце, світлий місяць — мати,Що будуть вічно діточок кохати…Дві зірочки, мов горобці пурхливі…Вони — удвох: от через те й щасливі…Дві зірочки

Котик мружитьсяна сонечко… (Мур! Мур!)Чеше вушко, миє ніс…Виглядає у віконечко,Де горобчик хлібчик їсть…(Цвінь-цвірінь!)Котик проситься на вулицю,Де травичка і пісок…(Няв! Няв!)До ноги матусі тулиться. На собачий голосок…(Гав! Гав!)Котик

Павучок приліг у гамачок: Тихо-тихо сам себе гойдає…Підстелив під вухо кулачок —І про що він думає-гадає?!Муха каже: «Вже він, мабуть, спить. Мишка мовить: «Вірити не треба…»Гамачок гойдається…Скрипить —До землі причеплений і неба…Павучок

Зріс грибок-одиначок,Взявши дуба під бочок. Впершись шапочкою вхмари,Виглядає собі пари…Над лісами нависа він, —Як сиві небеса,Той грибок-одиначок,Що взяв дуба під бочок…Грибок

Поселився їжачок у густіймалині…Десять тисяч голочок маєвін на спині……Вийде в сад: туди-сюдипробіжить, пройдеться,Може, яблучко яке в квітахпопадеться…Він тоді хутчіш його підкидана спину —І тікає — тупотить з яблукомв малину…Їжачок

У зайчика такі великівуха…Він все на світідобре ними слуха…У гусачка червонічеревички: Ходити щоб не холоднодо річки…У зайчика такі великі вуха

А сьогодні сипле сніг…Й сипав цілу нічку…Вчора хлопчик загубив. Ліву рукавичку…Мама каже: У тебе Рученятко змерзне…Будеш в хаті, поки снігІ не мороз не щезне. Мовить хлопчик: Не біда!Підемо гуляти: Цій – не холодно,За цю – будеш ти тримати. Ліва рукавичка

Необережний котик. Собі поживу на підлозіШукала мушка золотаІ ненароком зачепила. За лапку сонного кота. Мурко розгнівався на мушку:Її по хаті скрізь ловив —Вона втекла, а котик чашку. Й чотири блюдечка розбив…Коли прийшла з роботи мати, —Дзизчала муха, котик спав,А хлопчик биті черепочки. Удвох з бабусею згрібав…

Котик виїв кашки мисочку. Й спати проситься в колисочку…Завітала ніч до хатоньки,Наказала всім нам спатоньки…Над колискою схилилася,Хто не спить ще, — подивилася…І стуляє котик віченьки,Бо слухняний він у ніченьки…Котик спить, не озивається,А колисочка хитається…Котик

Микола Побелян чудовий поет, котрий привіз із рідної Чернігівщини на славну Слобожанщину дух Сіверщини, душевну приязнь і свій талант.